Санація підприємства

      Міністерство  освіти і науки України 

      Донбаський  державний технічний університет 
 
 
 
 

      Кафедра фінансів 
 
 
 
 
 
 

      Курсова робота 
 

      з дисципліни “Фінансова санація та банкрутство  підприємств” 
 
 
 
 
 
 
 

      Виконала:

      студентка 2 підгрупи

      групи ФН-06-2з

      Никифорова  Ю.В.

      Перевірила:

      Солохіна  О.В. 
 
 
 

      Алчевськ

      2008 

      ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………...3

1. Теоретична частина: Поняття та класифікація внутрішніх

      джерел фінансової стабілізації підприємства…………………………..4

2. Аналітична частина………………………………………………………20

Висновки та пропозиції……………………………………………………..47

Використана література……………………………………………………..48

Додаток А…………………………………………………………………….49

Додаток Б…………………………………………………………………….51 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      ВСТУП

      Маючи збитки, підприємства, як правило, не заінтересовані показувати їх у своїй звітності, зокрема в балансі. Особливо це стосується акціонерних товариств, оскільки їхні баланси публікуються в пресі. За наявності балансових збитків суб’єктам господарювання дуже важко розраховувати на залучення фінансових ресурсів із зовнішніх джерел, оскільки як для кредиторів, так і для потенційних інвесторів збиткове підприємство є непривабливим об’єктом фінансування.

      Відтак  збиткові підприємства можуть вдатися  до санації балансу (чиста санація). Чиста санація передбачає покриття відображених в балансі збитків за рахунок власних та прирівняних до них коштів. Згідно із законодавством України, збитки підприємств можуть списуватися за рахунок резервних (страхових) фондів, засобів цільового призначення (спеціальні фонди і цільове фінансування) або за рахунок санаційного прибутку, який може утворитися за зменшення статутного фонду підприємства. Ліквідність та платоспроможність підприємства в результаті чистої санації не поліпшуються, оскільки підприємство не залучає додаткових фінансових ресурсів.

      Санація вважається успішною, якщо з допомогою  зовнішніх та внутрішніх фінансових джерел, проведення організаційних та виробничо-технічних удосконалень підприємство виходить з кризи (нормалізує виробничу діяльність та уникає банкрутства) і забезпечує свою прибутковість та конкурентоспроможність у довгостроковому періоді.

      Слід  зазначити, що значимість санації окремих  суб’єктів господарської діяльності полягає у тому, що вона являє  собою неодмінну умову оздоровлення вітчизняної фінансової системи  в цілому, а не тільки для окремого підприємства.

      Таким чином, вивчення основних чинників санації  та отримання знань щодо санаційного  прибутку є досить актуальним питанням, особливо в умовах економічної кризи. 

      1 Поняття та класифікація внутрішніх джерел фінансової стабілізації підприємства.

      У літературі з питань фінансової санації  розрізняють два види реакції  підприємств на фінансову кризу.

      Захисна стратегія, яка передбачає різке  скорочення витрат, закриття та розпродаж  окремих підрозділів підприємства, скорочення та розпродаж обладнання, звільнення персоналу, скорочення окремих частин ринкового сегмента, зменшення відпускних цін і (або) обсягів реалізації продукції.

      Наступальна стратегія передбачає активні дії: модернізацію обладнання, упровадження нових технологій та ефективного маркетингу, підвищення цін, пошук нових ринків збуту продукції, розробку й реалізацію прогресивної стратегічної концепції контролінгу та управління.

      Залежно від обраної стратегії підприємство добирає той чи інший каталог  внутрішньогосподарських санаційних заходів, тобто тих, які беруть свій початок на підприємстві і не пов’язані з фінансовою участю третіх сторін (власників, кредиторів, держави). Використовуючи внутрішні фінансові резерви, підприємство може не тільки подолати внутрішні причини кризи, а й значною мірою зменшити залежність ефективності санації від залучення зовнішніх фінансових джерел.

      Проте на підприємствах, які перебувають  у фінансовій кризі, повністю вичерпуються такі класичні джерела самофінансування, як прибуток та амортизація.

      Мобілізація внутрішніх резервів фінансової стабілізації підприємства спрямована насамперед на підвищення (або відновлення) його платоспроможності  та ліквідності. Цього можна досягти  збільшенням обсягів вхідних  грошових потоків (наприклад, за рахунок збільшення виручки від реалізації, продажу частини основних фондів, рефінансування дебіторської заборгованості) або в результаті скорочення вихідних грошових потоків (зменшення витрат, які відносяться на собівартість продукції чи покриваються за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства).

      Класифікація  вхідних та вихідних грошових потоків  є підставою для розробки заходів, спрямованих на мобілізацію внутрішніх джерел фінансової санації (рис. 1.1).  

       

      Рис. 1.1. Класифікація внутрішніх фінансових джерел санації  підприємств 

      Щоб виконувати термінові платіжні зобов’язання, кожному підприємству потрібно мати у своєму розпорядженні достатній  обсяг ліквідних засобів. Якщо їх бракує, підприємство вважається неплатоспроможним. Відновити платоспроможність можна, збільшивши вхідні грошові потоки. Вхідні грошові потоки підприємства класифікують таким чином:

• виручка від реалізації основної продукції;
• надходження у вигляді інших операційних доходів;
• доходи від інвестиційної діяльності;
• кошти, залучені в результаті емісії корпоративних прав;
• кошти, залучені на умовах позики;
• державні дотації та субсидії.

