Бюджетний профіцит і дефіцит

     Що  стосується України, то тут проблема мінімального дефіциту бюджету перебуває в своїй ембріональній стадії і поки що не має свого раціонального рішення. 
 
 
 

33

     Цього можна досягнути хіба що в уяві за допомогою нескладних цифрових маніпуляцій (наприклад, віднесенням кредитів Національного  банку України до прибутків). Реально в житті цього можна досягнути тільки шляхом повного параліча виробництва через непомірні податки або через жорстке обмеження навіть самих необхідних витрат. [ 14]

     Цей висновок підтверджується зокрема  практикою виконання бюджетів 1991-1995 років, коли кожна романтична спроба досягнути мало дефіцитного або навіть бездефіцитного (Закон про державний бюджет України на 1994 рік) бюджету закінчувалися провальним фактичним дефіцитом. Тут необхідно зазначити, що спроба Кабінету Міністрів закласти до бюджету на 1999 рік величину дефіциту 0,6 % від Валового Внутрішнього Продукту, нагадує людину наступаючу двічі, на одні і ті ж граблі.

     Взагалі дефіцит державного бюджету - хоч  і серйозна проблема, але не головна трагедія для будь-якої економіки, в тому числі і Української. США десятиріччями мають відчутний дефіцит державного бюджету, але це не заважає їм залишатися економічно самої могутньою державою світу. Більш того стратегія дефіцитного державного фінансування, як інструмент державної політики, передусім у важкі періоди соціально економічної перебудови, в спрощеній інтерпретації не що інше, як суть нової економічної теорії, яка з'явилася в противагу класичної, жорсткої монетарної. Нині в економічній теорії існують різні, концептуально різні погляди на проблему дефіциту і державного боргу. У певних умовах бездефіцитний бюджет може бути набагато шкідливіше для економіки. [17]

     У проблемі дефіциту державного бюджету  головне спосіб фінансування дефіциту, а не його наявність і розмір (в  деяких умовах це якраз може бути одним  з інструментів успішної соціально економічної політики).

     Нормальний, загальновизнаний спосіб не інфляційного фінансування дефіциту державного бюджету  випуск і розміщення в країні внутрішньої  державної позики. Цей метод широко використовувався в СРСР навіть в 
 

34

кращі часи соціалістичної економіки. Цей метод отримує все більше використання в Росії. Цей метод є основним в західних економіках. Реальні гроші держава може лише позичити і тільки у реальних їх власників громадян, підприємств, банків, а також зарубіжних джерел. Останнє не є розв'язанням проблеми, а буде лише тимчасовим її відтяганням і навіть ускладненням. Цей шлях тільки посилює фінансову залежність України від зарубіжних кредиторів, перекладає її рішення на майбутні покоління.

      Стосовно  ситуації, що склалася в Україні для подолання дефіциту державного бюджету, вважаємо, що найбільш ефективними напрямками є ті, на які роблять акцент вчені — економісти Н.І. Редіна, Л.П. Гордєєва, І.С. Невінчаний: збільшення дохідної частини бюджету; скорочення видаткової частини бюджету; здійснення внутрішніх і зовнішніх позик; проведення грошової і кредитної емісії, а також є необхідність у вдосконаленні контролю за використанням коштів та виконанням законодавства. [9]

     На  наш погляд, можна погодитись з  усіма напрямами подолання дефіциту бюджету, окрім проведення грошово-кредитної емісії, бо це питання є дуже суперечливим стосовно наслідків, які воно спричинює. Це явище викликає знецінення грошей, яке породжує інфляцію. Як результат погіршується економічний стан в країні: суттєво знижується купівельна вартість грошей, знижуються доходи громадян тощо. Всі ці наслідки суттєво знижують національний дохід країни. Тому, використання цього напряму доцільно впроваджувати лише в крайньому випадку.

