Фінансові ресурси підприємства

При цьому власні кошти  – це кошти підприємств, які постійно знаходяться в обігу й кінцевий строк використання яких не встановлений. Формуються вони за рахунок власного капіталу, тобто тієї частини активів підприємства, яка залишається після виконання його зобов’язань.

Позичені кошти – це ті, що одержує підприємство на визначений термін, за плату й на умовах повернення. Формуються вони, переважно, за рахунок коротко- і довгострокових кредитів банків.

Залучені кошти – це кошти, які не належать підприємствам, але внаслідок діючої системи розрахунків постійно перебувають в їх обігу. Формуються вони за рахунок усіх видів кредиторської заборгованості підприємства.

Усі види перелічених  вище джерел беруть участь як у формуванні активів підприємства, так і в  здійсненні його виробничо-господарської  діяльності з метою одержання  відповідного доходу, прибутку.

Отже, під фінансовими  ресурсами слід розуміти загальну суму власного, позиченого й залученого капіталу, що використовується підприємствами для формування своїх активів і здійснення виробничо-господарської діяльності з метою одержання прибутку.

Розрізняють такі основні  складові фінансових ресурсів підприємства:

• прибуток;
• амортизаційні відрахування;
• обігові кошти;
• бюджетні асигнування;
• надходження з цільових фондів;
• надходження з централізованих корпоративних фондів;
• кредити [23, с. 250-259].

Коротко охарактеризуємо  ці види фінансових ресурсів і джерела  їх формування.

Прибуток – це грошовий вираз фінансових ресурсів, що створюються підприємствами будь-якої форми власності та належить їм після розподілу доходів від господарської діяльності. Прибуток – це найголовніша фінансова категорія на рівні підприємницьких структур, що відображає позитивний фінансовий результат господарської діяльності підприємства, характеризує ефективність виробництва і в кінцевому рахунку свідчить про обсяг і якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості. Одночасно прибуток впливає на зміцнення комерційного розрахунку, інтенсифікацію виробництва при будь-якій формі власності. Прибуток також є не лише джерелом забезпечення внутрішньогосподарських потреб підприємств, а й джерелом формування бюджетних ресурсів держави.

Амортизаційні відрахування – це вид цільових фінансових ресурсів, які відображають перенесення на готову продукцію частини вартості використовуваних основних засобів і є фінансовими ресурсами підприємства для їх відтворення [27, с. 126-129].

Обігові кошти – частина фінансових ресурсів підприємства, що постійно перебувають в господарському обороті. До них належать кошти та їх еквіваленти (короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції), не обмежені у використанні, а також інші активи підприємства (сировина, матеріали, готова продукція і т.п.), які призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу або протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Бюджетні асигнування  завжди мають суворо визначений порядок  використання й можуть надаватися підприємству у формі:

• бюджетних інвестицій – виділення коштів у вигляді капітальних вкладень на розвиток виробництва в пріоритетних напрямках, які впливають на ефективність економіки країни загалом;
• бюджетних кредитів – надаються підприємствам державного сектора економіки на тимчасові потреби в разі фінансових ускладнень. Вони здійснюються, як правило, на поворотній основі під затверджені проекти використання коштів; можуть бути безпроцентними або з невисокою процентною ставкою;
• державних дотацій – виділення коштів на відшкодування збитків підприємств, коли збитковість є наслідком ринкової кон’юнктури або політики держави;
• державних субсидій – виділення коштів із бюджету суб’єктам підприємницької діяльності на вирішення конкретних завдань у межах спеціальних державних програм розвитку [1].

Надходження з централізованих  корпоративних фондів характеризують внутрішньокорпоративний перерозподіл фінансових ресурсів за принципом сальдо взаємовідносин.

Кредити – фінансові ресурси, які тимчасово надані в користування та розпорядження підприємства для покриття тимчасових і сезонних потреб виробництва.

