Кредитне забезпечення інвестиційної діяльності

      Про певну  єдність державної служби і  служби в органах місцевого  самоврядування говорить і той  факт, що і державна, і служба  в органах місцевого самоврядування (її інколи називають муніципальною)  – це публічна служба, проходження  її здійснюється в органах  публічної влади. Обидва види  служби представлені системою  правових приписів, які регламентують  державно-службові відносини. Вони  є не лише правовим інститутом, а й соціальною категорією, пов’язаною  з діяльністю людей, формально  об’єднаних для досягнення певних  цілей в одну організацію. Це, однак, не позбавляє інститут  державної служби його державно-правової  основи. Навпаки, розгляд державної  служби в її соціальному, організаційному,  етичному (моральному), соціологічному  аспектах в кінцевому підсумку  приводить до її правових засад.  Державна служба (як і служба  в органах місцевого самоврядування) регулюється правом, системою правових  норм, що регламентують державно-службові  відносини стосовно встановлення  прав та обов’язків, зарахування  та проходження державної служби, обмежень і заборон, стимулювання  та відповідальності, відставки,  припинення державно-службових відносин, матеріального та соціального  забезпечення державних службовців  та осіб, які службу припинили.

      При розгляді  служби в недержавних органах  і організаціях (приватних), банках, установах ми не знайдемо також  правової регламентації формування  і здійснення службових відносин, а відповідно і класифікації  посад.

      1.5. Конституційно-правові  засади державної служби зарубіжних  країн та можливості застосування  їх досвіду в Україні

      Чинне законодавство  нашої держави про державну  службу безумовно вимагає свого  удосконалення, оскільки базовий  Закон “Про державну службу”  був прийнятий на початку становлення  України як незалежної, самостійної  держави. Тому корисним буде  визначення системи законодавчих  актів, спрямованих на врегулювання  державно-службових відносин, їх  підготовка та прийняття, в  тому числі базового закону  про державну службу. Системний  підхід до реформування законодавства  про державну службу та службу  в органах місцевого самоврядування  вимагає визначення концептуальних  напрямків такої діяльності. Зокрема  уявляється необхідним визначитися  з системою таких актів, їх структурою, порядком підготовки і прийняття, змістом та ін. Слід врахувати з цього приводу і досвід законодавчого регулювання інших країн.

      Становлення  державної служби в Німеччині  пов’язується з виникненням інституту  чиновництва у Прусії і відноситься  до другої половини ХVІІ ст. [109, с. 233]. З самого початку чиновництво  формується як закритий інститут, що базується на особистій  та службовій вірності чиновника  державі, який визначається як  “слуга держави”. У кінці XVIII ст. для заняття посади чиновника  обов’язковою умовою стає складання  спеціальних іспитів, визначаються  окремі права та обов’язки  чиновників, заборони на участь  у політичному житті, встановлюється  судова та дисциплінарна відповідальність, підстави звільнення з державної  служби, а поряд з цим – гарантії  проти звільнення.

      Після другої  світової війни інститут чиновництва  відновлюється в повному обсязі. Згідно з Основним Законом  ФРН, проголошується право кожного  німця на рівний доступ до  будь-якої публічної посади згідно  зі своїми схильностями, здібностями  та професійною кваліфікацією  незалежно від релігійних переконань  чи світогляду. Право публічної  служби відповідно до конституційних  приписів, має регулюватися з  врахуванням традиційних принципів  професійного чиновництва, вища  влада Федерації повинна використовувати  в належній пропорції службовців  усіх земель, а особи, зайняті  в інших владах Федерації, набираються,  як правило, із тієї землі,  в якій вони діють.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

      За іспанським  законодавством до категорії  публічних службовців     відносяться працівники поліції,  митниці, судів, юстиції, фінансової  служби, працівники центральних  апаратів законодавчої і виконавчої  влади, а також територіальних  органів виконавчої влади. Посади  державних службовців Іспанії  класифіковані за групами, рівнями,  корпусами (гільдіями) і типами. Критерієм класифікації посад  за групами є рівень освіти, необхідний для зайняття відповідної  посади.

