Грошово-кредитна політика та її роль в державному регулюванні економіки

а) шляхом зміни обсягу надлишкових резервів комерційних банків;

б) шляхом зміни величини грошового мультиплікатора.

Якщо норма обов’язкових банківських резервів буде, пропозиція грошей зросте як внаслідок збільшення надлишкових резервів комерційних банків, так і внаслідок дії мультиплікатора у бік зростання. При зниженні норми обов’язкових резервів спостерігається зворотній процес.

Вплив норми  резервування на пропозицію грошей досить сильний. У цьому криється небезпека  різких і частих коливань норматива обов’язкових банківських резервів. Адже для того, щоб система комерційних банків була здатна виконувати високі резервні вимоги, вона б мусила мати значну частку власних резервів, які вилучаються із кредитних ресурсів. Це б мало негативний вплив як на фінансовий стан самих банків, так і на економіку в цілому з причини обмеження кредитних ресурсів.

З огляду на все  сказане вище, можна зробити висновок, що найпоширенішим і найдієвішим засобом непрямого впливу на економіку є операції на відкритому ринку. Вони не мають різкого негативного впливу на ефективність роботи банків, легко контролюються центральним банком і результат дії цього засобу виявляється дуже швидко.

Інструменти прямої дії відіграють певну роль у грошово-кредитній  політиці, яку проводять центральні банки країн із розвиненою ринковою економікою, але більш активно вони використовуються центральними банками країн, що розвиваються, а також країн із перехідною економікою.

 

1.3 Механізм впливу монетарної політики на функціонування економічної системи

 

Хоча регулятивні  заходи монетарної політики здійснюються безпосередньо в грошово-кредитній сфері,  її ефект не обмежується цією сферою, а проявляється  також у реальній  економіці завдяки впливу  монетарних змін на виробництво, інвестиції, зайнятість тощо. Тому монетарна політика по суті є складовою загальної економічної політики держави.

Існують різні варіанти монетарного впливу на економіку, які поєднують прямі та непрямі засоби, залежно від співвідношення поточних і перспективних цілей, від конкретної економічної ситуації в країні, від причин, що зумовили порушення рівноваги на грошовому ринку, тощо.

Центральний банк може здійснювати жорстку або гнучку монетарну політику.

Жорстка монетарна політика — це політика підтримання на певному рівні грошової маси.

Гнучка монетарна політика — це політика підтримання певного рівня процентних ставок.

На рис. 1.2, а графічно представлена ситуація, за якої центральний банк проводить жорстку монетарну політику, спрямовану на стабілізацію пропозиції грошей .

Початкова рівновага попиту на гроші та пропозиції їх позначена точкою .

Якщо за незмінної пропозиції грошей попит на гроші зменшиться, точка рівноваги зміститься з точки в точку . Це призведе до зменшення процентної ставки від і₀ до і₁. Якщо ж спостерігатиметься зростання попиту на гроші від L(Y₀, і₀) до L(Y₂, і₂)  то рівновага зміститься з точки E₀ в точку Е₂. Внаслідок цього процентна ставка теж зросте від і₀ до і₂.

Із цієї моделі рівноваги  на грошовому ринку випливає, що стабілізувати пропозицію грошей і  процентні ставки водночас неможливо. Стабілізація пропозиції грошей автоматично зумовлює коливання процентної ставки.

На рис. 1.2, б графічно представлена ситуація, коли центральний банк намагається стабілізувати процентну ставку (і₀). Нехай спочатку рівновазі на грошовому ринку відповідала точка E₀. При зменшенні попиту на гроші крива L(Y₀, і₀)  змістилась до L(Y₁, і₀), а точка рівноваги перемістилась з точки E₀ в точку E₁, що зумовило зменшення пропозиції грошей від до .

Отже, стабілізація процентної ставки автоматично зумовлює зміну обсягу пропозиції грошей. Це ще раз доводить твердження, що центральний банк не може водночас стабілізувати і пропозицію грошей, і процентну ставку.

На рис. 1.2, в представлена ситуація, коли центральний банк здійснює проміжний варіант грошово-кредитної політики. У цьому випадку наявні й зміни попиту на гроші, й зміни пропозиції грошей. Як видно із рисунка, зі зменшенням попиту на гроші крива L(Y₀, і₀) переходить у криву L(Y₁, і₁).  В результаті точка рівноваги зміщується з точки E₀ в точку E₁, внаслідок чого зменшуються і обсяги пропозиції грошей від до , і процентні ставки (від і₀ до і₁). І навпаки, зростання попиту на гроші (від L(Y₀, і₀) до L(Y₂, і₀) зумовлює зміщення точки рівноваги з точки E₀ в E₂ , внаслідок чого зростає і обсяг запропонованих грошей від до , і процентна ставка від і₀ до і₂.

