Суїцид як соціальна проблема суспільства

Ми змогли дослідити рівень суїцидальних спроб лише на прикладі Києва. За даними міської служби швидкої допомоги, у Києві у 2005 році було зареєстровано 1102 суїцидальні спроби — це ті випадки, коли бригада швидкої допомоги, виїжджаючи на виклик, виявляла випадок здійснення аутоагресивних дій. Тоді як самогубств було зафіксовано лише 45 випадків, що у 24,5 раза менше, ніж випадків зареєстрованих суїцидальних спроб. Треба додати, що кількість статистично зафіксованих випадків аутоагресивних дій, безумовно, не відповідає дійсності, бо у багатьох випадках вони не реєструються при незастосуванні медичної допомоги. Кожен виїзд бригади швидкої допомоги коштує 60 гривень. Тому можна сказати, що у 2005 році на прямі витрати, пов'язані зі здійсненням аутоагресивних дій, міською службою швидкої допомоги було витрачено 66 120 гривень (без урахування вторинних витрат на управлінський апарат, технічне обслуговування тощо). При проведенні подальшого клініко-економічного аналізу по двох відділеннях Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги — токсикологічному відділенню (куди поступають на лікування хворі після отруєнь) та політравматологічному (куди на лікування поступають пацієнти після різних травматичних ушкоджень) — за 2005 рік ми зафіксували 583 історії хвороби пацієнтів, які лікувалися після здійснення аутоагресивних дій у лікарні. Термін лікування суїцидентів по зазначених відділеннях дорівнював 3244 дні, з них хворі протягом 840 днів проходили інтенсивне лікування у токсикологічному та загальному реанімаційних відділеннях, що складає 25,9 % часу від загального терміну лікування.

Отже, підсумкові підрахунки показали, що загальна сума прямих витрат, пов'язаних з лікуванням хворих після здійснення аутоагресивних дій, тільки у чотирьох відділеннях Київської міської  клінічної лікарні швидкої медичної допомоги (відділення токсикології, політравматології, токсикологічне реанімаційне відділення та відділення загальної реанімації) за 2005 рік склала 499 955 гривень (вартість перебування у лікарні та лікування хворих). Безумовно, ці підрахунки мають приблизний характер. Вони стосуються лише основної частини прямих витрат (декілька відділень однієї лікарні міста) та не враховують усіх інших (суспільних) витрат, котрих вимагає дана проблема. Незважаючи на те, що ці підрахунки не є остаточними, вони дозволяють оцінити рівень лише основних прямих витрат на медичне обслуговування таких пацієнтів. Тоді як спеціалізовану допомогу таким хворим надали у досліджуваний період три фахівці Українського НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології і штатний психіатр лікарні, яких можна вважати основними силами спеціалізованої суїцидологічної допомоги м. Київ.

Саме тому ми можемо стверджувати, що загально поширена схема лікувальної  роботи з корекції саморуйнуючої  поведінки є неадекватною та не відповідає актуальності даної проблеми. На даний  час проблеми терапії хворих з  будь-якими аутоагресивними проявами є прерогативою тільки психіатричних  лікарень та міських психоневрологічних диспансерів, куди не звертаються більшість  пацієнтів з аутоагресивними  проявами. Поза полем зору спеціалістів опиняється основна маса суїцидентів  з транзиторними психічними розладами, які вважають себе психічно здоровими  людьми. Отже, хворий з аутоагресивними  проявами найчастіше залишається наодинці зі своїми проблемами. Адже «змова мовчання»  при наявності ознак «аутоагресивної  кризи» розповсюджується на сім'ю, близьких, друзів. Вірогідність рецидиву суїцидальної поведінки у даної категорії  «нелікованих» суїцидентів у  подальшому дуже висока. Ще більш актуальною є проблема «нелікованості» аутоагресивних еквівалентів, наприклад різних видів  залежної поведінки (від психоактивних  речовин або емоційної залежності), що зовсім не сприймаються хворими  як прояви безпосередньо саморуйнуючої  поведінки.

Реаліями сьогодення, які безпосередньо  впливають на невирішеність проблеми зростання саморуйнуючої поведінки, є те, що спеціалізована суїцидологічна допомога надається епізодично, окремими фахівцями-науковцями у великих  містах України (Київ, Харків, Одеса, Львів, Запоріжжя). Основні лікувальні заходи спрямовано на купірування психопатологічних  проявів. Психотерапевтична робота з суїцидентами практично не проводиться. В Україні досі не прийнято закони та інші нормативні акти, що регламентують  якісне надання спеціалізованої  та кваліфікованої допомоги хворим з  аутоагресивними проявами та не розроблено систему організаційних, діагностичних, лікувально-реабілітаційних заходів  щодо надання спеціалізованої психолого-психіатричної  та психотерапевтичної допомоги вищезазначеному  контингенту (тільки зараз співробітниками  Українського НДІ соціальної і судової  психіатрії та наркології розробляється  модель національної суїцидологічної  служби як НДР). Відсутність спеціалізованої  суїцидологічної служби в Україні  зумовлена ще й тим, що в нашій  країні офіційно не існує такої професії (спеціалізації), як суїцидолог. Безумовно, це не означає, що проблемами АП лікарі та інші фахівці не займаються взагалі. Однак це безпосередньо впливає  на відсутність прямого фінансування з боку держави програм, спрямованих  на роботу з особами, які мають  будь-які аутоагресивні прояви. Організація  системи надання суїцидологічної  допомоги має вирішуватися в загальнодержавному масштабі.

