Державне підприємство Летичівське лісового господарства, звіт про парктику

Форми обов'язкової податкової звітності (податкові декларації або податкові розрахунки), встановлені податковим органом, повинні відповідати нормам і змісту певного податку або збору. Платник податків має право подати податковий звіт за іншою формою, якщо він вважає, що форма податкової звітності, яка встановлена податковим органом, збільшує або зменшує суму податку всупереч нормам закону щодо цього обов'язкового платежу. Такий звіт за іншою формою подається разом з поясненням мотивів його складання.

Податковий орган зобов'язаний прийняти декларацію, при цьому факт прийняття цього документу засвідчується поміткою на копії декларації. Цей момент є особливо важливим, оскільки виконання обов'язку щодо податкової звітності має чітко визначені часові межі, і платник повинен подати податкову декларацію у встановлений законодавством строк.

Податкову декларацію подає платник податків щодо кожного податку окремо за місцем його обліку у встановлений строк. Наприклад, обов'язок подання декларації щодо податку на додану вартість закріплено у п. 7.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 р. Форма і порядок заповнення цього документу затверджені наказом ДПАУ від 30 травня 1997 р. Декларація з ПДВ (як повна, так і скорочена) складається з вступної частини і чотирьох розділів, причому платник заповнює тільки вступну частину і перші три розділи, а четвертий розділ заповнює податковий інспектор лише в оригіналі податкової декларації, який залишається в податковому органі. При поданні декларації з ПДВ до податкового органу платник також зобов'язаний надати всі необхідні додатки (довідки) до неї, наприклад, розрахунок експортного відшкодування, розрахунок коригування сум ПДВ тощо.

 Подання розрахункової  відомості про нарахування і  перерахування страхових внесків у Фонд загальнообов'язкового державного страхування України на випадок безробіття регулюється п. 6.7 Інструкції про порядок обчислення та сплати внесків на загальнообов'язкове державне страхування на випадок безробіття й обліку їх надходження у Фонд загальнообов'язкового державного страхування України на випадок безробіття, що затверджена наказом Міністерства праці і соціальної політики України від 18 грудня 2000 р. Такий розрахунок складається з чотирьох розділів, де фіксуються суми фактичних витрат на оплату праці найманих робітників за звітний період, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інші виплати, які закріплені Законом України «Про оплату праці» і підлягають оподаткуванню.

Платник податків не несе обов'язку щодо подання податкової декларації, якщо обов'язок з обчислення і сплати податків або зборів покладається на податковий орган, податкового агента або податкового представника.

Якщо платник податків після подання податкової декларації за минулі звітні періоди до податкового органу самостійно знайшов будь-яку помилку чи описку, що могло вплинути або вплинуло на визначення суми податку як у бік завищення, так і заниження, то він має право подати нову податкову декларацію з виправленими показниками разом із заявою про це. Дата подання нової (уточненої) податкової декларації має бути належним чином зафіксована, оскільки цей момент визначає механізм застосування певних санкцій. Виявлення невідповідності відомостей, зазначених у декларації, в ході податкової перевірки позбавляє платника податків права на подання уточненої (виправленої) декларації.

Виходячи з викладеного, податковою декларацією вважається документ податкової звітності, який подає платник податків у формі заяви, з зазначенням у ньому відомостей про отримані ним за звітний період доходи і понесені витрати, майно, що є в його власності (має бути оподатковано), та інших відомостей, визначених податковим законодавством.

Розрізняють дві форми  податкових декларацій.

Майнова декларація —  відомості, надані фізичною особою про перелік майна, що є в його власності (у тому числі й коштів), чи майна, яке може бути джерелом доходів, які формують об'єкти оподаткування.

Спеціальна декларація — відомості, що надані фізичною особою за вимогою податкового органу, складені за установленою формою, містять інформацію про джерела і розміри коштів, витрачених на придбання певного майна.

