Грошово-кредитна політика та її роль в державному регулюванні економіки

 

 

 

 

 

Курсова робота

з дисципліни: «Гроші та кредит»

на тему:  «ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА І ЇЇ РОЛЬ В ДЕРЖАВНОМУ РЕГУЛЮВАННІ ЕКОНОМІКИ»

 

 

 

 

Студент:

Факультет: фінансово-економічний

Спеціальність: Банківська справа

Курс, група: IІІ курс, група ФК-093

 

Науковий керівник:

к.е.н., доцент

Ніколаєнко Ю. В.

Дата здачі роботи на кафедру

____________________________

 

 

 

 

 

 

Чернігів, 2012

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….3

Розліл І ТЕОРИТИЧНІ ОСНОВИ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ ………………………………………………………………………... 5

1.1. Грошово-кредитна політика в системі макроекономічного регулювання..5

1.2. Інструменти грошово-кредитної політики…………………………………10

1.3. Механізм впливу монетарної політики на функціонування економічної  системи…………………………………………………………………………...17

Розділ ІІ ГРОШОВО-КРЕДИТНА  ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ………………... 23

2.1. Організація розробки грошово-кредитної політики в Україні………….. 23

2.2. Основні етапи розвитку грошово-кредитної політики України…………28

Розділ ІІІ ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ГРОШОВО-КРЕДИТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ В УКРАЇНІ………………………………..36

Висновки…………………………………………………………………………42

Список використаної літератури……………………………………………… 44

Додатки…………………………………………………………………………. 46

 

Вступ

Стабільність  та розвиток національної економіки  забезпечується використанням державою різноманітних інструментів макроекономічного регулювання. Одним з найдієвиших засобів макроекономічного регулювання є грошово-кредитна політика.

Під грошово-кредитною  політикою розуміють  комплекс  взаємозв'язаних, скоординованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання грошового ринку, які проводить держава через свій центральний банк. Часто її називають монетарною, чи грошовою, політикою.

Розвиток фінансово-кредитної  системи країни визначається ефективністю монетарного регулювання, що базується на використанні дієвого інструментарію грошово-кредитної політики. На кожному етапі економічного розвитку країни центральний банк визначає цілі своєї діяльності, що передбачають пріоритетність використання окремих інструментів. В Україні на законодавчому рівні формуються основні засади грошово-кредитної політики на кожний рік, де визначається перелік інструментів та методів, за допомогою яких відбувається регулювання фінансово-кредитної системи країни.

Розвиток кредитних систем, ринку позичкових капіталів дещо зменшили безпосередній вплив центрального банку на формування попиту та пропозиції грошової маси. За таких умов зростає ефективність інструментів опосередкованого впливу на діяльність грошово-кредитної системи. Допоміжні інструменти регулювання грошово-кредитної політики відіграють також не останню роль: вони доповнюють дію основних інструментів.

Незважаючи  на значні здобутки вітчизняних вчених, існує необхідність подальшого аналізу  ефективності грошово-кредитної політики, особливо в умовах фінансової нестабільності, задля пошуку шляхів подолання недоліків монетарного регулювання та підвищення його результативності. Саме це і визначає актуальність і практичну цінність дослідження сучасної грошово-кредитної політики та основних засад її формування.

Метою моєї роботи є аналіз теоретичних основ грошово-кредитної  політики і її впливу на розвиток економіки  взагалі та економічної системи  України зокрема.

Для досягнення мети роботи необхідно виконати наступні завдання:

• проаналізувати сутність поняття грошово-кредитної політики, визначивши її зміст, цілі та види, які виділяє сучасна економічна теорія;
• визначити основні засоби впливу грошово-кредитної політики на економічну ситуацію;
• дослідити досвід грошово-кредитного регулювання на різних етапах становлення ринкової економіки України;
• визначити пріоритетні шляхи розвитку грошово-кредитної політики в майбутньому;
• розробити шляхи подолання проблем і підвищення ефективності грошово-кредитної політики.

Предметом даної роботи виступають дослідження з питань грошово-кредитного регулювання як частини загальної економічної політики держави та ефективності проведення грошово-кредитної політики України на кожному з етапів її формування.

