Национальный банк Украины

1. Процентні доходи — отримуються банком від продажу кредитних ресурсів уряду, надання комерційним банкам короткострокових і довгострокових кредитів через закриті кредитні аукціони, шляхом ломбардного їх кредитування, на підставі договорів «РЕПО».
2. Комісійні доходи — це надходження за надані послуги системи електронних платежів (СЕП) та електронної пошти, за розрахунково-касове обслуговування банків, доходи за операціями з клієнтами Національного банку за операціями на валютному ринку та інші комісійні доходи. Це також результат від торговельних операцій з цінними паперами та іншими фінансовими інструментами.

       Національний  банк України на ринку державних облігацій виконує функції агента Міністерства фінансів України з обслуговування випуску облігацій на первинному ринку, надає платні послуги депозитарію комерційним банкам, біржам та позабіржовим фондовим торговельним системам, як дилер на вторинному ринку державних облігацій здійснює їх придбання в інших осіб (учасників біржових торгів) і виступає їх продавцем.

       Доходи  від операцій на валютному ринку  — це проценти за кредити, що надаються Міністерству фінансів України в іноземній валюті, надходження від депозитів, розміщених в іноземних банках та українських банках — резидентах, проценти, які нараховуються за залишками на кореспондентських рахунках Національного банк.[17]

       Відкриття, обслуговування та закриття поточних рахунків бюджетних установ та організацій, які обслуговуються в регіональних управліннях та установах Національного банку, здійснюються на безоплатній основі (безкоштовно). Безкоштовно відкриваються кореспондентські рахунки комерційних банків і субкореспондентські рахунки їхніх філій, ведуться рахунки банків-кореспондентів.

       На  безоплатній основі здійснюється також касове обслуговування бюджетних установ та організацій, зарахування коштів на рахунки в Національному банку (перекази) клієнтів, банків-кореспондентів для зарахування коштів на рахунки їхніх клієнтів, а також списання коштів з їхніх рахунків, здавання надлишків кас, зношених банкнот тощо.

       За  усі інші банківські операції та послуги  визначена плата у вигляді  тарифів. Тарифи затверджуються Правлінням банку і є обов'язковими для  дотримання регіональними управліннями та установами Національного банку. Так, на платній основі здійснюється: підкріплення готівкою кас банків; ведення валютного рахунку іноземного банку-кореспондента; конверсія валютних коштів; платежі, негоціація, перевірка або прийняття та відправлення документів; підтвердження та пролонгація акредитива; видача іноземної валюти готівкою з рахунків клієнтів та кореспондентських рахунків банків-кореспондентів; інкасо іноземної валюти готівкою, платіжних та інших документів за дорученням клієнтів; купівля та продаж іноземної валюти; обслуговування банку-замовника, який працює безпосередньо з розрахунковою палатою в системі електронних платежів Національного банку[11].

3) Інші операційні доходи – це, насамперед, доходи від діяльності служби інкасації Національного банку України, яка здійснює інкасацію грошового виторгу, перевезення банкнот і монет та інших цінностей (дорогоцінних металів, каменів тощо). До інших операційних доходів належать доходи за послуги, що надаються регіональними управліннями й установами Національного банку, зокрема, за:

— реєстрацію банків, змін та доповнень до їхніх установчих документів, реєстрацію філій банків, змін та доповнень до їхніх положень;

— надання банкам ліцензій та дозволів їхнім філіям на здійснення банківських операцій, а також розширення ліцензій та дозволів;

— реєстрацію пунктів  обміну валюти;

— оформлення ліцензії на інвестиції за кордон;

— надання ліцензій на відкриття рахунків типу «Н» та типу «П», а також доходи від проданих платіжних засобів та інші операційні доходи.

4) Інші доходи - ці доходи формуються від продажу ювілейних монет, випущених Національним банком в обіг як засіб платежу, від продажу іншої банківської продукції: акцизних марок, сертифікатів, цінних паперів, візових етикеток, чекових книжок, розрахункових чеків та банкнотного паперу, а також від реалізації основних фондів (засобів, будівель, приладів та устаткування, комп'ютерної й обчислювальної техніки, меблів, транспортних засобів, інструментів, інвентаря ), що використовувалися в операційній та неопераційній діяльності банку й вивільнилися внаслідок їхнього морального зносу, модернізації та інших факторів.

5) Позареалізаційні доходи Національного банку включають штрафи, пені, неустойки, отримані за господарськими операціями на основі укладених із господарюючими органами, суб'єктами підприємницької діяльності контрактів, угод, договорів, та інші позареалізаційні доходи. .[9]

      За 2010 рік порівняно з 2009 роком прибуток від поточної діяльності Національного  банку України збільшився майже  у шість разів і становив 17 084 млн.грн. Зростання прибутку зумовлене суттєвим зменшенням поточних витрат (на 65.0%) на тлі незначного зростання доходів (на 16%).

