Організація й ефективність фінансових ресурсів підприємств

 

Зміст

 

 

Вступ

Перехід до ринкової системи  викликав серйозні зміни всієї фінансової системи і в першу чергу її основної ланки - фінансів підприємства. Фінансові умови господарювання зазнали суттєвих змін, які знайшли своє відображення в лібералізації економіки, зміні форм власності, проведенні широкомасштабної приватизації, зміні умов державного регулювання, введення системи стягнення податків з підприємств. В результаті проведених в країні реформ з’явились: недержавний сектор економіки, сучасна банківська система, ринки товарів і послуг, капіталу. Але головним надбанням є те, що з’явилися умови для початкового формування, так званого середнього класу підприємців. Тобто почали народжуватись вже зовсім нові або частково реорганізовані підприємства, які мають на меті виробництво конкурентоспроможної продукції, а головне - це отримання високих прибутків від своєї діяльності. А прибуток, як відомо, виступає головним джерелом формування фінансових ресурсів підприємства, розширеного виробництва, росту доходів підприємства і його власників. Нарешті, підприємництво чітко орієнтоване на одержання прибутку, чим в умовах розвинутої конкуренції досягається і задоволення суспільних потреб. Це найважливіша передумова і причина зацікавленості в результатах фінансово-господарської діяльності.

Фінанси підприємств, будучи частиною загальної системи фінансових відносин, відбивають процес утворення, розподілу і використання прибутків на підприємствах різноманітних галузей народного господарства і тісно пов'язані з підприємництвом, оскільки підприємство є формою підприємницької діяльності.

Актуальність даної  проблеми і визначила вибір теми курсової роботи.

Головна мета даної роботи - проаналізувати організацію й ефективність фінансових ресурсів досліджуваного підприємства, виявити основні проблеми в управлінні фінансами і визначити шляхи удосконалення фінансових ресурсів.

Об'єктом дослідження виступає ВАТ «Росток». Це підприємство харчової галузі, що робить хлібобулочні вироби, реалізовані як через власну мережу магазинів, так і оптовим покупцям.

При проведенні аналізу  фінансових ресурсів підприємства ВАТ «Росток» були застосовані такі прийоми й методи як горизонтальний аналіз вертикальний аналіз, аналіз коефіцієнтів (відносних показників), порівняльний аналіз.

 

 

1. Джерела формування фінансових ресурсів

1.1. Сутність, склад, структура фінансових ресурсів

 

Фінансові ресурси фірми - це частина коштів у формі доходів і зовнішніх надходжень, призначених для виконання фінансових зобов'язань і здійснення витрат по забезпеченню розширеного відтворення [7].

Фінансові ресурси й  капітал являють собою головні  об'єкти дослідження фінансів фірми. В умовах регульованого ринку частіше застосовується поняття "капітал", що є для фінансиста реальним об'єктом і на який він може впливати постійно з метою одержання нових доходів фірми. У цій якості капітал для фінансиста-практика - об'єктивний фактор виробництва. Таким чином, капітал - це частина фінансових ресурсів, задіяних фірмою в оборот і доходи, що він приносить, від цього обороту. У такому змісті капітал виступає як одна з форм фінансових ресурсів.

З визначення фінансових ресурсів маємо те, що за походженням вони розділяються на внутрішні (власні) і зовнішні (притягнуті). У свою чергу внутрішні в реальній формі представлені в стандартній звітності у вигляді чистого прибутку й амортизації, а в перетвореній формі - у вигляді зобов'язань перед службовцями фірми, чистий прибуток являє собою частину доходів фірми, що утвориться після відрахування із загальної суми доходів обов'язкових платежів - податків, зборів, штрафів, пені, неустойок, частини відсотків та інших обов'язкових виплат. Чистий прибуток перебуває в розпорядженні фірми й розподіляється по рішеннях її керівних органів.

Зовнішні, або притягнуті фінансові ресурси діляться також  на дві групи: власні й позикові. Такий розподіл обумовлений формою капіталу, у якій він вкладається  зовнішніми учасниками в розвиток даної фірми: як підприємницький або як позичковий капітал. Відповідно результатом вкладень підприємницького капіталу є утворення залучених власних фінансових ресурсів, результатом вкладень позичкового капіталу - позикових засобів.

Позичковий капітал - це грошовий капітал, наданий у борг на умовах зворотності й платності. На відміну від підприємницького капіталу позичковий не вкладається у фірму, передається їй у тимчасове користування з метою одержання відсотка. Цим видом бізнесу займаються спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (банки, кредитні союзи, страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні фонди тощо) [13].

