Споживче кредитування в українських комерційних банках та шляхи підвищення його ефективності

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

Вступ . . . . . . . . . . . . . . .  . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  . . . . . . . . . . . . . . . . . .3

1. Сутність та ознаки банківського споживчого кредитування . …. . . . . . . . . . . . . .5

2. Методичні аспекти організації  банківського споживчого кредитування  в Україні

    2.1. Оцінка вітчизняного ринку споживчого кредитування . . . . . . . . . . . . . . . . .11

    2.2. Аналіз кредитоспроможності позичальників в банківських

установах України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .21

    2.3. Дослідження ризиків на ринку споживчого кредитування . . . . . . . . . . . . . .29

3. Перспективи розвитку  споживчого кредитування в Україні . . . . . . . . . . . . . . . .32

Висновки . . . . . . . . .. . .  . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .36

Список використаних джерел . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .38

Додатки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .40

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Протягом останніх років в економіці України відбувається поступове відновлення обсягів банківських кредитів, у тому числі наданих фізичним особам, тобто з кожним роком кредитування набуває все більшої актуальності. Пов’язано це з тим, що суспільство прагне ефективно розвиватися, функціонувати, а без розвитку банківської сфери, насамперед споживчого кредитування, неможливо підвищити життєвий рівень всіх верств населення. Особливо актуально це питання стоїть перед молодим поколінням, для проживання якому хотілося б мати власне житло та можливість його обладнання. Кажучи про це, мають на увазі не предмети розкоші, а елементарні засоби для існування, необхідні у сучасному господарстві як молодим сім’ям, так і іншим верствам населення. Якщо ми хочемо побудувати багату і високорозвинену країну, то це можливо лише за тієї умови, що кожен член нашого суспільства житиме в добробуті. Тема курсової роботи «Споживче кредитування в українських комерційних банках та шляхи підвищення його ефективності» дуже актуальна, адже вище наведені проблеми в деякій мірі можна розв’язати за допомогою такого банківського продукту як «споживчий кредит», що буде проаналізований в даній курсовій роботі.

Головною метою даного дослідження є узагальнення теоретичних  засад банківського споживчого кредитування в українських комерційних банках, виявлення  дискусійних питань і  обґрунтування методичних засад удосконалення даного процесу.

Поставлена мета обумовила  необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:

• дослідження сутності і особливості споживчого кредиту в системі кредитних операцій банку;
• обґрунтування основних теоретичних положень щодо взаємодії банків з фізичними особами;
• визначення факторів і дослідження їх впливу на діяльність банку на вітчизняному ринку кредитування фізичних осіб;
• проведення аналізу здійснення споживчого кредитування в українських комерційних банках;
• надання рекомендацій щодо вдосконалення окремих аспектів механізму банківського споживчого кредитування в Україні.

       Об’єктом дослідження є діяльність українських банків зі споживчого кредитування населення.

Предметом дослідження є  організація процесу надання  кредиту фізичним особам на споживчі потреби з урахуванням цілей  його оптимізації з метою мінімізації  ризику.

Враховуючи мету і основні  завдання даного дослідження були використані  такі загальнонаукові методи як аналіз і синтез при вивченні теоретичної сутності споживчого банківського кредиту і підходів щодо його класифікації, методи порівняння, групування і графічного зображення даних при аналізі діяльності банків на ринку кредитування фізичних осіб, загальнонаукові методи пізнання як системність і комплексність.

Основною інформаційною  базою послужили нормативні і  законодавчі акти, що регулюють проведення банками операцій; праці вітчизняних  і зарубіжних вчених, спеціалістів в сфері даного дослідження, монографічні роботи, статті, а також базові положення  економічної науки, матеріали наукових конференцій, семінарів, докладів.

Курсова робота складається із вступу, основної частини та висновків. У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, визначаються мета, завдання, предмет та об’єкт дослідження. Основна частина присвячена дослідженню поставленої проблеми. У висновках сформульовано основні результати дослідження.

