Особливості соціальної роботи з ВІЛ-інфікованими особами

Протягом 2011 року в країні зареєстровано 20,5 тис. нових випадків ВІЛ-інфекції (44,7 на 100 тис. населення). Завдяки реалізації комплексу заходів, спрямованих на призупинення епідемії ВІЛ-інфекції, зокрема серед споживачів ін’єкційних наркотиків (СІН), темпи приросту захворюваності на ВІЛ, починаючи з 2006 року, невпинно знижаються. Так, якщо в 2006 році у порівнянні з попереднім 2005 роком, показник захворюваності на ВІЛ-інфекцію в цілому по країні збільшився на 16,8%, то в 2011 році, у порівнянні з 2010 роком, лише на 3,3% (див. діаграму 1.1).

Діаграма 1.1 Динаміка офіційно зареєстрованих нових випадків ВІЛ-інфекції та темпів приросту серед громадян України по роках.

У 2011 році зареєстровано  значне зростання показників захворюваності на ВІЛ-інфекцію в деяких західних та центральних регіонах країни з низьким  та середнім рівнем поширеності ВІЛ-інфекції: в Івано-Франківській області на 45,3%, у Закарпатській   24,0%,  Житомирській  34,6%,  Хмельницькій  12,9%,  Черкаській  20,3%, а також в східній Луганській області на  22,1% та в південній Одеській області  36,7%.

Кількість хворих на СНІД в країні збільшувалася до 2006 року, включно. Вперше у 2007 році було зареєстровано деяке зниження захворюваності на СНІД (з 10,1 на 100 тис. населення у 2006 році до 9,8 на 100 тис. населення у 2007 році). В 2009 - 20010 роках вдалося утримати ці показники на рівні 9,5 та 9,7 на 100 тис. населення, проте в 2011 році, в порівнянні з 2010 роком, цей показник ріс до 12,8 на 100 тис. населення. Збільшення зареєстрованих показників захворюваності  на  СНІД у 2011 році може бути деякою мірою обумовлено впливом наказу МОЗ України від 22.12.2011 року № 551 “Про затвердження клінічного протоколу антиретровірусної терапії ВІЛ-інфекції у дорослих та підлітків”, де дефініція "СНІД" визначається відповідно до Клінічної класифікації стадій ВІЛ-інфекції ВООЗ 2006 року та включає діагноз як "туберкульоз легеневий", так й "туберкульоз поза легеневий".

В останні роки в Україні відмічається зростання  кількості ВІЛ-інфікованих осіб, з яких значна кількість молодих  людей, виявлених через наявність  клінічних ознак хвороби. В 2011 році майже 26% підтверджених випадків ВІЛ – інфекції отримані в результаті обстежень за клінічними показаннями. У ряді регіонів цей показник ще вище – у Дніпропетровській області він становить 35%, у Миколаївській –34%, АР Крим – 31%,  Полтавській – 29%, в Запорізькій, Кіровоградській, Одеській областях - понад 28%.

В Україні в 2011 році діагноз ВІЛ-інфекції та СНІД встановлено одночасно в 2 620 (45%) випадках з 5 861 нових випадків СНІД, зареєстрованих протягом звітного року.

Найбільш поширеним  СНІД-індикаторним захворюванням в  Україні, як і раніше, залишається туберкульоз, який  виявлено в 3 609 з 5 861  (61,6%) всіх нових випадків СНІД, у тому числі в 1 568 з 2 620 (59,8%) серед вперше виявлених випадків ВІЛ-інфекції в стадії СНІД.