      За наведеним  критерієм посади поділяються  на групи: А – звання доктора,  ліценціата, інженера, архітектора  або еквівалентні звання; В –  звання технічного інженера, випускника  університету, технічного архітектора,  професійна освіта третього рівня  або еквівалентні звання; С –  звання бакалавра, професійна  освіта другого рівня або еквівалентні  звання; D – звання шкільного   випускника, професійна освіта першого  рівня або еквівалентні звання; Е – посвідчення про шкільну  освіту. В межах суміжних груп  окремі рівні посад збігаються  для забезпечення зв’язку між  окремими групами і безперервності  службової кар’єри. Службовці  вступають на державну службу  через визначені корпуси (гільдії)  і відносяться до них протягом  усього життя.

      Усі важливі  рішення для гільдії приймає  відповідне міністерство, від якого  вона залежить. На службу завжди  вступають тільки через нижчу  посаду, що називається опозицією.  Подальша службова кар’єра працівника  пов’язана з конкурсом, тобто  на посаду більш високого рівня  службовець може потрапити лише  витримавши конкурсне випробування. Законодавство Іспанії допускає  призначення на посаду так  званих довірених осіб (типа патронатної  служби), що можуть і не мати  статусу державного службовця.  Після звільнення з посади  політичного керівника, який призначив  довірену особу, ці особи теж  звільняються із займаних посад.

      Керівництво  державною службою в Іспанії  здійснює Міністерство державної  служби.

      Особливості  здійснення державно-владних повноважень  в Англії пов’язані з впливом  англосаксонської правової доктрини, що є наслідком звичайного  права та обумовило децентралізовану  неієрархічну організацію системи  управління [230, c. 122], а до кінця  ХІХ ст. вона була пов’язана з наданням державних посад у порядку патронажу чи купівлі синекур – посад власниками королівських патентів. З другої половини ХІХ ст. в Англії розпочинається реформа, спрямована на утворення постійної професійної державної служби, основна ідея якої полягала в ліквідації системи патронажу і введенні конкурсних іспитів. Співробітники різних міністерств об’єднувалися в єдину цивільну службу на основі нових правил добору на службу, просування по службі, оплати праці і призначення пенсій.

      У 1859 р.  видається закон про пенсії, в  якому вперше в законодавчому  порядку вживається термін “постійна  цивільна служба держави” [109, c. 113]. З 1870 р. спеціально створеній  Комісії зі справ цивільної  служби передається керівництво  всією знову створеною системою  добору кадрів з обов'язковим  проведенням відкритих іспитів.

      Характерною  рисою англійської системи державного  управління стає поділ політичних  і адміністративних функцій. Поразка  правлячої партії на виборах  приводить до зміни не більше 100 політичних службовців, але не  до істотних змін на цивільній  службі, на якій посади займають  професійні незмінювані службовці.  Англійське право розглядає основних  посадових осіб держави як  “слуг корони”, що виступають  у різних якостях: політичні  слуги – міністри; військові слуги  – військовослужбовці; цивільні  службовці – співробітники міністерств,  найняті як цивільні.

      Принцип  добору на цивільну службу  в Англії одержав найменування  “системи особистих якостей”, що  є скоріше юридичним, ніж політичним [148, c. 298]. Добір на посади здійснюється  шляхом відкритого конкурсу, а  система особистих якостей орієнтується  насамперед на інтереси служби, тоді як принцип рівного доступу  на службу має за мету захист  прав особистості. Перевіркою  відповідності кандидатів на  посаду вимогам займається спеціальний  незалежний орган – комісія  зі справ державних службовців, метою якої є оцінити кандидатів  шляхом співбесід без пріоритету  певній освіті. Адміністрація може  призначити на службу лише  тих кандидатів, які мають посвідчення,  видані комісією.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