 

 

 

 

 

1. Сутність та  ознаки банківського споживчого  кредитування

 

В економічній та законодавчо-нормативній  літературі на даний час немає  єдиного підходу до визначення сутності споживчого кредиту. Аналіз наукової літератури та нормативних документів банківської  практики показує, що основними визначеннями терміну “споживчий кредит” є  наступні [18]:

1. За визначенням Г.С.Панової  (Росія,1994) споживчий кредит – це кредит, який надається фізичним особам на придбання споживчих товарів та послуг і який погашається поступово. Споживчий кредит характеризує відносини, що виникають з приводу фінансування потреб кінцевого споживання. Суб`єктами споживчого кредитування у якості позичальників виступає населення, у якості кредитора – банки, кредитні спілки, підприємства виробники, торгівельні посередники. Споживчий кредит за формою надання поділяється на прямий (надається безпосередньо банківськими установами) та непрямий (надається через посередників, т.б. торгівельні організації, тощо).

Споживчі кредити надаються, як правило, на строк до десяти років, але конкретні параметри кредиту  залежать від багатьох факторів: об`єкту кредитування, доходів позичальника, вартості товару тощо.

2. За визначенням С.В.Мочерного  (Україна,1995) споживчий кредит – це кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам-резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і повертається в розстрочку , якщо інше не передбачено умовами кредитного договору. Суб’єктами кредитних відносин являються фізичні особи (позичальники) , а в особі кредитора виступають банки, інші кредитні установи (ломбарди, пункти прокату та інші підприємства та організації). Між банком та населенням може існувати й посередник, наприклад торгівельна організація, однак при цьому зміст споживчого кредиту не змінюється.

3. За визначенням В.О.Тиркало  (2000) споживчий кредит – це кошти, які надаються комерційними банками громадянам України під процент у тимчасове користування на умовах забезпечення, повернення, строковості, платності та цільової спрямованості.

4. Згідно з раніше діючим  „Положенням про кредитування”(№  246 1995 рік) Національного банку  України споживчий кредит –  це кредит, який надається тільки  в національній грошовій одиниці  фізичним особам-резидентам України  на придбання споживчих товарів  тривалого користування та послуг  і який повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами  кредитного договору.

5. В роботах Коцовської  Р.Р., Ричаківської В.М. (1997) вказано,  що суб’єктами споживчого кредитування  є фізичні особи. У ролі кредиторів  виступають комерційні банки,  ощадні каси й асоціації, ломбарди, кредитні спілки, підприємства й  організації. Між банками і  населенням може існувати посередник, наприклад торговельна організація.  Об’єкти споживчого кредитування  – це затрати, пов’язані із  задоволенням потреб населення  для купівлі товарів в особисту  власність, а також затрати  інвестиційного характеру на  будівництво і підтримку нерухомості.

6. За визначенням А.М.Мороза  та М.І.Савлука (2000 р.) споживчий  кредит – це кредит, що спрямовується  на задоволення особистих потреб  людей, тобто обслуговує сферу  особистого споживання. На перший  погляд, складається враження, що  тільки виробничий кредит відповідає  всім закономірностям руху кредиту,  оскільки в результаті його  використання створюється нова  вартість і передумови для  повного повернення позиченої  вартості кредитору. У сфері  ж особистого споживання позичена  вартість знищується, "проїдається"  і тому тут не створюються  передумови для її зворотного  руху як ключової ознаки кредиту.  Автори вказують, що споживчий  кредит, здається, можна вважати  аномалією. Проте це не так.  Особисте споживання, "знищуючи" вартість предметів споживання, забезпечує підтримку та зростання  вартості робочої сили, продаж  якої на ринку створює джерело  повернення позиченої вартості  кредитору. Тому і споживчий  кредит цілком відповідає усім  закономірностям руху кредиту.  Джерелами погашення кредитів  на споживчі потреби є доходи  позичальників, через що погашення  кредиту здійснюється у міру  їх формування.

Автори додатково вказують, що в широкому розумінні споживчий  кредит – це кредит, який надається  не тільки фізичним, але і юридичним  особам на споживчі цілі, коли юридичні особи опосередковано надають кошти  отриманого кредиту своїм працівникам  у вигляді централізованого придбання  для них квартир, дач, земельних  ділянок під садівництво [18].

Споживчий кредит може надаватись як банками, та кредитними установами небанківського типу, а також юридичними і фізичними особами. В Україні  кредитними установами небанківського типу, що надають споживчий кредит, є ломбарди (надають кредит під  рухоме майно дорогоцінності, антикваріат, одяг тощо), кредитні спілки, підприємства зв'язку (телеграми і телефонні  розмови в кредит), торговельні  організації (продаж товарів з розстрочкою  платежу). Кредити своїм працівникам  можуть надавати суб'єкти господарювання за рахунок спеціальних фондів, які  вони створюють у результаті розподілу  прибутку, що залишається в їх розпорядженні. Фізичні особи також можуть надавати кредит на споживчі цілі одна одній.