Всі фінансові ресурси  фірми як внутрішні, так і зовнішні залежно від часу, протягом якого  вони перебувають у розпорядженні  фірми, діляться на короткострокові (до одного року) і довгострокові (понад один рік). Цей розподіл є досить умовним, а масштаб часових інтервалів залежить від фінансового законодавства конкретної країни, правил ведення фінансової звітності, національних традицій.

У реальному житті в грошовій формі капітал фірми тривалий час залишатися не може, оскільки він повинен заробляти нові доходи. Перебуваючи в грошовій формі у вигляді залишків коштів у касі фірми або на її розрахунковому рахунку в банку, вони не приносять доходів фірмі або майже не приносять. Перетворення капіталу із грошової форми в продуктивну називається фінансуванням.

Прийнято розрізняти дві форми фінансування: зовнішнє й внутрішнє /4/. Такий розподіл обумовлений  жорстким зв'язком між формами  фінансових ресурсів і капіталу фірми із процесом фінансування. Характеристика видів фінансування представлена в таблиці 1.1.

Власні залучені фінансові  ресурси - це основна частина всіх фінансових ресурсів фірми, що базується  на момент створення фірми й перебуває в її розпорядженні протягом всього її життя. Цю частину фінансових ресурсів прийнято називати статутним фондом або статутним капіталом фірми. Залежно від організаційно-правової форми фірми, її статутний капітал формується за рахунок випуску й наступного продаж акцій (звичайні, привілейовані або їхні комбінації), вкладень у статутний капітал паїв, доль і т.д. За годину життя фірми її статутний капітал може дробитися, зменшуватися й збільшуватися, у тому числі за рахунок частини внутрішніх фінансових ресурсів фірми [7].

Таблиця 1.1.

Структура джерел фінансування підприємства

Види фінансування	Зовнішнє фінансування	Внутрішнє фінансування
Фінансування  на основі власного капіталу	1. Фінансування на основі внесків (наприклад, випуск акцій, залучення нових пайовиків)	2. Фінансування за рахунок прибутку після оподатковування (самофінансування у вузькому змісті)
Фінансування  на основі позикового капіталу	3. Кредитне фінансування (наприклад, на основі позик, позичок, банківських кредитів, кредитів постачальників)	4. Позиковий капітал, сформований на основі доходів від продажів - відрахування в резервні фонди (на пенсії, на відшкодування збитку природі веденням гірських розробок, на сплату податків)
Змішане фінансування на основі власного й позикового капіталу	5. Випуск облігацій, які можна обміняти на акції, опціонні позики, позички на основі надання права участі в прибуткові, випуск привілейованих акцій	6. Особливі позиції, що містять частину резервів (тобто не оподатковувані поки податком відрахування)

Структура власного капіталу підприємства представлена на рисунку 1.1.

Джерелами власних фінансових ресурсів є :

• статутний капітал (засобу від продаж акцій і пайові внески учасників);
• резерви, накопичені підприємством;
• інші внески юридичних і фізичних осіб (цільове фінансування, пожертвування, благодійні внески й ін.).

При створенні підприємства джерелом придбання основних засобів, нематеріальних активів, оборотних  коштів є статутний капітал. За його рахунок створюються необхідні  умови для здійснення підприємницької діяльності. Статутний капітал являє собою суму засобів, наданих власниками для забезпечення статутної діяльності підприємства [11].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст категорії «статутний капітал» залежить від організаційно - правової форми підприємства:

• для державного підприємства - вартісна оцінка майна, закріпленого державою за підприємством на праві повного господарського ведення;
• для товариства з обмеженою відповідальністю – сума часток власників;
• для акціонерного товариства - сукупна номінальна вартість акцій всіх типів;
• для виробничого кооперативу - вартісна оцінка майна, наданого учасниками для ведення діяльності;
• для орендного підприємства - сума внесків працівників підприємства;
• для підприємства іншої форми, виділеного на самостійний баланс, - вартісна оцінка майна, закріпленого його власником за підприємством на праві повного господарського ведення [5].

