Поняття, сутність, роль ціни. Види ціни

Франкування цін широко використовується як у  внутрішній, так і в міжнародній  торгівлі. У практиці вітчизняного ціноутворення найбільшого поширення  франкування цін набуло на залізничному транспорті. У цій галузі діють  такі види франко: «франко – склад постачальника», «франко – станція відправлення», «франко – вагон станція відправлення», «франко – вагон станція призначення», «франко – станція призначення» і «франко – склад споживача». Так, якщо виробник реалізує свою продукцію безпосередньо зі складу, то надана їй ціна «франко – склад постачальника» означає, що всі витрати на доставку продукції бере на себе покупець. Ціна «франко – станція відправлення» свідчить, що витрати на доставку продукції до станції відправлення несе постачальник, а за умови сплати ним і вартості завантаження цієї продукції у вагони, ціна буде називатися «франко – вагон станція відправлення». При ціні «франко – станція призначення» продавець бере на себе також витрати зі сплати транспортного тарифу. Якщо застосовується ціна «франко – склад споживача», то всі витрати на транспортування і навантажувально-розвантажувальні роботи до самого складу покупця несе постачальник.

Залежно від  інших видів транспортних засобів, що використовуються для перевезення  продукції, застосовуються різновиди  франко: на морському транспорті – «франко – порт», на річковому – «франко – пристань», на автомобільному – «франко – кар’єр» та ін. [14]

Відповідно  до характеру використання ціни поділяються на:

- довідкові;

- ціни фактичних  угод;

- стартові;

- лімітні;

- заставні;

- сезонні та ін.

Довідкові – це інформаційні ціни, що є відправною точкою для встановлення, як правило, договірної ціни. Вони відкрито публікуються в різних друкованих виданнях, спеціальних бюлетенях, фірмових каталогах, прайслистах. У більшості випадків довідкові ціни відіграють роль базисних цін, тобто цін товарів певної якості, розмірів, хімічного складу і т. ін. [13]

На відміну від довідкових цін, ціни фактичних угод є критерієм  для встановлення контрактної ціни. Однак такі ціни регулярно не публікуються, а з’являються у пресі лише щодо окремих операцій. Між тим  зіставлення цін фактичних угод і довідкових дає змогу об’єктивніше встановити рівень цін у певному  контракті.

Стартові – це вихідні ціни, які показують, головним чином, нижню їхню межу. Спираючись на таку ціну, продавець підвищує її до рівня, що відповідає конкретним умовам і термінам реалізації продукції. Такі ціни застосовуються під час продажу товарів на аукціонах або на конкурсній основі.[7]

Лімітна ціна показує верхню її межу, яка визначається на стадії розроблення нової продукції, переважно, виробничо-технічного призначення. Вона є критерієм економічної доцільності  розроблення нової техніки з  заданими параметрами.

Заставна ціна – це ціна товару, який підлягає поверненню. Такі ціни встановлюються на скляну тару, відеокасети в прокатних пунктах, у ломбардах.

До сезонних належать ціни, які змінюються протягом року. Сезонні  коливання цін значною мірою зумовлюються змінами у витратах на виробництво та реалізацію товарів у різні періоди року. Найбільш широко сезонні ціни застосовуються на сільськогосподарську продукцію.[9]

За ступенем стійкості  в часі розрізняють такі ціни:

- тверді, які встановлюються під час укладання договору і діють протягом всього його терміну дії;

- рухливі: зафіксована в договорі ціна, у разі зміни ринкової ціни товару, може змінюватися в момент постачання;

- змінні: у договорі встановлюється вихідна ціна і передбачається формула внесення поправок у випадку зміни вартості ціноутворюючих факторів;

- з наступною фіксацією: при укладанні договору визначаються умови фіксації і принцип визначення ціни. [7]

Розрізняють ціни і за територіальним критерієм:

• регіональні (поясні);
• національні;
• світові.

Регіональні ціни – встановлюються на певних територіях країни. Національні ціни – це ціни, за якими здійснюється реалізація продукції на національному ринку. Вони формуються структурою національного виробника, витрат на реалізацію продукції та ін. Особливе місце серед цін посідають світові ціни. їх формування принципово відрізняється від визначення національних цін. Вони поділяються на експортні ціни світових постачальників товарів і послуг та імпортні ціни в країнах їх ввезення. Ціни на імпортовану продукцію встановлюються на базі митної вартості імпортних товарів, валютного курсу, витрат на реалізацію певних товарів усередині країни їх ввезення.[19]

Ще розрізняють ціни за формами продажу:

• контрактні (договірні) ціни – це ціни, встановлені за фактичною домовленістю між сторонами угоди купівлі-продажу;
• біржові котирування – це ціна того чи іншого товару, за якою він реалізовується через біржу;
• ціни ярмарків і виставок (такі ціни часто бувають пільговими);
• аукціонні ціни.[13]

За стадіями продажу розрізняють такі ціни:

- ціни пропозиції – це стартові ціни, які встановлює продавець;

- ціни попиту – ціни, за якими покупець зацікавлений придбати товар;

- ціни реалізації – це фактичні ціни угоди купівлі-продажу.

Також існує такий вид  цін, як трансфертні ціни – це умовно-розрахункові ціни, за якими структурні підрозділи підприємства передають один одному товари або надають послуги.[17]

Встановлення трансфертних цін – трудомісткий процес, в якому відображаються різні інтереси представників структурних підрозділів. Існує кілька підходів до встановлення трансфертних цін.[16]

Трансфертні ціни можуть встановлюватися  на базі:

• ринкових цін (або договірних) – у цьому разі за основу беруть поточні або середні ринкові ціни; в разі відсутності ринково обґрунтованих цін на нову продукцію – ціни на продукти-аналоги. Практикується введення певних знижок, що стимулює підрозділи фірми виконувати послуги внутрішніх, а не зовнішніх партнерів;
• фактичної ціни готової (кінцевої) продукції, що встановлюється, наприклад, на деталі та комплектуючі вузли виходячи з фактичної ціни реалізації кінцевої продукції, за винятком витрат на виробництво та прибутків підприємств-постачальників. «Очищення» фактичної ціни відбувається зворотнім чином відносно до технологічного ланцюга виробництва шляхом урахування витрат та доданої вартості в кожному виробничому підрозділі (від «реалізації» до постачання). Водночас розраховується певна величина прибутку, яка прирівнюється до середньої норми прибутку, або обсягу товарообігу (вузла чи деталі);
• витрат на виробництво, де відбито повні, прямі (змінні), нормативні та граничні (маржинальні) витрати. Найчастіше в цінах відображено фактичні витрати, що калькулюються у відділеннях; іноді такі ціни коригуються з використанням «зовнішніх» критеріїв конкурентоспроможності продукції, що реалізується на певному ринку;
• договорів між окремими підрозділами. Такі ціни враховують ринковий рівень цін;
• змішаних методів, де відбито переважно ринкові ціни, що визначає конкурентоспроможність окремих відділень порівняно із зовнішніми агентами.[13]

Наведений перелік не вичерпує всі види цін, які використовуються в економічних процесах. На практиці застосовується понад 300 різновидів цін, які різняться між собою за змістом та метою застосування.

Між усіма цінами, що функціонують в економіці, існує нерозривний  зв’язок. Він базується на принципі «сполучених посудин», згідно з яким зміна того чи іншого виду цін веде до певних змін у формуванні рівня інших. При цьому першочергову роль у системі цін відіграють ціни на продукцію базових галузей промисловості, зокрема, паливно-енергетичної (вугільна, газова, нафтопереробна, електроенергетика) та металургії. Так, зміна цін на енергоносії швидко впливає на рівень цін усіх без винятку галузей економіки, а динаміка закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію в першу чергу відбивається на цінах товарів легкої та харчової промисловості. Між змінами цін існує не тільки прямий, а й обернений зв’язок. Наприклад, підвищення цін у паливному комплексі через деякий час повертається в ці ж галузі через подорожчання спожитої ними техніки.

 

 

5. Процес ціноутворення. Цінова політика фірми.

 

Ціни відіграють важливу  роль не тільки в економіці в цілому, але і в підприємницькій діяльності окремих підприємств, тому від їх рівня залежать кінцеві результати їх діяльності, в тому числі прибуток і рентабельність. Ціни виступають основним фактором у вирішенні таких  питань, як визначення ринків збуту  продукції, доцільності виробництва  товарів або послуги, розрахунку витрат виробництва, визначення обсягів  інвестицій, тому все що пов'язано  з ціноутворенням є дуже важливим питанням для ефективної діяльності підприємством.

Ціноутворення являє собою процес встановлення ціни на доставлені на ринок або надані споживачеві у процесі виготовлення товари чи послуги.

Процес ціноутворення – це процес розроблення, ухвалення і практичної реалізації цінових рішень.[9]

Ціноутворення починається  з методики розрахунку ціни пропозиції, до якої належать такі основні елементи, як визначення завдання ціноутворення, оцінка витрат виробництва підприємства (собівартості продукції), вивчення попиту, аналіз цін і товарів конкурентів, вибір методу ціноутворення і встановлення остаточної ціни.[9]

Завдання ціноутворення  визначають у процесі вибору таких  варіантів поведінки підприємства на ринку і цінової політики:

- забезпечення виживання підприємства;

- максимізація прибутку і розширене відтворення індивідуального та колективного капіталу;

- входження в лідируючу групу підприємств за величиною ринків збуту, привласненого прибутку, якості виготовлених товарів та надання послуг.

Основним завданням є  максимізація прибутку, оскільки в  ньому певною мірою відображаються всі інші завдання. [11]

При визначенні методологічних засад ціноутворення зазвичай розглядають методи, принципи, етапи, моделі ціноутворення та найпоширеніші типи цінової політики. Двома найважливішими елементами методології є методики і принципи ціноутворення.

Метод ціноутворення – це конкретний спосіб, прийом, сукупність послідовних дій щодо визначення та обґрунтування ціни конкретного товару. Існує чимало методів ціноутворення. Їхнє розділення на групи є доволі умовним і залежить від того, який чинник домінує при визначенні ціни і, відповідно, з якого чинника розпочинається її обґрунтування. Наприклад, методи, що базуються на попиті, означають, що базову ціну товару встановлюють передусім на основі вивчення попиту споживачів, на витратах – на базі розрахунку середніх витрат, на конкуренції – з урахуванням цін конкурентів і т.д. [9]

У практиці ціноутворення  використовують різноманітні методи визначення вихідної ціни на товари, які можна об'єднати у три базові моделі, відповідно до факторів, що визначають цінову політику фірми:

1) модель ціноутворення,  що базується на витратах виробництва;

2) модель ціноутворення,  що базується на попиті;

3) модель ціноутворення,  що базується на конкуренції.  Використання будь-якої з цих  моделей передбачає урахування  факторів, які покладено в основу двох інших моделей. Так, якщо використано витратну модель, визначену ціну на товар доцільно скоригувати з урахуванням ринкового попиту на цей товар і цін на товари конкурентів.[13] Кожна модель містить конкретні методи ціноутворення. Розглянемо найбільш поширеніші з них.

Витратні методи ціноутворення полягають в тому, що основою для визначення ціни є базові витрати на одиницю продукції, до яких додається надбавка – величина, що покриває невраховані витрати і прибуток. Через це їх часто називають "витрати плюс". Цими методами в ринковій системі господарювання визначають нижню межу ціни, відтак кінцева ринкова ціна може бути вище за неї.

Сферою застосування витратних  методів є ситуації, де збут гарантований, наприклад, при ціноутворенні на такі товари:[9]

• дорогу принципово нову, тобто унікальну продукцію;
• товари штучного виробництва (на замовлення);
• товари на держзамовлення (об'єкти ВПК, космічні дослідження, будівництво об'єктів, НДДКР та ін.);
• продукцію, для якої держава обмежує рівень рентабельності;
• продукцію підприємств-монополістів.