Аналіз епідемічної  ситуації з ВІЛ – інфекції в  Україні свідчить про те, що ця інфекція кинула виклик системі охорони здоров’я: темпи розвитку епідемії ВІЛ-інфекції/СНІД випереджають темпи розгортання діяльності щодо її запобігання, зокрема надання антиретровірусної терапії (АРТ) всім, хто її потребує. Смерть безпосередньо від захворювань, зумовлених СНІД, вже стала реальною загрозою для тисяч ВІЛ-інфікованих мешканців України: в 2011 році від СНІД померло 3 096 осіб, у тому числі 39 дітей та підлітків. Найбільше  молодих людей померло в Донецькій та Одеській областях – по 12 у кожній, сім дитей померло в Дніпропетровській області, чотири – у Миколаївській, та по одній дитині померло у Вінницькій, Запорізькій, Кіровоградській та Полтавській областях.

Показник смертності від хвороб, зумовлених СНІД, у 2011 році виріс у порівнянні з попередніми п’ятьма роками і склав 6,8 на 100 тис. населення;в попередні п’ять років він становив 4,6; 5,2; 5,4; 5,8; 5,6 на 100 тис. населення, відповідно (див. діаграму 1.2).

Діаграма 1.2 Кількість нових  випадків СНІД та померлих від хвороб, обумовлених СНІД, серед громадян України в 1991 – 2011 рр.

Кількість ВІЛ-інфікованих  осіб, які перебували під диспансерним наглядом в Україні на 01.01.2011 року, становить понад 110 тис. осіб (242,0 на 100 тис. населення), з них понад 14 тис. з діагнозом СНІД (30,8 на 100 тис. населення). Що стосується молоді, то цей показник становив 10.4 тис. осіб (25,0 на 100 тис. населення), які перебували під диспансерним наглядом в Україні, з них понади 2132 особи з діагнозом СНІД (8 на 100 тис. населення).

З 110 тис. ВІЛ-інфікованих  осіб, які перебували під наглядом на кінець 2011 року, 56,0% складали чоловіки, 44,0% – жінки, 81% ВІЛ-інфікованих осіб були мешканцями міста, а 19% – села. Серед ВІЛ-інфікованих 88% складали особи  молодого, репродуктивного та працездатного віку. Якщо співвідношення за статтю серед нових випадків ВІЛ-інфекції, зареєстрованих у 2011 році, зберігається, то розподіл за місцем проживання змінюється – зростає відсоток ВІЛ-інфікованих мешканців села. Співвідношення мешканців міста та села в 2011 році є наступним: 76,5% та 23,5%.

Найбільш високі показники поширеності ВІЛ-інфекції, як і в попередні роки, зареєстровано  у південно-східних регіонах країни: у Дніпропетровській області  – 553,8 на 100 тис. населення (18 470 осіб), у  Донецькій області – 536,7 (23 738 осіб), в Одеській – 521,3 (12 395 особи), у Миколаївській області – 519,2 (6 143 особи), у м. Севастополі – 402,3 (1 524 особи), в АР Крим – 331,6 (6 482 особи), у м. Київ – 268,0 на 100 тис. населення (7 388 осіб). В зазначених регіонах цей показник значно перевищує середній по країні.

Найбільш високі показники  поширеності СНІД також зареєстровано  в південно-східних регіонах країни: у Донецькій області – 73,7 на 100 тис. населення (3 258 осіб), у Дніпропетровській  – 70,3 (2 345 особи), у м. Севастополі – 62,6 (237 осіб ), в Одеській області – 58,6 (1 394 особи), у Миколаївській – 35,9 (425 осіб ), в АР Крим – 38,9 (761особа), а також в м. Київ – 39,2 на 100 тис. населення (1 080 осіб ). Середня частка молодих осіб за даними показників становить не менше – 31%  від загальної кількості.

У відповідності  до рекомендацій ЮНЕЙДС та ВООЗ, реєстрація випадків ВІЛ-інфекції серед молоді відображає рівень  так званих "нових  випадків" зараження, оскільки загроза  інфікування ВІЛ для цієї групи виникла недавно. Абсолютна кількість і питома вага випадків ВІЛ – інфекції серед СІН у віковій групі 14 – 24 роки від загальної кількості нових випадків ВІЛ-інфекції серед усіх СІН мають стійку тенденцію до зменшення, починаючи  з 2004 року (див. діаграм1.3).

