Грошово-кредитна політика та її роль в державному регулюванні економіки

В Основних засадах грошово-кредитної політики відображається визначення та характеристика:

• цілі грошово-кредитної політики на наступний рік та більш тривалий період (3 роки) з урахуванням макроекономічної ситуації і стану грошово-кредитної сфери;
• основних напрямів і механізмів забезпечення реалізації цілі грошово-кредитної політики;
• узгодженості грошово-кредитної політики з економічною політикою Уряду.

Структурні підрозділи Національного банку, базуючись на основних критеріях та макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного розвитку та Основних параметрах економічного і соціального розвитку України на відповідний період, а також на підставі власних досліджень готують аналітичні та інші матеріали для розробки Основних засад грошово-кредитної політики

Підготовлені у зазначеному порядку та узагальнені матеріали подаються до Апарату Ради Національного банку.

Рада Національного банку згідно зі статтею 33 Бюджетного кодексу України розглядає проект Основних засад грошово-кредитної політики на наступний рік і до 1 квітня подає його до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України для врахування при складанні проекту Державного бюджету України.

Рада Національного банку у термін до 15 вересня вносить розроблені Основні засади грошово-кредитної політики на наступний рік та більш тривалий період на розгляд Верховної Ради України для інформування.

Контроль за виконанням Основних засад грошово-кредитної політики здійснюється Радою Національного банку шляхом аналізу інформації про стан виконання Основних засад грошово-кредитної політики, яка надається Правлінням Національного банку щоквартально протягом перших 25 днів кварталу, наступного за звітним.

Як основний суб’єкт грошово-кредитного регулювання  Національний банк виконує низку  функцій, покладених на нього законодавством країни. Зокрема Центральному банку  належить виключне право введення в обіг (емісії) банкнот і монет. НБУ розробляє дизайн грошових знаків, встановлює номінали, визначає систему захисту, платіжні ознаки. Він встановлює правила введення в обіг, зберігання, перевезення, інкасації та вилучення готівки з обігу, визначає порядок ведення касових операцій для комерційних банків, підприємств та організацій.

НБУ є кредитором останньої інстанції для комерційних банків. Він здійснення кредитування (рефінансування) комерційних банків з метою підтримки їх ліквідності шляхом надання ломбардних та стабілізаційних кредитів, проведення операцій РЕПО.

Як орган валютного регулювання  і контролю НБУ:

• видає нормативні акти щодо ведення валютних операцій;
• визначає структуру валютного ринку країни;
• здійснює організацію торгівлі валютними цінностями;
• видає ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями;
• здійснює контроль за діяльністю банків та інших установ на валютному ринку.

Головною функцією НБУ є забезпечення стабільності національної грошової одиниці, що здійснюється шляхом:

• проведення дисконтної та девізної політики;
• запровадження (у разі необхідності) валютних обмежень;
• формування золотовалютних резервів;
• управління резервами тощо.

Також Центральний  банк забезпечує безперебійну роботу платіжної системи шляхом:

• встановлення правил, форм і стандартів розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб;
• створення та впровадження системи електронних платежів (СЕП);
• організації та регламентації міжбанківських розрахунків через СЕП;
• здійснення нагляду за платіжною системою;
• реалізації програми розвитку національної системи масових електронних платежів.

Для того, щоб  НБУ міг виконувати визначені  законодавством функції, він повинен здійснювати відповідні операції.

Операції, які здійснює НБУ:

• відкриття та ведення рахунків комерційних банків, Державного казначейства та міжнародних організацій;
• емісія власних цінних паперів;
• купівля-продаж державних цінних паперів на вторинному ринку з метою регулювання грошового обігу;
• купівля та продаж іноземної валюти на фінансових ринках з метою регулювання курсу національної грошової одиниці;
• купівля й продаж банківських металів, дорогоцінного каміння, пам’ятних та інвестиційних монет на внутрішньому та зовнішньому ринках без ліцензування та квотування;
• отримання й погашення кредитів від МВФ;
• операції з комерційними банками, за допомогою яких здійснюється державне регулювання грошового ринку тощо.

