Шпаргалка по "Финансам"

б) фінансові  інститути: Національний банк; комерційні банки; страхові компанії; небанківські кредитні установи (ломбард тощо); міжбанківська валютна біржа; фондові біржі; фінансові посередники на ринку цінних паперів.

13. Існує досить складна схема взаємозв'язку органів управління фінансовою системою з її окремими сферами й ланками. Фінансові органи та інститути можуть бути згруповані в чотири блоки. Перший блок становлять органи, які функціонують у сфері бюджету держави. Це насамперед Міністерство фінансів України: складання і виконання бюджету держави, у сфері державного кредиту погашення боргів, у міжнародних фінансових відносинах взаємовідносини з урядами інших країн, міжнародними організаціями і міжнародними фінансовими інститутами, фінанси підприємств організаційне регулювання фінансової діяльності

підрозділи —  державне казначейство (виконання Державного бюджету) і контрольно-ревізійна служба: ревізії складання і виконання бюджетів, контроль за використанням бюджетних асигнувань; у фінансах державного сектора контроль за фінансовою діяльністю. До цієї ж групи відноситься державна податкова адміністрація: у сфері бюджету держави та загальнодержавних цільових фондах- облік платників податків і обов'язкових платежів, контроль за дотриманням податкового законодавства

 Другий блок становлять контрольно-регулюючі органи — Рахункова палата Верховної Ради України: контроль за складанням і виконанням, у сфері державного кредиту- контроль за залученням, використанням і погашенням державних позик; контроль у сфері грошово-кредитної політики

  Державна  комісія з цінних паперів та  фондового ринку діє на ринку цінних паперів: Реєстрація випуску цінних паперів (крім державних): ліцензування діяльності фінансових посередників; регулювання операцій з цінними паперами: нагляд за діяльністю суб’єктів ринку. Комітет з нагляду за страховою діяльністю видача ліцензій на страхову діяльність; контроль, за діяльністю страхових компаній. Аудиторська палата має тісний зв’язок з фін підпр- видача ліцензій аудиторам і аудиторським фірмам, контроль за аудиторською діяльністю. Аудиторські  фірми- проведення незалежного фінансового контролю Третій блок становлять фінансові інститути, які працюють на фінансовому ринку: Національний банк України діє у таких сферах та ланках: кредитна система (реєстрація банків, видача ліцензій на окремі банківські операції, банківський нагляд); державний кредит (агентські послуги уряду з розміщення держ ЦП); бюджет держави (організація касового виконання); Міжнародні фінансові відносини (проведення міжнародних розрахунків). Комерційні банки- здійснення банківських операцій. Міжбанкінська валютна біржа - купівля-продаж валюти. Міжбанківська  валютна біржа, фондові біржі та фінансові посередники, страхові компанії. До четвертого блоку входять органи управління цільовими фондами: Пенсійний фонд України: акумуляція коштів фонду, нарахування та виплата пенсій. Фонд соціального страхування, державний інноваційний фонд виконують аналогічні функції відносно відповідних цільових ринків.

14. Фінансова політика — сукупність заходів держави з організації та використання фінансів для забезпечення економічного і соціального її розвитку. Основні завдання фін політ на сучасн етапі вихід ек-ки з кризового стану та збалансування тов-грош відносин, фінансових відносин. Напр виріш: удоскон податк сист, скорочення рівня централізованих коштів в руках держ, удосконалення кред сист, розв фін ринку, ефективність інвестицій, скорочення бюдж дефіц та інші. Основні завдання Ф політики: 1)знаходження науковообгрунт концепц розвитку Ф; 2)визначення осн шляхів використ Ф на перспективу та на сучасн етапі; 3)здійсненпя практичних дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей. Ф політика як особлива сфера ек діяльн держави направлена на мобілізацію Ф рес-ів, їх раціональний розподіл і використання для забезпечення функцій держави.

