Фінансова система і фінансова політика держави

Більш структурованим є визначення фінансової політики як особливої сфери економічної діяльності держави, направленої на мобілізацію фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл і використання для забезпечення функцій держави.

Перш  за все, фінансова політика повинна  сприяти формуванню максимально  можливого обсягу фінансових ресурсів, так як вони - матеріальна база будь-яких перебудов.

Не  менш важливим є забезпечення  раціонального розподілу коштів між галузями і сферами народного  господарства, концентрація фінансових ресурсів на найважливіших напрямках економічного і соціального розвитку.

Таким чином, можна відзначити , що фінансова політика - це визначення цілей і завдань, на вирішення яких спрямовується процес формування, розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів. Фінансові відносини - це основа фінансової політики.  
Разом з тим хоч фінанси і фінансова політика тісно взаємопов'язані, між ними існують суттєві відмінності

Реалізацію фінансової політики забезпечує сукупність заходів держави, направлених  на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподіл і перерозподіл для виконання державою її функцій і програм.  

Фінансова політика повинна враховувати потреби суспільного розвитку, реальні економічні і фінансові можливості держави, тому вона  залежить від конкретно - історичних умов і завдань,  які стоять перед суспільством. Вивчаючи   вимоги, які теорія і практика господарювання пред'являють до фінансової політики, слід зосередитись на дуже важливому висновку  - фінансова політика повинна бути адекватною закономірностям  суспільного розвитку. Порушення цієї важливої вимоги приводить до значних втрат в народному господарстві. Про це свідчить  наша історія. Своєчасне внесення змін у фінансову політику на основі  урахування особливостей поточного моменту дає можливість в більш короткі строки і з меншими втратами вирішувати завдання, які стоять перед  державою.

Зміст фінансової політики, її основні напрями залежать від існуючих теоретичних концепцій, які визначають ступінь участі держави в управлінні економікою і використанні окремих інструментів реалізації фінансової політики, тобто конкретних  форм організації фінансових відносин.

Оцінюючи  фінансову політику, що проводилась в умовах адміністративно-командної системи управління слід відзначити, що сама  по собі фінансова політика не може бути поганою або хорошою. Визначальним є те, наскільки вона відповідає інтересам суспільства і наскільки вона сприяє досягненню поставлених цілей і вирішенню конкретних завдань. З цієї точки зору фінансову політику Радянської держави в період громадянської війни, іноземної військової інтервенції, війни з фашистською Німеччиною, післявоєнний період не можна назвати неефективною. В роки перебудови і переходу до ринкових відносин планово-адміністративна фінансова політика перестала відповідати конкретно-історичним умовам. Завищена оцінка ролі монетарних механізмів в регулюванні перехідної економіки, втрата керованості економікою посилили масштаби фінансової кризи.

В сучасних умовах особливо гостро проявились недоліки   фінансової політики нашої держави, до яких відносяться: догматичний (нетворчий) характер фінансової політики, її неспроможність швидко реагувати на зміни, що відбуваються в нашому суспільстві, знаходити необхідні способи для вирішення назрілих завдань; відсутність стратегічних концептуальних розробок; проведення часткових малоефективних і недостатньо обгрунтованих міроприємств, орієнтованих на сьогоденну вигоду; відрив фінансової політики від фактичного стану справ в народному господарстві; порушення основної вимоги ведення фінансового господарства - жити по своїх фінансових можливостях; залишковий підхід при визначенні фінансової бази задоволення соціальних потреб громадян.

Фінансова політика на нинішньому етапі повинна характеризуватись якісно новими підходами до функціонування господарюючих суб'єктів з урахуванням переходу на ринкові відносини, реформи цін, оплати праці, податкової і кредитної систем, направлених на формування нового фінансового механізму. 

Щоб краще уяснити зміст, завдання і  вимоги до фінансової політики, виділяють  як самостійні складові:

податкову,

бюджетну,

грошово-кредитну,

міжнародну  фінансову політику.

Податкова політика реалізує інтереси держави. Її головне призначення - вилучення частини ВВП на загальнодержавні потреби шляхом перерозподілу цих коштів  через бюджет.  

Під бюджетною політикою розуміють визначення державою

джерел формування доходів державного і місцевих бюджетів;

пріоритетних напрямів видатків бюджету;

допустимих меж розбалансованості  бюджету;

джерел фінансування бюджетного дефіциту;

принципів взаємовідносин між окремими ланками бюджетної системи. 

Під кредитно-грошовою політикою розуміють забезпечення стабільності грошового обігу через  управління емісією, регулювання інфляції і курсу національної грошової одиниці; забезпечення своєчасності розрахунків в народному господарстві і в різних ланках фінансової системи через регламентацію і регулювання діяльності банківської системи; управління діяльності фінансового ринку через регламентацію емісії і розміщення державних і корпоративних цінних паперів і регулювання їх дохідності.

