Аудит в Украине

    Особливого значення аудит і професія аудитора набули після економічної кризи 1930-х років; вони виконували в цей період роль захисників інтересів як окремих підприємців, так і економіки цілих держав.

    З виникненням в Україні (на той час ще союзній республіці СРСР) спільних підприємств (у 1989 р.) іноземною стороною було поставлене питання про необхідність аудиторського підтвердження даних про фінансово-господарську діяльність спільних підприємств, що стало передумовою створення в Києві дочірнього відділення союзної аудиторської фірми „Інаудит” під назвою „Інаудит-Україна”. До складу першої аудиторської фірми увійшли колишні держслужбовці системи республіканського Мінфіну, а саме контрольно-ревізійного управління. З розвитком ринкової економіки, виникненням підприємств недержавних форм власності, діяльність яких потребує незалежного економічного контролю, 22 квітня 1993 р. було ухвалено Закон України „Про аудиторську діяльність”.

    Розвиток аудиту в Україні має три етапи:

    Перший – 1987-1992 рр. – створення перших аудиторських структур.

    Другий – 1993-2002 рр. – формування нормативно-правової бази аудиту в Україні.

    Третій – 2003 р. – дотепер – діяльність аудиту на новій нормативно-правовій базі.

    18 квітня 2003 року Аудиторською палатою України було прийнято в якості національних Міжнародні стандарти аудиту, надання впевненості та етики.

    Узагальнюючи розвиток аудиту на принципах історизму можна виділити три основні теорії його виникнення (рис. 1.1). 

      
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Рис. 1.1. Теорії виникнення аудиту 

    Дефініція аудиту спричинила появу постулатів (постулат – твердження, що його при побудові наукової теорії приймають без доказів як вихідні), які лягли в основу нормативно-правового законодавства у сфері аудиторської діяльності та в основу побудови етичних фундаментальних принципів професії аудитора. 

     Таблиця 1.2

Постулати аудиту 

    3. Сутність, мета, функції  аудиту 

    Аудит – перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб’єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб’єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів¹.

    Суттєвою є інформація, якщо її пропуск або неправильне відображення може вплинути на економічні рішення користувачів, прийняті на основі фінансових звітів.

    Визначення аудиту, яке міститься у „Положенні про основні концепції аудиту”, опублікованому в 1973 р. Комітетом з основних концепцій аудиту Американської асоціації бухгалтерів (ААА), включає як процес, так і мету аудиту: аудитом називається систематичний процес об’єктивного збору й оцінки свідчень про економічні дії і події з метою визначення ступеня відповідності цих тверджень чинним критеріям і надання результатів перевірки зацікавленим користувачам².

    Р. Додж: аудит – незалежна перевірка і формування думки про фінансову звітність підприємства³.

    Професор А. М. Кузьмінський дає більш зрозуміле визначення аудиту: аудит – це незалежна перевірка бухгалтерської звітності та іншої обліково-звітної інформації про діяльність підприємств з метою підтвердження їх достовірності й законності⁴.

    Професор І. М. Білий визначає поняття „аудит” як незалежну експертизу фінансових звітів і бухгалтерських балансів. Його мета – перевірити достовірність балансу та фінансової звітності підприємства, а також з’ясувати правильність ведення бухгалтерського обліку відповідно до чинних нормативних положень і стандартів⁵.

    Сучасне тлумачення аудиту належить професору В.Д. Андреєву: аудит – це процес перевірки ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності на підприємствах з різними формами господарювання і власності з точки зору їх достовірності й відповідності чинному законодавству⁶.

    Метою аудиту фінансової звітності є надання аудиторові можливості висловити свою думку стосовно того, чи відповідають підготовлені фінансові звіти в усіх суттєвих аспектах концептуальній основі фінансової звітності.

    Слід відмітити, що метою аудиту фінансової звітності є висновок аудитора про те, чи відповідає фінансова звітність у всіх суттєвих аспектах інструкціям, які регламентують порядок підготовки і подання фінансових звітів. За результатами аудиту складається аудиторський висновок про реальний фінансовий стан суб’єкта господарювання. Це вимога МСА № 200 „Мета та загальні принципи аудиторської перевірки фінансових звітів”.

    Аудиторська перевірка фінансових звітів має на меті надати аудиторові можливість висловити думку про те, чи складені ці фінансові звіти (у всіх суттєвих аспектах) відповідно до визначеної концептуальної основи фінансової звітності. Аудитор використовує такі формулювання для висловлення аудиторської думки: „справедливо і достовірно відображає” або „подає достовірно, в усіх суттєвих аспектах”, що є еквівалентними термінами. Це стосується аудиторської перевірки фінансової або іншої інформації, підготовленої згідно з відповідними критеріями.

    Формуючи аудиторську думку, аудитор має отримати достатні відповідні аудиторські докази, щоб бути спроможним зробити висновки, на яких ґрунтуватиметься така думка.