При створенні підприємства внесками в його статутний капітал  можуть бути кошти, матеріальні й  нематеріальні активи. У момент передачі активів у вигляді внеску в статутний капітал право власності на них переходить до господарюючого суб'єкта, тобто інвестори втрачають речові права на ці об'єкти. Таким чином, у випадку ліквідації підприємства або виходу учасника зі складу утвореної юридичної особи, він має право лише на компенсацію своєї долі в рамках залишкового майна, але не на повернення об'єктів, переданих ним у свій час у вигляді внеску в статутний капітал. Отже, статутний капітал відбиває суму зобов'язання підприємства перед інвесторами.

Статутний капітал формується при первісному інвестуванні засобів. Його величина оголошується при реєстрації підприємства, а будь-які корегування розміру статутного капіталу (додаткова емісія акцій, зниження номінальної вартості акцій, внесення додаткових внесків, прийом нового учасника, приєднання частини прибутку й ін.) допускаються лише у випадках і в порядку, передбачених чинним законодавством і установчими документами.

Формування статутного капіталу може супроводжуватися утворенням додаткового джерела засобів - емісійного доходу. Це джерело виникає у випадку, коли в ході первинної емісії акції продаються за ціною вище номіналу. При одержанні цих сум вони зараховуються в додатковий капітал.

У процесі виробництва  продукції, виконання робіт, надання  послуг створюється нова вартість, що визначається сумою виторгу від реалізації /5/.

Виторг від реалізації є основним джерелом відшкодування  витрачених на виробництво продукції (робіт, послуг) засобів, формування фондів коштів, його своєчасне надходження  забезпечує безперервність кругообігу засобів, безперебійність процесу діяльності підприємства. Несвоєчасне надходження виторгу тягне перебої в діяльності, зниження прибутку, порушення договірних зобов'язань, штрафні санкції [4].

Використання виторгу  відбиває початковий етап розподільних процесів. З отриманого виторгу підприємство відшкодовує матеріальні витрати на сировину, матеріали, паливо, електроенергію, інші предмети праці, а також зроблені підприємству послуги. Подальший розподіл виторгу пов'язаний з формуванням амортизаційних відрахувань як джерела відтворення основних фондів і нематеріальних активів. Частина виторгу, що залишилась - це валовий дохід або знову створена вартість, що направляється на оплату праці й формування прибутку підприємства, а також на відрахування в позабюджетні фонди, податки (крім податку на прибуток), інші обов'язкові платежі.

1.2. Прибуток  і амортизаційні відрахування

Надходження виторгу  від реалізації свідчить про завершення кругообігу засобів. До надходження  виторгу, витрати виробництва й  обіги фінансуються за рахунок джерел формування оборотних коштів. Результат кругообігу вкладених у діяльність засобів - відшкодування витрат і створення власних джерел фінансування: амортизаційних відрахувань і прибутку.

Прибуток і амортизаційні  відрахування є результатом кругообігу засобів, вкладених у виробництво, і зараховуються до власних фінансових ресурсів підприємства, якими вони розпоряджаються самостійно. Оптимальне використання амортизаційних відрахувань і прибутку по цільовому призначенню дозволяє відновити виробництво продукції на розширеній основі.

Призначення амортизаційних відрахувань - забезпечувати відтворення  основних виробничих фондів і нематеріальних активів. Амортизація по своїй економічній  сутності - це процес поступового переносу вартості основних засобів і нематеріальних активів (а також малоцінних і швидкозношуваних предметів) у міру їхнього зношування на вироблену продукцію, перетворення в процесі реалізації в грошову форму й накопичення ресурсів для наступного відтворення активів, які амортизуються. Це цільове джерело фінансування інвестиційного процесу[24].

Прибуток як економічна категорія - це чистий дохід, створений  прибавочною працею. Прибуток є економічним  показником, що характеризує фінансові  результати підприємницької діяльності. Крім того, через прибуток реалізується принцип матеріальної зацікавленості в процесі її розподілу й використання, а також принцип матеріальної відповідальності. Нарешті, прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства - це багатоцільове джерело фінансування його потреб, але основні напрямки його використання можна визначити як накопичення й споживання. Пропорції розподілу прибутку на накопичення й споживання визначають перспективи розвитку підприємства [16].

Прибуток є джерелом фінансування різних за економічним змістом потреб. При його розподілі перетинаються інтереси як суспільства в цілому в особі держави, так і підприємницькі інтереси підприємств і їхніх контрагентів, інтереси окремих працівників. На відміну від амортизаційних відрахувань прибуток не залишається повністю в розпорядженні підприємства, його значна частина у вигляді податків надходить у бюджет, що визначає ще одну сферу фінансових відносин, які виникають між підприємством і державою із приводу розподілу створеного чистого доходу.