Причини омолодження злочинності

   Як суб'єкти, які зобов'язані  виконувати вирок суду, вказані адміністрація підприємств, установ і організацій щодо таких покарань, як позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, а стосовно позбавлення спеціального чи військового звання — орган, який присвоїв це звання. Таким чином, функція виконання кримінального покарання покладається, як правило, на спеціалізовані державні установи та органи, що утворюються в рамках Державного департаменту з питань виконання покарань, Міністерства оборони та Міністерства юстиції. Адміністрації підприємств, установ і організацій виконують вимоги вироку суду стосовно конкретних засуджених до різних видів покарання.

   Як бачимо, кримінальні покарання,  що застосовуються в Україні,  є різнопланові. Одні з них  пов'язані із заходами виправно-трудового  впливу, інші — ні. Частина покарань має тривалий процес виконання, решта — обмежуються разовими діями. Є покарання, що передбачають ізоляцію волі засудженого, але більшість не мають такого суворого карального змісту.

   За такої різнобічності  кримінальних покарань (відповідно процесу їх виконання) можна виділити загальні завдання установ і органів виконання покарань. Це можна зробити виходячи з цілей кримінального покарання і завдань, які стоять перед законодавством, що регулює процес виконання покарання.

   У ст. 50 КК як цілі покарання визначаються виправлення засуджених, попередження вчинення нових злочинів засудженими й іншими особами. В ст. 1 ВТК зазначається, що ця галузь законодавства має своїм завданням забезпечення виконання покарання з тим, щоб воно було не тільки карою за вчинений злочин, а й виправляло та перевиховувало засуджених у дусі чесного ставлення до праці, точного виконання законів, відвертало вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також сприяло викорінюванню злочинності. Аналогічні завдання стоять і перед системою норм, які регулюють виконання покарань, не пов'язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених.

   Отже, перед установами і  органами виконання покарань  поставлені конкретні завдання  — виконання вироку суду відповідно до правил, встановлених кримінально-виконавчим та іншим законодавством. При цьому установи і органи виконують визначене у вироку суду покарання як сукупність каральних правообмежень, в окремих видах покарання застосовуються заходи виправно-трудового впливу на засуджених. Однак цими функціями завдання виконання покарань не обмежуються. Установи й органи, які виконують покарання, зобов'язані, наприклад, добиватися виконання вироку в частині застосування примусових заходів медичного характеру (ст. 77 ВТК), стягнення матеріальних збитків, спричинених засудженим (ст. 72 ВТК).

   Важливим завданням установ  і органів виконання покарань  є забезпечення процесу виправлення,  створення умов для переоцінки  життєвих орієнтирів, мотивів і  цілей поведінки самими засудженими шляхом підвищення загальноосвітнього і культурного рівня засуджених, їх фізичного, психічного, правового і духовного розвитку, а також забезпечення цивілізованого рівня життєдіяльності засуджених у місцях позбавлення волі. Завдання виправлення засуджених пріоритетне і найскладніше в числі завдань, поставлених перед системою установ і органів виконання покарань.

   По-перше, його розв'язання  не вичерпується застосуванням  покарання як сукупності каральних  обмежень. У деяких покараннях  з цією метою здійснюється спеціальний виховний процес — виправно-трудовий вплив, який базується на вивченні особи засудженого, психолого-педагогічному й іншому впливі на неї.

   По-друге, оскільки виправлення  засудженого — досить віддалений  за часом результат, потрібні неабиякі зусилля адміністрації для того, щоб прискорити внутрішній процес зміни особи засудженого.

   По-третє, виправлення засуджених  — найважливіше соціальне завдання, яке стоїть перед системою  установ і органів виконання  покарань. Його розв'язання гарантує вирішення проблеми спеціального попередження злочинів під час відбування покарання, а також правослухняної поведінки громадянина після відбуття покарання.

   Завдання спеціального попередження  вважається виконаним у тому  випадку, коли засуджений позбавлений можливості вчинити новий злочин під час відбування покарання. Для цього засуджені до позбавлення волі ізолюються від суспільства, а окремі їх категорії — одна від другої. Організовується охорона і постійний нагляд за поведінкою засудженого в місцях позбавлення волі, змінюється їх правовий статус (наприклад, вводиться перегляд кореспонденції, догляд посилок, передач і бандеролей).

