Причини омолодження злочинності

Причини омолодження злочинності

Постійно зростає кількість  молодих людей, які не вчаться  й не працюють, що призводить до зростання  числа молоді, чия поведінка виходить за межі моральних і правових норм. Усе виразніше проявляється омолодження злочинності: дедалі зростає частка правопорушників, які не досягли 16 років.

Неблагополучие побутове оточення, важке матеріальне становище сімей, не контрольованість з боку дорослих, педагогічна непідготовленість батьків до виховання, професійна непридатність педагогів як вихователів, байдужість до дітей - усе це сприяє активізації кримінальної ситуації. Діти вимушені йти на вулицю, вступати в неформальні об'єднання, переважно негативного спрямування, злочинні групи, зокрема групи вимагачів, що набувають усе більшого поширення в навчальних закладах.

Найпоширенішими злочинами серед  учнівської молоді є крадіжки особистого, державного або колективного майна, транспортних засобів. Звертай на себе увагу той факт, що кількість крадіжок особистого майна більш як І півтора  раза перевищує кількість державного чи колективного. Певною мі рою це можна пояснити тим, що вкрасти особисте майно громадян легше, ніж державне чи колективне, бо для його захисту значно рідше застосовують охоронні засоби й доступ до матеріальних цінностей більш вільний.            

До групи насильницьких злочинів слід віднести хуліганство. Бажання  самоствердитися штовхає декотрих молодих людей до конфліктних  ситуацій, скоєння зовні безпричинних, а іноді незрозумілих злочинних проявів: побити людей, з якими не порозумілися, випадкових перехожих. Під час вивчення кримінальних справ молодих людей, притягнених до відповідальності за хуліганство, доводилося зустрічати такі формулювання, як «безпричинно вдарив», «безпричинно завдав ножового удару». Проте, зваживши на психологію молодих злочинців, все ж можна знайти причину «безпричинності», а саме бажання довести свою «силу», «сміливість» тощо. Останнє нерідко знаходить свій вияв у примушуванні ровесників чи молодших за віком неповнолітніх виконувати принизливі доручення, відвертому глум ленні над ними. Особливо насторожує те, що для значної частини підлітків конфлікти є бажаною ситуацією.

Особливо небезпечним злочином проти особи є зґвалтування. Певною мірою це пов'язано з особливостями  біологічного розвитку. Через брак статевого виховання в школах і родинах сексуальні знання молодь нерідко здобуває з порнографічних відеофільмів, журналів, цинічних розповідей «досвідчених» ровесників чи старших осіб. У юнаків виробляється зневажливе ставлення до жінок за підкресленої агресивності й грубості, формується переконання, що чоловік завжди має бути сексуально активним, а статевий зв'язок обов'язково повинен супроводжуватися насиллям. Неправильні уявлення про статеві зносини почасти призводять до патології в поведінці, спалахів сексуальної агресивності. Причому їх вияв зазвичай має

У певних випадках злочинній поведінці  молодих людей сприяє пасивність потерпілого, наприклад, коли він перебуває  в стані сильного алкогольного сп'яніння або відмовився від опору через почуття страху. Саме з цієї причини доступними об'єктами для досягнення злочинних задумів є діти.

Переважну більшість злочинів скоєно в групах. Суспільна небезпечність  цих груп пояснюється тим, що в  них активну роль відіграють дорослі, які вже встигли побувати в  місцях позбавлення волі й мають достатній злочинний досвід.

Злочинність молоді щороку зростає  на 15-20%. І не останнє місце в  ній належить молодим людям, що вживають наркотики і алкоголь.

Дуже складні криміногенні наслідки може мати втягнення молоді в групові  злочинні акти із застосуванням зброї. Відсоток таких збройних нападів поки що незначний. Але з часом за певної тенденції до зростання наслідки можуть бути дуже серйозними.

Особливого загострення набуває  проблема учнівської бездоглядності та безпритульності. Вдаючись до бродяжництва й жебрацтва, учні юнацького віку нерідко скоюють крадіжки самі, або їх залучають до кримінальних груп дорослі.

Аналіз причин зростання юнацької злочинності свідчить, що послаблення  виховної ролі сім'ї, кризовий стан освіти, занепад культури за втрати суспільних цінностей призводять до різкого зменшення, а то й утрати зацікавленості до знань і праці, зростання невпевненості в собі, в завтрашньому дні, виникнення почуття роздратування й агресивності.