Несвоєчасне подання  податкової декларації до податкового  органу тягне за собою застосування фінансових санкцій, а саме: накладення штрафу в розмірі 10 неоподаткованих  мінімумів доходів громадян за кожне неподання або затримку, і як доповнення до цього накладення штрафу в розмірі 10 відсотків суми податку за кожний повний або неповний місяць затримки податкової декларації, але не більше 50 відсотків суми нарахованого податку і не менше 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Окрім того, у разі неподання чи несвоєчасного подання податкової декларації платником, з першого робочого дня, наступного за граничним строком її подання, у податкового органу виникає право на податкову заставу, і податковий орган самостійно нараховує суму податку, що має бути сплачено.

 

 

10. Оцінка системи  контролю бухгалтерського обліку  внутрішнього аудиту підприємства

 

З метою успішного  функціонування підприємства, підвищення рівня рентабельності, збереження та збагачення його активів необхідний налагоджений механізм управління, найважливішим елементом якого є повсякденний внутрішній контроль.

Система контролю має  бути економічно вигідною, тобто затрати  на її функціонування мають бути меншими  за витрати підприємства через її відсутність. Якщо система внутрішньогосподарського контролю буде функціонувати ефективно, це дасть змогу скоротити витрати на проведення внутрішнього аудиту.

Система внутрішнього контролю визначає всі внутрішні правила  та процедури контролю, запроваджені керівництвом підприємства для досягнення поставленої мети — забезпечення (в межах можливого) стабільного і ефективного функціонування підприємства, дотримання внутрішньогосподарської політики, збереження та раціональне використання активів підприємства, запобігання та викриття фальсифікацій, помилок, точність і повнота бухгалтерських записів, своєчасна підготовка надійної фінансової інформації.

При формуванні ефективної системи внутрішнього контролю адміністрація  суб’єкта господарювання повинна забезпечити:

надійну інформацію, яка  необхідна для успішного керівництва  діяльністю суб’єкта господарювання;

збереження активів  і документів — уникнення фактів крадіжок, псування та нецільового використання майна, знищення і розголошення інформації (в тому числі тієї, що міститься в облікових регістрах, комп’ютерних базах даних);

ефективність господарської  діяльності — виключення шляхом контрольних процедур дублювання, невиробничих витрат, нераціонального використання всіх видів ресурсів; оптимізація податкових платежів, зміцнення розрахункової дисципліни;

відповідність визначеним обліковим принципам — обов’язкове виконання працівниками встановлених на підприємстві інструкцій і правил, а також вимог нормативних документів;

надійну систему бухгалтерського обліку.

Система внутрішнього контролю включає три основні елементи: середовище контролю, систему бухгалтерського  обліку та незалежні процедури перевірки.

Середовище контролю, де відбуваються операції, — це заходи і записи, які характеризують загальне ставлення керівництва і власників підприємства до діючої системи внутрішнього контролю, значення діючої системи внутрішнього контролю для підприємства.

До факторів середовища контролю належать:

діяльність керівництва (власників) клієнта;

політика та методи керівництва;

організаційна структура  підприємства і методи розподілу  функцій управління і відповідальності;

управлінські методи контролю, в тому числі кадрова  політика і практика, а також порядок  розподілу обов’язків.

До специфічних заходів  контролю включають:

періодичне зіставлення, аналіз і перевірку рахунків;

перевірку арифметичної точності записів;

контроль за умовами  функціонування та використання комп’ютерних інформаційних систем, зокрема підтримання контролю за періодичними змінами комп’ютерних програм, доступом до бази інформаційних даних;

введення і перевірку  контрольних рахунків і перевірочних облікових регістрів по рахунках;

порядок проходження  та затвердження документів (графік документообігу);

відповідність прийнятих  внутрішніх правил вимогам законодавчих актів та зовнішнім джерелам інформації;

порівняння загальної  суми наявних грошових коштів, вартості цінних паперів і товарно-матеріальних ресурсів із записами в облікових  регістрах;

порівняння і аналіз фінансових результатів діяльності підприємства з показниками фінансового плану (прогнозу).