   Контроль за поведінкою  засуджених до виправних робіт  на виробництві і в побуті  з метою попередження нових  злочинів і правопорушень покладається на адміністрацію підприємств, установ і організацій, де працюють засуджені. Для цього засуджений до виправних робіт зобов'язаний дотримуватися встановленого порядку відбування покарання, з'являтися за викликом до органів, які виконують цей вид покарання. У разі невиконання цієї вимоги без поважних причин засуджений може бути підданий приводу.

   Крім того, установи і  органи виконання покарань здійснюють  цілий комплекс оперативно-розшукових, профілактичних та інших заходів, спрямованих на виявлення і запобігання злочинних проявів серед засуджених.

   Вирішення завдання спеціального  попередження злочинів актуалізується  залежно від ступеня суспільної  небезпеки злочинів і особи  злочинця. З урахуванням цих ознак  суд призначає вид покарання, умови відбування якого диференційовані, в тому числі і за нормами, що визначають спеціально-попереджувальний вплив.

   В умовах місць позбавлення  волі встановлюються суворіші  заходи, спрямовані на попередження  злочинів, ніж при виконанні покарань без ізоляції засудженого від суспільства. Спеціально-попереджувальний вплив диференціюється і залежно від поведінки засудженого під час відбування покарання. Наприклад, за засудженими — злісними порушниками режиму — встановлюється суворіший нагляд (ШІЗО, ПКТ, дільниці посиленого нагляду).

   Загальнопопереджувальне завдання  вирішується установами і органами  виконання покарань шляхом реалізації  в повному обсязі і в точній  відповідності із законом каральних  правообмежень. Саме цим здійснюється  загальнопопереджувальний вплив на громадян, які не мають твердих моральних установок і внаслідок цього схильні до вчинення злочинів.

   Таким чином, перед установами  і органами виконання покарань  стоїть чотири основні завдання: виконання вироку суду, забезпечення  процесу виправлення засуджених, спеціальне і загальне попередження (превенція). Кожне з указаних завдань має самостійне значення, а всі разом вони розкривають зміст процесу виконання кримінального покарання. Поряд з основними завданнями, установи і органи виконання покарань здійснюють різного роду допоміжні чи забезпечувальні функції. Особливо це характерно для виправно-трудових установ.

Аналіз  причин правопорушень неповнолітніх  як підґрунтя соціально-педагогічної роботи з молоддю щодо профілактики злочинності

У статті розкрито сучасний стан правопорушень  неповнолітніх в Україні, виділено відмінність між поняттями " правопорушення" та "злочин". Проаналізовано причини  правопорушень неповнолітніх у  сучасних умовах та подано основні  напрями роботи різних соціальних інститутів щодо їх запобігання.

   На сьогоднішній день  проблема правопорушень неповнолітніх  є і залишається однією з  гострих проблем українського  суспільства. над пошуком шляхів  її вирішення працює широке  коло фахівців різних наукових  галузей: кримінології, юриспруденції, психології, педагогіки, соціальної педагогіки, соціології, правознавства тощо.

   За статистичними даними  насьогодні злочинність неповнолітніх  має таку структуру: злочини,  пов’язані з наркотиками –  2,8 %; хуліганство – 6,2 %; крадіжки – 70,5 %; злочини проти життя та здоров’я – 2,1 %; інше – 9,4 %.

   Злочинність серед молоді  все більше набуває групового  характеру. Питома вага злочинів, учинених групами, становить понад  70 %. Щодня підлітки в Україні  вчиняють понад 100 злочинів, у  тому числі одне вбивство або злочин із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, одне зґвалтування, два-три розбійні напади, вісім пограбувань, сімдесят крадіжок приватного та державного майна.

   Термін "правопорушення" застосовується в широкому розумінні  та об’єднує поняття як злочину, тобто діяння, окресленого в Кримінальному Кодексі України (ККУ), так і правопорушення, відповідальність за яке настає в адміністративному порядку.

   Визначення поняття "злочин" міститься в статті 7 ККУ, це  суспільно небезпечне діяння (дія або ж бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, її політичну та економічну систему, державну, громадську та особисту власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права та свободи громадян, а також інше суспільно небезпечне діяння, що посягає на громадський правопорядок.

   Адміністративне правопорушення  – посягання на громадський  і державний порядок, державну  власність, права та свободи  громадян, на встановлений порядок  управління, навмисна чи необережна  дія або бездіяльність, за яку законом передбачена адміністративна відповідальність.

