Фінансові ресурси підприємства

Підприємство як господарюючий суб’єкт здійснює різні види господарської діяльності, не заборонені законом держави, самостійно розпоряджається випущеною продукцією, отриманою виручкою від її продажу та прибутком, що залишився в його розпорядженні.

Для здійснення своєї діяльності підприємство формує майно (основні фонди і обігові активи).

Джерелами формування майна  підприємства є такі: грошові та матеріальні внески засновників; доходи, отримані від реалізації продукції, а також від інших видів  діяльності; доходи від продажу цінних паперів; капітальні вкладення та дотації з бюджетів; надходження від роздержавлення та приватизації власності; придбання майна інших підприємств і організацій; безоплатні й благодійні внески, пожертвування організацій і громадян; інші джерела, не заборонені законодавством.

Конкретні джерела формування статутного капіталу підприємства залежать від організаційно-правової форми  його утворення.

У процесі формування статутного капіталу підприємство вступає  у взаємини з його засновниками – юридичними і фізичними особами – з приводу створення статутного фонду (капіталу) [30, с. 250-256].

Створений статутний  капітал спрямовується на придбання  основних фондів і формування обігових активів у розмірах, необхідних для  ведення нормальної виробничо-фінансової діяльності. В цьому випадку підприємство вступає у взаємини з постачальниками сировини, матеріалів, основних засобів та ін. Придбана сировина, матеріали й основні засоби використовуються підприємством у виробництві з метою створення нового продукту. Створений продукт реалізується за відповідними каналами і відпускними цінами, у результаті підприємство отримує виручку.

Крім доходу (виручки) від реалізації продукції, товарів  та послуг підприємства отримують доходи від інших видів своєї діяльності, а також доходи з відшкодування збитків від надзвичайних подій. Склад доходів за видами діяльності підприємств подано на рисунку 2.1, у додатку В [11].

Отримана підприємством  виручка (дохід) спрямовується у  першу чергу на відшкодування  спожитих у процесі виробництва засобів виробництва (сировина, матеріали, а також вартість зносу основних виробничих фондів, які брали участь у виробництві продукції), а частка, що залишається, складає новостворену живою працею вартість, тобто валовий дохід підприємства, який складається з фонду оплати праці робітників сфери матеріального виробництва і чистого доходу.

Чистий дохід (прибуток) – це різниця між виручкою від продажу продукції, послуг (без ПДВ і акцизів) і вартістю спожитих у виробництві засобів виробництва, а також фондом оплати праці працівників сфери матеріального виробництва. При цьому вартість спожитих засобів виробництва і фонд оплати праці з нарахуваннями складають витрати підприємства з виробництва продукції, які отримують форму собівартості.

Отже, якщо виручка, що надходить, перевищує затрати підприємства по виробництва і продажу продукції (собівартість), то підприємство отримує прибуток [29, с. 302-308].

Отриманий підприємством  прибуток є результатом кругообігу засобів, вкладених у підприємство, і належить до власних фінансових ресурсів підприємства. Але отриманий прибуток не залишається повністю в розпорядженні підприємства, його значна частина у вигляді відповідних податків вилучається державою в бюджет. Причому вилучення у підприємств цієї частини прибутку в бюджет виконується першочергово, у відповідності з чинними законодавчими актами. В цьому проявляється державний вплив на вибір напрямів і обсягів використання прибутку (доходу) підприємства. Так виникають фінансові відносини підприємства з державою з приводу розподілу чистого доходу (прибутку).

Прибуток, що залишається  у розпорядженні підприємства, розподіляється за його розсудом. Представляючи багатоцільове  джерело фінансування-потреб підприємства, цей прибуток використовується ним  на накопичення і споживання, тобто на створення резервів, виробничий розвиток, на соціально-культурні потреби, на матеріальне стимулювання робітників підприємства і т. ін. Пропорції у розподілі прибутку на накопичення і споживання визначають перспективи розвитку підприємства.

Для отримання додаткових джерел фінансових ресурсів підприємство може притягувати на основі повернення запозичені кошти: довгострокові кредити банків, облігаційні позики та інше. Джерелом повернення цих запозичених коштів є прибуток підприємства [4, с. 112-117].

Для отримання додаткових доходів підприємство може придбати також цінні папери інших підприємств і держави, вкладати кошти в статутний капітал новостворюваних підприємств, або розташувати вільні кошти на депозитних рахунках у банках, вступаючи в даному випадку у взаємовідносини з відповідними суб’єктами господарювання.

Здійснюючи господарську діяльність, підприємство самостійно фінансує всі свої витрати у відповідності  з виробничими планами, розпоряджається  існуючими фінансовими ресурсами, вкладаючи їх у виробництво з метою отримання продукції і прибутку.

