Причини омолодження злочинності

   По іншому, профілактика  злочинності - це своєрідний, найбільш  гуманний спосіб боротьби зі  злочинністю, засіб підтримання  належного рівня правопорядку  в суспільстві, забезпечення прав і законних інтересів громадян.

   Профілактика злочинності,  як і кожна дисципліна, грунтується  на певних принципах, панівних  загальних положеннях, недотримання  яких може потягнути за собою  ряд негативних наслідків та  звести нанівець проведену в цьому напрямку роботу.

   До таких принципів насамперед  відносяться:

   1. Законність – тобто,  дотримання під час проведення  профілактичної роботи приписів  нормативних актів.

   2. Гуманізм   —   тобто,   моральне   людяне   ставлення   до   об’єкта профілактики.      Недопустимо      застосовувати      під      час      проведення профілактичної роботи до осіб фізичне насильство, приниження людської гідності тощо. Бувають непоодинокі випадки, коли працівники міліції під час затримання осіб, проведення допитів та інших дій вдаються до застосування спеціальних методів (залякування, фізичний, психічний тиск). Такі дії згідно діючого законодавства недопустимі. По-перше, особи, що вдаються до таких методів, можуть підпадати під дію кримінального закону. З іншої сторони, такі дії викликають озлобленість у винних осіб, і ні про який виховний вплив не може бути і мови. Тому повинна бути пріоритетність методів переконання над методами примусу.

   3. Індивідуальний підхід. Цей  принцип означає, що до кожної особи слід підійти під час проведення профілактичної роботи з урахуванням її індивідуальних вольових, психічних, професійних та інших особливостей. Що може бути дієвим для однієї особи, те може бути шкідливим (протипоказаним) для іншої.

   4. Комплексність. Найбільш дієвий результат приносить не окремий якийсь засіб профілактики, а цілий комплекс, які гармонійно один одного доповнюють. У випадку, якщо не спрацює один, тоді можуть спрацювати інші.

   5. Своєчасність – тобто,  профілактична робота повинна бути здійснена своєчасно,  щоб не  дати злочинному  наміру  перерости в конкретні дії, злочинний акт, так як тоді вже злочин попереджати пізно.

 

   Розрізняють в кримінології  дві форми профілактики:

•  рання;

•   безпосередня, що мають за мету недопущення злочинних дій на певному етапі виникнення чи реалізації злочинного умислу.

   Якщо певна робота проводиться  з особами ще на першому  етапі можливого становлення  особи на злочинний шлях, то  така робота називається ранньою  профілактикою. Коли вже особа  знаходиться на стадії підготовлення до злочину до моменту добровільної відмови від нього, то тут діє безпосередня профілактика стосовно даного злочину.

 

Індивідуальні профілактичні заходи.

   1. Винесення офіційного  застереження про недопустимість  антигромадської поведінки. Особам, які постійно порушують громадський порядок, зловживають спиртними напоями, вживають наркотичні засоби, дебоширять, не приймають заходів з виховання своїх дітей, органами внутрішніх справ може бути оголошено офіційне застереження, що у випадку, коли вони не змінять своєї поведінки в подальшому, можуть бути піддані заходам адміністративного впливу (позбавлення батьківських права,  направлення на примусове лікування, визнання недієздатними тощо).

   2. Взяття на профілактичний  облік.

   3. Встановлення адміністративного  нагляду.

   4. Притягнення  винних до встановленої законом  адміністративної чи кримінальної  відповідальності.

   Проте,  як би не підходили працівники  міліції до проблеми надійної  охорони правопорядку, як би не  вдосконалювали форми і методи роботи в цьому напрямку, зрозуміло одне: без тісної взаємодії з громадськістю, без підтримки населення ця робота не може бути успішно вирішена. Створення обстановки нетерпимості до будь-яких проявів порушення правопорядку, залучення до боротьби з ними широких верств населення, громадських формувань і організацій - ось ті конкретні кроки, які зараз слід здійснювати, щоб домогтися поставленої мети. Як показує статистика, найбільша кількість злочинів розкривається і попереджається правоохоронними органами за повідомленнями громадян.

