Споживче кредитування в українських комерційних банках та шляхи підвищення його ефективності

Враховуючи це, з нашої  точки зору, найбільш економічно та організаційно обґрунтованим визначенням  споживчого кредиту є його класифікація як невиробничого кредиту, тобто  не призначеного для отримання додаткового  прибутку, що може бути сформульовано  як:

«Споживчий кредит – це грошові кошти в національній чи іноземній валютах, які надаються комерційними банками та фінансовими установами, діючими згідно Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та отримавшими ліцензію Національного банку України чи Держфінпослуг України на проведення кредитних операцій банківськими та небанківськими фінансовими установами, громадянам України на невиробничі потреби під процент у тимчасове користування на умовах забезпечення, повернення, строковості, платності та цільової спрямованості» [15].

Тобто, на нашу думку, в визначенні споживчого кредиту потрібно:

• повернути його цільову спрямованість, оскільки її відсутність не дає можливості ефективно контролювати повернення кредиту;
• видалити фразу про можливість надання споживчого кредиту однією фізичною особою іншій фізичній особі, оскільки така фінансова операція окремо обумовлена Цивільним Кодексом України та має свій правочин (Стаття 1054. „Кредитний договір” Цивільного Кодексу України [2]: За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти);
• видалити фразу про можливість надання товарного споживчого кредиту нефінансовими торгівельними установами, оскільки процес товарного кредитування з відстрочкою сплати суми покупки не має основних елементів кругооберту позикового капіталу і словосполучення для юридичних осіб „товарний кредит” повинно бути замінено для споживачів на „торгівлю товарами в розстрочку”(Стаття 694. „Продаж товару в кредит”, Стаття 695. „Особливості оплати товару з розстроченням платежу” Цивільного Кодексу України [2]).

Таким чином, на основі аналізу  викладених вище різних точок зору маємо можливість сформулювати економічну сутність споживчого кредиту як:

«Споживчий кредит - це невиробничий кредит, тобто не призначений для отримання додаткового прибутку, який надається для задоволення споживчих потреб населення (кредит фізичній особі) чи найманих працівників (кредит юридичній особі), під процент у тимчасове користування на умовах забезпечення, повернення, строковості, платності та цільової спрямованості та сплачується за рахунок джерел, не пов’язаних з експлуатацією наданого кредиту».

 

 

2. Методичні аспекти організації банківського споживчого кредитування в Україні

2.1. Оцінка вітчизняного  ринку споживчого кредитування

 

 

Розвиток споживчого кредитування є важливою умовою забезпечення стійкого зростання не тільки банківської  системи, але й економіки в  цілому. Проте в сучасних умовах зростання фінансової кризи посилюються  негативні явища у діяльності банківських установ, зокрема, в  сфері споживчого кредитування, що виявляється в першу чергу  у зростанні банківських ризиків. До початку фінансової кризи, що почалась восени 2008 року, споживче кредитування було одним з основних видів діяльності банків України, що забезпечував стабільний прибуток, а цей ринок, в свою чергу, стабільно розвивався. На сьогодні більшість банків відмовилась від  надання споживчих кредитів. Однак  ринок споживчого кредитування продовжує  функціонувати, хоча і в обмежених  масштабах. Розвиток даного виду банківського кредитування є неоднорідним в Україні та досить важливим є визначення можливості його циклічного розвитку. Важливо відмітити, що аналізу розвитку споживчого кредитування приділялось багато уваги на всіх етапах його розвитку. Так, існує багато праць вчених, які займались цим питанням. Можна зазначити імена деяких з них: В. Базилевича, О. Василика,  А.Гальчинського,  А. Даниленка,Д. Дубенського, Т. Ковальчука, Т. Крамарева, В. Лагутіна, І. Лютого, А. Мороза,  П.  Нікіфорова,   Т.  Павлюченка,   А. Чухна,   Е. Шевелева,  О. І.  Лаврушина, М.І.Савлука, Л. В. Кузнєцової, В. В. Вітлінського та інших.

Стабільний розвиток споживчого кредитування є необхідною умовою стійкого зростання не лише банківської системи  будь – якої країни, але й економіки  країни в цілому. У ході дослідження  розвитку споживчого кредитування було виділено шість етапів, яким була притаманна певна циклічність з виділенням фаз зростання (пожвавлення), піку, спаду  та кризи (дна.) На перших двох етапах, які  тривали з 1991 по 1997 рр., банки практично  не займались кредитуванням фізичних осіб (табл. 2.1.1).

