МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

      СХІДНОУКРАЇНСКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

            імені Володимира Даля  
 

      КАФЕДРА СОЦІОЛОГІЇ 
 
 

      КУРСОВА РОБОТА

      Особливості соціального феномена бідності в  Україні 
 
 
 

                     

                                                 
 
 

                                          

                                      

                                                  Луганск 2011

 

 

                                                     ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ  1. Зміст феномену бідності як соціальної проблеми………………...5

1.1.Визначення поняття бідності в соціології………………………………...5

1.2. Вивчення  проблем бідності в соціології………………………………..10

РОЗДІЛ 2. Проблеми бідності в Україні………………………………………16

  2.1. Соціальний аналіз  української бідності ………………………………..16

  2.2. Оцінка бідності в Україні…………………………………………..21

  2.3. Шляхи подолання бідності в Україні ………………………………25

ВИСНОВОК …………………………………………………………………….32

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………………...33 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                   

                                        ВСТУП

                                           Бідність породжує сором.

Той, хто  соромиться, втрачає мужність.

                                                    Боягуз страждає від принижень.

                                               Принижених всі зневажають.

                                              Зневажений впадає у відчай.

                                          Зневірений втрачає розум.

                              Божевільний гине.

                                                      Так, бідність — джерело всіх бід.

                                          ( Давньоіндійська мудрість)

      Актуальність  теми дослідження. Бідність завжди була актуальною проблемою, але в сучасній Україні це питання стоїть особливо гостро. В даний час значна частина населення знаходитися за межею бідності або близько кордону «соціального дна». Це особливо помітно на тлі сильного розшарування, коли різниця в доходах бідних і багатих складає десятки, сотні і тисячі разів. І цей процес має динамічний характер, бідні стають біднішими, а багаті ще багатше.

      Про низький рівень життя населення в Україні говорять найрізноманітніші показники: низька якість раціону живлення, постійний відтік громадян за межі країни, низька народжуваність, висока захворюваність і смертність, незадоволення широких шарів суспільства загальноекономічною ситуацією і своїм матеріальним положенням.

      Бідність  визначається як неможливість унаслідок  недоліку засобів підтримувати спосіб життя, властивий конкретному суспільству в конкретний період часу. До бідних шарів суспільства відносяться ті, хто не з власної волі позбавлений необхідного: нормального житла, їди, одягу, здоров'я, можливості здобувати освіту. Крім того, бідність — це ще і страх перед майбутнім, обумовлений невпевненістю людини в своїх можливостях уберегти себе і близьких від неї. 

      Таким чином, необхідно комплексне вивчення соціального феномену бідності в Україні, щоб віднайти шляхи її подолання.

      Об’єкт  дослідження бідність як соціальний феномен.

      Предмет дослідження особливості бідності в Україні та шляхи її подолання.

      Мета дослідження поглиблення уявлень про сутність, зміст соціального феномену бідності в українському суспільстві.

      Завдання  дослідження:

        •   розкриття поняття «бідність» з соціологічної точки зору;

        •   розглянути дослідження вчених соціологічних проблем бідності;

        •   освітлення проблеми бідності  в Україні; 

        •   пропозиція можливих доріг  подолання бідності.

      Теоретико-методологічні основи дослідження:

      Методологічні та методичні проблеми дослідження  такого багатоаспектного явища як бідність завжди стояли на першому плані в  світовій соціологічній науці. Вагомий внесок у розробку проблеми бідності зробили зарубіжні дослідники: А. Сміт, Д. Рікардо, Д. Мілль, Т. Мальтус, Петер Тоусенд, Г. Спенсер, Ф. Гіддінгс, Ф. Хайек та інші. Їх підходи до визначення бідності є універсальними для дослідження класичної картини явища, але вони не можуть бути використані для визначення специфічних проявів бідності в Україні.

        Серед вітчизняних вчених, які  досліджували проблеми бідності: Бевз В.П., Голеусова Г.З., Колот  А.М., Лібанова Е.М., Мандибура В.О., Новіков В.М., Сергієнко О., Палій О.М., Ревенко А.Ф., Романюк О.П., Саєнко Ю.І., Скуратівський В.А., Яценко В.В. та інші. 
 
 
 
 

      РОЗДІЛ 1. Зміст феномену бідності як соціальної проблеми. 

      1.1. Визначення поняття бідності в соціології

      Не  дивлячись, що надворі ХХІ століття, проблема бідності залишається сьогодні досить актуальною в світі.

      Поняття бідність постійно вживається в повсякденному житті. Вона існує в кожній країні світу, навіть в багатих та соціально-розвинених суспільствах.

      Та  найбільш бідність розповсюджена економічно відсталих країнах до яких відносяться більшість країн Азії, Африки, Латинської Америки. Борються з бідністю і країни СНД. У багатьох цих країнах, де мешкає ¾ населення світу, панують злидні і голод, висока смертність населення у тому числі дитяча. Також у світі нараховується близько сотні країн, які не пройшли стадію індустріалізації, рівень грамотності їхнього населення низький, їм властиве високе вимушене безробіття. Населення зайняте переважно в сільському господарстві, яке є головним постачальником продукції.