    Думка аудитора підвищує довіру до фінансових звітів завдяки наданню високого, але не абсолютного рівня впевненості. Абсолютна впевненість в аудиті недосяжна внаслідок дії таких чинників як необхідність судження, використання тестування, обмеження, властиві будь-яким системам бухгалтерського обліку та внутрішнього контролю, а також через те, що більшість свідчень, які може отримати аудитор, є за своїм характером радше переконливими, ніж остаточними.

    Сутність зовнішнього аудиту розкривається також у його функціях.

    Як свідчить досвід розвинутих країн, до основних функцій аудиту належать: координаційна, аналітична, інформаційна, консультаційна, захисна.

      
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Рис. 1.2. Функцій аудиту  

    Головною функцією аудиту як форми незалежного економічного контролю є захист інформаційних інтересів власників майна (користувачів фінансових звітів). Причому, такий захист має форму того, що незалежна особа, аудитор, надає користувачеві певний рівень впевненості про те, що інформації у фінансових звітах можна (чи не можна) довіряти.

    Відправним пунктом у вивченні будь-якої науки є визначення її предмета, тобто з’ясування того, чим вона займається, що вивчає, коло основних питань, котрі нею вирішуються.

    4. Предмет, обєкти  та завдання аудиту 

    Більшість науковців і аудиторів-практиків визнають, що саме фінансова звітність є предметом аудиту, але пропонують різні формулювання цього визначення, щоб уточнити його зміст і межі. В кожному з визначень автори акцентують увагу на тих сторонах, аспектах і цілях вивчення предмету, які ними вважаються найбільш суттєвими.

    До предмету аудиту слід віднести процеси і явища, які відображені документально і пов’язані з господарською діяльністю підприємств.

    Аудит включає контрольний перегляд здійснених господарських операцій з метою підтвердження повноти, достовірності та об’єктивності інформації, що надається користувачам. При цьому, всі господарські операції, що здійснюються на підприємстві, можна звести до трьох основних процесів: придбання засобів виробництва, виробництво продукції (послуг) і реалізація готової продукції (послуг).

    Аудитор спрямовує свою увагу в минуле для пізнання істини, її підтвердження та формування висновків щодо будованої інформації з метою зведення до мінімального ризику користувачів інформації. Вивчаючи відповідну інформацію про господарські процеси, аудитор відтворює картину минулого на підставі письмових свідчень. Переглядаючи документи, вивчаючи суть операцій, аудитор подумки відтворює ланцюг взаємопов’язаних фактів роботи підприємства. Аналіз облікових операцій – це лише частина інформації, що вивчається аудитором, бо рамки документального відображення господарських операцій, які досліджує аудитор, значно ширші за рамки бухгалтерського обліку. Аудит не може здійснюватись без дослідження оперативного обліку, інформації з діловодства, висновків спеціалістів тощо. В цих випадках аудитор розглядає питання, що відносяться до господарських операцій, але не знаходять відображення в бухгалтерському обліку.

    Предмет аудиту характеризується його об'єктами. Тобто термін „об'єкт аудиту” можна трактувати як елемент предмету аудиту, на який спрямована дія аудитора.

    Під об'єктами аудиторської діяльності слід розуміти окремі або взаємопов'язані економічні, організаційні, інформаційні та інші сторони функціонування системи, що вивчається, стан яких може бути оцінений кількісно або якісно.

    Такими об’єктами є: ресурси чи засоби і предмети праці; господарські процеси; економічні процеси; впровадження нової технології; матеріально-технічне постачання; основне і допоміжне виробництво; збут продукції (послуг), а також економічні результати діяльності (обсяг виробництва, продуктивність праці, собівартість продукції, прибуток, рентабельність тощо). Об’єктами аудиту можуть бути конкретні засоби (майно) або джерела їх утворення (матеріали, паливо, готівка у касі підприємства, безготівкові кошти на поточному рахунку у банку, позики банку, інвестиції та ін). Дослівно об'єкт (лат. оbjеctит – предмет, від лат. objісіо – кидаю вперед, протиставляю) – філософська категорія, яка виражає те, що протистоїть суб'єкту в його предметно-практичній і пізнавальній діяльності.

      Є прості і складні об'єкти дослідження. До простих належать об'єкти, які містять декілька елементів. Наприклад, товарна продукція є простим об'єктом для контролю, але їй притаманні такі елементи як якість, асортимент, конкурентоспроможність на ринку, естетична привабливість тощо.

      До складних належать об'єкти з невизначеною структурою, що підлягає дослідженню. Наприклад, автоматизація технологічного процесу належить до складних об'єктів аудиту, на вході яких відомі затрати на впровадження, а на виході – вироблена продукція. Але ті елементи, які характеризують її, тобто фактори, що впливають на результативні показники (ефективність нової техніки), можна встановити при подальшому дослідженні із застосуванням методів економічного аналізу.

      Отже, в залежності від направленості перевірки, аудитор у своїй діяльності стикається із різноманітними об'єктами, які відрізняються один від одного своїм складом, цільовою орієнтацією та іншими характеристиками.

     Види об’єктів аудиторської діяльності за класифікаційною ознакою і їх групами (табл. 1.3).

     Таблиця 1.3 

     Класифікація об’єктів аудиторської діяльності