Фінансова стратегія   довгостроковий курс фінансової політики, розрахований на перспективу і передбачає рішення крупномасштабних задач, які визначаються економічною і соціальною стратегією. У процесі розробки фінансової стратегії прогнозуються основні напрями розвитку фінансів, намічаються принципи використання і організації фінансів, вирішується питання про необхідність концентрації фінансових ресурсів на тих напрямах розвитку економіки, які розроблені і прийняті економічною політикою. Економічна політика це взаємопов'язана система довгострокових і поточних цілей економічного розвитку, що визначені державою, комплексу відповідних державних рішень (законів, постанов, інших нормативних актів) та заходів, спрямованих на досягнення цих цілей з використанням державної влади в сфері економіки.

Отже, фінансова  політика, як складова частина економічної політики, вирішує задачі вишукування, концентрації і акумуляцій фінансових ресурсів і їх розподілу у напрямах розвитку, які виробляються економічною політикою.

Фінансова тактика  рішення задач на певному етапі розвитку країни і забезпечення цього розвитку шляхом своєчасної зміни способів організації фінансових ресурсів, направлених на рішення задач фінансової політики. Фінансова тактика більш гнучка, оскільки вона визначається рухливістю економічних умов і соціальних чинників.

Фінансова стратегія  і фінансова тактика взаємопов'язані. Стратегія створює умови для рішення тактичних задач, а також виявляє вирішальні дільниці розвитку і приводить у відповідність зі способами і формами організації фінансових відносин і взаємозв'язків. Фінансова тактика дозволяє в більш стислі терміни і з найменшими витратами вирішувати задачі фінансової стратегії.

15.   1)класична, 2)регулююча; 3)планово -дерективна. До кінця 20-х років 20-го ст осн. тип Ф політики - класична заснована на праці класиків пол економії. Основний напрям - невтручання держави в ек-ку, підтримка вільної конкуренції, внкорист. ринк-го мех-зму як головний регулятор госп процесів. Для неї хар-но: • обмеж-ня державних видатків; - забеспсч. умов для формув і використ збаланс-го бюджету; • податкова сис-ма складалася з непрямих податків на майно, які були простими і ефективними з точки зору механізму їх стягнення; система управління фінансовою діяльністю здійснюється через Мін Фін. Починаючи з кінця 20-их рр. здійсн-ся перехід до регулюючої Ф політики, що базується на кейнсіанській ек. теорії. Хар-но: -головним інструментом втруч в ек-ку є держ витрати, за рах яких формується додатковий попит та заб-ся зрост-ня нац доходу та ліквідації безробіття; -змінюється система оподаткування. Головний прибутковий податок, який мав прогресивні ставки. Він забороняє вилуч-ня у суб'єктів госп-ня додаткових доходів, які могли б виконуватися як заощадження цими суб'єктами- увага держ кредиту. Планово-директивна

Основа такої  політики - державна власність на засоби вир-ва. Мета Ф  політики -забезпеч макс-ї  концентрації Ф рес-ів у централізованих  органах влади і управління для  наступного перерозподілу відповідно до держ плану. Основним завданням Ф мех-му було   створ   інструментів   вилуч   Ф   рес-ів,   що невикористовувалися суб'єктами відносин відповідно до бюджетного плану. Для держ підпр-тв існував 2-канальннн мех-зм вилуч доходів: 1)вилуч за допомогою податку з обороту в галузях, де за доп. держ цін утворюється додатк дохід (харчова, легка промисловість); 2)відрах-ня від прибутку або вільний залишок прибутку. Нова Ф політика. Вона базується на використані елементів ринк мех-зму і сис-ми держ рег-ня ек-кою 1) основою сучасної Ф політики є свобода підпр-кої Д розвиток різних форм госп-ня, приватизація держ власності. Держава перейшла до податкових взаємовідносин юр осіб з бюджетом. 2) змінилася сис-ма видатків з бюджету: а)треба було скоротити видатки для зменш бюджетного дифіциту, скоротилося фінансування оборотних галузей промисловості, скоротилося фінансування на н/г і утримання збиткових підпр; б)зміна порядку надання бюджетних коштів 3)розвив-ся держ кредит- важливіше і відкритіше джерело покриття бюджетною дифіциту. 4)змін-ся організація бюджетної сис-ми 5)форм-ся і розвивається Ф ринок. 6)розвив-ся сис-ма позабюдж держ фондів. 7)розв-ся страх ринок. 8)змін-ся сис-ма упр-ня Ф. 9)розвив-ся аудиторський контроль; 

