Роль державного бюджету України в реалізації соціально-економічної політики держави

Перехід на якісно новий рівень управління видатками  державного бюджету передбачає підвищення ефективності витрат бюджетних коштів, оптимізацію бюджетних дотацій та субвенцій, підвищення соціальної спрямованості видатків. Тому бюджетна політика в області видатків повинна здійснюватися з урахуванням подальшої оптимізації бюджетних асигнувань. Обов'язковою є реалізація принципу пріоритетності напрямків соціально-економічного розвитку, тому державні ресурси повинні спрямовуватися у пріоритетні галузі, від яких залежить соціальна захищеність населення, національна безпека, реалізація структурних перетворень. Важливо при цьому, щоб державні інвестиції спрямовувалися на підтримку перспективних напрямків, здатних забезпечити переорієнтацію вітчизняної промисловості із сировинної на високотехнологічну. За цих умов витрати бюджету в цілому сприятимуть реалізації структурних перетворень щодо:

- реформування  соціальної сфери, яка включає  проведення пенсійної реформи,  модернізацію освіти, а також  перетворення в системі охорони  здоров'я та у сфері культури;

- реформування  армії і правоохоронних органів;

- модернізації  економіки шляхом створення сприятливого  інвестиційного і підприємницького  клімату, проведення стимулюючої  економічне зростання макроекономічної  політики, а також здійснення  структурної перебудови економіки;

- формування  цивілізованого ринку нерухомості;

- здійснення  реформи природних монополій.

Проведення  скоординованої економічної і фінансової політики Уряду і місцевих органів  влади, а також посилення централізації  в прийнятті рішень з державних  фінансів дозволить підвищити керованість і ефективність фінансових потоків, що перерозподілятимуться через зведений бюджет.

З огляду на це міжбюджетні відносини будуватимуться в напрямку забезпечення єдиної, спрямованої  на підвищення збалансованості бюджетів з урахуванням змін щодо адміністративно-територіального устрою державної бюджетної політики через:

- безумовне  дотримання положень законодавства,  виконання угод, що укладаються  між державою і суб'єктами місцевого  самоврядування;

- недопущення  нарощування бюджетної кредиторської  заборгованості;

- посилення  бюджетного адміністрування власних  доходів бюджетних установ;

- якісне удосконалення  казначейської системи виконання  бюджетів, передусім місцевого самоврядування.

Посилення ролі бюджетного планування відбуватиметься  шляхом розробки середньострокових бюджетних планів, узгоджених з завданнями державних цільових програм та стратегічних річних планів діяльності органів виконавчої влади за окремими напрямками.

Буде упорядкована й оптимізована мережа бюджетних  установ, здійснений поетапний перехід від фінансування бюджетних організацій до виділення коштів на конкурентних принципах для виконання державних завдань із застосуванням механізму державного замовлення. Усі бюджетні програми повинні виконуватись в рамках бюджетних призначень головних розпорядників бюджетних коштів.

Посилення ролі державного фінансового контролю за повнотою надходження і цільовим характером витрат бюджетних коштів передбачає введення порядку обов'язкової  публікації звітів про виконання  бюджетів усіх рівнів і забезпечення відкритості процедур розміщення державних замовлень. Для реалізації поставленої задачі продовжиться розвиток органів Державного казначейства і контрольно-ревізійної служби України. Водночас має бути запроваджений жорсткий контроль державних фінансів, який відповідав би принципам і нормам фінансового контролю в країнах ЄС.

Для посилення  державного регулювання бюджетної  політики слід створити окремий закон  який би регламентував засади формування єдиної бюджетної політики держави.

Застосування  таких засобів здійснюється відповідно до етапів формування бюджетної політики, що регламентуються Бюджетним кодексом. Технологія ж бюджетної політики повинна знайти своє відображення в окремому законодавчому документі на зразок закону і мати свої витоки в концепції економічного і соціального розвитку держави. Поки що такого комплексного документу, в якому б визначалась економічна стратегія України з урахуванням основних перспективних напрямків розвитку фінансових відносин в системі зведеного бюджету, як основної ланки державних фінансів, не розроблено. Існуючі в Україні програми, зокрема Програма до 2010 року та окремі соціально-економічні програми лише фрагментарно висвітлюють окремі аспекти бюджетної політики, які вже слід корегувати з урахуванням тих змін, що відбулися. Тому, урядовим структурам разом із розробленням Стратегії економічного і соціального розвитку України до 2011 року необхідно розпочати роботу з підготовки законопроекту щодо засад формування єдиної бюджетної політики в Україні.

