Кредитне забезпечення інвестиційної діяльності

      Державний  апарат організує виконання державних  функцій у політичній, господарській,  соціально-культурній та інших  сферах. Без нього неможливий  цілеспрямований вплив на всі  сторони життя суспільства, вирішення  найбільш важливих справ державного  та громадського життя. Апарат  виконавчої влади, який складає  сукупність посад, що їх займають  державні службовці, реалізує  поставлені перед ним завдання  різними способами, має специфічні  особливості в побудові і діяльності.

      В умовах  державотворення в Україні, а  відповідно і ускладнення завдань  та функцій держави, роль і  значення державної служби невпинно  зростають. Законодавчими та виконавчими  органами проведені певні заходи щодо вдосконалення правового регулювання державно-службових відносин, організації державної служби та правового статусу державних службовців. Прийнято низку законів та законодавчих актів, що регулюють окремі напрямки державно-службової діяльності: про місцеві державні адміністрації [320], про Державну прикордонну службу України [272], про прокуратуру України [335], про Збройні Сили України [302], про освіту [323], про міліцію [318] та ін. Всі вони тією чи іншою мірою торкаються питань організації та проходження державної служби у відповідних державних органах. Прийнятий у грудні 1993 р. Закон України “Про державну службу” [273] спрямований на врегулювання суспільних відносин, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу. В преамбулі Закону стверджується, що він визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють у державних органах та їх апараті, але зміст Закону дозволяє зробити висновок, що він практично регулює діяльність службовців органів виконавчої влади.

      Процес розвитку  державної служби полягає в  послідовному, системному здійсненні  заходів правового, організаційного,  інформаційного, фінансового, матеріально-технічного  характеру, спрямованих на забезпечення  єдності всіх елементів, що  складають інститут державної  служби, чіткий комплексний взаємозв’язок  усіх інституцій, кожного її рівня  та виду. Відомо, що на основі  визначеної законодавчим органом  – Верховною Радою України  політики у сфері державної  служби реалізація цих процесів  покладається на корпус державних  службовців, від професіонального  складу яких залежить рівень  організації, демократичність, результативність, ефективність та правове забезпечення  державного управління.

      Правовий  статус державного службовця  похідний від змісту державної  служби як правового та організаційного  інституту, особливостей державної  служби, яка забезпечує нормальне  функціонування кожного державного  органу чи організації, і складається  з певного персоналу – спеціально  професійно підготовлених державних  службовців.

      Основи правового  статусу державного службовця  закріплені у Законі України  “Про державну службу”. Щодо  деяких груп державних службовців, то їх правовий статус, крім  названого Закону, врегульований  законами, що стосуються окремих  галузей та сфер державної  діяльності.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

      – професіоналізація  державної служби [312].

      Нову схему  класифікації посад потрібно  прийняти як державний стандарт (у загальних рисах), закріпивши  в Законі “Про цивільну державну  службу в Україні”, а потім  конкретизувати в законах, що  регулюють окремі види державної  діяльності. Слід зазначити, що  зараз в органах внутрішніх  справ, у Збройних Силах України,  Службі безпеки України, прокуратурі  діє схема, де виділяються чотири  категорії посад – найвищий  особовий склад, вищий, середній  і молодший (у Збройних Силах  та інших військових формуваннях  виділяють ще і сержантський, який фактично є молодшим).

      Класифікація  державних службовців на види (групи) може здійснюватися за  різними критеріями (ознаками). Залежно  від такого критерію, як виконання  спеціальних професійних обов’язків, та характеру державної служби, виділяються цивільні та мілітаризовані  державні службовці. Перші –  крім відповідних рангів, що належать  до певних категорій посад  державних службовців, інших звань  не мають. Їх правовий статус  регулюється в повному обсязі  Законом України “Про державну  службу”, що, однак, не виключає  можливості встановлення деяких  особливостей проходження державної  служби в окремих галузях та  сферах.

