Шпаргалка по "Финансам"

96. Класифікація державних позик.

Держ. позики-є  кредитним відносинами між держ. і фіз. або юр. особами, коли дер-ва отримує обумовлену суму коштів на визнач. строк за встановлену плату. Класифікація держ. позик:

залежно від  м-ця розміщення позик їх поділяють  на внутрішні-на внутр. фін. ринку(надаються фіз. і юр . особам даної країни та нерезидентам) і зовнішні-надходять зовні від урядів, фіз. і юр. осіб інш. кр-н, міжнар. орг-цій та фін. ін-тів;

за правом емісії озрізняють держ. і місцеві позики. Держ. позики випускаються центральними органами управл. Ндходженя від них спрямовуються в Держ. бюджет. Місцеві позики випускаються місцевими органами управл. і спрямовуються у відповідні місцеві бюджети;

за ознакою  характеру використання цін. паперів  бувають ринкові і неринкові позики. Облігації(казначейські зобов’язання) ринкових позик вільно купуються, продаються і перепродаються на ринку цін. паперів. Неринкові позики не допускають виходу цін. паперів на ринок, тобто їх власники не можуть їх перепродати;

залежно від  установлення забезпеченості держ. позики поділяються на заставні і беззаставні. Заставні позики відображають один зголовних принципів кредитування-матеріальної забезпеченості. Заставні позики забезпечкються держ. майном чи конкретними доходами. Беззаставні не мають конкретного матеріального забезпечення. Їх надійність визначається авторитетом дер-ви;

відповідно до терміну погашення заборгованості розрізняють короткостр.(термін погашення  до 1 року), середньостр.(від1до5 років), довгостр.(понад 5 років);

за характером виплати доходу держ. позики поділяються на процентні, виграшні та дисконтні(з нульовим купоном).За прицентними позиками дохід встановлюється у вигляді позикового процента. При цьому може встановлюватись як твердо фіксована на весь період позики ставка, так і плаваюча, тобто така, яка змінюється від різних чинників, насамперед попиту і пропозиції на кредитному ринку. Виплата процентного доходу здійснюється на купонній основі. Вона може проводиться щорічно, раз на півріччя, щоквартально. При виграшних позиках виплата доходу здійснюється на підставі проведення тиражів виграшів. Дохід таким чином отримують не всі кредитори, а тільки ті, чиї облігації виграли. Така система доцільна при незначних сумах позики, що припадають на одну особу, внаслідок чого процентний дохід не може істотно стимулювати надання позики державі. Дисконтні позики характерні тим, що держ. цінні папери купуються з певною скидкою, а погашаються за номінальною вартістю. Зазначена різниця формує дохід кредитора. На таких цінних паперах відсутні купони ,тому їх ще називають облігаціями з нульовим купоном.;

за характером погашення заборгованості розрізняють  два варіанти-одноразова виплата  та виплата частинами. При погашенні  частинами може застосовуватись  три варіанти. Перший-позика погашається рівними частинами протягом кількох років. Другий-позика погашається щоразу наростаючими сумами. Третій-щоразу сума зменшується .Другий варіант застосовується тоді ,коли передбачається в перспективі щорічне зростання доходів держави., третій-навпаки, коли доходи будуть зменшуватись чи зростати держ. видатки;

залежно від  зобов’язань дер-ви в погашені боргу  розрізняють позики з правом і  без права довготермінового погашення. Право довготермінового погашення  дає змогу дер-ві враховувати  ситуацію на фін. ринку.

97. Поняття державного боргу. Поточний і капітальний державний борг.

Державний борг-це сума заборгованості дер-ви своїм кредиторам. Розрізняють поточний і капітальний, внутрішній і зовнішній борг. Поточний борг це сума заборгованості, що підлягає погашенню в поточному році й належних до сплати в цей період процентів з усіх випущених на даний момент позик. Капітальний борг-це загальна сума заборгованості й процентів, що мають бути сплачені за позиками.Внутрішній борг-це заборгованість кредиторам дер-ви в даній країні. Зовнішній борг-це заборгованість кредиторам за межами даної країни.

