Соціальні стосунки та обмін цінностями

Сутність соціальної взаємодії полягає в тому, що лише у взаємодії з іншими людьми людина може задовольнити більшість своїх потреб, інтересів, цінностей. Та і сама по собі взаємодія є основною життєвою потребою людини.

В процесі взаємодії відбувається обмін інформацією, знаннями, досвідом, матеріальними, духовними та іншими цінностями; індивід (група) визначає свою позицію відносно інших, своє місце (статус) в соціальній структурі, свої соціальні ролі. Роль, в свою чергу, пропонує індивіду певні зразки поведінки і робить взаємодії передбачуваними. Сама соціальна структура, соціальні відношення і соціальні інститути є врешті–решт результатом різних видів і форм соціальної взаємодії. Отже, існують пені ознаки соціальної взаємодії: усвідомленість, раціональність, взаємна орієнтованість акторів та передбачу ваність взаємних очікувань або, інакше кажучи, взаєморозуміння між акторами. Якщо актори "говорять на різних мовах" і переслідують взамовиключаючі цілі та інтереси, то результати такої взаємодії навряд чи будуть позитивними. Для того, щоб очікування індивіда були виправдані не останню роль грає визначення ситуації взаємодії, яку створює певне оточення. Поняття "визначення ситуації", успадковане післявоєнною чикагською соціологією від У. Томаса. Він виразив суть своєї концепції у відомому афоризмі, який його колега Р.Мертон назвав теоремою Томаса: "Якщо ситуація визначається як реальна, вона є реальною за своїми наслідками. Як ілюстрацію Томас наводить наступний приклад: параноїк, що потрапив згодом в одну з нью–йоркських лікарень, убив кількох людей тільки за те, що вони мали звичку бурмотати щось про себе. Гуляючи по вулиці і спостерігаючи за цими нещасливими, він припускав, що вони його всіляко паплюжать, і поводився так, начебто це було в дійсності, тобто він визначав ситуацію як реальну ситуацію образливого поводження стосовно нього, і вона виявлялася "реальною за своїми наслідками". Отже, правильне тлумачення ситуації грає не останню роль у появі взає модії між двома індивідами. Ще одним фактором появи соціальної взаємодії (як і соціальної дії) є виникнення певного поштовху - мотиву. Соціальні дії ніколи не здійснюються миттєво. До їх здійснення у свідомості діючого індивіда повинно виникнути досить стійке спонукання до активності - мотивація. Це сукупність факторів, механізмів і процесів, які забезпечують виникнення спонуки до досягнення необхідних для індивіда цілей. Будь–яка соціальна дія починається із виникнення у індивіда потреби, яка задає йому певний напрямок дій.

Потреба співвідноситься індивідом з об'єктами зовнішнього середовища, актуалізуючи строго визначені мотиви. Мотиви, які є різними у кожного індивіда, надають соціальній дії неповторної індивідуальності. Соціальний об'єкт в поєднання з мотивом, який актуалізується, викликає інтерес. До появи інтересу механізм соціальної дії (потенціальної взаємодії) здійснюється в рамках просторових контактів і контактів інтересів (зацікавленості). Однак згодом, поступовий розвиток інтересу призводить до виникнення у індивіда цілі по відношенню до конкретних соціальних об'єктів. Момент появи цілі означає усвідомлення індивідом ситуації і можливість подальшого розвитку суб'єктивної активності, яка в подальшому приводить до формування мотиваційної установки, яка означає потенціальну готовність до здійснення соціальної дії. Отже, як бачимо, на появу соціальної дії та соціальної взаємодії впливає і суб'єктивна вмотивованість індивідів.

Підсумовуючи, можна зазначити, що поняття "соціальна дія" та "соціальна взаємодія" є досить схожими і мають спільні ознаки. Але вони мають різні змісти (визначення). Соціальна дія виступає певною передумовою соціальної взаємодії вона є сукупністю певних компонентів. Вона включає в себе діяча з його потребами, метою, ситуацією, конкретними умовами та обставинами, в яких він діє, орієнтацію діяча на ситуацію, які формують способи реалізації потреб, певну мету. У конкретній ситуації соціальні спільноти, верстви, індивіди виокремлюють різні об'єкти відповідно до їх значущості для досягнення мети, визначають першочергове, важливе і другорядне, аналізують можливі наслідки дій. Мета соціальної дії чи взаємодії - це задоволення певних потреб. Якщо вона досягнута, настає момент "рівноваги", узгодження діяча, його потреб і зовнішнього середовища. Не кожна дія є соціальною, і не кожна соціальна дія є соціальною взаємодією. Індивідуальна мета, що відтворює потреби людини і зорієнтована на інших людей, є початком соціальної дії. Соціальна дія, яка розглядається як спроба одного індивіда або соціальної групи, на практиці рідко зустрічається в ізольованому від інших соціальних дій, вигляді. Здійснюючи соціальну дію, кожна особистість відчуває на собі дію інших. Відбувається обмін діями або соціальна взаємодія. Соціальна взаємодія - це спосіб здійснення соціальних зв'язків, відношень в системі, яка містить не менше двох суб'єктів, а також умови і фактори їх реалізації. Це є система взаємообумовлених соціальних дій, які зв'язані циклічною причинною залежністю, за якої дії одиничного суб'єкта є водночас причиною і наслідком відповідних дій інших суб'єктів. Кожна соціальна дія викликана попередньою соціальною дією і одночасно є причиною наступних дій. Таким чином, різниця між соціальною дією та соціальною взаємодією полягає у виправданні очікувань суб'єкта соціальної дії. Кожна людина, орієнтуючи свою дію на когось, майже завжди очікує певної відповіді, деякої відповідної реакції на свої дії. Якщо є така відповідь, тоді дана соціальна дія перетворюється на соціальну взаємодію.

ВИСНОВОК

В контрольній роботі було розглянуто основні соціальні стосунки та визначено, що соціальні стосунки виникають зі взаємодій між людьми, спрямованих на досягнення різного роду цінностей. Також було розглянуто формування основних видів соціальних стосунків, яке для зручного сприйняття і кращого поняття було зведено в таблицю. Серед соціальних стосунків, які є основою усіх інших стосунків, головними є відношення соціальної залежності і влади. В третьому питанні проаналізовано сприйняття понять "соціальна дія" та "соціальна взаємодія" різними вченими усього світу.

5. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Кравченко В.И. Социология: Учебное пособие/ СПбГУАП. СПб., 2001, 104 с.

2. Фролов С.С. Социология: Учебник. – 3-е изд., доп. – М.: Гардарики, 2000. – 344 с.

3. Пригожин А.И. Социальные организации. – М., 1980.

4. Кончанин  Т.Л.,  Подопригора  С.Я., Яременко С.Н.  Социология. – Ростов н/Д.: Феникс, 2001. – 480 с.

5. Г. И. Козырев. Социальное действие, взаимодействие и социальньый контроль // журнал Социологические исследования. - 1995, №8. - С.125.

6. Сорокин П.А. Человек. Цивилизация. Общество. - М., 1992. -   С.526-527.

7. Соціологія: Підручник / Н.П. Осипова, В.Д. Воднік, Г.П. Клімова та ін.; За ред. Н.П. Осипової. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 336 с.