Грошово-кредитна політика та її роль в державному регулюванні економіки

Національний банк вживав заходи, зокрема, щодо нівелювання ризиків внутрішнього і зовнішнього характеру, які постійно наростали і несли вагому загрозу порушенню стабільності в економіці:

• проводив стриману грошово-кредитну політику, спрямовану на нівелювання монетарного чинника інфляції;
• стимулював банки укладати угоди в національній валюти і виваженіше підходити до управління власними активами та пасивами;
• розширював можливості банків з підтримки їх ліквідності - Національний банк почав приймати в забезпечення кредитів рефінансування акції істотної участі банків. При цьому навіть в умовах інфляційного тиску обсяг операцій Національного банку з рефінансування перевищував обсяги проведення мобілізаційних операцій;
• проводив процентну політику, спрямовану на стимулювання заощаджувальної активності населення;
• нарощував валютні резерви.

В результаті НБУ не вдалося виконати всі заплановані цілі. ВВП України зростав, НБУ продовжував фіксувати валютний курс, при цьому перехід до політики інфляційного таргетування так і не було здійснено.

Так розпочинається сучасний етап розвитку грошово-кредитної політики України. Він характеризується проявом наслідків попередніх помилок у сфері регулювання грошово-кредитних відносин, а саме:

• занадто жорсткої прив’язки гривні до долара ;
• дозволу на видачу населенню валютних кредитів;
• політики дезінформування населення про реальне співвідношення гривні та долара, що спричинило такі наслідки як паніка на валютному ринку, криза неплатежів по валютних кредитах, відплив грошей з банківських депозитів, криза ліквідності банків, мораторій на видачу депозитів, катастрофічне падіння рівня довіри населення до банківської системи.

Головним завданням грошово-кредитної політики НБУ на сьогодні залишається підтримання стабільності національної грошової одиниці. Криза 2008 - 2009 рр. зумовила пріоритетність забезпечення стійкості фінансової системи. За таких умов НБУ здійсненює грошово-кредитну політику шляхом регулювання грошово-кредитного ринку за допомогою відповідних інструментів.

Основними інструментами  грошово-кредитної політики Національного банку України за 2010 - 2011 рр. були:

• зниження процентної ставки за кредитами Національного банку України, виданими комерційним банкам;
• збільшення грошової маси за рахунок збільшення обсягів рефінансування комерційних банків;
• здійснення Національним банком України довгострокового рефінансування комерційних банків строком на 5-7 років;
• проведення заходів щодо покращення якості кредитного портфеля, що сприяє підвищенню рівня капіталізації банків;
• посилення моніторингу здійснення банками додаткової капіталізації для підвищення фінансової стійкості банків [16].

Однак ефективність застосування даних інструментів в сучасних умовах розвитку грошового ринку може бути досить сумнівною. Наприклад, можливості застосування такого монетарного механізму, як пониження ставки рефінансування задля стимулювання кредитної активності комерційних банків в Україні досить обмежені оскільки існує досить суттєвий розрив між процентними ставками Національного банку і ставками, що встановлюються на грошовому ринку (табл. ). Так, облікова ставка Національного банку України з 10 серпня 2010 р. встановлена на рівні 7,75%. Середньозважена процентна ставка НБУ за операціями рефінансування за 2010 р. складала 11,6% (табл. 2.2). Натомість процентні ставки за окремими видами кредитів комерційних банків (особливо для домашніх господарств) становили набагато більшу величину. Потрібно визнати, що кредитні ставки комерційних банків справді мають бути вищими, ніж ставки рефінансування Національного банку, утім, якщо в розвинутих країнах дана різниця складає 3-5 пункти, то в Україні розрив є значно більшим [14].

Крім того в Україні, на відміну від розвинутих країн, масштабами операцій із рефінансування комерційних банків є незначними, а отже взаємозв'язок між процентною політикою центрального банку та ставками, що встановлюються за кредитами комерційних банків, зводиться практично нанівець.