До основних засад, що впливають  на невирішеність проблеми зростання  саморуйнуючої поведінки, можна, насамперед, віднести:

— неадекватне усвідомлення характеру  та поширеності проблеми саморуйнуючої  поведінки в українському суспільстві  в цілому та в системі охорони  здоров'я зокрема;

— відсутність адекватної оцінки реальної ситуації, що в першу чергу  виражається в недосконалості статистичного  обліку (відсутність статистичного  обліку суїцидальних спроб, незнання і  відсутність статистичного обліку еквівалентних форм саморуйнуючої  поведінки);

— неадекватна (непрацююча) схема  надання допомоги тим, хто її потребує, у загальнодержавному масштабі.

Все це безпосередньо впливає на загальний стан психічного здоров'я  нації та рівень її психологічного благополуччя і викликає постійне зростання  прямих і непрямих економічних витрат внаслідок дуже високого рівня різних видів саморуйнуючої поведінки  й її еквівалентних форм.

Тому ми вважаємо, що адекватне  вирішення проблеми саморуйнуючої  поведінки серед населення країни та її наслідків в загальнодержавному масштабі включає розробку Національної програми превенції саморуйнуючої  поведінки в Україні з подальшим  розвитком спеціалізованої суїцидологічної  медичної допомоги шляхом створення  національної суїцидологічної служби. Зокрема, негайна потреба вирішення  зазначених проблем зауважена у  Міжгалузевій комплексній програмі «Здоров'я нації» (Постанова Кабінету Міністрів України від 14.01.02 р. № 14), де в окремому розділі визначено  заходи, спрямовані на запобігання  зростанню самогубств в Україні, та у Європейській декларації з охорони  психічного здоров'я, що була прийнята на Європейській конференції ВООЗ на рівні міністрів охорони здоров'я  у Гельсінкі (Фінляндія, 12–15 січня 2005 р.; ЕUR/04/5047810/6 від 14 січня 2005 р. № 52670) за участю посадовців Міністерства охорони  здоров'я України.

Найважливішими аспектами створення  Національної програми є:

— адекватна оцінка реального рівня  самогубств, суїцидальних спроб та інших несмертельних і еквівалентних  форм саморуйнуючої поведінки і  постійне здійснення такого аналізу  в подальшому;

— на підставі такого аналізу теперішньої  ситуації з АП в Україні — виділення  найбільш значущих аспектів Національної програми для початку її реалізації, оцінка результативності того, що вже  зроблено для її реалізації задля  планування подальших конкретних кроків з урахуванням фінансового забезпечення.

Основна стратегічна мета Національної програми:

1. Підвищення рівня суспільного  здоров'я і психологічного благополуччя  населення як основних заходів  з профілактики зростання рівня  саморуйнуючої поведінки. А саме: підвищення ефіктивності політичних, загальнодержавних, загальносуспільних  заходів, спрямованих на підвищення  базисного рівня суспільного  здоров'я та психологічного благополуччя  населення; постійне поширення  у суспільстві шляхом загально-просвітницької  діяльності знань про особливості  виникнення аутоагресивних проявів,  їх небезпечності та існуючих  можливостей отримання кваліфікованої  медико-психологічної допомоги при  наявності аутоагресивної активності; поширення заходів, спрямованих  на зміну негативного чи байдужого  ставлення у суспільстві до  проявів саморуйнуючої поведінки,  зменшенню поширення специфічних  «суїцидологічних» міфів; постійна  робота із ЗМІ щодо адекватного  висвітлення випадків самогубств  або інших видів аутоагресивної  активності.

