Суїцид як соціальна проблема суспільства

Певне місце посідає і самогубство  через гомофобію оточуючих, через  не можливість розповісти про свої вподобання, страх втрати батьківської любові та поваги.

Профілактичні заходи

Рання ідентифікація та відповідне лікування розладів психіки — важлива частина стратегії профілактики.

Попри те, що антидепресанти при неправильному  застосуванні можуть спровокувати самогубство, це не є приводом відмовлятися від  їх застосування. За 1998—2003 роки кількість антидепресантів, що призначаються в США зросла на 91%, що супроводжувалося зниженням кількості самогубств на 33%. В Нідерландах спостерігалася схожа картина (120 і 31% відповідно)^[19].

Попередження про можливий зв'язок використання антидепресантів з  самогубствами були опубліковані FDA і деякими європейськими регуляторами в 2003 році. Це привело до зниження призначень антіпрессантов групи СИОЗС дітям і підліткам на 22%, що супроводжувалося збільшенням числа самогубств в цій групі на 14% в США і на 49% в Нідерландах (протягом 2003—2005 років).

Слід зазначити, що при наявності  почуття безнадійності особливо корисні бувають немедикаментозні методи — бихевиористически та когнітивна психотерапія.

Крім того, ефективними, як і раніше вважаються телефони довіри та центри з надання психологічної допомоги, що знаходяться в тому числі в  навчальних закладах.

Попередження та запобігання

Рішення проблеми зниження самогубств серед людей з психічними розладами  і серед населення в цілому вимагає дій з боку систем охорони  здоров'я, професійних психіатрів і державних чиновників. Дата 10 Вересня - визнана ВООЗ як всесвітній день попередження самогубств.

Служби охорони здоров'я повинні  прагнути до своєчасного діагностування психічних розладів. З боку систем охорони здоров'я повинна приділятися  підвищена увага проблемі боротьби з негативним відношенням і дискримінацією, що дуже часто супроводжують психічні розлади і самогубства, для того, щоб люди, які потребують допомоги, змогли її одержати на ранньому етапі психічного розладу. Психіатри повинні підвищити якість надання спеціалізованої психіатричної допомоги та попередження виникнення психічних розладів для забезпечення психічного благополуччя населення, що буде сприяти підвищенню якості життя населення України. Також потрібно, щоб послуги психіатрів були доступними для усього населення, не залежно від соціального статусу. Нерозпізнані вчасно психічні розлади можуть виявитися смертельними, і до них варто ставитися як до проблеми, що має першорядне значення.

Повністю запобігти суїциду  не можна. Зниженню рівня самогубств можуть сприяти статті в засобах  масової інформації про те, як і  чому було скоєне самогубства, наслідки такого кроку у всій його страшній реальності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Географія суїциду України

Значущість вирішення проблем  самогубства зараз є ще більш  важливою на тлі суттєвого зменшення  населення України за останні  п'ятнадцять років. У зв'язку з  різними причинами, у тому числі  і внаслідок насильницької смерті, населення країни зменшилося за ці роки на 5 млн 127 тис. осіб та становило  на кінець 2005 року 46 млн 929 тис. 500 осіб.

При цьому даний показник підвищився з 19,0 самогубств на 100 000 населення у 1988 році до 29,2 у 2002 році. Тільки протягом останніх трьох років ця жахлива  тенденція змінилася незначним  зменшенням рівня самогубств.

Однак за час існування незалежної України (1991–2006 рр.) внаслідок самогубств загалом загинули 207 609 осіб, що відповідає приблизно 0,5 % від загальної кількості  населення на кінець 2005 р. Ця цифра  є зіставлюваною з чисельністю  населення таких міст країни, як Тернопіль, Івано-Франківськ. Тобто  щороку за останнє десятиріччя добровільно  йдуть з життя понад 10 000 осіб. Тільки у 2006 р. внаслідок самогубств загинули 10 004 особи. Ці жахливі цифри свідчать про величезний масштаб проблеми розповсюдженості саморуйнуючої поведінки в Україні. А представлені на рис. 1 дані свідчать про те, що найвищий рівень самогубств (понад 25,0 самогубств на 100 000 населення) фіксується в усіх регіонах країни, окрім західного, з тенденцією зближення цих показників в останні роки. Серед областей України найвищі значення спостерігаються у Сумській, Чернігівській та Кіровоградській областях (відповідно 37,7, 35,6 та 31,5 самогубств на 100 000 населення, за даними Державного комітету статистики).(Додаток 2) Ці показники про гендерний розподіл рівня самогубств у країні, як і дані, що представлені на рис. 2, свідчать, що добровільна смерть — це явище, на яке, безумовно, впливає соціально-економічна нестабільність у державі. Саме тому у найнеспокійнішу середину дев'яностих рівень самогубств переважно серед чоловіків та у найбільш промислово розвинутих регіонах країни стрімко підвищився. Найбільшу занепокоєність викликає той факт, що частота самогубств серед чоловіків у віці від 25 до 59 років за період з 1990–2005 рр. у середньому у 5,1 раза вища за кількість добровільних смертей серед жінок того ж віку — співвідношення в абсолютних значеннях складає 113757 : 22323.

