Шпаргалка по "Финансам"

18. Що показує формула Фішера?

Залежність між реальною й грошовою ставкою доходу визначають формулою Фішера:

                                                              (1+r)*(1+i)=(1+n)                                       (12)

де r — необхідна реальна ставка доходу на капітал;

і — темп інфляції, що звичайно вимірюють індексом ринкових цін;

n — необхідна номінальна ставка доходу на капітал.

Отже, формула І. Фішера показує залежність рівня цін від маси грошей, що перебувають в обігу. Тобто зростання цін може викликатися трьома чинниками:

1) зростанням кількості грошей, що перебувають в обігу в надлишковому розмірі;

2) прискоренням швидкості обігу грошей;

3) скороченням фізичного обігу товарів та послуг.

Аналіз показників цієї формули дає змогу визначити загальні передумови виникнення інфляції. Це швидке зростання номінальної кількості грошей, що перебувають в обігу, або прискорення швидкості їх обігу порівняно із зростанням реального національного доходу. .

19. Наведіть класифікацію витрат проекту.

Витрати проекту класифікуються за такими ознаками:

     Ø   всі витрати за проектом поділяються на інвестиційні та поточні.

До інвестиційних належать витрати на інвестиції до основного капіталу (придбання землі, будівництво приміщень та споруд, купівля або оренда технології та обладнання), передвиробничі витрати на потреби в обіговому капіталі.

Поточні витрати — витрати на випуск продукції, що містять витрати на придбання сировини, основних та допоміжних матеріалів, оплату праці, загальнозаводські та накладні витрати, що припадають на звітний період;

     Ø   за місцем виконання робіт витрати поділяються на: витрати відділу, сектору, лабораторії, тимчасового творчого колективу, експедиції, партії, дільниці, служби або іншого адміністративно-відособленого структурного підрозділу тощо.

     Ø   за видами витрат класифікація здійснюється за економічними елементами та статтями калькулювання. До елементів витрат належить сукупність однорідних за своїм економічним змістом витрат, а до статей калькулювання витрат один або декілька елементів;

     Ø   залежно від обраного об'єкта обліку витрат: витрати за розробками, темами, об'єктами проектування, етапами, завданнями тощо, затвердженими у встановленому порядку, укладеними договорами на розроблення та виконання проектних робіт;

     Ø   за способами включення у собівартість проектних робіт та за характером участі у процесі виробництва витрати поділяються на прямі та непрямі.

Прямі — це витрати, які безпосередньо пов'язані з виконанням проектних робіт і включаються у виробничу собівартість проектних робіт відповідних об'єктів обліку за прямою ознакою, зокрема: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи, інші прямі витрати.

Непрямі (надалі — загальновиробничі витрати) — це витрати, що пов’язані з управлінням та обслуговуванням виробництва, організацією виконання проектних робіт та інші витрати, які не можуть бути віднесені економічно доцільним шляхом безпосередньо до конкретного об'єкта витрат.

     Ø   залежно від зміни обсягів виконаних проектних робіт виробничі витрати поділяються на постійні та змінні.

Змінні витрати — це витрати, величина яких зростає при збільшенні обсягів виконаних проектних робіт і зменшується при їх зменшенні. До цих витрат відносяться: витрати на матеріали, на оплату праці робітників, відрахування на соціальні заходи тощо.

Постійні витрати — це витрати, величина яких залишається незмінною при зміні обсягу виконаних проектних робіт. До цих витрат відносяться: витрати, пов'язані з управлінням, організацією та обслуговуванням виробництва;

     Ø   за ознакою відношення до собівартості робіт витрати поділяються на виробничі витрати та витрати періоду.

Виробничі витрати — це витрати проектної організації, пов'язані з виконанням проектно-вишукувальних робіт. Виробничі витрати утворюють виробничу собівартість проектних робіт і є її складовою.

Витрати періоду — це витрати, які не включаються у виробничу собівартість і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. Це адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

     Ø   за календарними періодами, протягом яких витрати включаються у собівартість проектних робіт: місяць, квартал, рік, операційний цикл.

20. Як впливає зміна окремих видів витрат на ефективність проекту?