      До проголошення  незалежності державна служба  в Україні повністю співпадала  з державною службою Російської  Федерації, а в радянські часи  була пов’язана з номенклатурою,  в першу чергу – партійною.  Нині державна служба в Росії  обумовлена федеративним устроєм  і має багаторівневе нормативно-правове  регулювання, що на сьогоднішній  день є неприйнятним для України.  Разом з тим, звертає на себе  увагу досить досконале регулювання  державно-службових відносин на  всіх рівнях, проведення чіткого  понятійного розмежування за  низкою істотних ознак між  державною службою, службою в  органах місцевого самоврядування  і службою в приватному секторі,  а відповідно і поняттями посадової  особи в цих секторах, що сприяє  визначенню місця державно-владних  структур в організації громадського  життя, формуванні громадянського  суспільства. Такий підхід може  стати корисним і для України,  оскільки відомо, що спроби Англії  запровадити ринкові механізми  в організацію державної служби  призвели до певної руйнації  єдиної британської державної  служби, заміни її різноманітними  структурами, введенням трудових  відносин у державно-службову  сферу тощо. Законодавство Російської  Федерації фактично виключає  можливість проходження служби  у державних органах та їх  апараті поза засадами державно-службових  відносин і регулювання таких  відносин нормами трудового чи  цивільного права.

      Висновки  до розділу 1

      1. Державна  служба – це суспільно корисна  діяльність по здійсненню управління, його забезпеченню, обслуговуванню  людей, яка виконується на професійній  основі працівниками державних  органів, пов’язана зі здійсненням  функцій керівництва, управління, контролю, нагляду, обліку та з  іншими формами державної діяльності. Вона спрямована на реалізацію  компетенції відповідних державних  органів і організацій, закріплюється  в законах та інших нормативно-правових  актах. Це публічна служба, одним  із видів якої є і служба  в органах місцевого самоврядування.

      2. Правові  засади державної служби та  служби в органах місцевого  самоврядування закріпила Конституція  України, згідно з якою основи  державної служби визначаються  виключно законами України. Це  конституційне положення відкриває  подальші можливості для становлення,  розвитку і формування інституту  законодавства про державну службу. Не дивлячись на те, що Основний  Закон нашої держави не містить  приписів, які б повно і всебічно  регулювали державно-службові відносини,  він включає значну кількість  норм, які тією чи іншою мірою  мають відношення до державного  апарату, а відтак і до державної  служби, встановлюють основи сучасної  державної служби, надають можливості  подальшого вдосконалення правових  норм у цій сфері діяльності.

      Важливим  вбачається визначення гарантій  та механізму реалізації права  на державну службу як конституційного  принципу, що має знайти відображення  в чинному законодавстві.

      3. На сьогодні, крім Конституції України, до  системи нормативно-правового регулювання  державно-службових (публічних) відносин  слід віднести закони України  “Про державну службу”, “Про  службу в органах місцевого  самоврядування”, низку законів,  в яких визначається порядок  проходження служби в окремих  галузях і сферах державного  управління, Укази Президента України,  акти Кабінету Міністрів України,  Головного управління державної  служби України тощо.

      Розвиток  конституційних засад державної  служби в Україні якраз і  пов’язаний з прийняттям законів  та інших нормативних актів,  які б регулювали весь спектр  суспільних відносин у нашій  державі щодо створення організаційних, соціальних, економічних, правових  умов реалізації права громадян  на державну службу, визначення  пріоритетних напрямків у цій  діяльності, системного підходу  до створення законодавства, яке  має складати інститут державної  служби, кола державних органів  та посадових осіб, що вправі  регулювати правовідносини, які  виникають у сфері державної  служби.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

      В Англії  перевіркою відповідності кандидатів  на посаду вимогам займається  спеціальний незалежний орган  – комісія, яка оцінює кандидатів  шляхом співбесід, а адміністрація  може призначити на службу  тільки тих кандидатів, які мають  посвідчення, видані комісією. Цим,  як уявляється, зменшується можливість  корупційних, дружніх, кумівських  та інших дій при формування  корпусу державних службовців. Це  важливо як для Англії, так  і для державної служби України.

      Звертає  на себе увагу досить досконале  регулювання державно-службових  відносин у Російській Федерації  на всіх рівнях, проведення чіткого  понятійного розмежування за  низкою істотних ознак між  державною службою, службою в  органах місцевого самоврядування  і службою в приватному секторі,  а відповідно і поняттями посадової  особи в цих секторах, що сприяє  визначенню місця державно-владних структур в організації громадського життя, формуванні громадянського суспільства. Такий підхід може стати корисним і для України.