А з урахуванням ефекту «надсмертності»  чоловіків можна стверджувати, що найбільш працездатна група населення  є найбільш уразливою з погляду  проблеми розповсюдження саморуйнуючої  поведінки. Крім того, треба відзначити, що добровільна загибель чоловіків  середнього віку найчастіше спричинена вираженими проявами сформованих (хронічних) еквівалентних форм саморуйнуючої  поведінки, зокрема алкоголізацією, чоловічою депресією та екзистенціальною кризою (психологічною кризою існування). Однак, якщо проблемам, пов'язаним із алкогольною  залежністю, приділяється достатньо  уваги з боку фахівців (психіатрів, наркологів, психологів), то такі стани, як чоловіча депресія та екзистенціальна  криза, зовсім не усвідомлюються спеціалістами  як проблеми, наслідком яких безпосередньо  може бути здійснення життєнебезпечних аутоагресивних дій. Тоді як саме при  цих розладах, що мають суттєві  гендерні відмінності, чоловіки використовують високолетальні способи аутоагресивних дій: повішання, поранення гострими предметами життєнебезпечних зон організму, падіння з висоти чи потрапляння  під транспорт, важкі отруєння засобами побутової хімії.

Ситуація з рівнем самогубств в  Україні свідчить про дуже високий  рівень суїцидальної активності серед  сільського населення країни (рис. 3). Порівнюючи наведені дані, бачимо, що сільські мешканці України в середньому у 1,33 раза частіше закінчували життя  самогубством, ніж міські.

На наш погляд, це пов'язано з  такими причинами, як дуже високий рівень алкоголізації сільського населення (в останні роки суттєво збільшилася  тенденція розповсюдження наркотичної  залежності серед сільських мешканців), низький матеріально-побутовий рівень (з урахуванням високого рівня  безробіття на селі, важкої фізичної праці, відсутності доступу до «благ  цивілізації») та відсутність адекватної медико-психологічної, більше того, спеціалізованої  допомоги.

Розподіл рівня самогубств за віковими групами свідчить про те, що серед  усіх груп дорослого населення рівень самогубств є дуже високим (рис. 4).

Ці дані свідчать, що до груп суїцидального  ризику практично можна (з певною критикою) віднести більшість дорослого  населення. Безумовно, такий висновок є перебільшенням, якщо враховувати  існуючі доказані критерії включення  окремих верств населення до груп суїцидального ризику, до яких, згідно з положеннями Міжнародної асоціації  превенції суїцидів (IASP), відносять  осіб, які:

— мають хронічні форми психічних  розладів чи хімічної залежності;

— мають хронічні форми інвалідизуючих соматичних розладів, зокрема захворювань  з ознаками зростаючої деменції чи вираженої фізичної немочі;

— вже здійснювали суїцидальні  спроби чи інші несмертельні аутоагресивні  дії;

— є мешканцями сільської місцевості;

— належать до молодших та старших  вікових груп;

— належать до сексуальних меншин;

— є мігрантами;

— знаходяться у місцях позбавлення  волі.

За даними досліджень, проведених в Україні, до окремих професійних  та соціальних груп суїцидального ризику треба віднести військовослужбовців, робітників Міністерства внутрішніх справ  та лікарів, що, безумовно, пов'язано  з виснажливим характером трудової діяльності та виникаючим унаслідок  цього синдромом хронічної втоми, певною соціальною незахищеністю і  високим рівнем алкоголізації в  цих групах. Крім того, високий рівень суїцидального ризику мають студенти та учні коледжів, старших класів школи (зокрема, це стосується здійснення нелетальних  суїцидальних спроб та формування еквівалентних  форм саморуйнуючої поведінки, насамперед наркотичної залежності), що найчастіше обумовлено психологічними проблемами батьків та неадекватними формами  виховання дітей і підлітків, а також недостатністю профілактичної роботи серед молоді щодо суїцидологічних  питань.