 Діаграма 1.3 Абсолютне число  та питома вага  ВІЛ – інфікованих  СІН  у віці 14 – 24 років від  числа нових випадків ВІЛ-інфекції серед СІН.

При аналізі  домінуючих шляхів передачі ВІЛ –  інфекції, було встановлено, що з 1995 до 2008 року основним шляхом передачі збудника був парентеральний, переважно при введенні наркотичних речовин ін’єкційним шляхом.  В 2009 році відбулася зміна шляхів передачі ВІЛ – частка статевого шляху передачі стала вище парентерального при ін'єкціях наркотиків. У 2011 році продовжувалося зростання (до 45%) частки молодих осіб, які були інфіковані статевим шляхом, та зменшення питомої ваги інфікованих при введенні наркотичних речовин ін’єкційним шляхом – до 33,8% (див. діаграму 1.4).

Діаграма 1.4 Шляхи інфікування ВІЛ  серед нових офіційно зареєстрованих випадків ВІЛ-інфекції  у 2011 р.

Матеріали  епіднагляду  свідчать про те, що нова хвиля інфікування  ВІЛ статевим шляхом тісно пов’язана  з небезпечною сексуальною поведінкою СІН та їх статевих партнерів. Тобто, на сьогодні Україна залишається в категорії країн з концентрованою стадією епідемії ВІЛ-інфекції, що зосереджена серед окремих груп населення високого ризику інфікування ВІЛ, зокрема споживачів ін’єкційних наркотиків. Щодо динаміки епідемічного процесу ВІЛ–інфекції серед СІН в Україні, то за даними рутинного епідеміологічного нагляду, з 1999 по 2007 рік, відбувалося збільшення абсолютної кількості СІН серед нових випадків ВІЛ-інфекції при щорічному зменшенні частки СІН серед загальної кількості нових випадків ВІЛ-інфекції серед молоді. В останні 5 років (2007–2011рр.) реєструється майже однакова абсолютна кількість нових випадків ВІЛ-інфекції серед СІН при тому, що тенденція до зменшення частки СІН зберігається (див. діаграму 1.5).

Аналіз результатів  обстеження на антитіла до ВІЛ споживачів ін’єкційних наркотиків за кодом 102 показав, що рівень інфікованості ВІЛ (на 100 обстежень) був найвищим у 2007 році і в останні роки спостерігається  стійка тенденція до його зменшення (див. діаграму 1.6).

Діаграма 1.5 Динаміка офіційно зареєстрованих нових випадків

ВІЛ-інфекції серед  СІН.

Діаграма 1.6 Результати обстежень  на наявність антитіл до ВІЛ споживачів ін`єкційних наркотиків в Україні (код 102).

Вивчення показників інфікованості ВІЛ серед споживачів ін’єкційних наркотиків за кодом 102 у 2006 та  2011 роках по регіонах країни свідчить про те, що вони знизилися  майже в усіх , окрім Кіровоградської, Луганської, Тернопільської областей та м. Севастополь.

Сьогодні Уряд країни, взявши на себе низку стратегічних зобов'язань, спільно з міжнародними і неурядовими  організаціями докладає багато зусиль для їх виконання та подолання  епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу.

Поширення епідемії ВІЛ-інфекції в України викликало необхідність корекції зазначеної Програми з урахуванням сучасних тенденцій розвитку епідемії. Результатом такого перегляду стало затвердження Заходів з виконання Національної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги та лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2012 р. Ці заходи мають міжсекторальний характер та стосуються ключових виконавців. Урамках Національної програми виконуються також і заходи, що фінансуються за рахунок грантів Глобального Фонду протидії СНІДу, туберкульозу та малярії. У переглянутому та доопрацьованому плані заходів щодо виконання Національної програми на 2012 р. детально прописаний бюджет.

