Причини омолодження злочинності

   5. Вікові особливості психіки підлітків, які сприяють антисуспільним проявам (акцентуація характеру, реакція групування, реакція емансипації, почуття дорослості, прагнення до самоствердження, емоційна неврівноваженість, підвищена збудливість, комфортність тощо).

   6. Біологічними та генетичними причинами вчинення неповнолітніми правопорушень є порушення роботи ферментативної та гормональної систем організму; вроджені психопатії; мінімальні мозкові дисфункції внаслідок органічного враження головного мозку.

   7. Екологічні – негативний вплив факторів природного середовища.

   У процесі проведення  профілактичної роботи соціальному  педагогу потрібно в кожному  конкретному випадку враховувати  весь спектр причин учинення  правопорушення та механізми  формування кримінальної поведінки неповнолітніх.

   У науковій літературі  злочинець визначається як особа,  що здійснила чи здійснює злочин. Розроблено також певні типології  злочинців, зокрема за характером  антисоціальної спрямованості та  ціннісними орієнтаціями, за глибиною  та стійкістю антисоціальної спрямованості.

   За характером антисоціальної  спрямованості та ціннісними  орієнтаціями виділяють такі  типи злочинців: 

   - з негативно зневажливим  ставленням до особи, що здебільшого  вдаються до агресивно насильницьких  дій;

   - з корисними спонуканнями, пов’язаними з ігноруванням права власності, що здійснюють розкрадання, шахрайство;

   - з індивідуалістичним, антисоціальним  ставленням до різних нормативних  установок та своїх обов’язків, схильні до хуліганських дій,  самоуправства, непокори законним вимогам представників влади;

   - з легковажно безвідповідальним  ставленням до існуючих норм  поведінки та законів. Сюди  належать необережні злочини.

   За глибиною та стійкістю  антисоціальної спрямованості злочинців  розподіляють на такі категорії:

   - ситуативний – злочин  вчинено під впливом несприятливих  обставин;

   - випадковий – злочин  вчинено вперше, а злочинець до  цього характеризувався соціально  позитивною поведінкою;

   - нестійкий – особа вчинила  злочин уперше, проте раніше мала  делінквентну поведінку;

   - злісний – особа раніше  вчиняла злочини, проте не притягувалася  до відповідальності, чи притягувалася  без позбавлення волі;

   - особливо злісний –  це рецидивіст, який постійно  вчиняє злочини та притягується  до відповідальності.

   Передумовою кримінальної поведінки неповнолітніх є делінквентна поведінка, яку визначають як комплекс асоціальних вчинків, які мають стійкі негативні соціокультурні характеристики, порушують правові норми, але не тягнуть за собою кримінальної відповідальності.

   Багато вітчизняних та  зарубіжних учених займаються  вивченням проблем девіантної  поведінки неповнолітніх та можливостей  її попередження (Дж. Боулбі, Л.Берковіц, Е. Глюк, Ш. Глюк, А. Кеттле, Д.  Райт, С.Рей та ін.).

   Досить поширеними теоріями, що намагалися пояснити відхилення в поведінці неповнолітніх відповідно до особливостей та закономірностей людської психіки є різновиди "теорії фрустрації".

   Американський вчений Л.  Берковіц визначає фрустрацію  як відповідну реакцію на будь-яке  втручання в людську діяльність, спрямовану на досягнення певних життєвих планів, важливої для індивіда мети. Неможливість людини досягнути бажаний результат викликає негативні емоційні реакції, що є внутрішньою умовою формування агресивних проявів.

   Відомі американські вчені Елеонора і Шелдон Глюк, які обстежили п’ятсот неповнолітніх делінквентів дійшли до висновку, що більшість із них почали виявляти ознаки відхилень у поведінці в дитинстві. Тому з метою профілактики правопорушень неповнолітніх вчені запропонували "прогнозування поведінки неповнолітніх", яке полягає в ретельному обстеженні дітей раннього віку та виявленні в них криміногенних властивостей [1].