Система бухгалтерського  обліку — це заходи і записи підприємства, шляхом яких бухгалтерські операції оформлюються в регістрах бухгалтерського обліку. Така система визначає, збирає, аналізує, підраховує, класифікує, записує, підсумовує і надає інформацію про операції та інші заходи.

Незалежні процедури  перевірки — це аудиторські процедури, які використовуються аудитором для визначення того, чи були фінансово-господарські операції клієнта належним чином санкціоновані, правильно оформлені і відображені в облікових регістрах, а також чи всі помилки в процесі ведення справ і реєстрації даних по них виявляються максимально швидко. Це означає, що процедури контролю дають упевненість у тому, що мета контролю за забезпеченням повноти, точності, законності, захисту активів і файлів даних будуть досягнуті та буде видана надійна фінансова інформація.

На практиці існують  різні процедури контролю, а саме:

процедури контролю за повнотою даних, що призначені для впевненості  в тому, що всі дані по всіх господарських операціях внесені до облікових регістрів (комп’ютерних файлів) і прийняті на обробку;

процедури контролю за точністю даних необхідні для впевненості  в тому, що дані по кожній господарській  операції відображені в обліку своєчасно і в повному обсязі та правильно рознесені по рахунках;

процедури контролю за дозволом (санкціонуванням) операцій спрямовані на забезпечення законності здійснення операцій;

процедури контролю за збереженням  активів і записів — процедури, що базуються на обмеженні доступу до активів підприємства осіб, котрі не мають на те повноважень, запобіганні крадіжкам, псуванню та нестачі активів. Вони включають: створення та налагодження надійної контрольно-пропускної системи на підприємстві, встановлення засобів охорони, сигналізації, сейфів, обладнання складських приміщень тощо, а також періодичне проведення внутрішніх ревізій та інвентаризацій.

Під час аудиторської перевірки аудитор досліджує  тільки ту методику і процедури бухгалтерського  обліку, які відносяться до тверджень звітності. Розуміння відповідних аспектів систем бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю разом з оцінкою властивого ризику і ризику невідповідності функціонування внутрішнього контролю разом із розглядом інших обставин нададуть аудитору можливість:

з’ясувати для себе види потенційних суттєвих перекручень, котрі можуть бути у фінансових звітах;

визначити фактори, що впливають  на ризик наявності суттєвих помилок;

запланувати необхідні аудиторські процедури. [7]

Внутрішній контроль за функціонуванням системи обліку на підприємстві повинен забезпечувати:

наявність дозволу на проведення облікових операцій, які  мають здійснюватися відповідно до розпорядження керівництва;

відображення всіх облікових  операцій у вигляді точних підсумкових  показників на відповідних рахунках обліку і у відповідний час, що дає можливість спеціалістам підготувати фінансову звітність згідно зі встановленими вимогами щодо її подання;

доступ до облікових  записів по активах підприємства тільки після дозволу керівництва;

систему обліку, що передбачає порядок порівняння відображених в  обліку активів з активами, які  є у наявності, через певні  інтервали часу, і по всіх існуючих розбіжностях вживати необхідних та своєчасних заходів щодо їх усунення.

Через певні обмеження  наявні системи обліку і внутрішнього контролю не можуть дати керівництву докази того, що поставлені перед внутрішнім контролем завдання виконані.

Існують такі обмеження:

вимоги керівництва, які  виходять із того, що витрати на внутрішній контроль не можуть перевищувати корисного ефекта від його функціонування;

більшість процедур внутрішнього контролю спрямовані на звичайні, а  не на неординарні операції, можливість припущення помилки будь-якою службовою  особою з причин необачності, неуважності, неправильного судження і неправильного розуміння законодавства, норм і правил;

можливість уникнути проведення заходів внутрішнього контролю шляхом змови членів керівництва  або співробітників з персоналом підприємства і третіми особами;

можливість нехтування принципів внутрішнього контролю особами, відповідальними за забезпечення внутрішнього контролю;

з причини несвоєчасного  врахування змін певних обставин існує  можливість проведення неадекватних процедур внутрішнього контролю.