Фінансові ресурси підприємства

Динамічний розвиток підприємницької діяльності в Україні супроводжується значними економічними суперечностями, зумовленими особливістю ринкової трансформації в умовах глобалізаційних процесів. Однією із найважливіших проблем, з якою стикаються вітчизняні підприємства, є недостатня ефективність організації управління їхніми фінансовими ресурсами в умовах переходу до ринку. З огляду на те, що фінансові ресурси – найважливіший чинник економічного зростання, реорганізацію управління фінансовими ресурсами підприємств необхідно сьогодні трактувати як центральну ланку усього комплексу заходів, спрямованих на його забезпечення. У зв’язку з цим перехід України до ринкових відносин потребує від науковців та практиків здійснення систематизації й доповнення теоретичних уявлень про реорганізацію управління фінансовими ресурсами підприємств у перехідній економіці України, виявлення причин її недоліків, розроблення практичних рекомендацій щодо їх усунення на рівні підприємств та економіки в цілому.

Спроможність підприємства досягнути успіху на ринку залежить від ефективності управління його фінансовими ресурсами. Добре організоване управління є необхідною складовою для їх успішної роботи в умовах жорсткої ділової конкуренції [25, с. 298-299].

Найправильнішим за сучасних економічних умов є трактування управління фінансовими ресурсами підприємств як процесу навчання управлінським діям у сфері використання грошових ресурсів фондового та нефондового характеру, що складається з трьох етапів:

• виявлення та формулювання проблеми чи завдання управління фінансовими ресурсами, що повинно бути вирішене на базі використання попередньо здобутого досвіду й наявної інформації;
• прийняття управлінського рішення щодо використання фінансових ресурсів та його реалізація;
• аналізу результатів прийнятого рішення з погляду можливих способів його модифікації чи зміни, а також їх врахування у процесі накопичення досвіду, який може бути використаний у майбутньому.

Поряд з управлінням  в економічній науці та практиці господарювання часто використовується термін “організація”. Організація як об’єкт цього дослідження відрізняється від функції процесу управління. В нашому розумінні, організація пов’язана з утворенням системи і забезпеченням її стійкого функціонування, а управління – з процесами, що відбуваються в системі, створеній організацією. У зв’язку з цим під організацією управління фінансовими ресурсами підприємств розуміємо створення ефективної управлінської системи та її постійне удосконалення. Саме останнє завдання і має вирішувати реорганізація, яка схематично подана на рис. 3.1 у додатку Е.

Таке розуміння сутності реорганізації, на нашу думку, дає можливість: чітко визначити проблему та ціль діяльності системи управління; вибрати  правильний об’єктивний спосіб дослідження складних економічних процесів; відібрати комплекс методів і засобів, що дають змогу досягнути поставленої мети шляхом проектування здатної до адаптації економічної системи; побудувати та забезпечити функціонування цієї системи.

Проаналізуємо докладніше кожен етап процесу реорганізації  управління фінансовими ресурсами підприємств [10, с. 65-69].

1. Оцінка стимулу. Основним  стимулом, що актуалізує потребу  реорганізації, є зниження ефективності  функціонування системи управління  фінансовими ресурсами підприємств.  Доцільно поділяти ефективність діяльності системи управління фінансовими ресурсами підприємства на 3 частини: науково-технічну, соціальну та економічну.

Науково-технічна ефективність виявляється через прискорення  науково-технічного прогресу завдяки  вдалому поєднанню наукових досліджень та фінансових можливостей. Соціальна ефективність функціонування системи управління фінансовими ресурсами підприємства виявляється через досягнення високого рівня соціальної спрямованості розвитку підприємства. Рівень економічної ефективності функціонування системи управління фінансовими ресурсами підприємства безпосередньо пов’язаний із досягненням її головної мети – максимізації вартості підприємства.

Ефективність рішень, що приймаються системою управління фінансовими ресурсами підприємств, пропонуємо оцінювати з допомогою коефіцієнта ефективності управління [8, с. 109-113]:

К_еф.упр. = ΔВП/ФР,

де ΔВП – зміна вартості підприємства, грош. од.; ФР – загальний обсяг фінансових ресурсів, перерозподілених через систему управління фінансовими ресурсами підприємства за відповідним напрямком (науково-технічним, соціальним, економічним), грош. од.