Проведено всебічну зовнішню оцінку Національної відповіді  на епідемію ВІЛ-інфекції/СНІДу в  Україні

1.3 Нормативно-правова база щодо профілактики ВІЛ/СНІДу

Вірус імунодефіциту  людини/синдром набутого імунодефіциту  людини (ВІЛ/СНІД) продовжує свій смертоносній шлях. На цей час нажаль не існує  лікування, яке б звільнило людство  від цієї хвороби. Ми маємо вчасно зрозуміти той факт, що Україна є державою з найбільш гострою ВІЛ-епідемією в Європі і країною, яка по темпах розповсюдження інфекції випереджає багато ВІЛ-вражених держав з усього світу.

Пересічна думка  полягає в тому, що ця хвороба, основним чином, є викликом громадському здоров’ю, що є лише частково вірним: ВІЛ/СНІД є також і проблемою прав людини. Відсутність гарантій дотримання прав людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом, дає задній хід десятиріччям здобутих надбань, збільшує бідність та підриває засади соціальної стабільності і економічного прогресу в країні.

       В той час, як ситуація з  епідемією ВІЛ/СНІДу в Україні  є дуже серйозною, вражає низький  рівень обізнаності населення  щодо нормативно-правової базі, яка  стосується прав ВІЛ-інфікованої  підлітків та осіб, які є їх опікунами. Скажімо рівень правових знань медичних працівників, які  кожного дня спілкуються з такими дітьми, характеризується певним браком  інформації щодо юридичних аспектів  взаємовідносин з ними. І це тоді, коли працівники саме цієї сфери є лідерами за кількістю порушень прав ВІЛ-інфікованих.

Головною метою  роботи є огляд існуючого на Україні  законодавства в сфері захисту  прав ВІЛ-інфікованих осіб та основних механізмів втілення його в життя.  Висвітлення  положень закону  в різних галузях права надасть реальну можливість отримати важелі впливу на порушників прав хворих людей на всіх державних рівнях, захистити індивідів від стигматизації. Адже, саме ВІЛ-позитивні люди дуже часто зазнають дискримінації та стигматизації.

Закон України ”Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення”(далі – Закон). Закон, відповідно до норм міжнародного права та рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров'я, визначає порядок правового регулювання діяльності, спрямованої на запобігання поширенню ВІЛ-інфекції в Україні, та  заходи соціального захисту ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД осіб.

Прогресивність  Закону є очевидною:

 По-перше,  в більшості країн світу відсутні  спеціальні закони з ВІЛ/СНІДу.

По-друге, Закон  вперше в країні визначив основні  проблеми ВІЛ-інфікованих громадян, надав їм додаткові  права та прописав  механізми реалізації цих прав.

 Стаття 2 Закону: Державна політика у сфері  боротьби із захворюванням на  СНІД реалізується шляхом організації виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів України, а також розробкою, фінансовим та матеріальним забезпеченням реалізації відповідних загальнодержавних, регіональних та місцевих програм, що передбачають систему заходів щодо профілактики поширення ВІЛ-інфекції, інформування та навчання населення, спеціальну підготовку медичного персоналу, проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень, розвиток міжнародного співробітництва у цій сфері.

У статті 7 Закону йдеться про права всіх громадян України.

 А саме: громадяни  України, іноземці та особи  без громадянства, які постійно  проживають або на законних  підставах тимчасово перебувають  на території України, мають  право на:

• медичний огляд з метою виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини;
• одержання офіційного висновку про результати такого медичного огляду та кваліфікованих рекомендацій щодо запобігання розповсюдженню ВІЛ-інфекції.

  Відповідно до статті 12 Закону облік ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які постійно проживають або на законних підставах тимчасово перебувають на території України, а також медичний нагляд за зазначеними особами забезпечують відповідні державні та комунальні заклади охорони здоров’я, визначені Міністерством охорони здоров’я. Облік, реєстрація ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД громадян та медичний нагляд за ними повинні здійснюватись з дотриманням принципів конфіденційності та поваги до особистих прав і свобод людини, визначених законами та міжнародними договорами України.