98. Методи управління державним боргом, їх характеристика.

Управління держ. боргом-полягає в забезпеченні платоспроможності  дер-ви, тобто можливості погашення  боргів. Це стосується як поточного, так і капітального боргу. Стосовно поточного боргу необхідно забезпечити реальні джерела його погашення Для капітального боргу важливо встановити такі строки його погашення, коли будуть наявні відповідні для цього джерела. В управлінні зовнішнім та внутрішнім боргами існують певні специфічні ознаки. Платоспроможність за внутр. позиками забезпечується як пр., за рахунок внутр. джерел. Платоспроможність за зовн. боргом залежить перш за все від валютних надходжень. Можливості у погашенні цього боргу визначаються в сальдо торгового балансу. Його позитивне сальдо характеризує ті ресурси, які забезпечують платоспроможність дер-ви і дають змогу тим самим урегулювати платіжний баланс. В окремих випадках в результаті зміни ситуації в ек-ці та на фін. ринку чи погіршення фін. стану дер-ви вона не може забезпечити достатню платоспроможність. Тоді дер-ва змушена вносити певні корективи в свою позикову політику. Такі корективи, як пр., небажані, оскільки підривають довіру до дер-ви Але краще своєчасно внести певні корективи і забезпечити реальну платоспроможність дер-ви, ніж допустити її фін. крах. Існують такі спосои корегування позикової політики:-конверсія;-консолідація;-уніфікація;-обмін за регресивним співвідношенням;-відстрочка погашення;-анулювання. Конверсія держ. боргу-це зміна дохідності позик. Вона проводиться внаслідок зміни ситуації на фін. ринку(напр., рівня облікової ставки центр. банку) чи погіршення фін. стану дер-ви, коли вона не в змозі виплачувати передбачуваний дохід. Консолідація-цепердача зобов’язань за раніше випущеною позикоюна нову позику з метою продовження терміну позики. Вона проводиться у формі обміну облігацій попередньої(чи попередніх) позики на нові. В окремих випадках може застосовуватись і скорочення строків позики. Уніфікація-являє собою об’єднання кількох позик в одну . Вона спрощує управління держ.боргом. Уніф-я може проводитись як окремо, так і в поєднанні з консолідацією.Обмін за регресивним співвідношенням облігацій попередніх пози кпроводиться з метою скорочення держ. боргу. Це вкрай небажаний спосіб, оскільки це не що інше як часткова відмова дер-ви від своїх боргів. Відстрочка погашення означає перенесення строків виплати заборгованості. При цьому за період  перенесення строків погашення боргу виплата доходів не проводиться. Анулювання боргів означає повну відмову дер-ви від своєї заборгованості. Однак це не може розглядатись як допустимий варіант. Авторитет дер-ви, як і будь-якого боржника, залежить від визнання нею своїх боргів і забезпечення їх повного погашення у встановлені строки.

99. Формування  державного боргу в Україні почалося з кінця 1991 року. На сьогодні він має дві складові: зовнішній і внутрішній борг.

На 1 січня 1999 року ДЗБ україни становив 11,5 млрд. доларів  США, з яких борг країнам СНД – 2, 4 млрд. доларів США (20,9%), міжнародним фінансовим організаціям – 4,5 млрд. доларів (39,1%), іншим некомерційним кредиторам (Євросоюзу, Японії) – 0,5 млрд. доларів(4,3%), за іноземними кредитними лініями – 1 млрд.(8,7%), за комерційними та і деякими інщими кредитами – 3,1 млрд. доларів(27%).

Внутрішній борг на 1 січня 1999р становив 13, 5 млрд. грн., із них 11, 2 млрд.грн. або 83% становила  заборгованість за облігаціями внутрішніх державних позик (ОВДП).

В Україні в 1992 р прийнято З-н “Про державний  внут-ній борг України”, яким визначено, що ДВБ України є строкові боргові зобов’язання уряду України в грошовій формі, які гарантуються усім майном загальнодержавної власності. До складу ДВБ України належать позики уряду України й позики, здійснені при безумовній гарантії уряду для забезпечення фінансування заг-держ-програм. ДВБУ складається із заборгованості минулих років та заборгованості, що виникла за борговими зобов’заннями уряду України. До боргових зобов-нь уряду належать випущені ним цінні папери, інші зобов’язання в грошовій формі, гарантовані урядом У, а також одержані ним кредити.