З 2001 року, а саме з  прийняття Бюджетного кодексу в Україні було започатковано кардинальні зміни в бюджетному процесі, здійснено розмежування видатків на виконання повноважень та закріплено на довготривалій основі джерела надходжень за державним та місцевими бюджетами всіх рівнів. Всі місцеві бюджети набули нового змісту та самостійності.

Великою проблемою бюджетного процесу є бюджетний дефіцит. Дефіцит бюджету має бути покритий. Мова йде про забезпечення необхідних видатків бюджету.

Дефіцит державного бюджету  не може бути ліквідований, якщо не буде вжито заходів щодо стабілізації економіки.

Подолання бюджетної  кризи слід почати з вирішення  проблем формування державного бюджету. Пропозиції щодо напрямків вирішення  проблеми:

1. пропонується розробити і застосувати науково обґрунтовану систему макро- та мікроекономічних показників, на основі яких складався б бюджет; планувати бюджет на сформованій, сталій податковій базі;
2. розширити систему бюджетної класифікації та бюджетної статистики, яка б відповідала міжнародним стандартам.

Основною базою успішного планування бюджету має стати єдина база визначення доходів і видатків, тобто матеріали, прогнози та розрахунки, на основі яких складатиметься майбутній бюджет. Якщо формування бюджету починається з визначення структури й обсягу його доходів, які дозволяють встановити обсяг видатків, то його вдосконалення має починатися з визначення структури і обсягу видатків.

Визначено три концепції  збалансування бюджету: 1) збалансування  бюджету на щорічній основі – це означає, що державні витрати повинні  вирівнюватися з доходами в межах кожного року. Для цього потрібно підвищити чисті податки або зменшити державні закупки; 2) збалансування бюджету на циклічній основі – бюджет повинен балансуватися в межах економічного циклу. Під час падіння виробництва держава, щоб стимулювати економіку, зменшує чисті податки і збільшує державні закупки, що спрямовує бюджет до дефіциту. Під час інфляційного зростання, щоб стримати  економіку держава підвищує чисті податки і скорочує державні закупки, що спрямовує бюджет до надлишку. Бюджетний надлишок під час інфляційного зростання повинен покривати дефіцит під час падіння виробництва; 3) концепція функціональних фінансів – тут мається на увазі, що стабілізація економіки є важливішою проблемою, ніж збалансування бюджету. Державний бюджет є інструментом досягнення цієї стабілізації. [24, 28].

Для того, щоб ліквідувати  дефіцит бюджету, треба неухильно  провадити лінію на випередження зростання доходів порівняно  з видатками держави.

Теоретично можна виділити чотири основних напрямки подолання дефіциту бюджету:

1) збільшення дохідної  частини бюджету;

2) скорочення видаткової  частини бюджету;

3) здійснення внутрішніх  і зовнішніх позик;

4) проведення грошової  і кредитної емісії.

Перший напрямок –  збільшення дохідної частини бюджету  – може бути пов’язаний з проведенням оптимальної податкової політики, яка б стимулювала виробників до розвитку виробництва і збільшення його обсягів. Це стане передумовою збільшення національного доходу як основного джерела поповнення бюджетних ресурсів. Сюди ж варто віднести проведення реформ заробітної плати, зростання доходів основної частини населення, що прямо пов’язано із зацікавленістю виробників у збільшенні випуску продукції, а також із підвищенням платоспроможного попиту населення і, як наслідок, зростанням обсягів виробництва і бюджетних засобів за рахунок бюджетних відрахувань.