   Працівникам  правоохоронних органів слід  вдаватися до пошуку нових  шляхів профілактики злочинів. До  них можна віднести:

-  організація  охорони багатоповерхових будинків  особами, що в них проживають;

-  залучення до такої роботи двірників;

-  укріплення  вхідних дверей під’їздів металевими  решітками;

-  ширше залучати  до профілактичної роботи служителів  церкви, які б у своїх проповідях  наголошували на згубному впливу  алкогольних напоїв, наркотичних  засобів;

-  відновлення сільської варти, загонів охорони мікрорайону, пунктів охорони правопорядку.

   У літературі  щодо запропонованих суб’єктів  профілактичної діяльності зустрічаються  різні точки зору. Зокрема вказується, що, якщо особа чи орган не  пов’язані з іншими суб’єктами профілактичної діяльності по вертикалі чи горизонталі та не мають владних повноважень, то вони не можуть бути визнані суб’єктами профілактики злочинності.

   Тому, виходячи  з цього, орган, організації  чи особи, які безпосередньо  беруть участь в недопущенні злочинів на різних стадіях злочинної діяльності, всіляко протидіють злочинним проявам:

-  сигналізують  компетентним органам про криміногенні  явища та процеси щодо осіб, які хочуть скоїти правопорушення;

-  проводять  з особами, які хочуть стати  на злочинний шлях,  профілактичну роботу.

 

Призначення та види установ і органів виконання  покарань

   Реалізація державного примусу  в його найгострішій формі,  якою є кримінальне покарання,  вимагає постійного контролю  держави за виконанням покладених  на засуджених каральних обмежень. З цією метою виконання кримінальних покарань визнається виключною прерогативою (функцією) держави, для здійснення якої створюються спеціалізовані установи і органи.

   Так, виконання  позбавлення волі на певний  строк та довічного позбавлення волі покладається на виправно-трудові установи Державного департаменту з питань виконання покарань. Виконання покарання військовослужбовців у вигляді направлення до дисциплінарного батальйону покладається на дисциплінарні частини Збройних Сил України. Особливі органи (кримінально-виконавчі інспекції) утворюються також для виконання покарання у вигляді виправних робіт при Державному департаменті з питань виконання покарань. На них же покладено контроль за виконанням таких кримінальних покарань, як позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю та громадських робіт. Для нововведених покарань у виді обмеження волі і арешту створюються відповідно кримінально-виконавчі установи відкритого типу (виправні центри) та арештні дома.

   Установи  і органи виконання покарань  утворюють у своїй сукупності  кримінально-виконавчу систему,  діяльність якої регулюється  Виправно-трудовим кодексом та  іншими нормативними актами.

   На побудову системи установ  і органів виконання покарань  чинять вплив різні соціально-економічні, політичні та духовні фактори. Серед них — демографічні, кримінально-правові та кримінально-виконавчі характеристики засуджених. Так, відповідно до норм міжнародних актів діючого кримінально-виконавчого законодавства у виправно-трудових установах реалізується принцип роздільного тримання засуджених залежно від статі, віку, громадянства, характеру та степеня суспільної небезпеки вчиненого злочину, злочинної діяльності в минулому і строку призначеного покарання. Визнається необхідним ізольоване від інших засуджених і одночасно роздільне тримання деяких категорій засуджених (наприклад, злісних порушників режиму).

   Внаслідок цього, з одного  боку, утворюються виправно-трудові  установи різних видів, а з  другого — у ВТУ одного виду  роздільно відбувають покарання  різні категорії засуджених. Це  дозволяє диференціювати карально-виховний  процес у місцях позбавлення  волі, підходити до виконання покарання і виправлення злочинця з урахуванням тяжкості й характеру вчиненого злочину, ступеня суспільної небезпеки особи злочинця, динаміки її зміни під час відбування покарання.

   Відбування покарання у  виді позбавлення волі полягає згідно із статтею 63 КК в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи. Види таких установ передбачаються главою З ВТК (статті 12—18).

   У ст. 12 ВТК перераховуються  види виправно-трудових установ:  виправно-трудові колонії, тюрми і виховно-трудові колонії.

   До виправно-трудових колоній  належать: колонії-поселення для  осіб, які вчинили злочини з  необережності; колоній-поселення  для осіб, які вчинили умисні  злочини; колонії загального, посиленого, суворого й особливого режиму.