Також, як один з механізмів скорочення бюджетного дефіциту можна запропонувати секвестр бюджетних видатків, який полягає у пропорційному зниженні бюджетних видатків (на 5,10, 15 відсотків тощо) щомісячно по всіх статтях бюджету протягом часу, який залишився до кінця фінансового року.[7] Для подолання хронічних дефіцитів, зниження масштабних обсягів державного боргу, інфляції й досягнення сталого розвитку Україна може скористатись досвідом багатьох зарубіжних країн із розвиненою економікою, центральним елементом у податково-бюджетній політиці яких є застосування 

35

спеціальних фіскальних правил. Вони являють собою  спеціальні правила і процедури, за допомогою яких політичні діячі  приймають рішення в сфері  фіскальної політики стосовно і розподілу державних видатків, а також джерел їх фінансування - податкового чи боргового. [15]

     Варто зазначити, що дотримання жорсткої фінансової дисципліни уряду виступає встановлення «стелі» бюджетних видатків. З метою запобігання провалу фінансування окремих соціальних видатків у несприятливий період (наприклад, виплат із безробіття) уряди деяких країн (Швеції, Ірландії) передбачають формування спеціального фонду (резерву) фінансових ресурсів. їх джерелом є первинний надлишок. Але зараз «стеля» призначена не просто погасити негативний вплив несприятливої економічної кон'юнктури - вона діє в рамках жорсткого контролю за фінансовою дисципліною уряду.

     Виходячи  з аналізу, який був проведений, можна  сказати, про те, що бюджет України є дефіцитним. З метою максимально ефективного управління ним необхідно застосовувати систему економічних заходів.

     Дефіцит бюджету фінансується внутрішніми  позиками та (або) кредитами Центрального банку, а також зовнішніми кредитами і позиками. Відомо, що залучення кредитів Центрального банку, як правило, обертається зростанням цін, а внутрішні запозичення витісняють приватних інвесторів через зростання відсоткових ставок. Тому фінансування дефіциту бюджету значною мірою потребує використання зовнішніх фінансових ресурсів. Один із відомих американських економістів А. Лернер розглядає концепцію "функціональних фінансів", у якій значну увагу приділяє державному боргу. Як відомо, англійська класична політекономія розглядала державний борг як тягар, що накладається на майбутнє покоління, підриває його накопичення. Ця теза міцно закріпилася серед економістів, що займаються проблемою державних фінансів і фінансової політики. Кейнсіанська теорія, навпаки, намагалася довести, що питання перекладення частини боргу неоднозначне. 
 

36

По суті, справа значно складніша. А. Лернер, розглядаючи  наслідки державного боргу, виділяє дві його частини - внутрішній і зовнішній борг. На його думку, внутрішній борг не можна розглядати як тягар, накладений на майбутнє покоління. Особи різних вікових груп позичають одна одній певні кошти. Під час погашення боргів грошові потоки повертаються до власників. У результаті рівень споживання не зменшується, відбувається лише перерозподіл доходів. А. Лернер писав: "Державний борг не є тягарем для майбутнього покоління, бо якщо воно здійснюватиме платежі за цим боргом, то платитиме самому собі. Державний борг не є тягарем для нації, оскільки кожен цент процентів чи погашення основної суми позики, яка зібрана серед громадян як платників податків для здійснення платежів за державним боргом, повертається до громадян як до власників облігацій державних позик". Щодо зовнішнього боргу, то, на думку А. Лернера, важливо те, з якою метою робилися позики: для фінансування поточних чи капітальних видатків держави. Якщо позики використовуються для фінансування поточних видатків, то майбутні покоління змушені будуть погашати борг і проценти зовнішнім кредиторам зі своїх майбутніх доходів. Якщо ж позики використовуються для фінансування капітальних державних витрат, то проблема полягатиме в тому, як продуктивно використовуватимуться отримані кошти. Приріст національного доходу, одержаного в результаті економічного злету, дасть можливість не тільки сплатити проценти, а й збільшити доходи держави і населення. Таким чином, на підставі дослідження державного боргу з усіх концепцій можна виділити дві найцікавіші. Перша - А. Лернера - про зовнішній борг і його ефективність, яку можна застосувати до наших умов. Зростання зовнішнього боргу тільки тоді стає кабалою, коли залучені фонди йдуть на поточні цілі й не приводять до створення нової вартості й багатства. Зовнішні позики, залучені на фінансування об'єктів промислового чи сільськогосподарського будівництва, тобто витрачені продуктивно, дадуть можливість повернути фонди з процентами, а залишок збільшить вартість і національне багатство. Друга 
 
 