Таким чином, формування грошово-кредитної політики розпочинається з 1991 р., коли Україна здобула незалежність. У своєму розвитку монетарна політика України пройшла чотири основні етапи, корті пов’язані з її економічним розвитком як суверенної держави. За роки незалежності, в Україні було розроблено методологію й методику грошово-кредитної політики, котра постійно вдосконалюється. Проте світова фінансова криза 2008-2009 рр. стала справжнім викликом для багатьох країн світу, у тому числі й для України. У цей період проявились усі недоліки реалізації грошово-кредитної політики, котрі ігнорувались раніше.

Економіка України  на сучасному етапі фінансової нестабільності характеризується несприятливими тенденціями розвитку грошового ринку. У таких умовах під загрозою опиняється основна функція Національного банку України - підтримання стабільності національної грошової одиниці. Щоб уникнути поглиблення негативних наслідків фінансової нестабільності НБУ повинен проводити ефективну грошово-кредитну політику.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3 ШЛЯХИ  ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ГРОШОВО-КРЕДИТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ В УКРАЇНІ 

 

В сучасних умовах НБУ повинен проводити грошово-кредитну політику, спрямовану на підтримку стабільності грошової системи й банківського сектору, що забезпечує нормальний розвиток національного господарства. Численні недоліки реалізації монетарної політики, пов’язані з внутрішніми й зовнішніми факторами, знижують її ефективність. Тому сьогодні актуальною є проблема пошуку шляхів подолання проблем грошово-кредитної політики.

Враховуючи  проблеми реалізації грошово-кредитної  політики деякі дослідники вважають, що для покращення стану фінансового  ринку України необхідно змінити монетарну політику на більш жорстку і послідовну. Для цього пропонується зробити наступне:

• знизити ставки рефінансування комерційних банків, що підвищить доступність кредитів. Крім того потрібно здійснювати контроль за виданими кредитами банкам, щоб не допустити ситуації, коли вони будуть пропонувати отримані кредити підприємцям за значно вищим відсотком. Також можна використати частину золотовалютних резервів держави для рефінансування банків;
• з метою запобігання корупції й зловживання запровадити методи адміністративного регулювання процентних ставок, встановити банківську маржу по операціях за кредитом, котрі виділяє держава;
• здійснювати рефінансування вибірково, залежно від вкладу банку в розвиток економіки;
• збільшити долю рефінансування банків під виробничі векселі, тобто зв’язати монетарну політику з попитом підприємств;
• провести націоналізацію активів проблемних банків. З цією метою створити державну компанію з повернення активів;
• використовувати керований плаваючий курс, здійснювати поступовий перехід до режиму вільного обмінного плаваючого курсу. Це посилить гнучкість обмінного курсу, розширивши діапазон його можливого коливання;
• здійснення контролю над зовнішнім боргом банківського й корпоративного секторів, сприяння швидкому його погашенню [2].

У кризових умовах грошово-кредитна політика повинна виконувати складні й відповідальні завдання, котрі потребують відповідного кваліфікованого вирішення. Виникає необхідність створення наукової бази для розробки і реалізації монетарної політики. Потрібно правильно використовувати досягнення у відповідній сфері світової науки й практики, здійснювати підготовку наукових кадрів, що проводитимуть власні дослідження сучасного стану України. Створювати центри, котрі б займались координуванням наукової роботи в цій галузі. Забезпечити надійне функціонування системи комунікацій НБУ з громадськістю. Використання таких заходів дозволить НБУ дещо підвищити ефективність реалізації грошово-кредитної політики, а отже покращити загальний стан фінансового ринку.

Інші вчені  виділяють серед шляхів підвищення ефективності грошово-кредитної політки в умовах світової фінансової кризи наступні:

• внесення змін в окремі нормативно-правові акти, котрі регулюють банківську діяльність, для підвищення ефективності інструментів грошово-кредитної політики у сфері національного господарства;
• головною метою грошово-кредитної політики повинно стати забезпечення зростання ВВП;
• підтримання оптимального рівня інфляції, при цьому підвищення цін є невідворотним наслідком зростання економіки;
• запровадження механізму цільової емісії з метою фінансування капітальних видатків, котрі повинні бути спрямовані на реалізацію інвестиційних проектів, розробку інноваційних продуктів, енергозберігаючих технологій - такі заходи повинні відновити розвиток національної економіки швидкими темпами;
• відновлення пільгового кредитування банків, які займаються наданням кредитів для реалізації інвестиційних й інноваційних проектів у найбільш пріоритетних національного господарства, тобто тих, що забезпечують економічну безпеку держави [5].