16. Перший напрям фінансової політики можна сформу- лювати як постійне сприяння розвитку виробництва,   під- тримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості населення. Звичайно, в умовах ринкової економіки діють саморегулюючі фактори, які забезпечують надходження і перерозподіл капіталів у сфері виробництва. Механізм ринку робить усіх учасників виробничого процесу заінтересованими у розширенні виробництва і одержанні доходу на капітал. Другим напрямом фінансової політики держави є мобілізація і використання фінансових ресурсів на забезпечення соціальних гарантій. Можливості ринкової економіки обмежені, вони особливо чітко виявляються при вирішенні соціальних проблем суспільства. Більшість соціальних гарантій мають загальнодержавне значення, їх не під силу вирішити окремим підприємницьким структурам і навіть цілим компаніям. Такими соціальними гарантіями є освіта, оборона, охорона здоров'я, культура, державне управління, єдині енергетичні та комунікаційні системи тощо. Не менш важливе значення мають соціальне страхування, допомога малозабезпеченим та інші види допомоги. Сьогодні надання соціальних гарантій населенню є однією з найважливіших функцій держави в економіці вільної конкуренції, а фінансування їх здійснюється з центрального і місцевих бюджетів. Величина соціальних гарантій значною мірою визначає розміри перерозподілу валового національного продукту через бюджет. У зв'язку з цим у фінансовій політиці держави питання фінансового забезпечення соціальних гарантій займає одне з центральних місць. Цей принцип можна сформулювати як пошук і постійне вдосконалення форм і методів мобілізації та використання фінансових ресурсів на цілі соціальних гарантій й інших видів

загальних потреб громадян. Третій напрям фінансової політики — вплив за допомогою фінансового механізму на раціональне використання природних ресурсів, заборону технологій, що загрожують здоров'ю людини. 3 одного боку, держава домагається від виробничих структур відшкодування витрат на відновлення природного середовища, а з іншого, використовуючи фінансові важелі, — закриття шкідливих виробництв і впровадження передових ресурсозберігаючих технологій. Цими інструментами є податки, штрафи та інші санкції. Для України тепер важливими є проведення і фінансування заходів щодо соціального захисту громадян, що постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС, завдання з конверсії військової промисловості, прискореного розвитку агропромислового комплексу тощо.

17.

18. Фінансовий механізм — сукупність форм, методів створення і використання фінансових ресурсів з метою забезпечення різноманітних потреб державних структур, господарських суб'єктів і населення. Інструментами виступають податки і неподаткові надходження. Основними елементами фінансового механізму є: 1. Фінансове планування — діяльність з формування, використання централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів, призначених для цілей розширеного відтворення, матеріального стимулювання. 2. Фінансові важелі (прибуток, ціна, орендна плата, амортизаційні відрахування, дивіденди, фінансові санкції, процентна ставка, дисконт), стимули, нормативи які характеризують певний рівень забезпечення видатків, різних видів витрат фінансових ресурсів усіх рівнів, фінансові показники — абсолютні величини, які характеризу- ють створення і використання фінансових ресурсів в економіці