37

концепція (кейнсіанська теорія), яку розвиває багато економістів (К. Маккон- 
нелл, С. Брю та ін.), полягає в тому, що державний борг є громадянським 
активом, складеним із фінансових активів усіх суб'єктів ринку, тобто веде до 
підвищення попиту і ціни інших активів. Це становище може особливо 
загостритися під час зниження нових емісій корпорацій. Через це зайві 
заощадження мають бути залучені в інвестиції державних цінних паперів. 
Слід зазначити, що повна відмова від державного запозичення, як 
внутрішнього, так і зовнішнього, неможлива, оскільки необхідно 
забезпечувати обслуговування й погашення вже накопиченого державного 
боргу, підтримувати платіжний баланс, зберігати й накопичувати валютні 
резерви, які є джерелом фінансування економічного зростання. Для 
забезпечення стабільного економічного зростання українські підприємства 
потребують значних інвестицій, які можуть підтримати

конкурентоспроможність  вироблених ними товарів шляхом впровадження нових технологій і модернізації виробництва. У багатьох випадках такі інвестиції не можуть бути здійснені за рахунок доходів підприємств. Розв'язанню проблеми можуть сприяти прямі іноземні інвестиції та зовнішні запозичення. Основними кредиторами України є міжнародні фінансові організації, зокрема Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ). Ставка українського уряду на зростання запозичень на зовнішньому ринку пояснюється тим, що іноземні позики дешевші, ніж внутрішні, і надаються на довгостроковій основі. Так, наприклад, Світовий банк надає пільгові кредити на строк до 17 років із можливістю відстрочки платежу (до 5 років) під 7% річних. На сьогодні до проектного портфеля Світового банку в Україні входить ЗО проектів із загальним обсягом інвестиційних ресурсів понад 3,0 млрд.дол. США. Інвестиційні проекти Світового банку здійснюються економіки України. Велике значення надається соціальному кому господарству, паливно-енергетичному комплексу, фінансовому і державному секторам.   Звичайно,   щоб   Україна  відчула  практичний  вплив   стимул-ту 
 

38

зовнішніх і внутрішніх запозичень, уряду необхідно  проводити обгрунтовану й зважену боргову політику, яка має враховувати ймовірні ні наслідки, пов'язані з процесом управління державним боргом. Основним фактором, що викликає зростання державної заборгованості й нівелює позитивний вплив державних запозичень в Україні, є нецільове використання запозичених фінансових ресурсів і відсутність урядового контролю за рентабельністю їх залучення у виробничий процес. Отже, Україні необхідно дотримуватися "золотого праву фінансів: розмір бюджетного дефіциту (сума випущених боргових зобов'язань уряду) має дорівнювати сумі державних інвестицій. [16]

     Економічна  криза, яку переживає Україна, в  чомусь подібна до великої депресії, але має ще тяжчі наслідки. Валовий національний продукт в Україні скоротився більш як наполовину, капітальні вкладення та державні закупки ще більше. Простоюють виробничі потужності, або ж використовуються менше, ніж на 50%.

     Кейнсіанська  теорія регулювання економіки якраз  і передбачає такі кризові явища і шляхи виходу з економічної кризи за рахунок:

      1.державних  інвестицій в економіку та  капітальні вкладення для провадження  передових технологій;

2. повної відмови від закупівлі імпортних товарів;

     3. емісія грошової маси за бюджетного дефіциту для ефективного 
використання на пріоритетних напрямах виробництва;

     4. створення виробничих потужностей усіх форм власності з 
виробництва однойменних товарів для вільної їх конкуренції на ринку;

      5. впровадження енергозберігаючих технологій на основі жорсткого 
режиму економії. [15]

     Ідеальних моделей створити не можна. Практика показала, що стримування грошової маси може певний час гальмувати зростання цін, але суто монетарними методами зупинити інфляційні процеси, розв'язати проблему економічної кризи не вдалося, а тим більше - зупинити падіння виробництва. Потрібно комплекс заходів, які включали б    удосконалення 

39

податкової системи, валютного регулювання, цінової  політики, цільового спрямування  бюджетних витрат.

     В умовах сьогодення при постійному зниженні виробництва продукції, а на цій основі відсутності платежів і зростаючому дефіциті бюджету монетаристськими методами не можна ліквідувати дефіцит товарів за рахунок дефіциту грошей. Сьогодні все повинно бути підпорядковане підвищенню виробництва і його розвитку на пріоритетних напрямах.

     Сьогодні  на внутрішньому ринку України домінують  товари, завезені з інших країн. Це підриває економіку держави. Потрібен захист товаровиробників України як на законодавчому рівні, так і за рахунок використання фінансово-кредитних важелів. Орієнтація на експорт товарів в країни з ринковою економікою та на одержання кредитів від МВФ, Світового та інших банків себе не виправдали. Вихід - в жорстокій економії коштів. [22]