На рис. 1.2, г графічно представлена ситуація, коли відбуваються зміни і в попиті на гроші, і в пропозиції грошей. Нехай центральний банк намагається стабілізувати процентну ставку на рівні і₀. Спонукою до такої мети є те, що високі процентні ставки негативно впливають на схильність до інвестицій, а з урахуванням дії мультиплікатора й на всю економіку в цілому. Нехай очікуваній рівновазі відповідає точка E₀, яка є точкою перетину кривих L(Y₀, і₀) та . Якщо відбудуться зміни в обсягах виробництва або ж у рівні цін, то крива попиту на гроші зміститься. Якщо ж це зміщення відбудеться ліворуч до L(Y₁, і₁), то процентна ставка стане нижчою від і₀, вона буде дорівнювати і₁.

Зменшення процентної ставки зумовить зростання цін на облігації. Для того, щоб стабілізувати ставку на попередньому рівні центральному банку доведеться продавати облігації доти, доки пропозиція грошей не зменшиться до , за якої процентна ставка підніметься до і₀ у точці E'₁ .

Зміщення ж  кривої попиту на гроші праворуч до L(Y₂, і₂) зумовить зростання процентної ставки до і_2. Центральний банк змушений буде викуповувати цінні папери до тих пір, поки пропозиція грошей не досягне рівня , а процентна ставка не знизиться до і₀ у точці E'₂ .

Вибір варіантів  грошово-кредитної політики значною мірою залежить від причин, що зумовили зміну обсягу попиту на гроші. Якщо, приміром, зростання попиту на гроші спричинене інфляційними процесами, прийнятнішою є жорстка політика стабілізації грошової маси (крива матиме вертикальний або висхідний крутий нахил). Якщо зміни у попиті на гроші обумовлені змінами у швидкості руху грошей, перевагу матиме політика стабілізації процентних ставок. За цих умов крива буде горизонтальною або матиме вигляд пологої висхідної.

Залежно від характеру впливу на такі економічні змінні, як обсяг національного виробництва, рівень безробіття та рівень інфляції, розрізняють стимулюючу та обмежувальну (стримуючу) монетарну політику.

Монетарна політика, спрямована на обмеження зростання рівня цін в економіці, називається політикою “дорогих грошей”. Цю політику центральний банк здійснює таким шляхом:

• продає цінні папери на відкритому ринку;
• збільшує облікову ставку;
• збільшує норму обов’язкових банківських резервів.

Таким чином  у комерційних банків зменшуються  надлишкові резерви, знижується величина грошового мультиплікатора, а відповідно скорочується і пропозиція грошей, що є обмежувачем для зростання цін.

Політику, спрямовану на зростання реальних обсягів національного виробництва та рівня зайнятості, називають стимулюючою монетарною політикою, або політикою “дешевих грошей”.

Збільшення  запропонованих центральним банком грошей здійснюється шляхом:

• викупу державних цінних паперів на відкритому ринку;
• зниження облікової ставки;
• зменшення норми обов’язкових банківських резервів.

Ми розглянули механізм впливу основних інструментів грошово-кредитної політики на забезпечення рівноважної ситуації в економці. Та між цілями економічної політики та засобами (інструментами) її реалізації лежать ринкові змінні. Як правило, вплив на економіку здійснюється саме через них. Розглянемо деталь ніше опосередкований вплив грошово-кредитної політики на економіку.

Нехай центральний  банк через монетарну політику прагне вплинути на обсяг національного виробництва у напрямку його зростання. Для цього центральний банк повинен збільшити обсяг реальної пропозиції грошей. 

Такий крок центрального банку зумовить зменшення процентної ставки на грошовому ринку. Низькі процентні ставки сприяють інвестиційній активності, що зумовить мультиплікативне зростання сукупних витрат і, зрештою, зростання обсягів національного виробництва і доходу. У загальному вигляді цей процес можна зобразити так:

↑

→ ↓i  → ↑I → ↑AD(E) → ↑Q → ↑Y

Якщо детальніше розглянути цю проблему, то зміна процентних ставок вплине на величину валютного курсу. Останній, у свою чергу, вплине на сукупні витрати.