2.2 Основні  етапи розвитку грошово-кредитної  політики України

Формування грошово-кредитної політики будь-якої держави - це складний процес, який завжди пов'язаний з особливостями економічного та соціального середовища, оскільки саме вони визначають основні завдання даної політики. Конкретні періоди розвитку суспільства сприяють виокремленню певних особливостей розробки й реалізації цієї політики.

Виділяють чотири основні етапи формування грошово-кредитної політики в Україні:

• перший етап (1991 - 1995 роки) - створення самостійної банківської і грошової систем України, організація внутрішньодержавних і міждержавних розрахунків, кредитна підтримка економіки, опрацювання механізмів валютного регулювання і банківського нагляду, запровадження практики міжбанківських розрахунків на кореспондентських засадах, реформування монетарного менеджменту і статистики, започаткування співпраці з міжнародними фінансовими організаціями (МВФ, СБ, ЄБРР);
• другий етап (1996 - 1999 роки) - проведення грошової реформи з уведенням в обіг національної грошової одиниці та використання на її основі ринкових елементів регулювання грошово-кредитного ринку;
• третій етап (2000 - 2007 роки) - подальший розвиток банківської системи і монетарних інструментів із регулювання грошово-кредитного ринку, зорієнтованих на підтримку сталого економічного зростання та цінової стабільності;
• четвертий етап (2008 - поточний час) - діяльність, спрямована на протидію фінансовій кризі і оздоровлення банківської системи [7].

Такий поділ на етапи є найпоширенішим, проте деякі вчені виділяють ще підготовчий етап або «нульовий». Цей етап охоплює 1991 - 1992 рр., коли Україна не мала власної грошової одиниці, фактично була залежною від пропозиції російського карбованця.

Охарактеризуємо детальніше особливості грошово-кредитної системи України на кожному етапі.

Перший етап у формуванні та реалізації грошово-кредитної політики НБУ починається з 1991 року. У цьому ж році Україна починає процес переходу до ринкових відносин, що призвело до дестабілізації усіх сфер економіки. Державні підприємства виявилися нерентабельними, соціальна сфера потребувала підтримки з боку держави, посилювалась проблема безробіття. Стан економіки в 1991 році був дуже тяжкий. Так, дефіцит державного бюджету досяг 21,1 млн. крб., або 7 % від ВВП, а рівень монетизації національної економіки склав понад 80 % (рис 2.1).

В таких умовах розпочалося формування грошово-кредитної політики України. Фактично вона мала емісійно-експансіоністський характер і підпорядковувалась політиці уряду, що в свою чергу була спрямована на підтримку державного сектору. Так, в 1992 р. кредитна емісія досягла позначки 1 трлн крб., а в наступному році збільшилась у 30 разів і становила 30 трлн крб. При цьому 70 % цієї емісії поглинув абсолютно не реформований агропромисловий комплекс, який ще базувався на колгоспній та державній формах організації. У таких умовах приватний сектор та його розвиток відійшли на другий план [8].

НБУ в 1992- 1994 рр. отримав незалежність у своїх діях. На цьому етапі НБУ використовував досвід Німеччини, щоправда результати використання цього досвіду значною мірою відрізнялися від німецьких. Завданням НБУ на цьому етапі було приборкання гіперінфляції, яка досягла небачених для країни в мирному стані темпів зростання - понад 10 000%.

У 1993 р. був введений фіксований режим валютного курсу. У 1994 р. були визначені основні функції валютного ринку і роль Національного банку в економіці, в цей період почалася доларизація економіки, набрали сили процеси тінізації економіки, а також поглибилися тенденції падіння виробництва. 1995 рік відзначився відмовою Національного банку від кредитування Уряду на пільгових умовах. У цьому році був створений ринок цінних паперів, бюджетний дефіцит почали фінансувати за рахунок облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП). Крім того, 1995 рік відзначився початком стабілізації цін - індекс споживчих цін знизився до 282%.

Таким чином, даний період характеризується тим, що НБУ почав розробляти методологію й методику грошово-кредитної політики, яку удосконалюватиме на наступних етапах розвитку грошової системи України. Крім того було розмежовано сфери дії грошово-кредитної політики й фіскально-бюджетної політики, а також НБУ починає використовувати світовий досвід застосування інструментів грошово-кредитної політики у проведенні своєї власної політики, спрямованої на забезпечення стабільності національної грошової одиниці.