Кредит існує в двох формах:

• комерційний (товарний) кредит – це придбання товарів або послуг із відстрочкою платежу;
• банківський кредит – позичка від банку або інших установ у грошовій формі під певний відсоток [21, с. 169-172].

Склад фінансових ресурсів, їх обсяги залежать від виду й розміру  підприємства, виду його діяльності, обсягів  виробництва. Чим більший обсяг  виробництва і вища ефективність роботи підприємства, тим більшим є обсяг власних фінансових ресурсів, і навпаки.

Наявність достатнього  обсягу фінансових ресурсів та їх ефективне  використання визначають задовільний  фінансовий стан підприємства: платоспроможність, фінансову стійкість, ліквідність  і рентабельність. З огляду на це, найважливішим завданням підприємств є пошук резервів збільшення власних фінансових ресурсів і найкращого їх використання з метою підвищення ефективності роботи підприємства [16, с. 158-160].

1.3. Джерела формування фінансових ресурсів підприємств

Трансформаційні процеси  у вітчизняній економіці, перш за все, позначилися на механізмі  формування та використання фінансових ресурсів підприємств різних форм власності  і обумовили необхідність наукового  аналізу і теоретичного обґрунтування певних питань. Актуальність таких проблем посилюється початком приватизації господарських суб’єктів, що зумовлює необхідність теоретичного осмислення шляхів адаптації механізму фінансового забезпечення суб’єктів господарювання до сучасних умов.

Ресурси підприємства є необхідною умовою функціонування підприємства та здійснення процесу розширеного відтворення на всіх його стадіях і у всіх формах. В економічній літературі існує багато визначень фінансових ресурсів підприємств. Проаналізувавши всі, можна зробити висновок, що фінансові ресурси – це власні або позичені кошти, які є на підприємстві. Якщо показати відповідність фінансових ресурсів балансу підприємства, то ними є всі активи підприємства: необоротні, оборотні. Джерелами формування ресурсів є власні та залучені кошти. До власних належать: статутний фонд, амортизаційні відрахування, валовий дохід та прибуток. До залучених – отримані кредити, пайові та інші внески, кошти, мобілізовані на фінансовому ринку (рис.1.2, додаток Б.) [19, с. 17-21].

Загальною проблемою для підприємств при переході до ринкової економіки є постійна нестача власних фінансових ресурсів. Нині важливе місце в джерелах фінансових ресурсів належить пайовим та іншим внескам фізичних та юридичних осіб, членів трудового колективу. Водночас значно скорочуються обсяги фінансових ресурсів, які надходять від галузевих структур, обсяги бюджетних субсидій від органів державної влади. Збільшується значення прибутку, амортизаційних відрахувань та позичкових коштів у формуванні фінансових ресурсів підприємств [1].

Не менш важливим джерелом поповнення власних фінансових ресурсів є амортизація. Однак, у сучасних умовах господарювання вона втратила реальну можливість впливати на підвищення результатів господарської діяльності підприємницьких структур, через відсутність чіткої амортизаційної політики в державі, яка не сприяє накопиченню достатніх коштів для повного відтворення основних виробничих фондів. Амортизація відображає лише ступінь зносу основних фондів. Кошти амортизаційного фонду, за цільовим призначенням, використовуються лише підприємствами державної форми власності. Підприємства недержавних форм власності здійснюють відтворення основних засобів за рахунок прибутку, що залишається в їх розпорядженні після сплати обов’язкових платежів.

Усе це змушує підприємства виявляти ініціативу та винахідливість, нести відповідальність за формування фінансових ресурсів, бо  саме від величини фінансових ресурсів залежить зростання виробництва та соціально-економічний розвиток підприємства. Наявність фінансових ресурсів, їх ефективне використання визначають фінансове благополуччя підприємства: платоспроможність, ліквідність, фінансову стійкість [18, с. 160-165].

