Санація підприємства

 

      Планова собівартість визначається двома способами:

• укрупненими розрахунками зміни базового рівня витрат;
• кошторисно-нормативними розрахунками розміру необхідних витрат.

 

      Укрупнені розрахунки зміни базового рівня  витрат виконуються на стадії складання  річних планів з метою визначити й вивчити динаміку витрат і прибутку, а також ефективність виробництва, перевірити узгодженість натуральних і вартісних показників плану. Основний метод укрупненого планування — розрахунок зміни рівня витрат за факторами — так званий факторний аналіз, який може здійснюватися за окремими місцями виникнення витрат та за кожною групою останніх.

      Кошторисно-нормативні розрахунки розміру необхідних витрат потрібні для якомога повнішого  врахування конкретних умов діяльності підприємства та раціональної організації системи контролінгу витрат на підприємстві. Витрати розраховують за їх складовими елементами й статтями (на підставі норм витрат праці  

      

      Рис. 5.1. Механізм планування собівартості продукції 
 

      та  споживання ресурсів для кожного  виробничого процесу за конкретною номенклатурою продукції). Розглянемо, наприклад, порядок кошторисно-нормативних розрахунків витрат сировини (матеріалів) та витрат на заробітну плату — основних статей витрат, які формують собівартість промислових підприємств.

      Витрати на сировину, матеріали, куповані комплектуючі вироби, напівфабрикати, паливо та енергію розраховують на підставі таких даних:

• обсяг виготовлення окремих виробів;
• технічно обґрунтовані норми витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції, установлені для планового року з урахуванням передбачених планом змін щодо використання техніки, технології та організації виробництва.

 

      Норми застосовуються як під час складання  зведеного кошторису витрат на виробництво, так і під час розробки планових калькуляцій. Згідно з натуральними нормами витрат і цін на споживані матеріальні ресурси визначаються норми витрат у вартісному вираженні (з урахуванням зворотних відходів). На підприємствах з великою номенклатурою виробів у планових розрахунках можуть використовуватися зведені норми витрат сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива й енергії у вартісному вираженні на виріб у цілому. Тоді витрати на сировину і матеріали обчислюють на підставі номенклатурного плану виробництва і зведених норм матеріальних витрат у вартісному вираженні.

      З огляду на фактори, від яких залежить обсяг витрат на сировину та матеріали, можна визначити відповідні резерви  економії, вдавшись до таких заходів:

• переглянути норми витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції. Це можна зробити з допомогою вартісного аналізу та нуль-базис-бюджетування, яке полягає в перерахунку всіх діючих нормативів витрат;
• з’ясувати можливості придбати (чи залучити на умовах лізингу) економічніші види обладнання;
• оцінити можливості зменшувати втрати сировини у відходах виробництва;
• переглянути основних постачальників сировини, аби їх диверсифікувати, зменшити кількість посередників та виявити можливості дешевше закуповувати безпосередньо у виробників необхідні предмети праці.

      Коли  йдеться про ощадливе використання сировини та матеріалів, особливу увагу слід звернути на попередження крадіжок на виробництві. Останніми роками вони набули масового, системного характеру. Скажімо, 1996 року офіційно враховані втрати та збитки від крадіжок досягли в Україні 19,5%, 1997 року — 9% ВВП. Практично всі транспортні партії надходять недоукомплектованими. Для боротьби з цим явищем на підприємствах доцільно створювати службу безпеки.  

      Основну та додаткову заробітну плату  персоналу, зайнятого у виробництві  продукції, розраховують окремо для робітників, які працюють на умовах відрядної оплати та робітників, працю яких оплачують погодинно.

      Сума  основної заробітної плати робітників у разі відрядної оплати праці  визначається на підставі таких даних:

• обсяг виробництва відповідних видів продукції;
• установлена трудомісткість (норми виробітку);
• відрядні розцінки та середня годинна тарифна ставка.

 

      Сума  основної заробітної плати робітників, які працюють погодинно, визначається згідно з їх плановою чисельністю  і середньою тарифною ставкою  або посадовим окладом.

      Як  показує вітчизняна та зарубіжна  практика, фінансова санація підприємств  обов’язково супроводжується радикальним  зменшенням затрат на персонал, особливо якщо виробництво продукції скорочується. Економії за цією статтею можна досягти, зменшивши заробітну плату (переглянувши систему тарифів та надбавок) або скоротивши необхідний робочий час (трудомісткість продукції). Найпоширенішими заходами стосовно вивільнення робочого часу є такі:

• запровадження неповного робочого тижня (неповного робочого дня);
• достроковий вихід на пенсію;
• неоплачувані відпустки;
• звільнення персоналу.

 

      Зауважимо, що масові звільнення працівників слід поєднувати із санаційними заходами соціального характеру.