В кредитно-грошовій політиці відносну самостійність набувають емісійна політика, цінова політика, валютна  політика, кредитна політика - а в ній, в свою чергу, наприклад, відсоткова політика і інвестиційна політика.

Все більшого значення набуває міжнародна фінансова політика. В її основу покладено управління валютно-фінансовими і кредитними відносинами у сфері міжнародних відносин. Особливо великого значення в сучасних умовах набуває фінансова політика таких міжнародних фінансових організацій як Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Європейський банк реконструкції і розвитку, Лондонський клуб кредиторів, Парижський клуб кредиторів і ін.

Держава захищає свої інтереси через  митну і валютну політику. Відповідно до зацікавленості держави в розширенні або скороченні свого експорту чи імпорту застосовується система  митних платежів або конкретний митний режим. Головним завданням митної і валютної політики є забезпечення і примноження золотовалютних резервів держави.

 

 

 

Розділ 2. Аналіз стану фінансової системи України

 

2.1 Характеристика фінасової політики України

 

За даними Державного казначейства України, доходи Зведеного бюджету за січень–лютий 2005р. становили 15,5 млрд.грн. (31,1% до ВВП), що складає 14,1 % від річних призначень. В основному доходи були сформовані за рахунок податкових надходжень (73,4% від загальної суми доходів).

Видатки Зведеного бюджету, включаючи кредитування за вирахуванням погашення, становили 13,5 млрд.грн. (27% до ВВП), що складає 12,1% від річних призначень. У структурі видатків Зведеного бюджету 67,5% припадає на фінансування соціально-культурних заходів, 10,2 % – на здійснення загальнодержавних функцій, зокрема видатки з обслуговування боргу – 3,2 % (0,9 % до ВВП), у тому числі зовнішнього боргу – 2,1% від загальної суми видатків (0,6 % до ВВП).

Профіцит Зведеного  бюджету за січень–лютий 2005р. становив 2 млрд.грн. (4,1% до ВВП).

Державний бюджет по доходах (з урахуванням  взаємовідносин з місцевими бюджетами) виконано у сумі 11,8 млрд.грн. (13,7 % річних призначень), або 23,7 % до ВВП, і на 70,3 % сформовано за рахунок податкових надходжень, з яких податок на додану вартість становить 38,9 %, податок на прибуток підприємств – 35,9 %.

У видатках Державного бюджету (включаючи  кредитування за вирахуванням погашення), що становили 10,9 млрд.грн. (11,5 % річних призначень), або 21,8 % до ВВП, переважає фінансування соціально-культурних заходів (46,4 % від загальної суми видатків), громадського порядку, безпеки та судової влади (8,8%), загальнодержавних функцій (9,2%), у тому числі обслуговування боргу (3,2%). Державний бюджет України зведено з профіцитом 0,9 млрд.грн. (1,9 % до ВВП).

Облікова відсоткова ставка Національного  банку України за січень 2005р. становила 9 %.

За даними Національного банку  України, вимоги банківської системи  України за наданими кредитами (включаючи  нараховані відсотки) за січень поточного  року зменшились на 1,2 % і на 1 лютого 2005р. становили 97,5 млрд.грн., з яких 53,7 млрд.грн. – у національній валюті.

Зобов’язання банків за коштами, залученими на рахунки фізичних осіб (включаючи нараховані відсотки), у національній та іноземній валютах  за січень поточного року збільшились на 6,3 % і на 1 лютого 2005р. становили 44,3 млрд.грн., з яких 23,6 млрд.грн. – у національній валюті.

На кінець січня 2005р. офіційний курс гривні до долара США становив 530,39 грн. за 100 доларів США, гривні до євро – 691,36 грн. за 100 євро.

Фінансовий результат  суб’єктів господарювання від звичайної  діяльності до оподаткування (крім малих, сільськогосподарських підприємств  та установ, що утримуються за рахунок  бюджету) за січень–лютий 2005р. становив 8,3 млрд.грн. (загальна сума прибутку – 12,0 млрд.грн., збитків – 3,7 млрд.грн.).

Протягом січня–лютого 2005р. збитково працювало 35,3% підприємств. Найбільше  таких підприємств на транспорті та зв’язку (46,6%), у будівництві (43,7%) та промисловості (40,2%).

Дебіторська та кредиторська заборгованість по всіх суб’єктах господарювання (крім малих підприємств та бюджетних установ) на 1 березня 2005р. становила відповідно 314,8 та 397,3 млрд.грн. Протягом лютого 2005р. дебіторська заборгованість збільшилась на 1,6%, кредиторська – на 0,7%.