Об’єктом роботи виступає грошово-кредитне регулювання в Україні в умовах стабілізації економічного розвитку.

Результати  проведеної роботи послідовно відображені  в 3-х основних розділах, які містить  дана курсова робота.

Інформаційну  основу курсової роботи, окрім наукових праць вітчизняних авторів,складають  також нормативні акти, офіційні статистичні дані, науково-методична література, матеріали періодичних видань та ресурси мережі Інтернет.

 

 

Розділ І ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ

1.1 Грошово-кредитна політика в системі макроекономічного регулювання

 

Грошово-кредитна (монетарна) політика — це сукупність форм і засобів державного впливу на пропозицію грошей з метою забезпечення рівноваги між пропозицією грошей і попитом на них.

Головним завданням монетарної політики є визначення реального попиту на гроші з боку економічних агентів і забезпечення відповідної пропозиції грошей, яка б відповідала запланованому зростанню обсягу виробництва без загрози стабільності національної валюти та грошово- кредитного ринку в цілому, а також запобігала розвитку інфляції за рахунок монетарної складової [7].

Стратегічними цілями грошово-кредитної політики є цілі, що визначені як ключові в загальноекономічній політиці держави. Ними можуть бути зростання виробництва, зростання зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу.

Стратегія монетарної політики — метод довгострокової дії, на підставі якого приймаються рішення щодо інструментів, які слід використовувати для досягнення поставленої мети.

В економічній літературі виділяють чотири основні типи режимів грошово-кредитної політики:

• таргетування обмінного курсу;
• таргетування грошових агрегатів;
• таргетування інфляції;
• грошово-кредитна політика без помітного номінального якоря.

Таргетування обмінного курсу передбачає підтримання стабільності обмінного курсу щодо певної резервної валюти або кошика валют. Стабільність обмінного курсу має в суспільстві так званий сигнальний ефект і асоціюється зі стабільними внутрішніми цінами. Щоправда, можна поставити під сумнів безпосередній зв’язок стабільності обмінного курсу і внутрішніх цін, адже можлива ситуація, коли валютні інтервенції чи інші засоби регулювання валютного ринку виявляться інфляційними. Проте в довгостроковому вимірі такий зв’язок існує. Це проявляється у так званому дисциплінарному ефекті фіксації обмінного курсу. Якщо в якійсь країні спостерігається виший рівень інфляції, ніж у країні, до валюти якої зроблено прив’язку, попит на внутрішні товари зменшується, а на імпорт — зростає. Це призводить до рецесійних ефектів і зниження рівня цін (чи темпу інфляції). Зрештою, країна постає перед необхідністю прийняти такий же темп інфляції, як і в країні, до валюти якої здійснено прив’язку. Для успішного досягнення цілей за допомогою таргетування обмінного курсу необхідні достатній обсяг валютних резервів, сувора фіскальна дисципліна та незалежність грошової політики [7].

Сутність режиму монетарного таргетування полягає в тому, що центральний банк, виходячи із цільового показника інфляції, оцінок потенційного зростання виробництва і динаміки швидкості обігу грошей у рамках кількісного рівняння обміну, визначає цільовий темп зростання грошових агрегатів і оголошує його громадськості.

За режиму таргетування обмінного курсу номінальним якорем для суспільних очікувань був актив, екзогенний відносно суспільства й органів влади. Його надійність високо оцінювалася суспільством.

За монетарного таргетування цим якорем став приріст грошової маси, тобто ендогенний показник, залежний від монетарної влади. З теоретичної точки зору ефективність монетарного таргетування залежить від стабільності зв’язку монетарних агрегатів із цільовими змінними (інфляцією та номінальним доходом).

Таргетування інфляції передбачає публічне оголошення планових рівнів інфляції, закріплення в законодавчому порядку пріоритетності цих цільових показників для центрального банку та встановлення відповідальності за їх досягнення. Якщо прогноз інфляції на певний період відрізняється від таргету, центральний банк застосовує відповідні інструменти для виправлення ситуації.