      У 2010 році зростання поточних доходів  Національного банку України  на 3 130.0 млн. грн. до 23 152.0 млн. грн. відбулося в основному за рахунок збільшення на 4 730.0 млн. грн. процентних доходів за борговими цінними паперами(рис.2.1).

Рис.2.1.Динаміка доходів Національного банку України за 2006-2010 роки

      Зменшення обсягів кредитів, наданих банкам  для підтримання їх ліквідності, призвело до зменшення на 21.0%, або на 2 430.0 млн. грн. процентних доходів за наданими кредитами (з урахуванням доходів за внутрішнім державним боргом)[16].

      Витрати Національного банку України  — це зменшення економічної вигоди у звітному періоді у формі відпливу чи використання активів або виконання заборгованості, що призводить до зменшення власного капіталу. Витрати Національного банку України поділяються за такими ознаками:

1) Процентні витрати - витрати за отриманими Національним банком України кредитами, за строковими депозитами комерційних банків, кредитами, залученими від міжнародних організацій, та інші процентні витрати.

2) Комісійні витрати — це витрати за операціями з банками, за операціями з цінними паперами та на валютному ринку, інші комісійні витрати.

3) Адміністративні витрати. До їхнього складу належать витрати на утримання персоналу (фонд основної та додаткової заробітної плати, внески на державне соціальне страхування, інші обов'язкові нарахування на заробітну плату, матеріальна допомога та інші соціальні виплати, інші витрати на утримання персоналу), витрати на підготовку кадрів та підвищення кваліфікації.

4) Витрати на службові відрядження.

5) Витрати на утримання основних засобів та нематеріальнихактивів. Вони пов'язані з проведенням усіх видів ремонтів та обслуговування, утримання автотранспорту, з орендною платою, лізингом та ін.

6) Експлуатаційні та господарські витрати — включають витрати за опалення, освітлення та водопостачання, на охорону, придавання спецодягу, малоцінних та швидкозношуваних предметів, канцелярські витрати, поштово-телеграфні, витрати на зв'язок, телефонну мережу та захист інформації та ін.

7) Амортизаційні витрати.

8) Витрати, пов 'язані з випуском, перевезенням та зберіганням паперових і металевих грошей та за операціями з монетарними металами.

9) Витрати на обслуговування платіжної системи Національного банку України, на обслуговування телекомунікацій та електронної пошти, на мобільний зв'язок, на реалізацію Державної програми електронних грошей .

10) Інші витрати. До них належать витрати на аудит, на утримання служби інкасації, представницькі витрати, витрати на маркетинг та рекламу, на спонсорство та доброчинну діяльність, спеціальні витрати, пайова участь у будівництві житла, орендні платежі та ін.

11) Позареалізаційні витрати - це штрафи, пені, неустойки, сплачені за господарськими операціями, інші штрафи, пені, неустойки, що сплачені, та інші позареалізаційні витрати.

12) Непередбачені витрати.

13) Сплата неосновних податків, зокрема податку на землю, акцизного збору, ПДВ, до Фонду України соціального захисту інвалідів, за нестворені робочі місця та ін. [12].

       Усі доходи й витрати банку передбачаються у кошторисі. Кошторис Національного банку України затверджується щорічно в цілому за системою Національного банку та окремо за його регіональними управліннями й установами. Фінансування передбачених у кошторисі витрат здійснюється в централізованому порядку.

       Одержання прибутку не є метою діяльності Національного банку. Однак унаслідок виконання своїх функцій центральний банк нашої держави може мати прибуток. Прибуток за рік враховується відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку як різниця між усіма доходами, отриманими протягом року, й усіма витратами (включаючи збитки) [7].

      У звітному 2010 році поступова стабілізація економічної ситуації в Україні, а також заходи Національного банку України, спрямовані на забезпечення стабільності банківської системи та поліпшення фінансового стану як банків,так і позичальників, зумовили зменшення обсягів кредитів, наданих банкам для підтримання їх ліквідності. Унаслідок цього у 2010 році витрати на формування резервів під кредитні ризики скоротилися на 91.0%, або на 12 053 млн. грн. (рис .2.2).

Рис. 2.2. Динаміка витрат Національного банку України за 2006-2010 роки.