Необхідно зазначити, що певні збої в будь-якій ланці  ринкових змінних (процентні ставки, величина сукупного попиту, мультиплікатор інвестицій тощо) можуть звести нанівець вплив грошово-кредитної політики або суттєво зменшити її позитивний результат. Досягнення бажаного результату в економіці через механізм грошово-кредитної політики ускладнюється тим, що впливаючи на одні макроекономічні показники, автоматично змінюються інші. Прикладом можуть слугувати обсяг запропонованих грошей і процентна ставка. Так, якщо центральний банк хоче стабілізувати процентну ставку з метою стимулюючого впливу на інвестиційний процес та економічне зростання, то в ході саморозвитку економічної системи вірогідна така ситуація: зростання ВВП зумовить збільшення попиту на гроші. Якщо кількість запропонованих грошей залишити незмінною, то процентна ставка зростатиме. Для того, щоб її утримати на попередньому рівні, центральний банк змушений буде збільшити пропозицію грошей. Така дія центрального банку створить додаткові стимули для зростання ВВП, але вона включає в себе інфляційну компоненту.

Ефективність  грошово-кредитної політики значною  мірою визначається довірою до політики центрального банку та ступенем незалежності центрального банку від уряду. Так, застосування механізму таргетування інфляції, тобто публічного проголошення середньо- і довгострокового цільового орієнтира динаміки індексу цін із зобов’язанням його дотримання дає змогу суб’єктам економіки формувати раціональнішу господарську поведінку, ніж за умов недовіри та невизначеності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ ІІ ГРОШОВО-КРЕДИТНА  ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ

2.1 Організація розробки грошово-кредитної політики в Україні

 

В Україні головним суб’єктом грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики беруть участь таки органи державного регулювання економіки — Міністерство фінансів, Міністерство економіки, безпосередньо уряд, Верховна Рада. Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники, які слугують орієнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний та торговий баланси, рівень зайнятості та ін.).

Проте вирішальна роль у розробленні та реалізації монетарної політики належить Національному банку, оскільки він несе відповідальність перед суспільством за стан монетарної сфери [7].

НБУ здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від  органів державної влади. Він  підзвітний Президенту та Верховній  Раді України, які мають повноваження призначати та звільняти Голову НБУ та формувати Раду НБУ.

Голова НБУ  інформує Президента і Верховну Раду про діяльність Національного банку  та стан грошово-кредитного ринку держави.

Рада НБУ  щорічно розробляє відповідно до програми соціально-економічного розвитку країни основні засади грошово-кредитної політики, подає їх на розгляд Верховній Раді та здійснює контроль за їх реалізацією.

Верховна Рада, крім того, регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та одержує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні.

Як передбачено Конституцією України (ст. 100), Рада НБУ самостійно розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.

Основні засади грошово-кредитної політики грунтуються на основних критеріях та макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного розвитку та Основних параметрах економічного та соціального розвитку України на відповідний період, що включають прогнозні показники обсягу валового внутрішнього продукту, рівня інфляції, розміру дефіциту державного бюджету та джерел його покриття, платіжного та торгового балансів, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Розробка Основних засад грошово-кредитної політики здійснюється щорічно. В них повинні бути викладені:

• стислий огляд макроекономічної, фіскальної та монетарної ситуації в Україні за минулий і поточний роки, а також проблем, які мають місце у розвитку економіки та соціальної сфери;
• очікувані зміни зовнішньоекономічної ситуації та їх вплив на стан грошово-кредитного та валютного ринків;
• оцінка можливого впливу заходів державної політики у році, на який розробляються Основні засади грошово-кредитної політики, на розвиток економіки та динаміку цін;
• основні параметри грошово-кредитної політики на плановий рік та наступні 3 роки.

Підготовка Основних засад грошово-кредитної політики передбачає здійснення аналізу:

• економічного і соціального розвитку України за минулий та поточний роки. В тому числі: динаміки валового внутрішнього продукту за його складовими; інфляції та факторів її формування; проведення фіскальної політики; зміни в соціальній сфері, які включають в себе зайнятість населення, його доходи та інше.
• розвитку основних секторів економіки: домашніх господарств, нефінансових підприємств і організацій; державних фінансів; фінансового сектору.
• грошово-кредитного ринку та реалізації грошово-кредитної політики у минулому та поточному роках. Динаміка та джерела формування монетарної бази та грошової маси; структура грошової маси; монетарні коефіцієнти; кредити в реальний сектор економіки.
• стану валютного ринку України, його міжбанківського та готівкового сегментів, політики Національного банку України щодо здійснення інтервенцій, рівня та динаміки обмінних курсів, змін купівельної спроможності гривні. Стан міжнародних резервів Національного банку України, джерела їх формування.
• використання інструментів, за допомогою яких здійснювалось регулювання грошово-кредитного ринку.
• прогнозу макроекономічного розвитку України, включаючи: валовий внутрішній продукт за його складовими; рівень інфляції; показники бюджету; платіжний та торгівельний баланс; ринок праці; доходи населення та заробітну плату.