У структурі кредиторської заборгованості частка заборгованості між підприємствами України становила 89,2% (354,4 млрд.грн.), між суб’єктами господарської діяльності України та країн СНД і Балтії – 4,4% (17,6 млрд.грн.), із суб’єктами господарської діяльності інших країн – 6,4% (25,3 млрд.грн.). У структурі дебіторської заборгованості – відповідно 94,1% (296,3 млрд.грн.), 1,7% (5,2 млрд.грн.) та 4,2%  (13,3 млрд.грн.).

Найбільші обсяги кредиторської  заборгованості перед суб’єктами господарської  діяльності країн СНД та Балтії Україна має з Російською Федерацією – 12,6 млрд.грн. (71,8%) та Туркменістаном – 3,7 млрд.грн. (20,8%).

Питома вага простроченої заборгованості в загальній сумі дебіторської заборгованості становила 22,1%, кредиторської – 22,0%. Протягом лютого 2005р. обсяги простроченої дебіторської заборгованості збільшились на 1,3%, кредиторської – на 1,2%.

 

2.2 Аналіз фінансового стану України

 

Судити про ефективність фінансового механізму можна  лише на підставі ефективності всього господарського механізму [20]. Узагальнюючими показниками ефективності фінансового механізму на макрорівні є темпи зростання жилавого внутрішнього продукту і національного доходу – основного джерела зростання добробуту суспільства

Отже для загальної  характеристики макроекономічних показників України відносно інших країн приведемо показники валового внутрішнього продукту.

Приріст валового внутрішнього продукту (ВВП) в Україні у січні–березні 2005р. порівняно з відповідним  періодом 2004р. становив 5,4%, наглядно це представлено на рисунку 2.1.

Рис. 2.1 Зміни реального ВВП (наростаючим підсумком у % до відповідного періоду попереднього року)

 

Номінальний валовий  внутрішній продукт, за орієнтовною  оцінкою, становив 79356 млн.грн.

Найбільший приріст валової доданої вартості спостерігався в обробній промисловості на 7,8 % та транспорті – на 6,9 %.

Основою міжнародних зіставлень є  перерахування компонентів використання ВВП країн у єдину валюту на основі паритетів купівельної спроможності (ПКС) [15]. ПКС являють собою кількість одиниць валюти, необхідне для покупки порівнянного стандартного набору товарів і послуг, що можна купити за одну грошову одиницю базисної країни (чи одну одиницю загальної валюти групи країн). У рамках зіставлень ОЕСР - Евростата ПКС виражаються в доларах США. Іншими словами, ПКС відбиває реальний курс національної валюти країн до валюти базисної країни. Розходження між ПКС і біржовим валютним курсом використовуються як критерій для виявлення "більш дешевих" чи "більш дорогих" країн у порівнянні з іншою країною [15].

Основним показником міжнародних  зіставлень є відношення обсягу ВВП  на душу населення країни, що зіставляється, до ВВП на душу населення базисної країни (США), дані наведено в Додатку  А.

Щодо попереднього раунду зіставлень, проведеного за 1999р., номінальне значення ВВП України на душу населення по паритеті купівельної спроможності виросло в 2002р. з 18% до 22% від рівня США. За період з 1999р. по 2002р. значення реального курсу української гривні (по ПКС) і біржового валютного курсу трохи зблизилися (з 22% до 30%).

 

2.3 Державне регулювання фінансової системи України

 

Номінальні доходи населення  за січень–лютий 2005р. порівняно з  січнем–лютим 2004р. збільшилися на 41,8%. Наявні доходи, які можуть бути використані  населенням на придбання товарів та послуг, збільшились на 41,3%, а реальні наявні, визначені з урахуванням цінового фактора, – на 25,1%.

У лютому 2005р. порівняно з січнем 2005р. номінальні доходи населення збільшились  на 7,4%, а наявні та реальні наявні – відповідно на 4,5% та 3,5%.

Наявні доходи у розрахунку на одну особу у лютому 2005р. становили 351,3 грн. проти 336,1 грн. у січні.

Витрати населення у січні–лютому 2005р. порівняно з січнем–лютим 2004р. збільшились на 28,3%, приріст заощаджень становив 4344 млн.грн.

У січні–лютому 2005р. середньомісячна  номінальна заробітна плата, нарахована штатному працівнику (без урахування працівників малих підприємств  та зайнятих у громадян-підприємців), дорівнювала  653,14 грн., що в 1,4 раза перевищує рівень прожиткового мінімуму для працездатних осіб (453 грн.) та на 29,6%  відповідний показник у цьому періоді торік.

В економіці країни залишається  значною диференціація рівня  оплати праці серед видів економічної  діяльності та регіонів.

Найбільш оплачуваними є працівники фінансових установ, авіаційного транспорту, а серед промислових видів діяльності – зайняті на підприємствах по виробництву коксу, продуктів нафтоперероблення. Рівень оплати праці у цих видах діяльності перевищив середній по економіці в 1,9–2,2 раза.