      Зменшення цих витрат мало переважний вплив  на зменшення загального обсягу поточних витрат Національного банку України  до 6 068.0 млн. грн. порівняно з 17 145.0 млн. грн. за 2009 рік. Відповідно у структурі витрат Національного банку України частка витрат на формування резервів під кредитні ризики зменшилася до 20.0 із 77.0% e 2009 році.[16] 

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ЦЕНТРАЛЬНИХ БАНКІВ КРАЇН СВІТУ 

       Інституційні  основи центральних банків світу  закладались упродовж століть. Попередниками  центральних банків можна вважати  емісійні банки, які виникли порівняно  нещодавно - у XIX ст. Тривалий час у  світовій банківській практиці не існувало розподілу банків на емісійні та комерційні. Існуючі банки приймали вклади, надавали позички, враховували векселі, випускали  в обіг банкноти тощо. Випущені банкноти були частково забезпечені золотом, тобто банки мали запас золота, достатній для оплати тільки частини  випущених банкнот. Інша частина  випуску банкнот була фідуціарною. Проте усі банкноти являли собою  безстрокові зобов'язання банків обміняти їх на золото за пред'явленням. У цих  умовах стабільність банків і банкнотного  обігу значною мірою залежала від того, наскільки обачливою  була політика банків стосовно допустимого  рівня співвідношення суми випущених банкнот і запасу золота.

       Друга половина XVIII ст. і перша половина XIX ст. - це епоха промислової революції, яка супроводжувалась швидким розвитком машинної індустрії, появою нових галузей в економіці, зростанням товарообігу, активізацією діяльності банків. Усе це в кінцевому підсумку привело до значного розширення грошової маси і до підвищення значення банкнотного обігу. У цих умовах децентралізована емісія банкнот, коли практично усі банки мали можливість випускати банкноти, вступила у суперечність з потребами економіки. Ринок, який швидко розвивався, вимагав універсального, надійного купівельного і платіжного засобу, який би обертався на території всієї країни і користувався загальною довірою населення.Банкноти окремих маловідомих банків таким вимогам не відповідали. Крім того, децентралізована емісія банкнот слабо піддавалась контролю і регулюванню з боку держави. Це сприяло зловживанню банками правом банкнотної емісії. Банки наражалися на значний ризик, випускаючи банкноти вище допустимого рівня, іноді настільки вище, що вони були не в змозі задовольнити нормальний попит на обмін банкнот на золото, і в результаті багато банків розорялися. Однак у цілому банківська система продовжувала зростати, випуск банкнот збільшувався і став невід'ємною рисою економіки. Банкноти витісняли повноцінні монети з обігу.

       У XIX ст. стало очевидним, що держава  повинна певним чином регулювати грошовий обіг і захищати вкладників банків і держателів банкнот від  банківських крахів, кількість яких зростала. Частиною цього регулятивного  процесу стала поступова централізація, а потім і концентрація емісії банкнот у межах одного банку. Цей процес затягнувся на тривалий час. Спочатку було обмежено коло банків, які мали право емісії банкнот, - це були, як правило, найбільші та надійні  банки. З часом право емітувати  банкноти держава закріпила за одним банком, надавши йому статут емісійного банку. Завдяки концентрації та монополізації банкнотної емісії держава дістала можливість впливати на пропозицію грошей і використовувати емісію для фінансування державних витрат. Таким чином, в історичному плані саме об'єктивна потреба в централізації банкнотної емісії спричинила виникнення емісійних банків.

       Класичним прикладом виникнення емісійного банку є становлення і розвиток Банку Англії, одного з найстаріших і найбільш авторитетних банків світу. Він був заснований у 1694 р. як перший англійський акціонерний банк. Створення банку на акціонерній основі стало можливим завдяки позикам, які уряд отримав від банку для фінансування війни із Францією. Спочатку банк функціонував як звичайний комерційний, проте акціонерна форма власності, яка давала можливість швидко нарощувати капітал, а також особлива наближеність до уряду дозволила йому з часом зайняти провідне місце в банківській системі країни. Поступово Банк Англії монополізував право випуску банкнот. Згідно з Законами про банківські привілегії 1833 р. і 1844 р. права існуючих приватних банків, а також права новостворених банків на випуск банкнот були обмежені, в той час як Банк Англії дістав повноваження на необмежений випуск банкнот. Для нього були встановлені межі тільки фідуціарної емісії. Загальна сума фідуціарної емісії не повинна була перевищувати 14 млн ф. ст., проте вона могла збільшуватись, якщо інші банки з тих чи інших причин втрачали право емісії банкнот. Наприкінці XIX ст. емісія банкнот була майже повністю зосереджена в Банку Англії. Остаточно емісійний статус Банку Англії був закріплений тільки у 1928 р. згідно з Законом про валюту і банкноти.