Учет и формирование финансовых результатов

       Практично управління виробництвом  здійснюється лише за технологією, а реалізація продукції має підпорядкований характер його обсягу. У той же час у ринкових умовах залежність має бути зворотною, тобто обсяги виробництва того чи іншого виду продукції потрібно визначати на основі обґрунтованих розрахунків їх можливої реалізації.

     Причому не завжди йдеться лише про нарощування обсягів виробництва кожного виду продукції навіть за умови, що вона має попит.

       З позиції формування фінансових результатів підприємства часто доцільним є згортання виробництва одного, менш рентабельного виду продукції, і нарощування обсягів більш рентабельної.

     У той же час при насиченні ринку  певними видами продукції підприємство змушене знижувати ціни на неї, щоб стимулювати збільшення обсягу продажів. Це зумовлює зменшення прибутку від реалізації і дає поштовх до зниження обсягів виробництва.

       Однак прямолінійний підхід може бути й помилковим, оскільки попит часто знижується не через абсолютну насиченість ринку відповідною продукцією, а через низьку купівельну спроможність покупців. Тому подібні розрахунки можуть бути орієнтиром лише для короткотривалого періоду [18, 267-269].

     На  триваліший період необхідно враховувати, крім даних суто управлінського обліку на підприємстві, маркетингові дослідження, прогнозні розрахунки зростання доходів населення тощо.

     Таким чином, управлінський облік реалізації продукції та формування фінансових результатів потребує складних, до того ж оперативних, практично щоденних розрахунків взаємозалежності витрат, обсягу реалізації та виручки у взаємозв’язку з іншими показниками, що можливо лише за умови комп’ютеризації.

     Однією  з головних причин відсутності управлінського обліку на більшості вітчизняних  підприємств є відсутність належної оргтехніки для його ведення. Саме це, на наш погляд, є причиною неуспіху спроб упровадження нормативного обліку витрат виробництва в недалекому минулому [16, 357-359].

     Хоч його можна розглядати лише як складову управлінського обліку, а не альтернативу, в чому безуспішно переконували деякі вчені, однак навіть цей метод обліку недієздатний в умовах ручного опрацювання інформації з допомогою калькуляторів.

     В таких умовах не могло й бути мови про вибір оптимального варіанта обсягу продаж, бо навіть одноваріантний потребував довготривалих розрахунків, а багатоваріантний був просто нездійснимим.

1.2 Особливості фінансового обліку реалізації продукції

 

     Одним з важливих завдань управлінського обліку є калькулювання собівартості продукції. Собівартість продукції – це грошовий вираз витрат на її виробництво.

     Собівартість  продукції (робіт, послуг) підприємства складається з витрат, пов'язаних з використанням у процесі виробництва продукції (робіт, послуг) природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних засобів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво [2, 138-139].

     Собівартість  продукції з якісним показником, у якому концентровано відображаються результати господарської діяльності організації, її досягнення і резерви. Чим нижча собівартість продукції, тим більшою є економія праці, і краще використовуються основні фонди, матеріали, паливо, тим дешевше виробництво продукції обходиться як підприємству, так суспільству в цілому.

     Витрати, які відносяться на собівартість продукції, визначаються галузевими інструкціями з питань планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг).

     До  собівартості продукції, зокрема, включаються  витрати праці, засобів і предметів праці на виробництво продукції на підприємстві.

     До  них відносяться:

     витрати на підготовку і освоєння виробництва;

     витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), зумовлені технологією і організацією виробництва, включаючи витрати на контроль виробничих процесів і якості продукції, що випускається;

     витрати, пов'язані з раціоналізацією й  винахідництвом; витрати з обслуговування виробничого процесу, забезпечення нормальних умов праці й техніки безпеки;

     витрат, пов'язаних з набором робочої  сили, підготовкою та перепідготовкою кадрів;

     відрахування  на державне соціальне страхування; витрати з управління виробництвом тощо [17, 122-124].

     Крім  цього, до собівартості продукції (робіт, послуг) включаються також втрати від браку, від простоїв за внутрішньовиробничими причинами, нестачі матеріальних цінностей у виробництві й на складах у межах норм природного збитку.

     Згідно  з Національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, до історичної (фактичної) собівартості повинні включатись лише виробничі витрати: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати і загальновиробничі витрати.

     Повна собівартість складається з виробничої собівартості, витрат на збут і адміністративних (загальногосподарських) витрат.

     Показник  повної собівартості використовується не для оцінки активів, а для цілей довгострокового планування та для визначення ціни на продукцію.  

       
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Рис. 1.1. Процес формування повної собівартості 

     Витрати виробництва в остаточному підсумку формують собівартість продукції. П(С)БО 16 визначені склад виробничої собівартості випущеної продукції і продукції, реалізованої в звітному порядку.

     У виробничу собівартість продукції  включаються:

     прямі матеріальні витрати;

     прямі витрати на оплату праці;

     інші  прямі витрати;

     розподілені загальновиробничі витрати.

