Виходячи  з найбільш суттєвих ознак, розрізняють  такі запитання:

   а) за змістом:

––  запитання про факти («Скільки разів протягом року Вас преміювали?»);

––  про поведінку («Чи берете Ви участь у обговоренні виробничих

   питань?»);

   ––  про знання або поінформованість («Чи відомі Вам умови преміювання?»);

   про установки («Чи засуджуєте Ви вчинки порушників трудової дисципліни?»)

   ––  про мотиви(«Чим Ви незадоволені у своїй роботі?»);

   б) за виконуваними функціями питань:

   ––  контактні запитання, що руйнують психологічний бар'єр між дослідником і респондентом («Тепер багато говорять про соціальну апатію, зумовлену зневірою в діях уряду. А як Ви вважаєте?»),

   ––  буферні запитання, які використовують для розмежування тематичних блоків і водночас для нейтралізації впливу одних відповідей на інші («Ми говорили з Вами про умови стимулювання праці. Зараз, якщо Ви не заперечуєте, поговоримо про те, що Вам заважає в роботі?»),

   ––  запитання-фільтри, які використовуються для виявлення компетентних респондентів (перед тим, як розпочати розмову про ставлення респондента до системи преміювання, потрібно запитати, чи відома вона йому),

   –– запитання, що зміцнюють упевненість респондента у своїх силах

   («Ви  дуже цікаво розповідали про  складності у вашій роботі. А зараз поговоримо трохи про Ваш колектив»);

   ––  провокуючі запитання, що зумовлюють спонтанні відповіді («Чим, на Ваш погляд, можна пояснити постійні порушення трудової поведінки членами Вашого колективу?»),

   ––  контрольні запитання, що призначені для перевірки і для перевірки їх (респонденту, який відповів, що він бере активну участь у громадській роботі, пропонують назвати, які саме обов'язки він виконує),

   ––  уточнювальні запитання («Здається, про це ми вже говорили, але не з'ясували...»);

   в) за формою:

   ––  відкриті (неструктурні) — без попередньо сформульованих відповідей,

   ––  закриті (структурні) з попередньо сформульованими відповідями,

   ––  напівзакриті – коли поряд із запропонованими відповідями передбачається місце і для вільних. Закриті запитання. у свою чергу, поділяють на дихотомічні тобто такі, них є тільки дві відповіді, котрі виключають одна одну («Чи преміювали Вас за підсумками року?» — «Так», «Ні»), альтернативні питання, що містять перелік відповідей, з яких можна вибрати тільки одну («Як часто Вас преміювали?» — «Зовсім не преміювали», «Не частіше, ніж один раз на рік», «Кілька разів на рік», «Кілька разів на квартал», «Щомісяця»). Різновидом альтернативного запитання є шкальне, яке спрямоване на вивчення інтенсивності прояву якогось явища чи ставлення до нього (наприклад, для  визначення задоволення респондента роботою йому пропонують такі відповіді: «дуже задоволений», «задоволений», «не дуже задоволений»; запитання - «меню», в яких наведено перелік можливих відповідей, що з них респондент може вибрати кілька («Які з перелічених умов заважають Вам працювати на повну силу?»)

   Крім  того, за формою запитання поділяють  на:

   проективні  запитання, які мають забезпечити інформацію про можливу реакцію респондента в певній ситуації;

   запитання-індекси, які застосовують для групування респондентів під час аналізу (наприклад, якщо на запитання щодо інформованості у справах колективу респондент назвав 4–5 подій, то рівень його інформованої оцінюють як високий, 2–3 події – середній, якщо ж респонденту важко відповісти на це запитання – низький);

   запитання -„водоверт”, що спрямовують опитування від загальних питань до більш конкретних;

   запитання-тести, які використовують для оцінки, перевірки тощо;

   прямі запитання, звернені безпосередньо до респондента, і непрямі, не звернені до певної особи (наприклад, «Як у Вашому колективі сприймають нововведення?»).