держави, її фінансове  становище, результати господарської

діяльності підприємницьких  структур, рівень доходів населення, розподіл і перерозподіл валового національного  продукту за допомогою фінансів. 3. Управління фінансами- сукупність прийомів і методів впливу на об'єкт для досягнення певної мети. 4. Фінансовий контроль- контроль з боку держави за формуванням і використанням грошових коштів; фінансовий аудит-  процес детальної перевірки правильності складання фінансової звітності та аналіз фінансового стану підприємства. 5. Фінансове право- сукупність юридичних норм, які регламентують фінансові відносини щодо формування, розподілу і викорис- тання фінансових ресурсів усіх рівнів. Ф політика на суч етапі має визначатися якісно новими підходами до функц-ня госп-их суб'єктів з урах переходу до ринк підносин, реформи цін, оплати праці, податк-ї і кред-ї сис-ми, спрямованих на формув-ня ФМ. Саме через ньго як сукупність методів і форм, інструментів і важелів впливу на ек і соц розвиток сус-ва в процесі розподільчих і перерозподільчих Ф відносин можливо реаліз завдання Ф політики. Формуючи ФМ, держава намагається забезпечити його найбільш повну відповідність вимогам Ф політики того чи ін періода, що передує повній реалізації її цілей і завдань.

19. Два фінансових методи. 1. Фінансове забезпечення яке виступає у формі: самофінансування, яке являє собою забезпечення потреб простого і розширеного відтворення в-ва за рахунок власних коштів юридичних осіб; кредитування полягає у тимчасовому використанні позичених ресурсів, являється головною ведучою формою; бюджетне фінансування в умовах ринкової економіки ця форма є підпорядкованою до самофінансування і кредитування, але завжди були і будуть такі сфери які потребують асигнувань з бюджету, субсидіювання особливо в період фінансової кризи. За допомогою цієї форми держава перерозподіляє фінансові ресурси між виробничими і невиробничими сферми в міжгалузевому та територіальному розрізі; акціонерний капітал виступає формою колективного фінансового забезпечення це мобільна і раціональна форма концентрації і перерозподілу капіталу за умов високої ефективності виробництва можливе функціонування АТ і фінансового ринку.  2. Фінансове  регулювання: при сальдовому методі головне – виділення підсумкового (сальдового) елемента в розподілі доходу. Як правило, саме цей сальдовий елемент несе   в   собі   основне   стимулююче навантаження. Нормативний метод розподілу полягає у тому, що всі елементи   розподілу   визн-ся   за   нормативами,   які встановлюються по віднош до об'єкта розподілу. При сальд-му методі головне - виділ підсумкового елемента. При нормативному   методі   важливе   встановлення   оптим співвіднош   між   нормативним   регламентуванням   та самостійністю юр і фіз осіб у витрачанні коштів. Метод Ф рег-ня визначає хар-р дії ФМ.

20. Фінансове забезпечення реалізується на осн встановленої сис-ми фін-ня, яке може здійсн-сь у 3-х формах: самофін-ня, кредитування, бюджетне фін-ня. Різні форми Ф забезпеч використ на практиці одночасно. Принцип самофін-ня озн що регул-ня Ф забезпеч-ті здійсн-ся за рах кредиту.  Він потребує чіткого визначення співвіднош-ня між власними та запозиченими рес-ми. Головна перевага такої сис-ми - сприяє максимально ефект-му використанню наявних у сус-ві рес-ів на осн прискорення їх кругообігу. Кредитування - полягає у тимчасовому    використанні     позичених    ресурсів.

Застосовується  на принципах повороткості , терміновості,

платності, й  матеріального забезпечення кредитів. Переваги:

1 )досягається   значна  економія  рес-ів;  2)встановлені  принципи кред-ня вимагають ефект-го  госп-ня. Бюджетне

фін-ня (асигнування) є підпорядкованою в умовах ринк ек-ки формою відносно двох попер-іх. Завжди були і будуть сфери, які потребують державного субсидіювання. За певних умов бюджетні асигнування можуть бути осн  джерелом асигнувань у економіку  на основі кейнс-ої теорії бюдж-го мультиплікатора. Окреме місце в сис-мі Ф забезпеч займає залуч Ф-их рес-ів за доп вип-ку акцій. Це надзвичайно мобільна і раціональна форма концентрації і перерозп Ф рес- ів. Ця форма забезпечує сусп контроль за ефект-тю використ коштів через вторинний ринок ЦП.