Звертаючи основну увагу на виховання в молоді поваги до закону, почуття непримиренності до зла й насильства, важливо перейти від адміністративно-правового впливу до надання учнівській молоді педагогічної допомоги.

Знання неповнолітніми певних законів, норм поведінки, своїх обов'язків перед суспільством, усвідомлення ними шкоди, відповідальності й вироблення у них правової свідомості зобов'язує поводитись у певних рамках, утримує від порушень правил поведінки.

 

 

 

Завдання  профілактичної роботи системи служб  соціальної роботи.

   Передбачається вирішення конкретних завдань:

-  проведення поведінкових та  соціологічних досліджень, у результаті  яких буде чітко визначено  картину про групи молоді, які  мають девіантну поведінку, є  схильними до вживання наркотиків, алкоголю; форми та методи профілактичної роботи адаптуються до наявних соціально-демографічних та матеріальних умов;

-  проведення ряду просвітницько-навчальних  заходів з метою формування  стійкого інтересу підлітків  та молоді до здорового способу  життя, підвищення рівня гігієнічної  культури, санітарної освіти, відповідального ставлення до свого здоров’я; створення науково-методичної бази з профілактики негативних явищ і пропаганди здорового способу життя в молодіжному середовищі;

-  створення різнопланових (духовних, медико-психологічних) реабілітаційних центрів, кризових стаціонарів для молоді, яка має алкогольну чи наркотичну залежність; активізація підтримки спільнот родичів, діти яких страждають від алкогольної чи наркотичної залежності;

-  створення притулків для  дітей з родин, схильних до вживання алкоголю та наркотиків.

 

Методика  соціально-профілактичної роботи.

   Практики соціальної роботи  виділяють кілька груп методів,  методичних моделей реалізації  профілактичних програм у молодіжному  середовищі.

   По-перше, це група методів,  що продукують систематичну переробку переконань. Власне визначається п’ять послідовних кроків у профілактичній діяльності:

   1 — увага; 

   2 — розуміння; 

   3 — згода; 

   4 — запам'ятовування;

   5 — поведінка. 

   Щоб досягти результатів  профілактичної роботи за цією методикою суб’єкт профілактичної роботи під час комунікації повинен пройти всі ці кроки.

   По-друге, це методики  “когнітивної відповіді”, що акцентують  профілактичну дію на думках  або “когнітивних відповідях”  (виникають у суб’єкта під  час комунікації переконання: на зовнішню інформацію індивід відповідає внутрішньою дискусією). Тобто, методики ґрунтуються на сприйнятті індивіда як інформаційного “процесора”.

   По-третє, методики очікування  – зв’язок групи факторів  поведінки зі здоров’ям. Ці фактори поведінки і є "справжнім" ядром очікувань, а саме, сприйняття індивідом:

-  чутливості до захворювання (“я маю дуже високі шанси  захворіти”);

-  серйозності захворювання  “рак є дуже серйозним захворюванням”);

-  втрат, що пов’язані зі  зміною поведінки (коли не палю - роблюсь роздратованим);

-  переваг, що приносить зміна  поведінки (’не випиваю - економлю  кошти і приділяю більше уваги  дитині);

-  сигнали (натяки на дію)  тощо.

   П’ять стадій змін поведінки,  пов’язаної зі здоров’ям:

1.  “Навчання на рівних”  - метод профілактичної роботи, при кому спеціально підготовлені добровольці з числа цільової групи поширюють серед “своїх” інформацію і засоби запобігання, навчають безпечній поведінці, надають підтримку.

2.  Стадія передзамислювання  - індивід не виражає бажання змінити свою поведінку в найближчий час. Багато з людей на цій стадії не усвідомлюють (або не знають) свої проблеми.

3.  Стадія замислювання - люди  усвідомлюють, що проблема існує  і вони думають її змінити,  але це поки що не має  зв'язків з їх певними намірами. На цій стадії люди можуть знаходитись довгий час (до 2 років).

4.  Підготовча стадія - комбінація  намірів та поведінкових компонентів,  на цій стадії люди бажають  почати дію в найближчий рік  (тобто, прийняти рішення).

5.  Безпосередня дія - зміна своєї поведінки, рішення або оточення в порядку вирішення своєї проблеми.

6.  Стадія підтримки - профілактика  рецидивів та оцінка виграшів  зміненої поведінки.

   Зміна цих стадій може  розгортатись по спіралі ~ молода  людина може повертатись до стадії дії на підготовчу тощо.