До 1996р ДВБУ формувався переважно в наслідок отримання  прямих позик НБУ для фінансування дефіциту державного бюджету. Заборгованість за такими кредитами, включаючи нараховані за ними відсотки, на 1 січня 1996р становила 7,7 млрд.грн. або 96,3% від суми ДВБ. Ця заборгованість була списана 23 січня 1997р. Із 1996р основний вплив на динаміку ДВБ мав випуск ОВДП, які поступово заміщували прямі кредити НБУ як джерело фінансування дефіциту держ. бюджету У. Проте нова хвиля кризових явищ на закордонних фінансових ринках, складна ситуація з надходженням податків та обмеженням НБУ своєю участю на ринку облігацій спричинили у червні 1998р різке підвищення дохідності з ОВДП до 75% річних, незважаючи на те, що приріст боргу в держ. облігаціях за перше півріччя 1998р становив лише 11, 3%. Стан ринку держ. облігацій ускладнився необхідністю залучення з внутр. джерел ресурсів для забезпечення пікрвих витрат за зовнішнім боргом. Як результат внутр. ринок урядових цінних паперів виявився надто перенасиченим державними облігаціями, що створило негативний кумулятивний ефект. Він полягає у тому,ю що подальші спроби збільшення обсягу залучень із внутр ринкупризводять до неадекватного порівняно з динамікою ВВП і податковими надходженнями зростання відсоткових виплат з бюджету.Заходи щодо скорочення боргу полягають у конверсії ОВДП. Завершення ж процедур конверсії ОВДП дасть змогу зменшити навантаження з обслуговування і погашення державного боргу до необтяжливих обсягів. Метою такої політики є переорієнтація внутр фін позичкових рес-сів на розвиток вир-ва, а не на держ споживання, сутттєве їх здешевлення.За результатами обміну значною мірою вирішується комплекс взаємопов’язаних завдань:-скорочення темпів зростання заборгованості за внутр боргом;-зменшення видатків з обслуговування держ боргу;-подовження сер строку погашення держ боргових зобов’язань;-зняття короткострокового тиску на обмінний курс гривні з боку нерезидентів.

100. Економічна  необхідність, передумови виникнення і роль страхування. Особливості фінансових відносин у сфері страхування.

Окремі елементи страхування були відомі ще за тисячі років до нашої ери. На жаль, інформація, що дійшла до нас із давніх часів, не дає системного уявлення про зародження цього надійного способу захисту економічних інтересів громадян, виробничих і соціальних формувань.

Людям притаманне прагнення захиститися від небезпеки  здоров’я, життя та ін.

Включаючи сферу  страхування до фінансової системи, ми виходимо з того, що економічна категорія страхування є складником котегарії фінансів. Разом їз тим можна виділити суттєві ознаки, що характеризують специфічність категорії С (страхування), а саме:

С пов’язане  тільки з перерозподільчими відносинами, які зумовлені настанням страхових випадків;

При страх-ні має  місце солідарне розподілення нанесеного збитку між учасниками С, що зумовлює повернення коштів, мобілізованих до страхового фонду;

С передбачає перерозподіл збитку як між територіальними одиницями, такі в часі.

101. Поняття страхування, його функції і ознаки.

Екон. категорія  страхування є складовою частиною категорії фінансів, оскільки перерозподільчі  відносини, які притаманні страх., пов’язані  з формуванням страхового фонду  за допомогою визначених страхових  платежів та з відшкодуванням шкоди учасникам страхування за рахунок цього фонду. Тим самим страхування пов’язане з ймовірним рухом грошової форми вартості. Страхування – сукупність перерозподільчих відносин між його учасниками з приводу використання і формування цільового фонду, який призначений для захисту страхових інтересів осіб та відшкодування  матеріальних збитків в разі настання події чи явища обумовленого угодою або законом.