Формування та використання фінансових ресурсів здійснюється на двох рівнях: державному та на рівні підприємств. Фінанси підприємницьких структур, як важлива складова фінансової системи держави, займають пріоритетне становище, оскільки обслуговують процес створення, розподілу, перерозподілу та кінцевого споживання валового внутрішнього продукту. Серед основних факторів впливу на формування фінансових ресурсів підприємств  виділяють види діяльності та організаційно – правові форми господарювання, що обумовлюють особливості їх використання. Зі зміною форм власності розширюються джерела формування фінансових ресурсів для здійснення господарської діяльності через мобілізацію коштів на фондовому ринку, шляхом випуску цінних паперів. Така ситуація зумовлює більш ефективне використання фінансових ресурсів, що проявляється у виникненні зобов’язань  перед інвесторами з приводу виплати доходів [28, с. 280-285].

У процесі формування фінансових ресурсів підприємств важливу  роль відіграє їх збалансованість і  визначення оптимальної структури  їхніх джерел. Проте як свідчить практика їх структура постійно змінюється під впливом різноманітних факторів, а саме зростання питомої ваги коштів залучених із зовнішніх джерел, і в першу чергу, частки кредиторської заборгованості, яка спричиняє систему неплатежів та приводить до зниження інвестиційних можливостей підприємницьких структур. Загалом, слід уникати як неконтрольованої кредиторської заборгованості, що призводить до погіршення платоспроможності підприємств, так і надлишкових власних фінансових ресурсів, що можуть сповільнювати виробничий розвиток через надмірне резервування накопичень і відволікання їх із виробничого процесу. Тому, як доведено у наукових дослідженнях, встановлення оптимального співвідношення фінансових ресурсів впливає на вирішення питання підвищення ринкової вартості підприємства і залежить від показників – чистої рентабельності власних коштів та норми розподілу прибутку на дивіденди [22, с. 71-76].

Важливим напрямом вдосконалення  процесу формування фінансових ресурсів є застосування методики оптимізації  фінансових ресурсів. Це, зокрема, методики, прийняті в зарубіжній практиці (США), які можуть бути впроваджені на вітчизняних підприємствах лише за наявності розвиненого ринку цінних паперів, статистики про його функціонування та після проведення значної адаптивної роботи, пов’язаної із впровадженням міжнародних стандартів обліку та звітності.

В роботі  визначена економічна природа, роль і значення фінансових ресурсів, запропоновано їх класифікацію та виявлені фактори впливу на процес формування фінансових ресурсів підприємницьких структур. Показано розширення можливостей у джерелах формування фінансових ресурсів підприємств в залежності від зміни форми власності. Структура фінансових ресурсів підприємств недержавної форми власності є більш мобільною, еластичною, має значно вищий рівень впливу на кінцеві результати господарської діяльності підприємств. Існує можливість самостійно вирішувати питання про розширення джерел фінансових ресурсів за рахунок збільшення власних та залучених кошів [26, с. 200-204].

РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА

2.1. Загальна характеристика господарської діяльності підприємства

Основною ланкою економіки  в ринкових умовах господарювання є підприємства, що виступають в ролі господарюючих суб’єктів. Тут вирішуються питання виробництва продукції і надаються послуги, потрібні суспільству, створюються відповідні доходи і накопичення, які є основним джерелом формування як централізованих фондів грошових коштів держави, так і відповідних фондів самих підприємств.

Відповідно до Господарського кодексу України підприємство –самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування для задоволення суспільних чи особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої і господарської діяльності в установленому порядку.

Підприємство, як правило, є юридичною особою, має відокремлене його майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку та ідентифікаційний код [24, с. 211-215].

Залежно від форм власності  в Україні можуть діяти підприємства таких видів: приватні; колективні; комунальні; державні; змішані та інші.

Залежно від кількості  працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік підприємства можуть бути: малими, і середніми та великими. Малими визнаються підприємства, в яких і середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції, робіт, послуг за рік не перевищує сімдесяти мільйонів гривень. Великими визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний рік перевищує двісті п’ятдесят осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції, робіт, послуг за рік перевищує суму сто мільйонів гривень. Усі інші підприємства визнаються середніми [25, с. 241-246].