             Перші поняття бідності були відмічені ще в IV столітті до Різдва Христового у трактатах Платона «Закон» та «Держава», де він торкався питаня цього питання з точки зору права, що веде до низькості та злодіянь, до держави бідних, яка буде завжди ворожою до держави багатих, вони ніколи не будуть єдиними, та пропонував законодавчим правом встановити межу бідності як ціну наділу, яка повинна залишатись у кожного й ніколи не допустити її зменшення. Якщо хтось придбає більше цього, то йому необхідно віддати надлишки державі [14].

      Також давньогрецький  філософ-матеріаліст  Демокріт, який визначив бідність, як моральну проблему, а несоціальну, писав, що багатством потрібно користуватися розумно, приносячи користь народу, але бідняком бути краще ніж багатим, бо бідняки уникають злих підступів, заздрості і ненависті. Щастя не в багатстві, щастя – у душі [11].

      Та  й донині не існує чіткого єдиного визначення поняття «бідність». Замість нього часто використовують велику кількість інших понять, зокрема «депривація», «відносна бідність», «абсолютна бідність», «злидні», «межа бідності», «нестатки», «нужденність» тощо. Як правило, вживаються терміни, що окреслюють бідність однобоко. Їх зміст уточнюється за допомогою пояснювальних слів: відносна, абсолютна, структурна, культурна, прихована, відкрита і т. д.

        Труднощі конструктивного формулювання поняття «бідність» пов’язано як із багатоаспектністю цього явища, так і з цілями окремих досліджень. До того ж вивченням проблем бідності переймаються науковці різного фаху – соціологи, економісти, філософи, політологи, спеціалісти з державного управління, які, природньо, використовують різний понятійний апарат.

      Розглянемо  докладніше різні підходи до визначень  і пояснень феномена бідності як великого соціального лиха. Перш за все впадає в око неодностайність дослідників  проблеми. За одними визначеннями бідними вважаються всі, хто живе гірше за певний середній стандарт. За другими – лише ті, хто живе нижче визначеного суспільством мінімального рівня. За третіми ознакою бідності є нестача коштів на найнеобхідніше. Існують й інші підходи. Бідність визначають, зокрема, і як стан економічної залежності, і як позбавлення можливостей розвитку, і як неможливість користуватися громадянськими правами тощо.

      На  загал в науковій літературі переважають  дві концепції бідності, з яких і випливає характер її визначень. Перша  виходить з того, що бідність – категорія  абсолютна. Існує певний набір благ, що забезпечують першочергові фізіологічні потреби людини. Їх набір і вартісна оцінка визначають межу абсолютної бідності. Отже, бідність, за абсолютною концепцією, – це, по суті, неможливість одержувати доходи, необхідні для забезпечення мінімальних життєвих потреб.

      За другої відносної концепції еталон бідності вимірюється через прожитковий мінімум або межу бідності. Та це породжує певні проблеми, а тому пропонують використовувати дані розподілу доходів (витрат) з урахуванням середніх норм, стандартів, звичаїв споживання в суспільстві. Відтак бідними вважаються особи або сім’ї, яким бракує ресурсів для участі в суспільному житті, для підтримання певного типу харчування, відпочинку, звичок тощо. У Прудона відносна бідність «це результат розширення виробництва і вжитку» [6, с. 142].

      Виділяються й такі форми бідності, як об’єктивна і суб’єктивна, тимчасова, застійна, прихована тощо.

      Об’єктивна  бідність визначається за прийнятими в країні критеріями доходу чи доступу  до суспільних благ на основі легітимних рішень і законодавства. Суб’єктивна, навпаки, визначається на базі особистих оцінок. Останнім часом вона все більше привертає увагу дослідників.

      Слід  зазначити, що почуття бідності виникає  в індивідів найчастіше не в результаті її співставлення з абсолютними  показниками, а через порівняння власних можливостей зі стандартами споживання інших людей або зі своїми можливостями в минулому. Нині, в умовах поглиблення майнового розшарування, вважати себе бідною за подібними оцінками може переважна більшість населення України: у порівнянні з кількома відсотками найзаможніших всі інші наші громадяни – бідні. Але якщо згадати повоєнні роки, то люди тоді відчували себе менш бідними, хоча в дійсності були значно біднішими, ніж нині.

      Поєднання даних об’єктивної та суб’єктивної бідності – продуктивний підхід, який ще чекає свого визнання серед науковців і практиків державного управління, оскільки містить інформацію щодо соціального самопочуття та соціальної напруги в суспільстві.

      Прихована бідність, це, по суті, нереєстрована, нефіксована  бідність. Справа в тому, що багато бідних не звертається по допомогу чи субсидії, не виявляє себе як таких через низку причин (непоінформованість, гордість, самовідсів тощо).

      За  тривалістю бідність може бути тимчасовою або застійною. Застійна бідність часто  призводить до тяжких наслідків –  маргіналізації, проблем зі здоров’ям, передчасної смерті. Помічено, що цей тип бідності здатний самовідтворюватися. Так, діти, що народилися у застійній бідності здебільш ніколи не стають успішними, заможними чи принаймні забезпеченими.