   Злочин становить собою  більшу суспільну небезпеку, ніж  адміністративне правопорушення. Покарання  за скоєння злочину має право  виносити тільки суд, який своє  рішення закріплює вироком. Особа, винна в скоєнні злочину несе, покарання та визнається злочинцем. При адміністративній відповідальності такого немає. До осіб, які вчинили адміністративне правопорушення, застосовуються адміністративні стягнення, що можуть накладатися народними судами, адміністративними комісіями, службами в справах неповнолітніх, органами внутрішніх справ.

   Тобто, поняття "правопорушення" є досить широким. До нього  належать як злочин, так і адміністративне  правопорушення.

   Злочинність – негативне  соціально-правове явище, що існує в суспільстві, має свої закономірності, кількісні та якісні характеристики, несе негативні для суспільства та людей наслідки та вимагає спеціальних державних та громадських заходів контролю над ним.

   Злочинність має велику  суспільну небезпеку, оскыльки гальмує соціальний розвиток й економічні перетворення в країні, призводить до дезорганізації соціальних структур, порушує суспільний спокій, викликає в людей почуття невпевненості, тривоги, страху, сприяє залученню до скоєння злочинів людей, породжує недовіру людей до правоохоронних органів та держави загалом, потребує значних матеріальних та ресурсних витрат.

   Основними причинами правопорушень  неповнолітніх є:

   1. Соціально-економічні: зубожіння  населення; відсутність цивілізованих  ринкових відносин; розвиток тіньової економіки; зростання в суспільстві соціальної напруги, рівня безробіття, зокрема серед молоді (кожний третій випускник школи й ПТУ та кожний п’ятий випускник вищих навчальних закладів – безробітні). Окрім цього, політична нестабільність загострює економічну та соціальну ситуацію в Україні.

   2. Несприятливе сімейне  оточення (сорок відсотків неповнолітніх  правопорушників виховувалося в  неблагополучних сім’ях: з них  30 % – у неповних, 45% – у конфліктних, 25 % - в асоціальних і кримінальних сім’ях). У той же час шістдесят відсотків неповнолітніх правопорушників виховувалося в зовнішньо благополучних сім’ях, проте, з них 55 % виховувалося в матеріально незабезпечених сім’ях, 35 % – у сім’ях із низьким культурно-освітнім рівнем батьків, а 10 % – у досить заможних родинах).

   3. Проблеми у взаємостосунках  неповнолітнього в шкільному  середовищі (антипедагогічні методи  роботи вчителів із важковиховуваною  дитиною, конфліктні ситуації  в класному колективі, неуспішність  у навчанні, слабкий зв’язок між школою та сім’єю).

   Окремо потрібно виділити  низький рівень правової освіти  та виховання в школі та  сім’ї й формування на цій  основі правового нігілізму –  негативного або байдужого ставлення  до норм державного права.

   4. Негативний вплив позашкільного середовища: скорочення системи закладів дозвілля для неповнолітніх призводить до незайнятості вільного часу дітей та підлітків (в Україні три тисячі населених пунктів не мають жодного закладу культури, 6,5 тисяч культурних закладів зачинено, а ще 500 знаходяться в аварійному стані); негативний вплив засобів масової інформації, що пропагують культ фізичної сили та агресію.

   Окрім цього, неформальні  та кримінальні об’єднання втягують  неповнолітніх до вчинення правопорушень  такими шляхами: а) спекулюванням на клановій залежності (піднесенні виняткового статусу членів певного кримінального угрупування ); б) заохоченням таких негативних рис людини як жадібність, скупість, прагнення до надмірного ризику тощо; в) демонстрацією хибного психологічного захисту; г) відкритим психологічним (погроза компрометації, шантаж, залякування) та фізичним (побиття, тілесні ушкодження) насильством; д) проханнями про допомогу, порадами, настановами тощо.

   Поширення в суспільстві  "фонових" та взаємопов’язаних  із правопорушеннями явищ як алкоголізм, наркоманія, проституція, ВІЛ-інфекція (СНІД) підвищують рівень втягнення неповнолітніх до противоправних учинків. Наприклад, спектр правопорушень, пов’язаних із наркотичними речовинами є досить широким, а саме: контрабанда, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання, збут, організація або утримання місць для незаконного вживання наркотиків. Також злочини здійснюються з метою придбання наркотиків або в стані наркотичного сп’яніння.