   В останні роки зростає  кількість злочинів, скоєних неповнолітніми. Щороку до позбавлення волі  засуджується близько 4,5 тисяч підлітків. У той же час відбувається реформування кримінально-виконавчої системи та пошук видів покарань, альтернативних позбавленню волі, як громадські роботи та обмеження волі. Такі види покарань відповідають принципу гуманізму державної політики у сфері застосування та виконання кримінальних покарань щодо неповнолітніх.

   Для здійснення контролю  за виконанням покарань щодо  неповнолітніх, не пов’язаних  із позбавленням волі, в Україні  існує кримінально-виконавча інспекція,  станом на 1 червня 2003 року на обліку якої перебувало 8410 неповнолітніх.

   На сьогоднішній день  в Україні основними органами  й службами в справах неповнолітніх  та спеціальними установами, що  здійснюють соціальний захист  і профілактику правопорушень  неповнолітніх є:

   1. Державний комітет України у справах сім’ї та молоді, республіканський комітет у справах сім’ї та молоді Автономної Республіки Крим, служби у справах неповнолітніх обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих і районних у містах рад.

   2. Школи соціальної реабілітації  та професійно-технічні училища  соціальної реабілітації.

   3. Центри медико-соціальної  реабілітації неповнолітніх.

   4. Притулки для неповнолітніх.

   5. Суди.

   6. Кримінальна міліція у справах неповнолітніх.

   7. Приймальники-розподільники  для неповнолітніх.

   8. Виховно-трудові колонії  державного департаменту України  з питань виконання покарань.

   9. Інші органи виконавчої  влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, окремі громадяни, що беруть участь у здійсненні соціального захисту та профілактики правопорушень неповнолітніх у межах своєї компетенції.

   У Великобританії у випадку  вчинення злочину неповнолітнім  до шістнадцяти років справа не розглядається судом, а спеціальною комісією "Children’s Panels", склад якої призначається державним секретарем на п’ять років. Члени комісії проходять відповідну підготовку за спеціальними програмами [2].

   Профілактику правопорушень  можна розглядати як усунення причин правопорушень, умов та обставин, що сприяють їх скоєнню; виявлення осіб, від яких можна очікувати скоєння правопорушення, та вплив на них за допомогою переконання та примусу.

   Суб’єктами профілактики  правопорушень є державні органи  та громадські організації, посадові особи й окремі громадяни, які цілеспрямовано на різних рівнях здійснюють заходи з виявлення та усунення причин та умов, що сприяють скоєнню правопорушень.

   Правове виховання –  цілеспрямований процес, який передбачає  озброєння вихованців правовими знаннями та вміннями й формування на цій основі правосвідомості та правової поведінки законослухняного громадянина.

   А.Й. Капська визначає  соціально-правове виховання як  цілеспрямовану систематичну діяльність  державних органів та соціальних інститутів, яка спрямована на здобування дітьми та молоддю правових знань, перетворення їх в особисті переконання, формування на їх основі правосвідомості та правової поведінки. Дослідниця також запропонувала модель соціально-правового виховання школярів, яка складається з соціально-правового світогляду, активної життєвої позиції та соціального захисту інтересів [3].

   Виділяють такі елементарні  соціальні уміння: слухати, розпочати  розмову, підтримувати розмову,  ставити запитання, дякувати. Вищими соціальними уміннями є: звернутися по допомогу, ввійти в колектив, пояснювати, переконувати, дотримуватися вказівок, просити вибачення. Вміння, альтернативні агресії, є такими: просити дозволу, поділитися чимось, допомагати іншим, володіти собою, відстоювати свої права, уникати бійок. Вміння реагувати на стрес: доцільно реагувати на невдачу, на звинувачення, встояти перед груповим тиском, реагувати на нехтування, долати збентеження, вміти скаржитися, реагувати на скаргу.

   На профілактику правопорушень неповнолітніх значний вплив має правове виховання дітей у сім’ї, яке на сьогоднішній день в Україні проводиться недостатньою мірою. На основі аналізу результатів опитування батьків неповнолітніх з’ясувалося, що 78,8 % батьків проводять зі своїми дітьми бесіди правового характеру, роз’яснюючи сутність моральних і правових норм, заборон. Проте батьки зазначили, що більшість таких бесід мають повчально-залякуючий характер. Окрім цього, 50 % батьків не знали, що неповнолітні притягуються до кримінальної відповідальності [4; 5].