Спірним серед економістів  є питання щодо надання споживчого кредиту юридичним особам. На думку  авторів, юридичні особи можуть отримувати споживчий кредит. Так у багатьох країнах з ринковою економікою підприємства забезпечують своїх працівників  житлом та об'єктами соціально-культурного  призначення. Навіть за умов економічної  кризи в Україні деякі підприємства здійснюють будівництво таких об'єктів, особливо житлових будинків. Для їх будівництва вони можуть отримувати кредит.

Окрім забезпечення соціальних потреб населення, споживчий кредит відіграє значну роль у формуванні платоспроможного попиту населення, який, у свою чергу, впливає на розвиток економіки країни, полегшуючи процес реалізації продукції, прискорюючи  отримання прибутку і доходів  державного бюджету. Визначення державою умов надання споживчого кредиту  допомагає регулювати грошовий обіг у країні.

До 2003 року Національним банком України споживчий кредит визначався як позичка, яка надається тільки в національній грошовій одиниці  фізичним особам резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг, тобто реклама видачі споживчих кредитів в іноземній валюті порушувала Декрет Кабінету Міністрів «Про валютне регулювання», в якому єдиним законним платіжним засобом на території України визначена національна валюта – гривня і , відповідно, ціна на території України на всі споживчі товари тривалого користування та послуги визначається в актах купівлі-продажу тільки в гривнях.

Таким чином, проаналізувавши  вищенаведене, слід відмітити, що споживчий  кредит має багато специфічних рис, пов`язаних із особливостями сфери  особистого споживання громадян.

По-перше, цей вид позики відображає відносини між кредитором і позичальником, сенс яких полягає  у кредитуванні кінцевого споживання, на відміну від позик, які надають  суб`єктам господарювання для виробничих цілей або для придбання активів, що породжують рух вартості.

По-друге, на відміну від  інших видів кредиту, якими користуються переважно суб`єкти господарювання, споживчі кредити одержують, як правило, фізичні особи.

По-третє, споживчий кредит є засобом задоволення споживчих  потреб населення, тобто особистих, індивідуальних потреб людей. Така позика прискорює отримання певних благ ( товарів, послуг), які вони могли  б мати (придбати) лише у майбутньому, накопичивши кошти, необхідні для  купівлі цих товарно-матеріальних цінностей або послуг, будівництва  тощо. Надання споживчих позик  населенню з одного боку, підвищує їх платоспроможний попит, життєвий рівень в цілому, а з іншого –  прискорює реалізацію товарних запасів, послуг, сприяє створенню основних фондів.

По-четверте, всі види споживчого кредиту мають соціальний характер, оскільки вони сприяють вирішенню суспільних проблем – підвищенню життєвого  рівня населення (передусім із низьким  та середніми доходами ), утвердженню  принципів соціальної справедливості. Саме із цієї причини споживче кредитування здебільшого регулюється державами  особливо ретельно. У нашій країні це виражається у тому, що споживчі позики зазвичай надаються на пільгових  умовах.

В процесі погашення споживчих  позик у населення зменшується  на відповідну суму платоспроможний  попит, що необхідно враховувати  при визначенні обсягу та структури  товарообігу, платних послуг, динаміки доходів та витрат населення, грошової маси в обігу. Таким чином розмір кредитів тісно пов’язаний з формуванням  купівельного фонду населення та його відповідності обсягу до структури  товарного фонду та послуг.

Суб’єктами кредитних  відносин при споживчому кредитуванні являються фізичні особи (позичальники), а в особі кредитора виступають банки, інші небанківські кредитні установи. Між банком та населенням може існувати й посередник, наприклад торгівельна організація, однак при цьому зміст споживчого кредиту не змінюється [5].

Об’єктом кредитування є  витрати, пов’язані з задоволенням попиту населення поточного характеру, в тому числі придбання товарів  в особисту власність, а також  витрати капітального (інвестиційного) характеру на будівництво та підтримання  нерухомого майна [5].