Таблиця 2.1.1

Динаміка окремих макроекономічних показників та показників розвитку   кредитування в банківській системі України у 1991 – 1997 рр. [20]

Показники	І етап		ІІ етап
	1991	1993	1995	1997
Доходи населення, млн. грн.	0,2	63	2650	50069
Темп зростання  доходів населення, %	1900	2650	490	124,2
Середньомісячна номінальна заробітна плата працівників, млн. грн.	0,5	162,8	7342,0	143,13
Темп зростання  середньомісячної номінальної заробітної плати працівників, %	-	2500	5200	113,7
Темп зростання  інфляції, %	390,0	10256,0	281,7	110,1
Позички надані фізичним особам, млн. грн.	-	-	136	345
Темп зростання  позичок наданих фізичним особам, %	-	-	-	254
Позички, надані суб’єктам господарювання, млн. грн.	-	-	135	345
Темп зростання  позичок, наданих суб’єктам господарювання, %	-	-	-	172,5

 

До 1995 року банки в основному  були орієнтовані на кредитування суб’єктів  господарювання. Перший етап розвитку споживчого кредитування (1991 – 1993 рр). можна вважати підготовчим в  розвитку банківської системи України. В цей період кількість банків була невеликою та спостерігалась відсутність  активної конкурентної боротьби між  банками.

Другий етап (1995-1997 рр.) –  період активного розвитку банківських  операцій та послуг. Можна зазначити, що в цей період спостерігалась поміркована  конкурентна боротьба за потенційних  клієнтів певних банківських послуг та виникнення нових потреб клієнтів, ширше та глибше охоплення споживчого ринку. Найбільшими позичальниками комерційних банків поки що залишаються  державні підприємства і організації.

З 1998 року починається третій етап – становлення споживчого кредитування в банках України. Це період активної конкурентної боротьби між банками, де вибір клієнтів здійснюється, в основному, не за продуктовою системою, а на основі іміджу банку. Основна мета банків – залучення та пошук нових цільових ринків та (або) розширення існуючих.

Більшість банків видає довгострокові  позички тільки своїм службовцям. У цілому ж, з 1998 р. по 2002 р. спостерігається  різке зростання обсягів довгострокових позичок населенню (у 10 разів), що було обумовлено відсутністю достатньої кількості надійних клієнтів серед  юридичних осіб, а також обмеженістю  ресурсної бази в банківській  системі України. Така тенденція  була забезпечена в основному  за рахунок самостійних банків причому  їх частка за цей період зросла, що пояснюється, насамперед, необхідністю формування розміру капіталу банків у відповідності  з вимогами НБУ. Особливо помітним є  зростання саме обсягів споживчого кредитування у 1999 р. (темп зростання  позичок, наданих фізичним особам склав 421% у порівнянні з попереднім роком). Це було зумовлено нестабільним розвитком  держави в цей період часу, а  також зростанням індексу споживчих  цін у країні (рис. 2.1.1).

Рис. 2.1.1. Динаміка окремих макроекономічних показників та показників розвитку кредитування в банківській системі України у 1998 – 2010 рр. [20]

        Четвертий етап – (кінець 2002 – 2004 рр.) – період розвитку комплексного обслуговування клієнтів і появи іноземних банків. Починаючи з 2002 року, темпи нарощування позичок приватним особам перевищують темпи кредитування юридичних осіб. Відповідно, питома вага споживчих позичок у загальному обсязі вимог банків за позичками, наданими в економіку, постійно зростає. В цей період спостерігаються високі темпи зростання обсягів споживчого кредитування – у 2002 році – 145,7%, 2003 р. – 271,2%, 2004 р. – 164,6%. Точкою екстремуму в цей період виступає 2003 рік. Таке зростання може бути спричинене підвищенням рівня інфляції в країні. Наприкінці періоду спостерігається різкий спад. Це можна пояснити політичною нестабільністю в країні, а саме початком розгортання помаранчевої революції в Україні. Ці події значно похитнули економіку країни та залишили свій відбиток на розвитку банківської системи в цілому, а також на розвитку споживчого кредитування зокрема.

Наступний період (кінець 2004 – початок 2008 рр.) - період зростання  добробуту населення, збільшення доходів, що вплинуло на кредитну політику банків і споживче кредитування стало одним  з основних видів діяльності банків, що забезпечував їх стабільну прибутковість. Темпи зростання споживчого кредитування є надзвичайно великими:  2005 р. – 226,6%, 2006 р. – 234,3%, 2007 р. – 197,9%. Тобто  банки тепер орієнтовані більшою  мірою на населення, ніж на суб’єктів  господарювання. Банки активно нарощують  кредитний портфель, про що свідчить коефіцієнт експансії – його значення за період зростає до 1,58, що у 3,5 рази більше, аніж на початок періоду (рис 2.1.2).