   Формулюючи  запитання, слід дотримуватися таких загальних вимог:

• запитання має відповідати темі та завданням дослідження;
• кожне запитання формулюють так, щоб на нього можна було 
  дати точну й обґрунтовану відповідь, воно не повинно містити кілька запитань;
• запитання має враховувати інтелектуальний рівень респондента і бути йому зрозумілим;
• запитання слід задавати нейтрально, не можна, щоб відчувалося особисте ставлення до нього дослідника;

   — у закритих запитаннях наводять усі можливі відповіді, урівноважуючи кількість можливих варіантів «за» і «проти», щоб перевага тих чи тих не вплинула на відповідь респондента.

   Слід  мата на увазі, що послідовність запропонованих варіантів відповідей теж помітно  впливає на вибір їх респондентом. Як правило, варіанти, які подають спочатку, мають більше шансів бути вибраними. Респондентам слід пропонувати опитувальні листки з різною послідовністю відповідей на запитання.

   Кількість запитань має бути мінімально необхідною. Розміщують їх за принципом ускладнення  від початку до середини і полегшення від середини до кінця, щоб респондент поступово втягувався у розмову з дослідником і при цьому не стомлювався.

   У практиці роботи соціологів підприємств  найбільш поширеною формою опитування є анкетування.

   РОЗДІЛ  ІІ :

   ХАРАКТЕРИСТИКА  РІЗНОВИДІВ МЕТОДУ ОПИТУВАННЯ

   2.1 Анкетування та його пізнавальні можливості

   Анкетування — це письмове опитування з допомогою анкети. Його найчастіше використовують для збирання інформації про масові соціальні явища, вивчаючи, наприклад, мотиви плинності кадрів, ефективність певної форми організації праці, характер соціально-психологічного клімату, задоволення працею, адаптованість молодих робітників та інші проблеми трудових колективів. Анкетування може застосовуватися у дослідженні будь-якої соціальної проблеми, якщо для її розв'язання потрібна інформація про явища суспільної та індивідуальної свідомості: потреби, інтереси, мотиви, установки, думки, ціннісні орієнтації окремих індивідів чи соціальних груп, а також про об'єктивні соціальні факти: організацію праці та побуту, освіту і кваліфікацію, матеріальне стимулювання.

   Анкета  — це впорядкований за змістом і формою набір запитань 
і висловлювань, спрямованих на розкриття змісту проблеми. Анкета 
має визначену структуру і складається, як правило, з трьох частин: 
вступної, основної і «паспортної».

   У вступній частині анкети міститься звернення до респондента, в якому зазначається, хто, з якою метою проводить опитування, де і як будуть використовуватися його результати, підкреслюється важливість і значущість особистої участі кожного респондента в дослідженні, наводиться стисла інструкція щодо заповнення анкети, гарантується анонімність відповідей, зазначається, кому слід поверну ти заповнену анкету.

   В основній частині анкети подаються запитання, розраховані на послідовне розкриття змісту досліджуваної проблеми.

   «Паспортна» частина включає запитання, відповіді на які характеризують демографічний і соціальний стан респондента.

   Наприкінці  анкети респонденту пропонують висловити  свою думку щодо теми опитування і висловлюють подяку за участь у дослідженні.

   За  способом спілкування між дослідником  та респондентами анкетування буває:

• через пресу, коли анкети друкуються на сторінках журналів 
  та газет, а відповіді на запитання анкети пересилаються в редакцію;
• поштове, коли анкети і відповіді пересилаються поштою;
• роздаткове, коли анкети роздаються безпосередньо респондентам.