Можна виділити такі основні ознаки страхування:

Ймовірний характер страхування (тобто заздалегідь невідомо коли відбувся страховий випадрк, яка буде його сила і кого із страховиків він зачепить);

2) Цільовий характер  страхування (обумовлений наявністю  конкретноьго страхового ризику  як ймовірності так і можливості  настання страхового випадку, що може нанести матеріальну ін. шкоду)

3) Повернення  мобілізованих коштів страхування,  тобто вся сума нетто платежів  повертається у формі відшкодувань  збитків при настанні страхового  випадку.

Учасниками процесу  страхування є: страховики, страхувальники, страхові агенти, страхові брокери та ін. Страхуванню притаманні такі функції: ризикова, превентивна, ощадна, контрольна. Ризикова – полягає у відшкодуванні страх-ку збитків від страх-вих випадківстрах-кам, для цього страховик приймає за певну плату матер-ну відпов-сть за наслідки певного ризику передбаченого законом чи договором із страх-ком. Превентивна полягає в зменшенні наслідків страх-х подій через: - правові застереження передбачені чинним закон-вом або договором страх., які направлені на позбавлення страхувальника страх-вих відшкодувань; - створення фонду запобіжних заходів. Ощадна полягає в збереженні грошових сум за допомогою заощаджув-них видів страхування. Контрольна полягає в цілому формування і використання коштів страхового фонду. Вона виявляється одночасно з вказаними вище умовами страхування.

102. Форми  і методи страхування. Характеристика  системи страхових фондів.

За формою проведення С (страхування) поділяється на: обов’язкове  і добровільне.

Обов’язкове здійснюється на підставі відповідних законодавчих і нормативних актів, що пердбачають перелік об’єктів, які підлягають обов’язковому страхуванню, рівень і норму страхового забезпечення, обсяг стр-вої відповідальності, мах. страхові тарифи і міn. страхові суми, періодичнчсть внесення страхових платежів і інші суттєві умови. Крім того, обов’язковому страх-ню притаманні принципи суцільного охоплення об’єктів С, автоматичності поширення С на дані об’єкти, нормування С забезпечення. Обов’язкове с дозволяє знизити страхові тарифи і здешевити страхові послуги при умові певної конкуренції серед страховиків. Однак при цьому не повністю враховуються фінансові можливості кожного страхувальника та особливістю об’єктів С і страхових ризиків. В Україні передбачено законом здійснення 27 видів обов’язкового С, решта видів С, що не ввійшли сюди здійснюються у добровільній формі.

Добровільне С  здійснюється на основі договору між  страховиком і страхувальником. Загальні умови і проведення ДС визначається правилами С, що встановлюється страховиком  самостійно відповідно до вимог чинного законодавства. Конкретні умови С визначаються при укладанні договору С відповідно до затверджених правил С.

Кошти мобілізовані шляхом страхових формують особливі фонди цільового призначення, тобто  страхові фонди(сукупність натуральних запасів та фінансових страхових резервів, які є в сусп-стві та призначені для страхового захисту в тому числі попередження, локалізації і відшкодування збитків завданих стихійними лихами, нещасними випадками і іншими подіями). Виділяють такі форми організації страхового фонду:

Централізований страх. резерв. фонд (формується в натуральній  і грошовій формах за рахунок заг.-держ. ресурсів і знаходиться у розпорядженні  уряду. Кошти на цю мету щорічно передбачені  в державному бюджеті України);

Децентралізований фонд самострахування (страховий фонд формується кожним самостійним господар-м суб’єктом за рахунок прибутку котрий залишився в їх розпорядженні. Кошти на цього фонду суб’єкти господар-ня викор-ть на покриття власних витрат, подолання виробничих зривів);

Страховий фонд страхувальника (формується за рахунок страхових внесків страх-льників включно в грошовій формі і має строго цільовий характер використання коштівстрахув-к тимчасово вільні кошти страх-вого фонду розміщує з урахуванням безпечності, прибутковості і диверсифікованості в активи таких категорій: грошові кошти на р/р, банківські депозити, нерухоме майно, цінні папери, готівка в касі та ін.).