      Стосовно  державної мілітаризованої служби  та її службовців у чинному  Законі “Про державну службу”  говориться лише, що регулювання  правого положення державних  службовців, які працюють в апараті  органів Служби безпеки України,  внутрішніх справ, митної служби  та інших, здійснюється відповідно  до Закону про державну службу, якщо інше не передбачено законами  України. Однак вже те, що таким  службовцям присвоюються не ранги,  а спеціальні звання, говорить  про необхідність врегулювання  правового статусу цієї групи  державних службовців іншими  законами, а не Законом України  “Про державну службу”. Фактично  в нашій державі правове положення  осіб, що перебувають на мілітаризованій  службі, регулюється так званими  “спеціальними” законами – “Про  Службу безпеки України”, “Про  міліцію”, “Про загальний військовий  обов’язок та військову службу”,  Митним кодексом України та  ін.

      Залежно  від гілки влади (відповідно  до конституційного принципу  поділу влади на гілки), державних  службовців можна віднести до  службовців, що займають посади  в апараті законодавчого органу, органах виконавчої влади та  їх апараті, апараті судових  органів.

      Якщо в  основу поділу державних службовців  покласти такий критерій, як вид  діяльності (виконуваної роботи), то  доцільно сказати про державних  службовців, крім вже названих, які  працюють в апараті органів  прокуратури, Вищої ради юстиції  України, Центральної виборчої  комісії, Рахунковій палаті, оскільки  ці державні органи не належать  до жодної з визначених у  Конституції України гілок влади.

      Положення  Закону України “Про державну  службу” дають можливість виділити  дві групи державних службовців. Так, виходячи зі змісту приписів  ч. 1 ст. 1 названого Закону, державними  службовцями є особи, які займають  посади в державних органах  та їх апараті і отримують  заробітну плату із державних  коштів. Критерієм поділу державних  службовців на види у даному  випадку виступають виконувані  функції та повноваження. Одні  службовці реалізують політику, визначену в тій чи іншій  галузі (сфері) державного управління, інші забезпечують цю діяльність  або ж діяльність судових, прокурорських  органів, Рахункової палати та  ін. При цьому перші, як правило,  завжди виступають як посадові  особи, другі ж можуть бути  як посадовими особами, так  і просто державними службовцями.  Державні службовці, які не  належать до посадових осіб, обіймають  посади спеціалістів різних галузей  і сфер державного управління, але не наділені державно-владними, розпорядчими повноваженнями, їх  функції полягають у виконанні  дорадчих, консультативних повноважень,  забезпеченні ефективного вирішення  питань, що стосуються діяльності  відповідного державного органу. Спеціалісти різних департаментів,  управлінь, відділів міністерств,  місцевих державних адміністрацій  готують рішення, надають допомогу  у вирішенні тих чи інших  питань як керівництву органу, так і нижчим за посадою  особам: секретаріати судів, помічники  суддів, працівники апарату прокуратури  забезпечують нормальне функціонування  цих органів. Керівники апаратів  відповідних органів безумовно  є посадовими особами, оскільки, крім виконавських, здійснюють ще  і розпорядчі повноваження.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

      У спеціальній  літературі зустрічається класифікації  державних, “публічних” службовців  залежно від місця проходження  служби – державні службовці  та службовці органів місцевого  самоврядування, виборні та такі, що призначаються на посади  безстроково, на певний термін, на невизначений термін, з випробувальним  терміном, за кваліфікаційними розрядами,  по групах державних посад  державної служби та ін. [110, с. 467 – 470]. На наш погляд, для законодавчого  закріплення видів державних  службовців, встановлення категорій  та рангів не всі наведені  класифікації мають однакове  значення. Деякі є переважно теоретичними, але, безумовно, цікавими для  наукових розробок.