     Собівартість  реалізованої продукції містить  у собі:

     виробничу собівартість продукції, реалізованої в звітному періоді;

     нерозподілені загальновиробничі витрати;

     наднормативні виробничі витрати, тобто перевищення  фактичної собівартості випущеної продукції над нормативною (плановою) [6].

     Склад виробничої собівартості продукції  і собівартості реалізованої продукції  поданий на рисунку 1.2. 

 

     Рис. 1.2. Склад виробничої собівартості продукції і собівартості реалізованої продукції 

     Для узагальнення інформації про витрати  на виробництво продукції і формування фактичної виробничої собівартості випущеної продукції призначений  рахунок 23 «Виробництво», до якого підприємства за своїм розсудом можуть відкривати субрахунки за видами виробництв (основне , допоміжне) і видам вироблюваної продукції (робіт, послуг).

     За  дебетом рахунку 23 «Виробництво» (у  розрізі субрахунків) протягом місяця відбивають витрати (як прямі, так і непрямі), що відносяться до конкретного виду продукції.

     За  кредитом рахунку 23 відбивають витрати, що зменшують витрати на виробництво (собівартість браку, відходи виробництва), а також фактична собівартість випущеної з виробництва продукції [3].

     Даний рахунок може мати сальдо у вигляді  вартості незавершеного виробництва як на початок, так і на кінець місяця. Наявність і обсяг незавершеного виробництва залежать від особливостей організації і технології виробництва, а також від видів продукції, що випускається, (робіт, послуг).

1.3. Особливості управлінського обліку реалізації продукції

 

     В управлінському обліку застосовується система калькулювання директ-кост. Ця система застосовується для прийняття управлінських рішень, щодо фактичної рентабельності продукції. В собівартість враховуються тільки змінні витрати.

     Система калькулювання “Директ-кост”є однією з найбільш використовуваних в управлінні на сучасних підприємствах.

     У цьому випадку в калькуляцію  включаються витрати, безпосередньо  зв'язані з виготовленням даного виробу. Тому критерієм точності числення собівартості продукції повинна бути не повнота включення витрат у собівартість, а спосіб їхнього віднесення на виріб.

     "Директ-кост" - це один з методів обліку  витрат по неповній собівартості. Основною його особливістю є  те, що собівартість продукції  враховується і планується тільки в частині змінних витрат. Постійні ж витрати поетапно списуються за рахунок фінансового результату.

     Ефективне керування витратами і прибутком  залежить від точності калькуляції.

     Найбільш  точною є та калькуляція, що містить  у собі не усі види витрат, а тільки ті, котрі безпосередньо зв'язані з виробництвом даної продукції [2, 132-134].

     "Директ-кост" дозволяє реалізувати продукцію  за маржинальною собівартістю, що  найбільше актуально в даний  час при неповному завантаженні  виробничих потужностей, коли основна продукція поглинає всі накладні витрати.

     При цьому рентабельність продукції, розрахована  на базі змінних витрат, підвищується, оскільки всі постійні витрати уже  відшкодовані в складі повної собівартості основного продукту.

     Однак необхідно відзначити, що границі застосування "директ-кост" на сучасному етапі розвитку економіки і підприємництва в країні має ряд особливостей. Ці особливості визначаються перевагами його використання, рівно як і недоліками.

     Переваги  використання системи "директ-кост" можна систематизувати за двома напрямками, в основі яких лежить логічний аналіз.

     Характеризуючи  перший напрямок переважного використання "директ-кост", слід зазначити  те, що його реалізація виправдана на підприємствах  з невеликим обсягом діяльності і малим по розмірах (чисельність працівників не повинна перевищувати 50 чол.).

     Другий  напрямок припускає створення самостійної  системи внутрішнього обліку і звітності  на середніх і великих підприємствах  зі складною організаційною структурою і здійснюючих масове виробництво.

     Організація обліково-аналітичної системи керування  витратами є справою досить витратною, а тому під силу лише стійким у фінансовому відношенні і перспективним (розширення виробничих потужностей, ринків збуту і т.д.) підприємствам [17, 154-155].

     З огляду на недоліки застосування системи "директ-кост", необхідно відзначити, що їхня конкретизація можлива в результаті вивчення особливостей виробничих процесів кожного конкретного підприємства. Найбільш типовими недоліками є наступні:

       складності в розподілі витрат  на прямі постійні і прямі  перемінні і як наслідок —  неточність визначення собівартості (витрати виникають не в результаті виробництва, а внаслідок підтримки виробничих потужностей у робочому стані);

       складності калькулювання і як  наслідок — необхідність додаткового  навчання персоналу підприємства  й ін.

     При постановці обліку в організаціях особливе місце займає облік готової продукції, її відвантаження і реалізації, оскільки він безпосередньо впливає на фінансові показники діяльності організації [8, 49-50].