25 серпня 1996 р. Президент України підписав Указ «Про грошову реформу в Україні», згідно з яким з 2 по 16 вересня 1996 р. з обороту був вилучений український карбованець і введена постійна грошова одиниця - гривня. Передумовами проведення грошової реформи стало зниження інфляції і стабілізація цін, зниження темпів падіння ВВП. Реформа 1996 року була реформою м’якого типу, тобто вона не передбачала радикальної зміни грошової системи країни. Було відповідно змінено масштаб цін. Так розпочинається другий етап формування грошово- кредитної політики України.

У 1996-1999 рр. Україна та її грошово-кредитна політика вперше по- справжньому зштовхнулись із процесами глобалізації економіки. Фінансова криза 1998 року і коливання світового попиту та кон’юнктури на ринках основних експортних товарів довели, що Україна не є ізольованою від світового господарства. Ще однією характеристикою даного періоду було те, що в Україні дуже покладались на досвід іноземних експертів, але не завжди могли відділяти корисні поради від шкідливих.

Головним номінальним  орієнтиром у грошово-кредитній політиці в 1996-1999 рр. був валютний курс. Україна обрала режим валютних коридорів, які щоразу переглядались, як тільки НБУ виявлявся неспроможним їх втримати. Так у 1996 р. був встановлений коридор 1,6-1,9 грн./дол., а у вересні 1997 р. він змінився на 1,8-2,25 грн./дол., у 1998 р. - 2,5-3,5 грн./дол., у лютому 1999 р. - 3,4-3,5 грн./дол., у 2000 р. НБУ ввів плаваючий режим валютного курсу (режим керованого плавання).

На даному етапі розвитку грошово-кредитної політики Верховною Радою України було прийнято Закон «Про Національний банк України» (травень 1999 р.). Деякі розділи цього закону (зокрема розділ IV «Грошово- кредитна політика», розділ V «Управління готівковим грошовим обігом», розділ VIII «Діяльність Національного банку щодо операцій з валютними цінностями») сприяли подальшому вдосконаленню інструментів та механізмів грошової системи та грошово-кредитної політики в тому числі: були визначені права та обов’язки НБУ щодо забезпечення стабільності національної грошової одиниці, регулювання грошового обороту, визначені методи та інструменти грошово-кредитної політики та інші види діяльності НБУ [10].

Третій етап розвитку грошово-кредитної політики України починається з 2000 року, який ознаменував початок економічного піднесення. Протягом цього етапу НБУ ставив перед собою такі нові завдання та пріоритети в сфері грошово-кредитної політики:

• впровадження режиму таргетування інфляції;
• підтримка економічного зростання;
• стабільність валютного курсу;
• перехід від часткової до повної конвертованості національної валюти.

У цей період відновлено тенденції до економічного зростання, значно підвищилася цінова стабільність, активно проводилася політика щодо відновлення і збільшення обсягів валютних резервів. ВВП України зростав у 2000-2007 рр. у середньому на 7,4% на рік, і НБУ продовжував фіксувати валютний курс, проте НБУ так і не перейшов до політики таргетування інфляції. Слід відзначити також, що в період з 2000 по 2007 рік рівень монетизації зростав надзвичайно швидкими темпами.

Починаючи з другої половини 2005 р., коли економіка України була визнана економікою ринкового типу, потоки капіталу в країну різко зросли. Це призвело до суттєвого тиску на зміцнення обмінного курсу гривні при погіршенні сальдо поточного рахунку. Національний банк з метою підтримання цінової конкурентоспроможності був змушений утримувати обмінний курс гривні до долара США на стабільному рівні.

Активні залучення банків на іноземних ринках капіталу та висока інфляція на світових ринках товарів призвели до різкого зростання кредитного портфелю та посилення валютних дисбалансів. Це. у свою чергу, стимулювало розвиток інфляційних процесів унаслідок зростання ВВП понад свій потенційний рівень [7].

Внутрішні протиріччя грошово-кредитної політики, економічної політики соціального популізму та світова фінансово-економічна криза призвели до того, що гривня зазнала однієї з найбільших девальвацій у світі за 2008 р. - з 4,85 до понад 8 грн. за 1 дол. США, або більше ніж на 60% [17].