   Поштове анкетування та анкетування через  пресу дають дуже низький відсоток повернення заповнених анкет, що потребує від дослідника додаткових зусиль для забезпечення репрезентативності одержаної інформації. Поштовому опитуванню протягом останнього десятиліття соціологи-практики приділяли підвищену увагу, оскільки, воно вважалося, по-перше, найекономічнішим методом збирання первинної соціологічної інформації, а по-друге, в процесі поштового опитування люди могли відвертіше відповідати на сформульовані в анкеті запитання - позначалася відсутність інтерв'юера. Однак ситуація, що склалася нині, багато що змінила. Подорожчання послуг підприємств поліграфи та зв'язку, зрослі ціни на папір суттєво позначилися на економічності поштивого опитування. Так, якщо наприкінці 80-х років співвідношення вартості однієї анкети поштового опитування і вартості інтерв'ю було приблизно 1 до 10, то у 90-і роки це співвідношення, за нашими підрахунками, становить лише 1 до 3.

   Проте існує одна обставина, яка заважає  використовувати поштове опитування в оперативних дослідженнях і тим паче в експрес-опитуваннях. Це - час збирання первинної інформації. Як свідчить практика проведення подібних опитувань, на двохвильове поштове опитування (з двома розсиланнями анкет) витрачається 32-34 дні. Після першого розсилання анкет через 2 тижні відбувається повторне розсилання з нагадуванням респондентам про повернення анкети дослідникам. Протягом приблизно 20 днів після другого розсилання заповнені респондентами анкети продовжують надходити на адресу дослідників. Такий тривалий період збирання інформації неприйнятний для оперативних досліджень.

   Ефективність  роздаткового анкетування залежить не тільки від змісту і структури анкет, а й від навичок і вміння проводити опитування анкетером, від його особистих якостей.

   З особистих якостей анкетера слід спеціально назвати такі:

• висока свідомість, сумлінність, старанність, науковий світогляд, обізнаність з проблематикою опитування, що допомагає переконувати респондентів у соціальній значущості дослідження;
• організаційні здібності, які дають змогу в тісному контакті з адміністрацією підрозділів, що обстежуються, створити оптимальні умови для проведення опитування;
• уміння створити під час заповнення анкет атмосферу ділової зацікавленості, дружньої співпраці;
• терплячість, увічливість, висока культура спілкування, що сприяє формуванню атмосфери доброзичливості, щирості, довіри.

   Анкетером може бути як професійний соціолог-дослідник, так і спеціально навчений та проінструктований працівник іншої професії (позаштатний соціолог). Бажано, щоб він не працював у тому структурному підрозділі, де проводиться опитування.

   Основним  завданням анкетера є збирання максимально  надійної та достовірної інформації. Для цього він повинен спонукати респондентів висловлювати лише їхні особисті думки, перешкоджати спробам радитися, списувати, підказувати відповіді.

   Анкетер не повинен квапити респондентів, але і не може дозволяти респондентам брати анкети додому, оскільки це може призвести до зниження якості заповнення їх.

   Позитивним  у анкетуванні є можливість отримання  у відносно короткий строк значного обсягу емпіричної інформації, а також забезпечення анонімності , відповідей, недоліком — неможливість проконтролювати ситуацію формулювання відповіді, її самостійності та повноти.

   Групове анкетне опитування

   Специфіка групового (анкетного опитування істотно  відрізняється від роздавального  анкетування і полягає в тому, що проводиться анкетування невеликої (20-25 осіб) групи людей у спеціально відведеному місці у присутності анкетерів. Групове опитування є найефективнішим методом збирання соціологічної інформації у разі, коли об'єктом дослідження є учнівська молодь (школярі, учні СПТУ, студенти середніх та вищих закладів освіти), а також військовослужбовці (переважно рядовий і сержантський склад). Групове опитування є досить ефективним для організації досліджень в екстремальних виробничих ситуаціях, де умови праці і відпочинку працюючих дають можливість провести таке опитування. Груповому анкетному опитуванню властиві деякі позитивні та негативні моменти. До переваг такого опитування належать: простота організації опитування; економічність процедури; високий відсоток повернення заповнених анкет і неможливість заповнення анкети особами, яким вона не була призначена; збереження респондентами анонімності при опитуванні.