2. Створення системи надання  первинної та спеціалізованої  медичної допомоги пацієнтам  з будь-якими аутоагресивними  проявами, а також соціально-психологічної  реабілітації (підтримки) для них.  А саме: поліпшення доступності  служб, що надають таку допомогу; підвищення професійних знань  і якості орієнтування лікарів  загальної практики, сімейних лікарів  як первинної ланки надання  медичної допомоги щодо якісної  ідентифікації будь-яких аутоагресивних  проявів, і насамперед суїцидальних  тенденцій; адекватна оцінка психо-соціальних  чинників виникнення станів гострого  та хронічного стресу, ступеня  вираженості суїцидального ризику  при таких станах, а також їх  якісного й ефективного лікування;  забезпечення високоякісного лікування  та реабілітації психіатричних  пацієнтів і осіб, які вже здійснювали  спроби самогубства у стані  гострого та хронічного стресу; постійне поліпшення загального  рівня якості послуг у сфері  охорони здоров'я, що дає змогу  попередження станів погіршення  важких хронічних соматичних  хвороб, що є важливими чинниками  суїцидального ризику.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Узагальнюючи вищесказане, можна сказати, що загадка смерті завжди хвилюватиме людство. Напевно, у самому гуманному суспільстві  обставини призводитимуть людей  до небезпечної межі. Але, спираючись на неповторну цінність кожної людського  життя, товариство може зажадати допомогти  кожному виробити життєстверджуюче світогляд, перейнятися вірою у  велику призначення людини. Одна смерть - це смерть, а тисячі смертей це статистика. Звісно, добровільний те що із цивілізованого життя людини її неповторна особиста трагедія. Але коли його ідуть із життя геніальні люди, уособлюють епоху, це трагедія усього суспільства  загалом. Отже, "якісне наповнення" наведених статистикою жахливих цифр зробила їх ще страшніше. Так, хоча серед самогубців дуже чисельна які  опустилися, схильні до алкоголю і  наркоманії, просто психічнохворих, та першої чергу ми йдуть люди порядні, з збережені почуттям честі, боргу, власної гідності. Чи можна щось зробити, аби якось стримати людину у межі? Можна. Змінити умови життя  людей. Перейти від нескінченних розмов про рівні можливості кожному  за до створення реальних умов, ці можливості так які забезпечують. Домогтися  здобуття права у своїй країні, у своїй вулиці, у своєму домі людина почувалася захищеною. Люди просто більше не вірять, що й хтось або  щось захистить. Самогубство - свідчення  зростання роз'єднаності людей. Коли зв'язку людини зі світом слабшають, один шукає компенсації алкоголі, другий - у наркотики, а третій починає  думати, що він цього світу большє нє потрібен. І йде потім із нього. Втрата ця непоправна, з кожним людиною  зникає безповоротно цілий Всесвіт.

Адже кінцевому підсумку більшість людності ідуть із життя  оскільки почуваються у тому густонаселеному  світі самотніми. Переживаючи гостру моральну кризу, якиа звичайно передує самогубству, вони потребують уваги оточуючих.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1. Акопян К.С. Самогубство: Проблеми мотивації (роздуми у зв'язку з психологічним етюдом Н.А. Бердяєва "Про самогубство"). - 2004. - № 3. З. 153—159.

2. Ведрін Ж., Вебер Д.  Чи можна оцінити ризик суїциду? // Соціальний захист і клінічна  психіатрія. 2004. № 3. - З. 69—72.

3.Дарк Про. Право до  страти: феноменологія суїциду // Незалежна газета. 2003. - № 25 від  3 вересня. З. 16.

4.Джалагония У. Суїцид. Чи можна зупинити біду? // Відлуння  планети. – 2007. - № 34. – З. 40-45. – від 7-13 вересня

5. Волков Ю. Р,Добреньков  У. І,Кадария Ф. Д, Савченка  І. П, Шаповалов У. А. Соціологія  молоді. Під ред. проф. Ю. Р. Волкова.  —Ростов-н/Д.: Фенікс, 2006. — 576 з.

6. Виховання важкого дитини. Діти з девіантною поведінкою. Під ред.М.И.Рожко-ва. — М.:Гуманитар,  вид. центрВЛАДОС, 2006. — 239 з.

7.Дюркгейм Еге. Самогубство:  Соціологічне етюд. Пер. з франц.  М.: Просвітництво, 2004. – 375 з.

8. Карпухін Про. Чи легко  бути молодим? // Діалог. - 2002. - № 2. -С.14.

9.12.Мелихов А. Вихід  не тут! //Учительская газета. 2005. - № 43. – від 20 липня. - З. 20.

10.Мелихов А. Дрібні  оборудки чи спільна справа? //Учительская  газета. 2005. - № 22. – від 13 квітня. - З 21-го.

11.Мелихов А. Миша чорна, біла... чи. Профілактика самогубства //Учительская  газета. 2005.- № 23. - від 13 липня. - З.  Реферати українською » Психология » Суїцид як соціальна проблема суспільства

12.Неядерний кошмар наприкінці 20 століття //Ровесник 2004. - № 6. - З  6-ї.

13. Орлова І.Б. Самогубство  — явище соціальне // Соціологічні  дослідження. – 2002. -. № 8. З. 69—72.

14.П.ПервоваИ.Л. Діагностика  й лікування підліткової депресії // Питання психології. 2005. - № 3. –  З. 15-22.

15. Поліщук Ю.І. Про спірному  розумінні самогубства

16. як психологічного явища  // Питання психології. 1994- № 1. З. 128—130.

17.Помро До. та інших.Суицидальное  поведінка батьків у юнацькому  віці // Соціальний захист і клінічна  психіатрія. 2005. - № 3. З. 63—68.

18.Рожков О.Ю. Юнак 20-х:  протест і

19. девіантну поведінку  // Соціологічні дослідження.- 2006. - №  7. З. 107.

20. http://m-system-party.org/predlogenia/8-about-project/114-provlem-samoubiystv.html