Щодо НБУ, то він ще в "Основних засадах грошово-кредитної  політики на 2002 рік" проголосив намір  поступово створювати умови для  переходу в перспективі до "прямого  таргетування інфляції" [10].

Режим інфляційного таргетування передбачає повну незалежність центрального баку, підвищення прозорості його діяльності, використання повного спектру економічних даних у процесі реалізації монетарної політики. Такі зміни є позитивними, оскільки вони підвищують ефективність використання інструментів грошово-кредитної політики.

Проте для того, щоб перейти на режим таргетування інфляції Україні необхідно вирішити низку проблем:

• існування незбалансованої фіскальної політики та фактичної прив'язки обмінного курсу до долара США;
• високий рівень доларизації економіки;
• низький рівень лібералізації валютного курсу, фондового ринку;
• наявність негативного торгового сальдо і посилення залежності від потоків іноземних інвестицій [11].

Сучасна грошово-кредитна політикам застосовує переважно  традиційні методи, що направлені на вирішення проблем в економіці, сумісно з новими методами задля ефективного впливу на тенденції на грошовому ринку й реальному секторі економіки. Значна роль приділяється підвищенню ступеня прозорості й послідовності монетарної політики, а тому змішані стратегії грошово-кредитної політики поширюються значно швидше.

Під час побудови майбутньої стратегії грошово-кредитної  політики України НБУ повинен  враховувати адекватну оцінку стану  національної економіки, визначати  її об’єктивні тенденції, орієнтуватися на ступінь розвитку банківської системи, фондового ринку. Важливу роль відіграє інституційне забезпечення монетарної політики, ефективність її методів й інструментів, взаємозв’язок монетарних і макроекономічних показників.

Ефективне запровадження  стратегії не повинне передбачати зміну чинного законодавства України: як свідчить практика зміни в законодавстві України - це довготривалий, складний, політизований процес, наміри і наслідки якого суттєво різняться. Світовий досвід свідчить про існування можливості врегулювання всіх проблем монетарної політики на рівні неформальних угод і нормативно-правових актів. НБУ та уряд України повинен частіше звертатися до таких методів [18].

Фінансова криза  продемонструвала вразливість економіки  України до зовнішніх шоків. Для того, щоб стабілізувати ситуацію і позбавитися наслідків світової фінансової кризи, грошово-кредитна політика НБУ повинна ґрунтуватися на системно-структурному підході.

Грошовий ринок  України зазнав негативного впливу протягом останнього періоду, проте дослідники монетарної політики доводять, що проведення виваженої грошово-кредитної політики здатне ліквідувати багато наслідків кризових процесів. Прив’язування монетарної політики до попиту підприємств, націоналізація активів приватних банків, перехід до вільного обмінного плаваючого курсу, зниження масштабів доларизації української економіки - основні заходи, що можуть підвищити ефективність дій НБУ.

Труднощі в  реалізації ефективної монетарної політики в Україні все-таки залишаються. Їх присутність пояснюється специфічними особливостями перебігу кризових процесів в Україні.

Відновлення економічного зростання в посткризовий період можливе лише за поліпшення зовнішніх  умов. Не останню роль відіграє вирішення  внутрішніх структурних проблем: від  нього залежить стійкість і якість економічного зростання. Існують певні чинники, котрі підривають довгострокову монетарну стабільність. Серед них: зростання зовнішнього державного боргу, відсутність захисних механізмів, а відтак низький суверенітет фінансового сектора. Таким чином, для переходу України до сталого збалансованого економічного зростання потрібно підвищувати ефективність використання залучених фінансових ресурсів.

На даному етапі  можливості НБУ здійснювати стимулюючу монетарну політику дещо обмежені. Це пояснюється дією немонетарних чинників інфляції: зростанням вартості продовольства, енергоносіїв, монополізацією ринків, інфляційними очікуваннями споживачів.