Шостий етап – (2008 – по сьогоднішній день) – кризовий період розвитку банківської системи України. Це період згортання кредитних програм і зменшення депозитної бази з банків України. Слід зазначити, що уповільнення темпів розвитку відбулося ще  у 2007 році і тривало до початку кризи. Протягом 2008 року можна відмітити спад у розвитку споживчого кредитування. Так вже станом на початок 2009 спостерігається спад кількості наданих споживчих кредитів банками України з позначки 180,4% до 86,0%.

 

Рис. 2.1.2. Динаміка показника агресивності кредитної політики банків України в 1998 – 2010 рр. [20]

 

Проблему забезпечення розвитку споживчого кредитування в банках ускладнює  погіршення загальної макроекономічної ситуації. Так з 2008 по 2010 рр. офіційні доходи населення зменшились на 58,5%, а середньомісячна заробітна  плата – зросла на 121,3%. Загальне зменшення реальних доходів населення  пояснює неспроможність повернення позичок та збільшення простроченої заборгованості у кредитному портфелі банків.

Це зумовило зростання  проблемної заборгованості в банках по кредитному портфелю фізичних осіб. За оцінками експертів, в деяких банках частка прострочених споживчих кредитів наприкінці 2008 року перевищила 10% від  їх загального обсягу, що стало критичною  точкою для ринку банківського споживчого кредитування, саме тому банки підвищили  відсоткові ставки за кредитами, що надаються  населенню. Для підтримки бажаного життєвого рівня фізичні особи  звертаються до декількох споживчих  кредитів, що в остаточному підсумку і призводить до надмірної заборгованості. І, для того, щоб розширення масштабів  кредитування сфери кінцевого споживання сприяло формуванню цивілізованих  відносин в економіці країни, доцільно розробити концепцію розвитку споживчого кредитування в Україні в нових  економічних умовах.

         Про масштабне відновлення кредитних програм говорити не доводиться. Тим не менш, тенденція до поступового збільшення числа банків, що активно кредитують проглядається досить чітко. Так, спостерігається незначне пожвавлення кредитування банками України, що підтверджує показник приросту споживчого кредитування станом на кінець 2010 року. Його значення складає – 9,9% в порівнянні з показником на попередній рік, який склав -14%. Слід зазначити, що на сьогодні в основному банки пропонують кредити на придбання автомобіля, іпотечні кредити та бланкове кредитування.

З боку держави ми бачимо вирішення таких питань, як розробка механізму державної підтримки  банків (сьогодні понад 20 банків України  проблемні в плані своєї діяльності, але НБУ може взяти під своє піклування лише 7–8 банків), вдосконалення  законодавчої бази в частині розробки систематизованого підходу щодо організації саме кредитного процесу (розробити НБУ положення або  інструкцію, яка б дала можливість регулювати кредитні відносини).

Щодо банківських установ, то ми пропонуємо підвищити ефективність банківського ризик - менеджменту (в  тому числі вдосконалення організаційної структури) та, спираючись на математичні  дослідження, можна знизити відсоткові ставки за кредитами на товари й  послуги національного виробника.

За одинадцять місяців 2011 року загальний обсяг виданих  населенню кредитів знизився на 2,5 %, при цьому листопад забезпечив падіння  на 1,2%.

Важливою причиною схуднення  загального кредитного портфеля банків стала заборона валютних позик фізичним особам. Залишки за позиками в іноземній  валюті знизилися на 17,4% з початку 2011 року через погашення клієнтами  старих кредитів.

Динаміку роздрібного кредитного портфеля банків України у мільйонах гривень можемо побачити на Рис. 2.1.3.

Суттєву загрозу для відновлення  споживчого та іпотечного кредитування в Україні становлять фінансові  проблеми банків та урядів Західної Європи. За даними аудиторської фірми Ernst&Young та Європейського центрального банку доступність кредитів у єврозоні низька, а в майбутньому очікується погіршення умов кредитування.

Рис. 2.1.3. Динаміка роздрібного кредитного портфеля банків України [НБУ. Розрахунки: "Реальна економіка"]

 

Західні банки, занурені в  процес реорганізації та зниження ризиків, по одному зневірюються у перспективах українського ринку кредитування фізичних осіб. Так, "СЕБ банк" продав роздрібну  мережу групі Євробанк, "Форум" розглядає можливість продажу, а  Сведбанк взагалі припиняє обслуговувати  населення.

Голова "Райффайзен банку  аваль" заявляє про процес очищення кредитного портфеля і згортання  пропозицій іпотечних продуктів. Центральний  банк Австрії доручив материнським холдингам обмежити кредитування дочірніх банків у центрально-східній Європі, щоб останні були більш самодостатніми.

Банки, позбавлені "довгих" і дешевих гривневих ресурсів, намагаються забезпечити хоч  якусь депозитну базу. Високі депозитні  ставки трансформуються у ще вищі позики на тлі невизначеності курсу  гривні та кон'юнктури на світових товарних ринках.