   Процесуальний метод адаптації  передостороги включає в собі  сім стадій:

1.  Молоді люди не усвідомлюють  наслідки для здоров’я своєї  поведінки.

2.  Усвідомлення цього, але  сама проблема не знаходиться  в полі зору особистості.

3.  Зацікавленість та занепокоєність  цією проблемою.

4.  Рішення не робити якісь  дії - вихід.

5.  Прийняття рішення змінити  свою поведінку.

6.  Безпосередня дія.

7.  Підтримка нової поведінки,  пов'язаної зі здоров’ям. 

   Взаємодію когнітивних та  емоційних компонентів особистості використовує методика саморегуляції: цикл рішення проблем з метою повернення організму зі несприятливого стану в нормальний стан.

   Прийняття рішення проходить  в три етапи:

   1.  Інтерпретація. Індивід  може отримати інформацію про можливість захворювання   через два канали: сприйняття симптомів („я відчуваю втому”) та соціальні повідомлення (“реклама повідомляє, що це може бути пов’язано з палінням”). Отримана інформація сприймається через когнітивні компоненти обробки інформації як загроза (ідентифікація причин, висновки, життєва лінія), на емоційному рівні - у вигляді негативних емоцій: страху, тривоги та депресії.

   2. Розвиток та ідентифікація  адекватної стратегії подолання.  Два найбільш загальні типи:

-  застосування подолання (уникнення нездорових форм поведінки);

-  уникнення подолання (відмова,  фантазування).

   3. Стадія оцінки, що включає  індивідуальну оцінку ефективності  стратегії і рішення про продовження  цієї стратегії подолання чи  заміну її на  іншу, більш оптимальну.

   Ще одна модель дії  була розроблена на основі  теорії запланованої поведінки.  Вона постулює, що безпосередньою  детермінантою людської поведінки  є наміри щодо поведінки, яку  особистість планує зробити. 

   Однією з причин, чому  люди продовжують практику нездорової поведінки є слідування невірному сприйняттю ризику та чутливості до захворювання, тобто так званому “нереалістичному оптимізму”.  Така особистісна риса є базою теоретичної моделі сприйняття підлітками ризику. Вона є предиктором їх ризикової для здоров’я поведінки (паління, небезпечний секс, вживання наркотиків тощо). З позиції когнітивного підходу, можливо виділити чотири фактори, що вносять свій вклад щодо утворення “нереалістичного оптимізму”:

 

   1)  недостатність особистісного  досвіду з даної проблеми;

   2) впевненість, що проблема  може бути попереджена діями  індивіда;

   3) впевненість, що проблема  не з’явилась і що її не  буде у майбутньому;

   4) впевненість, що проблема  зустрічається дуже рідко.

   Існують специфічні теорії  дії, які враховують, в першу чергу, саме соціальні та соціально-психологічні аспекти. Так, у сучасних профілактичних програмах застосовується соціальна когнітивна модель. Ця теоретична модель обґрунтовує поведінку, яка управляється очікуваннями та соціальними знаннями.

   Очікування включають:

-  очікування наслідків ситуації (“паління може спричинити рак”);

-  очікування наслідків поведінки  (“припинення паління може знизити  ризик захворіти на ...”);

-  очікування ефективності (“якщо  я хочу - я зможу припинити палити”).

   Побудники - висновки, які  впливають на управління поведінкою. Соціальні знання - центральний компонент.  Особистість, з точки зору концепції, - це інформаційний процесор, що  на відміну від когнітивних  моделей, включає в собі репрезентацію  соціального світу. Ця модель розглядає особистість в контексті широкого соціального світу в нормативних переконань особистості (“люди, значимі для мене, кинули палити”).

   Методика соціального контролю  фокусується на зв’язках, що особистість  формує з суспільством. Цей зв’язок є об’єднанням чотирьох елементів:

   1)  прикріплення соціальних  зв’язків за допомогою соціальних  норм;

   2)  взяття на себе певних  обов’язків;

   3) кількість часу особистого  життя затраченого на дані  зв’язки;

   4) прийняття центральної  системи соціальних цінностей в суспільстві.

   Методична модель соціального  розвитку   розглядає соціальні  фактори, що являються предикторами  ризикової для здоров’я поведінки  (історія сім’ї, сімейне управління, сімейний конфлікт та установки  батьків, шкільні зв’язки, ранні форми антисоціальної поведінки, референтна група та її вплив тощо).