 

      До  внутрішніх джерел збільшення грошових надходжень відносять перші три  позиції. Можливості підприємства, що перебуває у кризі, скористатися останніми трьома джерелами фінансових ресурсів залежать від суб’єктивних мотивацій та спроможності третіх сторін: інвесторів (акціонерів, пайовиків), кредиторів, держави. Форми та порядок залучення зовнішніх джерел санації розглядаються в наступних розділах.

      Першим симптомом фінансової кризи на переважній більшості підприємств є зменшення рівня реалізації продукції. І навпаки, досягнення необхідного рівня реалізації продукції є головним критерієм успіху санації суб’єкта господарювання. У довгостроковому періоді збільшення виручки від реалізації і на цій основі досягнення прийнятного рівня прибутковості є головним завданням санації підприємства, оскільки всі короткострокові заходи щодо поліпшення фінансового стану підприємства втрачають сенс, якщо через дефіцити у сфері збуту продукції підприємство через деякий час знову стає фінансово неспроможним. Саме тому заходи щодо активізації збутової політики підприємства належать до числа найбільш пріоритетних.

      Коли  йдеться про мобілізацію внутрішньовиробничих санаційних резервів, аналізуються всі наявні можливості збільшення виручки від реалізації продукції, виробництво і збут якої є предметом діяльності підприємства. Проте малоймовірно, щоб дії, спрямовані на збільшення виручки від основної реалізації, принесли відчутні результати в короткостроковому періоді. Адже заходи щодо розширення ринків збуту продукції мають, як правило, стратегічний характер.

      Розмір  виручки від реалізації залежить від двох основних факторів:

• обсягу реалізованої продукції;
• ціни одиниці такої продукції.

 

      Щоб збільшити обсяги реалізації, слід максимально активізувати збутову (маркетингову) політику підприємства. Стимулювати збут можна як наданням знижок покупцям, так і помірним збільшенням цін; як застосуванням  масованої реклами, так і її припиненням. Не існує єдиних для всіх підприємств рецептів щодо збільшення обсягів реалізації. Успіх у цій справі залежить від безлічі факторів. Тип санаційних заходів у цій сфері залежить від конкретного підприємства та обраної ним стратегії маркетингу.

      Усі заходи щодо збільшення виручки мають базуватися на системі короткострокових прогнозів обсягів збуту з урахуванням динаміки цін та відповідних їм обсягів реалізації.

      Зрозуміло, що головним інструментом маркетингу є ціноутворення. Рішення про  зміни цін слід приймати на підставі поглибленого аналізу наслідків цих змін.

      Загалом до основних санаційних заходів у  сфері збуту слід віднести такі:

• аналіз ринків збуту готової продукції;
• перевірка порядку ціноутворення;
• здійснення акцій зі спеціального розпродажу;
• підвищення якості обслуговування клієнтів;
• аналіз сервісних послуг;
• застосування гнучкої системи преміювання для продавців (реалізаторів);
• запровадження гнучкої системи знижок;
• аналіз шляхів збуту;
• здійснення рекламних акцій;
• підвищення ефективності роботи з громадськістю;
• використання системи знижок за прискорену оплату продукції.

      Реструктуризація  активів

      Ця  група санаційних заходів пов’язана  зі зміною структури та складу активів  балансу (досить часто ці зміни супроводжуються  також змінами у складі та структурі  пасивів). В рамках реструктуризації активів виокремлюють такі види санаційних заходів:

      1. Мобілізація прихованих резервів. Приховані резерви — це частина  капіталу підприємства, що ніяк  не відбита в його балансі.  Розмір прихованих резервів на  активному боці балансу дорівнює різниці між балансовою вартістю окремих майнових об’єктів підприємства та їх реальною (вищою) вартістю. Приховані резерви мобілізуються такими заходами:

• реалізацією окремих об’єктів основних та оборотних засобів, які безпосередньо не пов’язані з процесом виробництва та реалізації продукції (будівлі й споруди невиробничого призначення, корпоративні права інших підприємств, боргові цінні папери, нематеріальні активи, понаднормові запаси сировини й матеріалів тощо);
• індексацією балансової вартості майнових об’єктів, які не можна реалізувати без порушення нормального виробничого циклу (цей метод реструктуризації активів не пов’язаний із реальним підвищенням платоспроможності, проте може безпосередньо поліпшити кредитоспроможність підприємства). У разі індексації основних фондів змінюється структура пасивів (збільшується стаття «Статутний капітал» чи «Додатковий капітал»).

 

      2. Використання зворотного лізингу  (господарська операція, що передбачає  продаж основних фондів з одночасним  зворотним отриманням таких основних фондів в оперативний або фінансовий лізинг). Наприклад, збиткове підприємство продає лізинговій компанії адміністративну будівлю з одночасним укладанням договору про лізинг цього об’єкта нерухомості.

      Звичайно, у середньостроковій та довгостроковій перспективі використовувати основні фонди, узяті у лізинг, підприємству значно невигідніше, ніж використовувати їх на умовах власності. Крім того, у результаті зворотного лізингу знижується кредито-спроможність підприємства. Проте платоспроможність його відчутно підвищується, що дає змогу розрахуватися з поточними зобов’язаннями та уникнути порушення справи про банкрутство. Нерідко неплатоспроможне підприємство не має іншого способу відновити ліквідність, аніж вдатися до зворотного лізингу. До того ж це підприємство як збиткове може отримати значну економію на податкових платежах, які супроводжують операцію купівлі-продажу відповідного об’єкта основних фондів.