   Категорії осіб чоловічої  статі, що утримуються у ВТК:

   - колонії-поселення для  осіб, які вчинили злочини з  необережності — вперше засуджені  до позбавлення волі за злочини,  вчинені з необережності;

   - колонії-поселення для  осіб, які вчинили умисні злочини — вперше засуджені до позбавлення волі, а також особи, переведені в ці колонії в порядку, передбаченому ст. 46 ВТК, з колоній загального, посиленого і суворого режиму;

   - колонії загального режиму  — вперше засуджені за злочини,  що не є тяжкими;

   - колонії посиленого режиму  — вперше засуджені за тяжкі  злочини;

   - колонії суворого режиму  — засуджені за особливо небезпечні  державні злочини, або ті, що  раніше відбували покарання у  вигляді позбавлення волі;

   - колонії особливого режиму — засуджені, яким покарання у вигляді смертної кари замінено позбавленням волі або яким довічне позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк в порядку помилування або амністії.

   Категорії осіб жіночої  статі, які відбувають покарання у ВТК:

   - колонії суворого режиму  — засуджені за особливо небезпечні  злочини проти держави; жінки,  яким покарання у вигляді смертної  кари або довічного позбавлення  волі замінено позбавленням волі  на певний строк в порядку  помилування або амністії;

   - колонії загального режиму — засуджені особи жіночої статі, переведені з виховно-трудових колоній загального режиму в порядку, встановленому ст. 26 ВТК, а також засуджені жінки, переведені з колоній-поселень для осіб, що вчинили злочини з необережності, і з колоній-поселень для осіб, що вчинили умисні злочини в порядку, встановленому ст. 47 ВТК.

   У тюрмах відбувають покарання  особи, засуджені до довічного  позбавлення волі, особи, засуджені  до позбавлення волі у вигляді  ув'язнення в тюрмі, які по  досягненні 18-річного віку вчинили особливо небезпечні державні злочини або вчинили інші тяжкі злочини, за які засуджені до позбавлення волі на строк більше п'яти років; особи, переведені з виправно-трудових колоній за підставами, передбаченими ст. 47 ВТК.

   У тюрмах також відбувають покарання особи, залишені в тюрмі в порядку, встановленому ст. 24 ВТК, для роботи по господарському обслуговуванню.

   У виправно-трудових колоніях  загального режиму відбувають  покарання неповнолітні чоловічої  статі, вперше засуджені до позбавлення волі, причому засуджених за злочини, що не є тяжкими, тримають окремо від засуджених за тяжкі злочини, а також всі засуджені неповнолітні жіночої статі.

   У виховно-трудових колоніях  посиленого режиму відбувають  покарання неповнолітні чоловічої статі, які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі, а також переведені з виховно-трудових колоній загального режиму за злісне порушення вимог режиму (ст. 47 ВТК).

   Виправно-трудова колонія  є основним видом виправно-трудових  установ. Вона має ряд переваг перед іншими установами, що виконують покарання у вигляді позбавлення волі, наприклад тюрмою. По-перше, для ВТК характерне застосування заходів виправно-трудового впливу в повному обсязі, на відміну від тюрми, де залучення засуджених до праці, навчання стимулюються потребою суворішої ізоляції засуджених. По-друге, в організаційному плані виправно-трудова колонія побудована за принципом об'єднання засуджених у соціально-психологічні відділення, що розміщуються у звичайних житлових приміщеннях (гуртожитках); виховна робота із засудженими орієнтована в основному на застосування колективних методів впливу на особу. В тюрмах, а також стосовно частини засуджених у колоніях особливого режиму, забезпечується покамерне тримання засуджених, що визначає специфіку організаційної побудови цих установ, форми і методи виховної роботи із засудженими.

   Залежно від такої характеристики  засуджених, як стан їх здоров'я,  в системі ВТУ утворюються  спеціалізовані установи (колонії-лікарні), а для лікування і тримання інфекційне-хворих засуджених — виправно-трудові колонії на правах лікувальних. Режим відбування покарання в цих установах, залучення засуджених до праці мають свої особливості, що залежать від потреби проведення лікувально-профілактичної і санітарно-протиепідемічної роботи із засудженими. Існування таких установ є прикладом прояву турботи держави про здоров'я засуджених і про реальну дію принципу гуманізму в кримінально-виконавчому законодавстві.