   Тобто, правове виховання  учнів повинно включати в себе  не тільки озброєння знаннями  щодо адміністративної та кримінальної  відповідальності, а також засвоєння  учнями знань щодо своїх прав  у сім’ї, школі, суспільстві.  Неповнолітні також повинні набувати різних соціальних умінь, володіння якими призводить до соціальної компетентності особистості.

   Таким чином, детальний  аналіз причин правопорушень  неповнолітніх дає змогу окреслити  основні напрями діяльності різних  соціальних інститутів, установ, громадських організацій, кожної молодої людини, що спрямовані на зниження рівня злочинності та правопорушень серед неповнолітніх, а саме:

   - зниження рівня безробіття, особливо молодіжного;

   - соціальна допомога малозабезпеченим, молодим, неблагополучним, асоціальним сім’ям та її спрямованість на подальший саморозвиток кожної сім’ї;

   - правове виховання дитини  в сім’ї, набуття необхідних  соціальних умінь;

   - високий рівень правового  виховання учнів у школі;

   - корекція проявів агресивної поведінки неповнолітніх;

   - запобігання переходу девіантної  поведінки неповнолітніх у кримінальну;

   - підвищення успішності  дитини в навчальній діяльності, взаємостосунках з однолітками;

   - розвиток системи позашкільних  дозвільних закладів, здебільшого безплатних;

   - підвищення ефективності  роботи правоохоронних органів  щодо попередження, розкриття злочинів;

   - широка соціальна реклама,  спрямована на формування правової  культури населення загалом.

 

Загальноосвітні школи та професійні училища соціальної реабілітації

Загальноосвітні школи та професійні училища соціальної реабілітації є  спеціальними навчально-виховними  закладами для неповнолітніх, які  потребують особливих умов виховання. До цих закладів можуть направлятися особи, які вчинили злочин у віці до 18 років або правопорушення до досягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність.

Основними завданнями загальноосвітніх шкіл і професійних училищ соціальної реабілітації є:

- створення належних умов для життя, навчання і виховання учнів, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівня, професійної підготовки, розвитку індивідуальних здібностей і нахилів, забезпечення необхідної медичної допомоги;

- забезпечення соціальної реабілітації учнів, їх правового виховання та соціального захисту в умовах постійного педагогічного режиму.

До загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації направляються за рішенням суду неповнолітні віком від 11 до 14 років, а до професійних училищ соціальної реабілітації - віком від 14 років.

Неповнолітніх тримають у зазначених школах і професійних училищах соціальної реабілітації у межах встановленого судом терміну, але не більше трьох років.

У загальноосвітніх школах соціальної реабілітації неповнолітніх  можуть тримати у виняткових випадках до досягнення ними 15 років, а у професійних училищах соціальної реабілітації - до досягнення 19 років, якщо це необхідно для завершення навчального року або професійної підготовки.

Учні загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації, яким виповнилося 15 років, але вони не стали на шлях виправлення, за рішенням суду за місцезнаходженням зазначеного закладу можуть бути переведені до професійного училища соціальної реабілітації. Це переведення може здійснюватися у межах терміну, встановленого рішенням суду, що застосував примусовий захід виховного характеру, але не більше трьох років.

Звільнення учнів з  навчально-виховних закладів соціальної реабілітації провадиться достроково або після закінчення терміну  перебування.

Неповнолітні, звільнені  із загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації, направляються директором школи до батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників), а ті, які не мають батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників), - до відповідних навчально-виховних закладів загального типу.

Неповнолітні, звільнені з професійних училищ соціальної реабілітації, направляються директором училища, як правило, за місцем проживання для працевлаштування за набутою спеціальністю, а в окремих випадках - до іншої місцевості за умови письмового підтвердження відповідної служби у справах неповнолітніх або державної служби зайнятості про можливість працевлаштування та забезпечення житлом неповнолітнього у цій місцевості.