      Саме  в розглянутих елементах витрат і приховуються, як правило, головні резерви зниження собівартості. Адже на більшості підприємств витрати за статтями сировина, матеріали, паливо, енергія та заробітна плата становлять понад 90 відсотків собівартості продукції.

      Щоб повніше виявити можливості зниження витрат, а також глибше й всебічніше проаналізувати фактичні витрати та причини їх відхилення від розрахункового рівня, доцільно поєднувати пофакторний і кошторисний методи планових розрахунків.

      Розрізняють основні групи чинників, що впливають  на собівартість продукції. Це — зміна

• обсягів виробництва;
• структури (номенклатури та асортименту) продукції;
• технічного рівня виробництва;
• організації виробництва та умов праці.

 

      На  кожному конкретному підприємстві залежно від специфіки та умов виробництва перелік таких чинників може бути дещо іншим. Він має бути доволі повним, охоплювати всю сукупність умов, що тягнуть за собою зміни витрат.

      Порядок розрахунку впливу зміни обсягів  виробництва та структурних змін у складі продукції на собівартість вичерпно описується у відповідних  посібниках з аналізу виробничо-господарської діяльності підприємств

      2 Аналітична частина   

      2.1 Діагностика кризового стану  підприємства.

      2.1.1 Експрес-діагностика.

      Експрес-діагностика  проводиться з ціллю виявлення  тенденцій зміни стану підприємства, оцінки глибини його неспроможності і проведення аналізу фінансового обороту, що забезпечує господарську діяльність.

      Експрес-діагностика  уявляє оцінку наближення стану підприємства до банкрутства на основі розрахунку відповідних коефіцієнтів і даних  балансу.

      На  першому етапі треба скласти  аналітичний баланс та на його підставі проаналізувати динаміку валюти балансу, структуру активів і пасивів балансу. Розглянути відповідність балансу ознакам "позитивного" балансу на предмет:

      - спрямованості зміни валюти балансу; 

      - порівняння темпів приросту оборотних активів з темпами приросту необоротних активів;

      - порівняння власного капіталу  з позиковим та темпів їх  приросту;

      - зміни в структурі позикового капіталу;

      - порівняння темпів приросту дебіторської  та кредиторської заборгованості.

      Необхідно визначити проблемні статті балансу та запропонувати шляхи їх поліпшення.

      На  другому етапі необхідно розрахувати  систему показників-індика-торів  кризового стану підприємства, наведених  у таблиці 1, на початок та кінець звітного року, зробити висновки і результати звести до таблиці.

      На  основі даних (Додатку А) складемо аналітичний  баланс: 
 
 
 
 
 

      Аналітичний баланс підприємства: 

 
 

      На  підставі аналітичного балансу можна  зробити наступні висновки:

      Загальна  вартість оборотних активів за звітний період зменшилась на 3689 тис. грн. за рахунок зменшення запасів, дебіторської заборгованості за товари (роботи, послуги), дебіторської заборгованості за розрахунками, поточних фінансових інвестицій.

      На  початок року основних і необоротних  активів було 67,04%. За звітний період вони зменшились на 1498 тис. грн., а їх питома вага у вартості майна підприємства збільшилась на 2,05,%.

      Довгострокові фінансові інвестиції збільшились  на 40000 тис. грн.

      В структурі совокупних активів підприємства найбільшу частку займають необоротні активи, тому підприємство має «важку» структуру активів. Це свідчить о значних накладних витратах і показує високу чутливість до зміни виручки.

      У структурі власного і позикового капіталу негативні зміни: частка власного капіталу зменшилась на 3,26%.

      Необхідно зменшити непокриті збитки та збільшити  власний капітал.

      Довгострокові зобов`язання збільшились на 1028 тис. грн.

      Поточні зобов`язання збільшились на 1344 тис. грн.  

      Розрахуємо  систему показників – індикаторів  кризового стану підприємства, наведених у таблиці 2, на початок та кінець звітного періоду. Результати занесемо до таблиці. 

      1. Розрахуємо показники платоспроможності

1. Коефіцієнт абсолютної (негайної) ліквідності:

      Коефіцієнт  абсолютної ліквідності показує, яка  частина поточних (короткотермінових) зобов'язань може бути погашена негайно. 
 

 

На початок  року: К_{абс.лікв.}= (821+320+1610)/(1701+16030+84) = 0,15442

На кінець року: К_{абс.лікв.}= (1617+707)/(819+17374) = 0,12774

     Коефіцієнт  нижче нормативного як на початок, так і на кінець звітного періоду. Підприємство неспроможне негайно погасити короткострокову заборгованість.

2. Коефіцієнт поточної ліквідності

      За його допомогою можна оцінити, яку частку своїх короткострокових зобов’язань організація може покрити за рахунок реалізації поточних активів: