Особливості соціальної роботи з ВІЛ-інфікованими особами

Міністерство  освіти  і  науки  України

Тернопільський  інститут  соціальних  та  інформаційних  технологій

 

 

Кафедра соціального

управління

 

 

 

 

 

Курсова робота

з навчальної дисципліни: «Технологія соціальної роботи з проблемними групами»

на тему: «Особливості соціальної роботи з

ВІЛ-інфікованими особами»

 

 

 

 

 

 

студента ІV курсу групи СРз-51

Гнатюка Сергія

Вікторовича

Науковий керівник:

Лимар Валентина Петрівна

Старший викладач кафедри

соціального управління

 

 

Курсова робота захищена «___»____________2012р.

Оцінка  «____________________________________»

Члени комісії: _______________________________

_____________________________________________

 

 

Тернопіль - 2012

Зміст

ВСТУП……………………………………………………………………………....3

РОЗДІЛ І ВІЛ-ІНФЕКЦІЯ ЯК СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМА…………...................5

1.1 Сутність  поняття ВІЛ/СНІД................................................................................5

1.2 Сучасний  стан проблеми поширення епідемії ВІЛ-інфекції в Україні……..9

1.3 Нормативно-правова база щодо профілактики ВІЛ/СНІДу...........................16

ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ.................................................................21

РОЗДІЛ II ТА МІЖНАРОДНИЙ  ДОСВІД ТА ВПРОВАДЖЕННЯ

 ІННОВАЦІЙ ЩОДО ПРОФІЛАКТИКИ ВІЛ-ІНФЕКЦІЇ………………..….....22

2.1 Діяльність державних та недержавних установ та організацій щодо профілактики ВІЛ/СНІДу…………………………………………………………22

2.2 Міжнародний досвід щодо профілактики ВІЛ/СНІД......................................

2.3 Соціальний проект «Профілактика ВІЛ/СНІДу серед учнівської молоді».......................................................................................................................

ВИСНОВКИ ДРУГОГО  РОЗДІЛУ.........................................................................

ВИСНОВКИ...............................................................................................................

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..................................................................

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність  теми. Щороку швидко зростає кількість хворих, а також ВІЛ-інфікованих у всьому світі. Пандемія ВІЛ-інфекції досягла України наприкінці 80-х років, коли поширення цієї «хвороби віку» створило загрозу не лише здоров'ю людей, але й розвитку та виживанню людства. Аналіз епідситуації протягом останніх 10 років свідчить про те, що наша країна перебуває на початковому етапі епідемії. З 1995 р. у південних областях (Одеська, Миколаївська, Херсонська та ін.) зареєстровано вибухоподібний сплеск інфекції серед ін'єкційних наркоманів. Епідемія ВІЛ-інфекції у цій ситуації може розглядатися як вторинне явище і повною мірою залежить від росту наркоманії та хвороб, що передаються статевим шляхом, тобто є соціальною проблемою суспільства.

Аналіз епідемічної  ситуації з ВІЛ-інфекції в Україні  свідчить про те, що ця інфекція кинула виклик системі охорони здоров'я: темпи розвитку епідемії ВІЛ-інфекції/СНІД випереджають темпи розгортання діяльності щодо запобігання йому, включаючи надання антиретровірусної терапії (далі - АРТ) всім, хто її потребує. Смерть безпосередньо від захворювань, обумовлених СНІДом, уже стала реальною загрозою для тисяч ВІЛ-інфікованих мешканців України: в 2011 році від СНІДу померли 3096 осіб, у тому числі 19 дітей.

Все вищевикладене обумовило  вибір теми: особливості соціальної роботи з ВІЛ-інфікованими особами.

Проблему ВІЛ-інфікування  у медичному, соціальному і психологічному аспектах досліджували А.Г. Асмолов, Є.В. Бикова, О.Є. Тен, В.М. Черносвітов. Соціальні проблеми, пов'язані з ВІЛ-інфікуванням вивчені Л.К. Грачовим, Г.І. Сидоренко, Г.Г. Онищенко, Є.І. Холостовой

Протиріччя дослідження: між зростанням кількості ВІЛ-інфікованих  та недостатнім використанням можливостей  соціальної роботи з даною категорією людей.

Мета: на основі аналізу змісту соціальної роботи з ВІЛ-інфікованими неповнолітніми виявити можливості міжвідомчої взаємодії у цій діяльності.

Завдання дослідження:

– розкрити основні понття ВІЛ-інфекції як соціально небезпечного захворювання

– проаналізовати сучасний стан проблеми поширення епідемії ВІЛ-інфекції в Україні,

– розглянути нормативно-правова база щодо профілактики ВІЛ/СНІДу.

– обгрунтувати комплексний підхід в соціальній роботі, на прикладі міжвідомчої взаємодії різних соціальних установ з проблеми ВІЛ-інфікування,

– вивчити міжнародний досвід щодо профілактики ВІЛ/СНІД,

– розробити соціальний проект «Профілактика ВІЛ/СНІДу серед учнівської молоді»

Об'єкт дослідження: соціальна робота з ВІЛ-інфікованими особами.

Предмет дослідження: зміст соціальної роботи з ВІЛ-інфікованими особами.

Методи дослідження:

теоретичні: аналіз узагальнення, систематизація;

емпіричні: опитування, контент-аналіз, математична обробка результатів.

Структура роботи: курсова  робота складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.

У першому роздімі розкрито основні понття ВІЛ-інфекції як соціально небезпечного захворювання, розкрито сучасний стан проблеми поширення епідемії ВІЛ-інфекції в Україні, розглянута нормативно-правова база щодо профілактики ВІЛ/СНІДу. У другому розділі комплексний підхід в соціальній роботі, на прикладі міжвідомчої взаємодії різних соціальних установ з проблеми ВІЛ-інфікування, розкрито міжнародний досвід щодо профілактики ВІЛ/СНІД, розроблено соціальний проект «Профілактика ВІЛ/СНІДу серед учнівської молоді». У висновку наведено основні висновки дослідження.

 

 

 

РОЗДІЛ І ВІЛ-ІНФЕКЦІЯ ЯК СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМА

1. Сутність поняття ВІЛ/СНІД

Відповідно  до визначення Всесвітньої Організації  з охорони здоров’я ВІЛ/ СНІД –  це вірусна хвороба, що перешкоджає  боротьбі організму проти інфекцій і ракових захворювань.[5, с.12]. Інфіковані ВІЛ люди легко піддаються опортуністичним (викликаються мікроорганізмами, які, як правило, не є патогенними) і загрозливим для життя хвороб. Ці хвороби найчастіше лікуються, однак успішних способів вилікування цих хвороб в умовах імунної недостатності, дотепер немає.

ВІЛ-інфекція - це повільно прогресуюче вірусне  захворювання імунної системи, що призводить до ослаблення імунного захисту від  пухлин та інфекцій. Стадія ВІЛ-інфекції, при якій з-за зниження імунітету  у людини з’являються вторинні інфекційні або пухлинні захворювання, називається синдром набутого імунодефіциту (СНІД) [4, с.7]..

СНІД (синдром набутого імунодефіциту) - це нове інфекційне захворювання, що фахівці визнають як першу у відомій історії людства дійсно глобальну епідемію.

Вперше  інформація про СНІД з'явилася в  американській науковій літературі в 1981 р. Лікарі в Нью-Йорку й Лос-Анджелесі виявили в групи хворих незвичайну форму саркоми Капоші, а в іншої групи – рідку злоякісну форму пневмоцистної пневмонії. Захворілими були чоловіки-гомосексуалісти. До кінця 1981 р. таких хворих було зареєстровано вже більше ста. У багатьох з них був виявлений дефіцит клітинного імунітету. Надалі група ВІЛ-інфікованих збільшилася за рахунок, хворих, яким неодноразово переливали кров, наркоманів, що вводив наркотики за допомогою шприців[ 5, с.  2-8]

В 1983 р. ученими у Франції й у США був виділений вірус ВІЛ, що викликає СНІД. Було встановлено, що він передається через рідкі середовища організму: кров, сперму, піхвовий секрет, материнське молоко. Дослідження показали, що вірус імунодефіциту втримується також у клітках мозку й спинномозкової рідини. [, с.12].

Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) відноситься  до сімейства ретровірусів, (повільних  вірусів). У цей час виділяють  два типи вірусу – ВІЛ-1 і ВІЛ-2, що розрізняються по своїх структурних й антигенних властивостях. Що ж стосується сприйнятливості людей до ВІЛ, то за всім даними вона загальна. Іншими словами, генетично обумовленою несприйнятливістю до цього вірусу жодна людська раса не володіє.

ВІЛ має підвищену здатність до мутацій, що може приводити до появи нових  штамів, стійких до наявних противірусних  препаратів. ВІЛ надзвичайно чутливий до зовнішніх впливів. Він гине при  використанні всіх відомих дезінфікуючих  засобів навіть у незначній концентрації й губить активність при нагріванні вище 56°С у плин 30 хвилин, а при кип'ятінні – через одну хвилину. Згубними для ВІЛ є такі фактори, як сонячне й штучне ультрафіолетове  випромінювання, а також всі види іонізуючого випромінювання. Є дані про те, що ВІЛ губить активність під впливом захисних ферментів, що втримуються в слині й поті. У той же час ВІЛ у деяких природні для нього ситуаціях виявляв тенденцію до відносно тривалого виживання.

ВІЛ-інфіковані люди повинні підтримувати постійний  контакт зі своїм лікуючим лікарем, щоб той мав можливість спостерігати за їхньою імунною системою. Існує аналіз крові, що називається Т-клітинний тест, або СD4, що показує, як імунна система справляється зі своїми функціями. Якщо кількість клітин СD4 з часом падає, це вказує на послаблення імунної системи. В ідеалі варто проходити цей тест кожні 3-6 місяців і регулярно порівнювати його результати.

ВІЛ - інфекція передається від однієї людини до іншої такими способами:

• При використанні нестерильних голок чи шприців (тих, котрі вже були у вживанні і заражені ВІЛ) для ін'єкцій;
• При переливанні інфікованої крові неінфікованій людині;
• При занятті незахищеним сексом;
• Від інфікованої матері до новонародженої дитини під час виношування плоду, при пологах чи годуючи дитину грудьми (слід зазначити, що зараз існують ефективні препарати, що дозволяють запобігти передачі ВІЛ від матері до дитини. Ці препарати доступні в Україні).

ВІЛ не передається:

• Через чхання, кашель, при перебуванні в одному приміщенні з інфікованою людиною (вірус дуже нестійкий і гине поза організмом людини);
• Через укуси комах;
• Через домашніх тварин;
• При обіймах, рукостисканні, поцілунку;
• При використанні загального посуду (чашок, вилок, ложок), рушників, постільної білизни, телефону, унітазу, ванни, басейну, і т.д.

Шляхи інфікування вірусом імунодефіциту  людини.

Інфікування ВІЛ відбувається при паданні  інфікованого матеріалу  або на слизові  оболонки, або на пошкоджену шкіру  людини. Також можливо внутрішньоутробне  зараження полу від інфікованої  матері (див. табл. 1.1).

Таблиця  1.1            

Шляхи та фактори інфікування вірусом  імунодефіциту людини

№	Шляхи	Фактори	Уразливий   контингент
1	Вертикальний ( від матері  до дитини): трансплацентарно під час вагітності; під час пологів; пригрудному вигодовуванні.	кров грудне молоко	діти матерів із ВІЛ
2	Трансплантація  органів і тканин: пересадка; підсадка; переливання; інфузія; ін’єкції; поранення ; укол; контакт із слизовими	кров; препарати крові; донорські тканини; донорські органи	особи, які вживають ін’єкційні наркотики; реципієнти крові та органів; медичні працівники та персонал соціальних і дитячих установ , що надають допомогу особам з ВІЛ; пацієнти; правоохоронці; спортсмени.
3	Статевий  контакт із пенетрацією: анальний; вагінальний; оральний.	менструальна кров; сперма; вагінальний секрет	гомо і бісексуали; працівники секс-індустрії та їх клієнти; ті, хто має багато сексуальних партнерів; молодь.

 

З огляду на те, що ВІЛ розмножується в лімфоцитах та інших клітинах організму, він  міститься практично в усіх біологічних рідинах ( крові, лімфі, виділеннях статевих органів, спермі, мочі, сльозі, слині, поті, а також у грудному молоці). Проте його кількість там не однакова. В поті, слині та сльозі  його присутність незначна, і тому з ними вірус не передається. Отже, ані кашель, ані чхання  ВІЛ-інфікованої людини не загрожує іншим бути зараженими ВІЛ, користування спільним посудом, лазнею, туалетами або ваннами, роздягальнями та спортивними залами  також безпечно. Без страху заразитися  можна ручкатися. обійматися, штовхатися і торкатися один одного.

ВІЛ-інфекція на кожного  впливає по-різному емоційно та фізично. Деякі почувають фізичний вплив  ВІЛ майже відразу ж після  інфікування і страждають захворюваням протягом усього життя, що залишилося. Інші відчувають слабкий вплив вірусу протягом багатьох років. Багато ВІЛ-інфікованих людей існують у проміжку "між" цими двома екстремальними випадками, періодично хворіючи і маючи проблеми зі здоров'ям та протягом тривалих періодів часу не випробуючи чи хвороб чи дискомфорту. Різні люди реагують по різному, дізнавшись, що він чи вона інфіковані ВІЛ. Деякі намагаються не думати про Віл-інфекцію і живуть, як і колись. Іншим же важко ігнорувати цю проблему, і вона стає основною частиною їхнього життя. В даний час не існує можливості лікування від СНІДу. При відсутності належного лікування в більшості ВІЛ-інфікованих людей ВІЛ переходить у стадію СНІДу через 5-10 років з моменту зараження. Тому СНІД вважається смертельним захворюванням. Незважаючи на це, багато людей з Віл-інфекцією живуть повноцінним життям протягом багатьох років.[2, c.46-47]

Домашній догляд за членом сім'ї чи іншою лбдиною  може бути важким випробуванням, але  часто приносить моральне задоволення. Є кілька основних речей, що полегшують цю важку справу. Якщо ваш друг чи член родини заражений ВІЛ-інфекцією, вам необхідно обміркувати, що знадобиться цій людині, якщо його стан погіршиться.

 

 

1.2 Сучасний стан  проблеми поширення епідемії  ВІЛ-інфекції в 

Україні

Поширення ВІЛ-інфекції в Україні триває вже 20 років, але епідемічного характеру епідемія набула, відколи збудник СНІДу потрапив у середовище ін'єкційних наркоманів. Епідемічна ситуація, незважаючи на неухильні зусилля держави, міжнародних і національних неурядових організацій ще не має тенденції до стабілізації. Масштаби епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу в Україні продовжують зростати.

З часу виявлення  першого випадку ВІЛ-інфекції у 1987 році і до 2011 року включно в Україні  офіційно зареєстровано майже 117 тис. випадків ВІЛ-інфекції серед громадян України, у тому числі 37 тис. захворювань на СНІД та 21 тис. випадків смерті від нього.