Результати досліджень свідчать, що найпоширенішими способами самогубства  є повішання, порізи вен передпліччя, падіння з висоти та потрапляння  під транспорт. Для жінок більш  характерним є медикаментозне отруєння (порізи вен передпліччя та падіння  з висоти посідають друге місце). Використання більш життєнебезпечних способів самогубств (повішення, падіння  з висоти, вогнепальні поранення, використання життєнебезпечних отруйних речовин) більш характерне для чоловіків  та осіб старших вікових груп і  свідчить про серйозність суїцидальних намірів. Серед застосовуваних способів суїцидальних спроб найпоширенішими  є отруєння (ненаркотичні анальгетики, що особливо поширені серед підлітків; антигіпертензивні засоби; антидепресанти; нейролептики; барбітурати; транквілізатори) та самопошкодження (порізи вен передпліччя, кисті). Останнім часом у країнах  СНД (у тому числі в Україні) помітно  збільшилося використання вогнепальної зброї при здійсненні суїцидальних дій.

Наведені статистичні та аналітичні дані дають підставу вважати, що заходи з профілактики саморуйнуючої поведінки  мають бути поширені на всі дорослі  вікові групи, і насамперед чоловіків.

За наведеними абсолютними цифрами  ми бачимо жахливе явище, коли за останні  п'ятнадцять років щорічно в  Україні гине у середньому 80 дітей  молодших чотирнадцяти років та понад  тисячу підлітків (табл. 2).

Ми підрахували кількість втрачених  років життя за методикою урахування втрачених років потенціального життя (С.П. Ермаков, 1995) серед працездатного  населення у вікових групах від 15 до 64 років у 2005 р. та отримали жахливу  цифру — 148 861 рік (табл. 3).

Та якщо врахувати, що у 2005 році валовий  внутрішній продукт у розрахунку на одну особу (у фактичних цінах) складав 9 017 тис. грн., а кількість  самогубств у працездатному віці (20–59 рр. для чоловіків та 20–54 рр. — для жінок) дорівнював 7311, то значення економічних втрат для суспільства  має бути 65 923 287 тис. грн. Ця цифра  дорівнює 15,5 % від валового внутрішнього продукту у 2005 р. (у фактичних цінах), що склав 424 741 млн грн. (за даними Державного комітету статистики). Отже, можна побачити ті величезні економічні втрати, що несе таке явище, як самогубство, для  суспільства.

В той час як на вирішення проблем  охорони здоров'я держава не має  достатньо грошей, найважливішим  питанням постає розрахунок обсягів  подібних витрат. Потрібно відзначити, що проблеми саморуйнуючої поведінки  — це майже не єдина галузь психіатрії, де профілактичні заходи, безумовно, будуть мати як клінічний, так і економічний  ефект, бо саме маніфестні форми аутоагресивних проявів, у тому числі здійснення аутоагресивних дій, у багатьох випадках формуються лише як реактивні стани  на тлі психологічних проблем, але  без суттєвих психічних розладів, тому тільки їх наслідки (травматизація  після здійсненої суїцидальної спроби, формування «суїцидальної кар'єри») потребують тривалого лікування  і викликають виражену непрацездатність. Ми вважаємо, що обсяг витрат на лікування  саме наслідків аутоагресивних дій  і «хронічної» нелікованої саморуйнуючої  поведінки сягає величезних розмірів, тоді як фінансування попереджуючих  діагностично-лікувальних та профілактичних заходів потребує порівняно значно менших витрат.

Але ж наведені вище розрахунки належать лише до рівня та кількості самогубств. Проте суїцидологи знають, що ще більш небезпечним для суспільства  явищем є виражена тенденція до збільшення суїцидальних спроб (співвідношення яких, за різними джерелами, складає 10–40 на одне самогубство) та інших еквівалентних  форм саморуйнуючої активності. Однак  на даний час офіційної звітності  з приводу урахування суїцидальних спроб в Україні не існує.