2. Звернення до досвіду  управління фінансовими ресурсами  підприємств. Хоча досвід, здобутий  у процесі попередньої діяльності, корисний, він прямо не може  бути використаний для реорганізації управління фінансовими ресурсами підприємств у перехідній економіці України. Його необхідно постійно коригувати відповідно до нової ситуації.

3. Формулювання проблеми  у сфері управління фінансовими  ресурсами підприємств. Реорганізація системи управління фінансовими ресурсами підприємства має забезпечити розв’язання таких проблем: недостатності грошових ресурсів; труднощів при здійсненні розрахунків із постачальниками; різкого зменшення кількості замовлень; неповного використання наявних виробничих потужностей; зменшення обсягу продажу через появу нових конкурентів; недостатності величини оборотних коштів; частих збитків; відсутності розробленої стратегії вдосконалення виробничо-господарської діяльності; несвоєчасної виплати заробітної плати; відсутності управлінської команди; нехтування раціоналізаторськими пропозиціями; скорочення видатків на дослідження, рекламу і підготовку кадрів; розпродажу виробничого устаткування; зміни форми розрахунків; пролонгації векселів; запізнення в розрахунках; заборгованості в розрахунках за банківськими відсотками; зниження якості продукції; продажу товару за цінами, нижчими від собівартості; появи негативних чуток про підприємство; конфлікту серед керівництва підприємства; звільнення висококваліфікованих працівників [12, с. 153-160].

4. Пошук рішення. Цей  етап процесу реорганізації управління  фінансовими ресурсами підприємств  треба здійснювати, послуговуючись  теорією систем, яка вивчає різні  явища, базуючись лише на формальних взаємозв’язках між різними параметрами, що їх становлять, і на характері їхніх змін від впливом зовнішніх умов. Для теорії систем об’єктом дослідження є не “фізична реальність”, не, скажімо, хімічне чи соціальне явище, а “система”, тобто формальний взаємозв’язок між ознаками і властивостями, за якими здійснюється спостереження. Мова, що використовується для опису поведінки систем – це мова теорії обробки інформації і теорії цілеспрямованої дії (прийняття рішень, управління). На цьому етапі здійснюється побудова моделі досконалої системи управління фінансовими ресурсами, що передбачає визначення її структури, комунікацій та функціональності.

5. Збір даних чи  де прогнозування. Основним джерелом  даних, котрі використовуються  у процесі реорганізації, є  зворотний зв’язок, який порівнює вибірку виходу системи управління, що функціонує, з моделлю очікуваного виходу та виділяє відмінності (порівняння реального обсягу і структури активів, що склалися, та аналогічних показників, досягнення яких було заплановано), оцінює зміст розбіжностей, напрацьовує управлінське рішення (визначаються чинники, що вплинули на результат, а також оцінюється їхня вага у кінцевому результаті), формує процес реалізації цих рішень, впливає на основний процес системи управління фінансовими ресурсами підприємства з метою зближення виходу і моделі виходу. Залежно від результату порівняння вибірки виходу з моделлю суб’єкт управління може виконувати або функції контролю та інформації, або – організації та планування.

6. Встановлення критеріїв  ефективності. Серед критеріїв ефективності пріоритет повинен віддаватися таким параметрам системи управління фінансовими ресурсами підприємства, як забезпечення:

• визначення реального обсягу наявних фондів фінансових ресурсів;
• обґрунтування оптимальних розмірів фондів грошових ресурсів, їх розподіл і використання з урахуванням потреб підприємств, економічної доцільності видатків, а також впливу їх на кінцеві результати виробничо-господарської діяльності підприємства;
• контролю за раціональним використанням ресурсів, виробничих фондів, виконанням планових завдань, безперервністю розрахунків, підвищенням рентабельності виробництва;
• організації своєчасних економічних розрахунків з фінансово-кредитною системою, іншими підприємствами, організаціями, працівниками;
• проведення аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства з погляду ефективності його роботи як бази для прийняття обґрунтованіших управлінських рішень [13, с. 63-67].

7. Прийняття управлінського  рішення. Щоб знайти оптимальне  рішення тієї чи іншої проблеми  вибору досконалої системи управління фінансовими ресурсами підприємств, необхідно розглянути кілька різних варіантів. Їх дослідження дасть змогу вибрати один із них, що забезпечить одержання максимальної вигоди (забезпечення зростання вартості підприємства, максимізація прибутку тощо). Навіть якщо не завжди вдасться визначити наскільки один варіант вигідніший від іншого, ми так чи інакше знайдемо варіант створення системи, за якого одержимо найбільшу вигоду в галузі управління фінансовими ресурсами без шкоди для інших напрямків діяльності підприємства. Завдання керівництва підприємства – не напрацювання рішення, а конструювання системи прийняття та реалізації рішень, а також координування процесу її функціонування.