Аналіз чутливості досить простий у практичному застосуванні, однак має істотні недоліки. Наприклад, NPV інвестиційних проектів по розробці вугільних родовищ практично завжди чутлива до змін змінних витрат та ціни продажів.

Однак, якщо фірмою укладено контракт на поставку фіксованого обсягу вугілля за ціною, яка враховує інформацію, даний проект може бути цілком безпечним незважаючи на високу чутливість NPV.

Це говорить про те, що власний ризик проекту залежить не тільки від чутливості NPV до зміни значень вхідних змінних, а й від інтервалу ймовірних значень цих змінних, який визначається їх імовірнісним розподілом.

Аналіз чутливості розглядає зміну окремих змінних проекту, виявляючи величину їх критичних значень. В аналізі чутливості розглядається окремий вплив кожної змінної на результуючу величину. Втім, на практиці всі змінні впливають на результати проекту одночасно, погіршуючи або поліпшуючи результуючу величину чистої поточної вартості проекту. Тому наступним кроком при аналізі ризиків є аналіз сценаріїв, який на основі прогнозу ймовірності настання базового, песимістичного чи оптимістичного сценарії покаже можливість реалізації даного проекту.

21. Як впливає стабільність попиту, його еластичність та динамічність ціни на величину беззбитковості?

Мета аналізу беззбитковості — визначення обсягу продукції, для якого обсяг виручки від продажів дорівнює витратам. Коли обсяг продажів нижчий цієї точки, фірма зазнає збитків, а в точці, де виручка дорівнює витратам, фірма веде бізнес беззбитково.

Тобто аналіз беззбитковості проекту – це дослідження зв’язку обсягу виробництва, собівартості продукції й прибутку при зміні цих показників у процесі виробництва.

22. Які основні критерії ефективності проектів, їх недоліки та переваги?

Теорія та практика інвестиційних розрахунків має в своєму арсеналі багато різноманітних методів та прийомів оцінки ефективності інвестиційних проектів, які можна поділити на дві групи – формальні та неформальні. Ступінь їх поєднання залежить від різних обставин, в тому числі і від того, на скільки аналітик володіє наявним аналітичним апаратом, який використовується в тому чи іншому конкретному випадку. Формальні методи передбачають використання математичного апарату для розрахунку показників ефективності, а неформальні – евристичних підходів.

В свою чергу формальні методи поділяються на:             

- статичні, тобто методи, в котрих не враховується зміна вартості грошей з часом;

              - динамічні, тобто такі, які базуються на дисконтуванні.

Всі формальні методи виходять із таких припущень:

Початкові інвестиції при реалізації будь-якого проекту генерують грошовий потік, елементи якого представляють собою або чисті припливи, або чисті відпливи грошових коштів. В даному випадку під чистим грошовим припливом n-го року розуміють перевищення поточних грошових надходжень над поточними грошовими витратами проекту ( відповідно, якщо має місце інше співвідношення, то мова йде про чистий грошовий відплив). В окремих випадках замість грошового потоку в ході аналізу використовується послідовність прогнозних значень чистого прибутку від проекту.

Аналіз здійснюється за однакові базові періоди будь-якої тривалості (рік, квартал, місяць і т.п.), враховуючи при цьому узгодженість величин елементів грошового потоку, відсоткової ставки та тривалості аналізованого періоду.

Припливи (відпливи) грошових коштів приходяться на кінець аналізованого періоду.

Інвестований капітал, як і грошовий потік приводиться до одного (базового) моменту часу. Базовим моментом часу є, зазвичай, дата початку реалізації проекту, дата початку виробництва продукції.

Коефіцієнт дисконтування, який використовується в ході аналізу з використанням динамічних методів оцінки ефективності інвестицій, повинен відповідати тривалості періоду, який покладено в основу проекту. При визначення ставки дисконту враховується структура інвестицій та вартість окремих складових капіталу.

Ефективність використання інвестованого капіталу оцінюється на основі порівняння грошового потоку, який формується в процесі реалізації проекту, та початкових вкладень. Проект вважається ефективним, якщо цей потік достатній для відшкодування затраченої суми вкладень та забезпечує очікувану віддачу від вкладеного капіталу.