      2.5. Правовий  статус державних службовців  та особливості проходження державної  служби

      Державна  політика у сфері державної  служби визначається Верховною  Радою України. Її основними  напрямками є визначення цілей,  завдань та принципів функціонування  інституту державної служби, забезпечення  ефективності роботи всіх державних  органів відповідно до їх компетенції.  Для проведення державної політики  та функціонального управління  державною службою утворено Головне  управління державної служби  України та Координаційну раду  з питань державної служби  при Президентові України, положення  про яку затверджене Указом  Президента України від 21.03.2000 р. [316].

      На Головне  управління державної служби  покладається прогнозування і  планування потреб державних  органів та їх апарату в  кадрах, забезпечення разом з  іншими державними органами реалізації  загальних напрямів політики  у сфері державної служби в  державних органах та їх апараті,  розробка і внесення на розгляд  Кабінету Міністрів України проектів  нормативних актів з питань  державної служби, розробка, координація  і контроль здійснення заходів  щодо підвищення ефективності  державної служби та вирішення  інших питань організації і  правового регулювання державної  служби.

      Оскільки  питання функціонування державної  служби в державних органах,  правове становище яких регулюється  спеціальними законами України,  вирішується цими органами, то  є важливим створення та функціонування  Координаційної ради з питань  державної служби при Президентові  України для визначення шляхів, засобів і форм реалізації  основних напрямів у сфері  державної служби, об’єднання зусиль  усіх державних органів щодо  підвищення ефективності державної  служби.

      Правовий  статус державних службовців  є спеціальним відносно правового  статусу громадянина. Згідно із  Законом України “Про державну  службу”, державним службовцем  може бути лише громадянин  України. Таким чином, громадянство  як політико-правова категорія  виступає необхідною умовою для  зайняття посади державного службовця  в Україні. Оскільки правовий  статус громадян розглядається  як сукупність їх прав, свобод, обов’язків, відповідальності, то правовий  статус державних службовців  не може аналізуватися поза  змістом і обсягом їх основних  прав, свобод, обов’язків і відповідальності. Статус державних службовців, обсяг  їх повноважень обумовлені посадою  у структурі відповідного державного  органу щодо практичного виконання  завдань і функцій цього органу, держави в цілому.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

      У практику  державного будівництва України  законодавчо введено інститут  патронатної служби. Правом добирати  собі на посади своїх помічників, керівників прес-служб, радників  і секретарів, згідно із Законом  “Про державну службу”, наділені  Президент України, Голова Верховної  Ради України, члени Уряду України  – так зване політичне керівництво  країни, а також голови місцевих  державних адміністрацій [293].

      Важливість  цього інституту і необхідність  його законодавчого закріплення  не викликає заперечень. Разом  з тим хотілось би зазначити,  що включення положень про  патронатну службу в ст. 15 (прийняття на державну службу) Закону не зовсім вдале. Адже у ст. 9 говориться, що правовий статус вищих керівників регулюється спеціальними законами. Навіть якщо допустити, що в Законі “Про державну службу” визначені засади діяльності посадових осіб будь-якого рівня, все ж було б доцільним виділити статтю про патронатну службу в самостійну. А взагалі – це стаття для більш загального Закону “Про державну службу”. Звичайно, норми про патронатну службу потрібно помістити і в закони про окремі державні органи – “Про Президента України”, “Про Кабінет Міністрів України” та ін. Крім того, доцільно законодавчо визначити права голів обласних державних адміністрацій на патронатну службу.

      Громадяни  України, які вперше зараховуються  на службу, складають Присягу,  про що робиться запис у  трудовій книжці. Текст Присяги  наводиться у ст. 17 Закону “Про  державну службу”.

      При прийнятті  на державну службу може встановлюватись  випробування терміном до шести  місяців, а зараховані на службу  можуть проходити стажування  до двох місяців, з метою  набуття практичного досвіду  та перевірки ділових якостей  особи, яка претендує на посаду  державного службовця [289; 391].