Таким чином, проміжним орієнтиром монетарної політики стає прогнозний показник інфляції, завдяки чому інструменти монетарної політики (зміна відсоткових ставок) застосовуються не у відповідь на поточний показник інфляції, а на очікувану через 12-18 місяців інфляцію. Інфляційні таргети встановлюються переважно у вигляді діапазону. Емпіричні дослідження ефективності режиму прямого інфляційного таргетування в цілому свідчать про його успішність у напрямі досягнення дезінфляції в країнах з перехідною економікою та країнах, що розвиваються, утримування низької інфляції в індустріальних країнах [7].

Грошово-кредитна політика без очевидного номінального якоря передбачає відмову грошової влади від прийняття будь-яких зобов’язань із досягнення конкретних значень номінальних показників: обмінного курсу, рівня інфляції, темпів зростання грошових агрегатів.

Аналізуючи досвід різних режимів грошової політики в перехідних економіках можна зробити висновок, що на початковому етапі переходу переважає політика таргетування обмінного курсу або грошове таргетування. Країнам після першої стадії переходу до ринку необхідно поступово наближатися до плаваючого курсу, встановлюючи валютні коридори або системи змінного фіксованого курсу. Відповідно, інфляційне таргетування розглядалося як можливий режим лише для найрозвиненіших перехідних країн.

Стратегічні цілі є довгостроковими цілями, вони не вимірюються безпосередньо  як  грошові  величини  і  не  є  індикаторами  грошового  ринку. Для їх досягнення центральні банки розробляють проміжні цілі.

До проміжних цілей слід віднести пожвавлення чи стримування кон’юнктури на товарних і грошових ринках. Змінюючи рівень процентної ставки та масу грошей в обігу, можна регулювати пропозицію грошей і попит на товари, а через них — рівень цін, обсяги інвестицій, зростання виробництва та зайнятості. Важливість проміжних цілей базується на твердженні, що насправді для центрального банку досягнення стратегічних цілей є досить складним завданням: для передачі імпульсів грошово-кредитної політики до її кінцевих цілей потрібен тривалий час, що ускладнює оцінювання ефективності засобів її реалізації на основі спостережень за кінцевими досягнутими результатами.

Тактичні цілі грошово-кредитної політики мають короткостроковий, оперативний характер і покликані забезпечити досягнення проміжних цілей. Потреба у визначенні тактичних цілей викликана тим, що засоби проведення грошово-кредитної політики — операції на відкритому ринку, зміна рівня резервних вимог та облікова політика — зазвичай не мають безпосереднього впливу на стратегічні цілі. До того ж, економічні процеси мають зворотну реакцію, яку не завжди вдається точно передбачити. Розробка системи тактичних цілей дає можливість запобігати шокуючим впливам на економіку та значним помилкам у здійсненні грошово-кредитного регулювання [7].

Загалом монетарна політика має вирішувати такі завдання:

- поліпшувати структуру грошової маси;

- розширювати сферу застосування безготівкових розрахунків;

- забезпечувати зростання обсягів валютних резервів центрального банку;

- забезпечувати економічно обґрунтуваний рівень обмінного курсу національної грошової одиниці.

Теоретичною основою  здійснення грошово-кредитної політики є кейнсіанська та монетаристська концепції, які по-різному визначають її дієвість, та механізми впливу на макроекономічну ситуацію.

За кейнсіанською  та монетаристскою концепціями центральною проблемою грошової політики є маніпулювання грошовою пропозицією ( ) з метою впливу на найважливіші макроекономічні параметри [9].

Згідно з кейнсіанською концепцією грошової політики:

• грошова політика менш впливова, ніж бюджетно- податкова;
• зміна грошової пропозиції ( ) може впливати на сукупні витрати (АD) опосередковано через зміну ставки процента (i);
• існують певні обмеження впливу грошової пропозиції на ставку процента, а ставки процента — на рівень інвестицій (I);
• коливання грошової пропозиції змінює ставку процента, яка визначає рівень інвестування, а інвестиції як елемент сукупних витрат впливають на сукупний попит і рівноважний обсяг виробництва (Y).