8. Реалізація прийнятого  рішення. Реорганізація управління  фінансовими ресурсами підприємства не потребує значного фінансування. Найкращим її інструментом є навчання. Таким чином, механізм реалізації проекту реорганізації управління фінансовими ресурсами підприємства – це ретельне планування дій, навчання персоналу та формування позитивного ставлення до змін у масштабі підприємства. Реорганізація управління фінансовими ресурсами підприємства триває від кількох місяців на невеликих підприємствах до одного року на підприємствах середнього розміру та більше – на великих підприємствах. З огляду на це потрібна наукова організація роботи з управління фінансовими ресурсами, що забезпечить високий рівень планування фінансових ресурсів, прийняття оптимальних рішень з урахуванням їх економічного й соціального ефекту. Добре знання основ фінансів, кредиту, планування сприятиме раціональній реорганізації управління фінансовими ресурсами, посиленню впливу фінансово-кредитного механізму на кінцеві результати роботи і на цій підставі підвищенню ефективності виробництва в умовах переходу до ринку.

9. Оцінка результату  реалізації рішення. Оцінка результатів  реорганізації є безперервним  процесом, що передбачає проведення  опитування працівників, перевірок  дотримання графіків упровадження, визначення економії, контроль за  виконанням поставлених завдань, проведення зборів, оцінку задоволення покупців, постачальників, фінансових закладів, потенційних інвесторів. Потенційні вигоди такого підходу можуть значно перевищувати витрати, пов’язані з реорганізацією системи управління фінансовими ресурсами підприємства. Цей висновок підтверджує, наприклад, проект з надання технічної допомоги з удосконалення фінансового управління, реалізований USAID на восьми російських підприємствах, — їхній прибуток унаслідок реорганізації становить від 200 тис. до 5 млн. дол. [10, с. 65-69].

Отже, удосконалення реорганізації  управління фінансовими ресурсами  підприємств слід розглядати як один із головних чинників підвищення ефективності будь-якої виробничо-господарської  діяльності. Від цього залежить поліпшення позицій підприємства в конкурентній боротьбі, його стабільне функціонування та динамічний розвиток. Головна спрямованість реорганізації управління фінансовими ресурсами підприємств полягає в оптимізації використання ресурсів підприємства. Система управління фінансовими ресурсами підприємства може вважатися досить ефективною лише у тому разі, коли вона дає змогу не лише раціонально використовувати наявні ресурси, а й забезпечувати активний системний пошук можливостей подальшого розвитку підприємства [16, с. 158-161].

3.2. Оптимізація структури  фінансових ресурсів 

В  теорії   і  практиці  фінансового  аналізу  існують   два   основних   підходи   до   методів доцільного управління структурою капіталу:

• традиційний;
• теорія Модільяні-Міллера.

Прибічники першої теорії вважають, що ціна капіталу залежить від його структури і що цю структуру можна оптимізувати. Під ціною капіталу розуміють загальну суму коштів, які потрібно сплатити за використання відповідного обсягу фінансових ресурсів,виражену в відсотках до цього обсягу [1].

Основоположники другого  підходу Модільяні і Міллер стверджують  протилежне – ціна капіталу не залежить від його структури, отже її не можна оптимізувати. При обґрунтуванні цього методу вони виводять ряд обмежень:

• наявність ефективного ринку;
• відсутність податків;
• одинакові величини відсоткових ставок для фізичних та юридичних осіб;
• раціональна економічна поведінка; можливість ідентифікувати підприємство з однаковими ступенями ризику тощо. В таких умовах ціна капіталу завжди вирівнюється шляхом поповнення капіталу за рахунок кредитів, які надають підприємствам фізичні особи.

Складні умови перехідного  періоду виявляють підвищені  вимоги до ресурсного забезпечення сільськогосподарських  підприємств і в першу чергу  фінансового. Одним з шляхів вирішення  цієї проблеми, є збільшення надходження та оптимізація структури фінансових ресурсів і підвищення ефективності їх використання.

Всю сукупність фінансових ресурсів, які знаходяться в розпорядженні  сільськогосподарського підприємства, можна класифікувати за характером формування на власні та залучені [16, с. 168-171].