Другий напрямок – скорочення витрат державного бюджету. Сюди варто віднести насамперед скорочення витрат на народне господарство, зменшення  до мінімуму участі держави у  виробничих інвестиціях. Витрати, пов’язані з проведенням інноваційної політики та подальшим розвитком виробництва повинні бути покладені переважно на самі підприємства, які для цього можуть використати частину прибутку, а також частину дивідендів і прибутку від операцій з цінними паперами, банківські кредити. Також скорочення можна досягнути  за  рахунок зменшення усіх видів дотацій, субсидій. Мова йде насамперед  про  скорочення дотацій підприємствам-виробникам і переділу дотацій споживачам. Скорочення видаткової частини бюджету може бути пов’язане, наприклад, з тимчасовим скороченням витрат на соціально-культурні заходи (освіту, охорону здоров’я) і що особливо важливо зі скороченням витрат на управління, які за останні роки дуже стрімко зростають. Одним з можливих варіантів у майбутньому може буте скорочення військових витрат на оборону за рахунок встановлення оптимальної чисельності військовослужбовців і скорочення закупівель військової техніки, але на даний момент часу, за словами міноборони скорочувати видатки вже неможливо, бо армія і так фінансується на недостатньому рівні.

Третій напрямок –  здійснення внутрішніх і зовнішніх  позик, тобто пошук джерел фінансування дефіциту, що склався.

Слід зазначити, що проблема подолання дефіциту  бюджету  в  Україні  є однією з найважливіших і найсуперечливіших фінансових проблем.  Під  час  її обговорення нерідко розглядають  досвід  зарубіжних  країн,  економіка  яких функціонує нормально і за п'яти-, і за десятивідсоткових  рівнів  бюджетного дефіциту щодо ВВП. Однак тут слід мати на  увазі, які джерела фінансування дефіциту бюджету існують у цих країнах, оскільки саме вибір джерел фінансування дефіциту бюджету, а не його розмір сам  собою має принципове значення для функціонування економіки.

Зовнішні позики можуть надавати уряду міжнародні фінансові організації, іноземні уряди та приватні іноземні фірми. Фінансування бюджетного дефіциту за рахунок зовнішніх позик означає виникнення можливості здійснення додаткових державних витрат без обмеження поточного споживання і реальної інвестиційної діяльності приватного сектора. Водночас є можливість виникнення нового явища – державного боргу, що тісно пов’язане з дефіцитом державного бюджету. Водночас повернення боргу і його обслуговування будуть здійснюватися  за  рахунок майбутнього  виробництва,  а це потребує в подальшому відповідного збільшення імпортних товарів і послуг. 

Наявність державного боргу  призводить до певних соціальних наслідків:

1) тягар державного  боргу несуть на собі всі  громадяни – платники податків, а вигоду дістають лише деякі – цінні папери державного боргу розміщуються здебільшого серед високоприбуткових підприємств і заможних громадян. Отже, лише вони мають доходи, а відшкодовують сам борг і відсотки по ньому усі громадяни;

2) державний борг, що  виник з вини одного покоління може лягати тягарем на плечі наступних поколінь – відсотки по державному боргу збільшують загальну суму самого боргу. Ситуація загострюється, якщо взяті кошти держава використовує не на ефективні інвестиції, а, наприклад, на поточні споживання. Подібне використання коштів у майбутньому призведе до скорочення споживання, зниження рівня добробуту громадян, адже для покриття боргу доведеться або збільшувати податки або зменшувати соціальні витрати.

Зовнішній державний  борг, що перевищує 80% від ВВП, вважається небезпечним для стабілізації економіки, а до 60% – нормальним.

Внутрішні позики як засіб  покриття дефіциту певною мірою негативно  впливають на економіку країни. По-перше, при певних умовах уряд вдається до примусового розміщення державних цінних паперів і порушує ринкову мотивацію діяльності приватних фінансових інститутів. По-друге, якщо навіть уряд створює достатні стимули для купівлі юридичними і фізичними особами цінних паперів уряду, то державні позики, мобілізуючи вільні кошти на ринку позикового капіталу, обмежують можливості одержання кредиту приватними фірмами. Фірми особливо невеликі та середні, не є для банків такими надійними позичальниками, як державні органи. Збільшення попиту на ринку позикового капіталу через нові державні позики сприяє подорожчанню кредиту – зростанню облікової ставки.

Результати  емпіричних досліджень учених свідчать, що  в  Україні триває низька еластичність заощаджень  за  відсотковими  ставками,  а  отже, існує низька можливість  збільшення  добровільних  заощаджень  населення  за бюджетного дефіциту.