До статичних методів оцінки ефективності інвестиційних проектів відносяться такі критерії: термін окупності інвестицій (Payback Period, PP), коефіцієнт окупності інвестицій (Accounting Rate of Return, ARR).

До динамічних методів оцінки ефективності інвестицій належать критерії: чиста теперішня вартість (Net Present Value, NPV), індекс рентабельності інвестицій (Profitability Index, PI), внутрішня норма рентабельності ( Internal Rate of Return, IRR), дисконтований термін окупності інвестицій ( Discounted Payback Period, DPP) та ряд інших.

Названі критерії або, як їх іноді називають, – критеріальні або базові показники, як і відповідні їм методи, використовують при визначенні ефективності:             

        пропонованих незалежних інвестиційних проектів, коли потрібно зробити висновок про прийнятність проекту;

        взаємовиключних проектів, коли необхідно зробити висновок про вибір одного із альтернативних проектів.

До неформальних критеріїв оцінки та відбору інвестиційних проектів відносяться:              рейтинг країни, регіону виходячи з оцінки інвестиційного клімату;

              - рівень розвитку інфраструктури, що забезпечує реалізацію проекту;

              - рівень кваліфікації управлінського персоналу, який буде здійснювати реалізацію проекту.

23. Визначити можливість і необхідність управління ризиком інвестиційних проектів.

Інвестиційне проектування здійснюється зазвичай в умовах невизначеності, яка є об’єктивним явищем. Стосовно реалізації інвестиційного проекту невизначеність являє собою стан неоднозначності розвитку конкретних подій у майбутньому, який може як позитивно, так і негативно вплинути на ефективність реалізації проекту. Зовнішнім проявом невизначеності є ризик, під яким розуміється „небезпека несприятливого результату” [1], «нестабільність, невпевненість у майбутньому» [2].

    Подолати негативні наслідки впливу ризиків на ефективність інвестиційного проекту покликана система інвестиційного ризик-менеджменту, яка в свою чергу є однією із найважливіших складових комплексної системи управління інвестиційним проектом.

    Для оцінки міри впливу ризику необхідно насамперед виявити досліджуваний ризик, природу його походження, його сутність та ступінь залежності від внутрішнього середовища компанії. З цієї точки зору доцільно виділити наступні складові інвестиційного ризику.

    Інституційні ризики відносяться до ризиків зовнішнього впливу на проект і практично не залежать від діяльності підприємства зі створення інвестиційного проекту.

Функціональні ризики мають високий ступінь залежності від діяльності самого підприємства.

До інших видів ризиків належать стихійні лиха та інші „форс-мажорні” обставини, що призводять до втрати як частини очікуваного доходу за проектом, так і до втрати активів компанії. Таким чином, на етапі виявлення ризиків інвестиційного проекту необхідно систематизувати усю сукупність ризиків за ступенем залежності від внутрішнього середовища компанії, мірою небезпечності та можливістю регулювання.

    Необхідно зазначити, що існуючі сьогодні загально визначені методичні підходи до аналізу та урахування впливу ризиків мають істотні недоліки. Так, перш за все вони можуть застосовуватися для аналізу короткострокових інвестиційних проектів, проектів із заздалегідь визначеним ступенем ризику, чи для проектів, які реалізуються у рамках олігополістичного чи монополістичного ринків (метод „дерева рішень”), суб’єктивність припущень (метод експертних оцінок), неможливість використання при відсутності відповідного інструментарію та програмного забезпечення (метод імітаційного моделювання „Монте-Карло”). Тому для аналізу та оцінки, а найголовніше – урахування рівня ризику для довгострокових інвестиційних проектів – доцільно застосовувати метод урахування ризику в дисконтній ставці (RADR) [3].

        Наступним етапом у процесі управління ризиками інвестиційного проекту є контроль ризиків, значення якого полягає в тому, щоб досягти максимально можливої віддачі за рахунок мінімальних витрат шляхом утримання, передачі, мінімізації і уникнення ризиків. На основі контролю ризиків система управління ризиками формує стратегію діяльності щодо інвестиційних проектів, яка передбачає взаємодію двох складових: контролю над ризиками та фінансування ризиків.