Водночас, використовуючи власні фінансові ресурси для  розвитку виробництва і для отримання  прибутку, підприємство бере участь і  в формуванні різноманітних державних  позабюджетних фондів, що підтверджує  наявність розподільчих процесів у підприємстві, пов’язаних з використанням його фінансових ресурсів.

Загалом функціонування підприємства як господарюючого суб’єкта передбачає його виробничу діяльність з метою виробництва продукції і отримання прибутку, участь у формуванні державного і місцевого бюджетів, а також централізованих позабюджетних фондів на відповідному рівні, з одного боку, і вирішення питань розвитку виробництва та збільшення його ефективності – з іншого боку [6, с. 40-42].

У здійсненні виробничо-фінансової діяльності господарюючих суб’єктів бере участь велика кількість взаємопов’язаних організаційних, трудових, матеріальних і фінансових факторів. Мета кожного господарюючого суб’єкта – якомога ефективніше використати ці фактори.

Ефективність використання факторів виробництва виражається, в кінцевому підсумку, у фінансових результатах діяльності господарюючих суб’єктів.

Економічний підсумок виробничої діяльності господарюючих суб’єктів, виражений у вартісній (грошовій) формі, становить собою фінансові результати.

Фінансові результати діяльності підприємств характеризуються такими економічними показниками, як валовий дохід, чистий дохід, прибуток. Зміст цих показників, як економічних категорій, і загальна схема їх розрахунку такі.

Вироблена господарюючими суб’єктами валова продукція включає вартість спожитих засобів виробництва і новостворену живою працею вартість – валовий дохід. “Валовий дохід, - писав К. Маркс, - є та частина вартості та вимірювана його частина валового продукту, яка залишається за вирахуванням частини вартості та вимірюваної його частини всього виробленого продукту, який відшкодовує вкладений у виробництво і спожитий у ньому постійний капітал” [11].

Отже, валовий дохід – це частина вартості валової продукції за вирахуванням матеріально-грошових затрат, крім оплати праці.

Однак К. Маркс зазначав, що “валова виручка чи валовий продукт, є весь відтворений продукт”. Отже, у виручці від продажу продукції та послуг у масштабі всього народного господарства виражена вартість валового продукту, який розподіляється на фонд відшкодування спожитих засобів виробництва та новостворену вартість, тобто валовий дохід [7, с. 22-26].

Валовий дохід є узагальнюючим  показником, який характеризує результати діяльності підприємств. Його розмір залежить від кількості виробленої продукції та використаних на її виробництво матеріально-грошових коштів, крім оплати праці.

Основними факторами  підвищення валового доходу є збільшення виробництва продукції та зниження матеріально-грошових затрат.

Валовий дохід, створюваний на підприємстві, є джерелом оплати праці робітників сфери матеріального виробництва і накопичень, однією із форм яких є чистий дохід [13, с. 63-67].

Чистий дохід – це частина вартості продукту, яка залишається після відшкодування затрат живої і уречевленої праці. К. Маркс писав: “Чистий же дохід є додаткова вартість, отже – додатковий продукт, який залишається за вирахуванням заробітної плати...”. Таким чином, чистий дохід є додатковим продуктом, тобто валовий доход за вирахуванням оплати праці.

Чистий дохід, який створюється на підприємстві, ділиться на дві частини. Одна його частина вилучається в дохід бюджету через механізм цін, друга – залишається на підприємстві і визначається як різниця між вартістю продукції та затратами на її виробництво. Ця частина чистого доходу є чистим доходом підприємства.

Чистий дохід підприємства, в  свою чергу, складається з реалізованого  чистого доходу і чистого доходу, який залишається в залишках продукції, призначеної для внутрішньогосподарського використання.

Чистий дохід у залишках продукції, яка використовується на внутрішньогосподарські потреби, визначається як різниця між вартістю продукції за цінами реалізації та її собівартістю.

Реалізований чистий дохід розраховується за проданою продукцією, і тому він  тотожний прибутку підприємства, отриманого від продажу продукції [14, с. 12-15].

Отже, прибуток – це частина чистого доходу, одна із його форм. Визначається він у встановленому порядку.

За розміром прибуток від продажу  продукції, хоч і тотожний реалізованому  чистому доходу, однак менший чистого доходу підприємства на суму, яка залишається в залишках продукції, використаної на внутрішньогосподарські потреби.

Крім прибутку від продажу, на підприємствах  розраховується прибуток від основної діяльності, прибуток від інвестиційної діяльності, прибуток від фінансової діяльності, прибуток (збиток) від позареалізаційних операцій, загальний прибуток, чистий прибуток. Кожен із цих видів прибутку має свою схему розрахунку та розмір.

Водночас потрібно відрізняти загальний  прибуток від реалізованого чистого доходу. Загальний прибуток може бути більш або меншим реалізованого чистого доходу. Це пов’язано з тим, що в загальному прибутку, крім прибутку від продажу, враховуються різні позареалізаційні доходи і витрати, надходження та збитки [8, с. 109-113].

Таким чином, загальний прибуток – це прибуток від продажу продукції та послуг, інших цінностей і нематеріальних активів, інвестиційної та фінансової діяльності, скоригований на суму позареалізаційних (надзвичайних) доходів і витрат.

Чистий прибуток – це частина загального прибутку, після сплати із нього відповідних податків і платежів до бюджету.

Прибуток є найважливішим показником, який дає узагальнену характеристику всій виробничо-фінансовій діяльності підприємства. В отриманому прибутку відображається виконання таких важливих якісних показників, як підвищення продуктивності праці, зниження собівартості і а підвищення якості продукції, використання виробничих фондів. Крім того, прибуток є основним джерелом розширення основних і обігових фондів, діючим фактором, який стимулює (за допомогою створення та використання фондів економічного стимулювання) досягнення більш високих показників виробництва, джерелом доходів Держбюджету.

Для характеристики господарської діяльності підприємства, оцінюється динаміка за останні три роки таких показників, як обсяги виробництва та реалізації продукції, собівартість, прибуток [12, с. 153-160].

Наприклад, проведемо експертну оцінку якісних показників конкурентоспроможності досліджуваного підприємства і основного конкурента. Отриману інформацію згрупуємо у Таблицю 2.1. (додаток Г.) [3, с. 123-128].

Шкала оцінки 1 – мінімальний рівень досліджуваного показника.  10 – максимальний рівень досліджуваного показника. Завдяки  проведенню досліджень було встановлено, що ТОВ “Добриня продукти” в порівнянні з його конкурентом на регіональному ринку ТМ “Марічка” є найбільш конкурентоспроможнім по багатьом параметрам. Це зумовлено зокрема тим, що на ТОВ “Добриня продукти” в порівнянні з конкурентом – ТМ “Марічка” використовуються більш сучасні технології виробництва, а також сучасний стиль керівництва та координації дій працівників підприємства. Споживачами продукції є населення, заклади громадського харчування, торгові організації та інші. Оскільки підприємство виробляє продукти харчування, то вік та соціальний стан споживачів не має значення, тому що ціни виробів розраховані на будь-який бюджет споживачів та смак. Проведемо аналіз динаміки загального об’єму та структури виробляємої продукції. Отриману інформацію згрупуємо у Таблицю 2.2. (додаток Г.).

З наведених у Таблиці 2.2 даних  можна зробити висновок, що у 2010 році обсяг виробництва молока у порівнянні з 2009 роком збільшився на 1132,252 тис. тонн, чи на 12,55%. Але питома вага у загальному обсягу випуску продукції зменшилась на 0,03% у порівнянні з 2009 роком. Виробництво кефіру у 2010 році у порівнянні з 2009 роком збільшилось на 1741,236 тис. тонн, чи на 25,73%. Питома вага у загальному обсягу випуску продукції виробництва кефіру збільшилась на 0,01% у порівнянні з 2009 роком. Виробництво ряжанки у 2010 році у порівнянні з 2009 роком збільшилось на 2015,712 тис. тонн, чи на 29,79%. Питома вага у загальному обсягу випуску продукції виробництва ряжанки збільшилась на 0,02% у порівнянні з 2009 роком [10, с. 65-69].

Загалом загальний об’єм випуску продукції у 2010 році у порівнянні з 2009 роком збільшився на 4889,2 тис. тонн, чи на 21,67%.

Проаналізуємо стан та рух основних засобів на підприємстві ТОВ “Добриня продукти”, наведений у Таблиці 2.3. (додаток Г.) [3, с. 123-128].

З наведених у Таблиці 2.3 даних можна зробити висновок, що у 2010 році коефіцієнт оновлення основних засобів у порівнянні з 2009 роком збільшився на 0,05%, чи на 33,33%. Коефіцієнт інтенсивності оновлення основних засобів у 2010 році у порівнянні з 2009 роком збільшився на 0,02%, чи на 20%. Це свідчить про частіше введення нового обладнання. Коефіцієнт придатності основних засобів у 2010 році у порівнянні з 2009 роком зменшився на 0,02%, чи на 3,45%. Фондооснащеність у 2010 році у порівнянні з 2009 роком збільшилась на 30,52 тис. грн., чи на 69,30%. Фондоозброєність у 2010 році у порівнянні з 2009 роком збільшилась на 22,89 тис. грн., чи на 69,30%. Це свідчить про зростання кількості активних основних засобів на 1-го середньооблікового працівника підприємства.