Учет в страховых компаниях

Резерв  подій, але незаявлених збитків  призначений для забезпечення виконання  страховиком своїх зобов'язань, включаючи  витрати по врегулюванню збитків, по договорах страхування, що виникли  у зв'язку із страховими випадками, що сталися, протягом звітного періоду, про факт настання яких страховикові не було заявлено у встановленому  законом або договором страхування  порядку на звітну дату. Величина РПНУ обчислюється у розмірі 10 відсотків від суми базової страхової премії, що поступила за чотири квартали, передуючих звітній даті. Перевірки правильності формування цього резерву  свідчать про наявність наступних помилок. У базову страхову премію не включаються внески, які поступили по договорах, що закінчилися на звітну дату, що невірно і веде, відповідно, до заниження величини резерву. При визначенні резерву за квартал, півріччя і 9 місяців в розрахунок прі¬німаєтся БСП, що поступила відповідно за один, два і три квартали, тоді як в розрахунках завжди повинні брати участь дані за чотири квартали. Наприклад, якщо розрахунок РПНУ робиться на 1 липня, то необхідно узяти дані про БСП за перший і другий квартали поточного року і третій і четвертий квартали попереднього року, а не лише дані двох кварталів поточного року. У останньому випадку страховик занижує розмір резерву.

Якщо  в страховій компанії відрахування в цей резерв виробляються у відсотку, відмінному від 10, то слід перевірити наявність  відповідного дозволу органу страхового нагляду. Проте навіть за наявності  такого дозволу недопустимо протягом звітного року застосовувати різні  відсотки відрахувань в РПНУ.

При здійсненні страховиком перестраховочних операцій необхідно звернути увагу на те, як вони вплинули на утворенні страхових  резервів. Зокрема по прийнятих в  перестраховку договорах повинні  формуватися РНП і інші технічні резерви (інколи це не робиться). По договорах, переданих в перестраховку, деякі  страховики не визначають або не вірно  визначають долю перестрахувальників  в страхових резервах.

Резерв  попереджувальних заходів призначений  для фінансування заходів щодо запобігання  нещасним випадкам, втрати або пошкодження  застрахованого майна, а також на інші цілі, передбачені страховиком  в положенні про освіту і використання цього резерву.

РПМ формується шляхом відрахування від страхової  брутто-премії, що поступила по договорах  страхування в звітному періоді. Розмір відрахувань визначається виходячи з відсотка, передбаченого в структурі  тарифної ставки на ці цілі.

Величина  РПМ відповідає сумі відрахувань  в даний резерв в звітному періоді, збільшеною на величину РПМ на початок  періоду і зменшеною на суму витрачених засобів на попереджувальні Заходи в тому, що розглядається періоду.

Найбільш  поширеним порушенням при формуванні РПМ є відрахування в нього  по видах страхування, в структурі  тарифної ставки яких такі витрати  не закладені або в розмірі, відмінному від передбаченого тарифом.

Резерв  по страхуванню життя багато страховиків  визначають не на основі складних актуарних  розрахунків, а по спрощеній формулі, згідно якої резерв на початок звітного періоду і нетто-внески, що поступили  за квартал, коректуються на норму прибутковості, закладену при розрахунку тарифів, і з цієї суми віднімаються страхові виплати. Одній з помилок при  розрахунку резерву є його числення не від нетто-премії, а від величини брутто-внесків, тобто без виключення навантаження, передбаченого в структурі тарифної ставки.

У деяких страхових компаніях розрахунок резерву по спрощеній формулі  виробляється щомісячно і навіть ще гущавина Проте і в цих випадках без критичного осмислення застосовуються коефіцієнти (0,25 і 0,125), які були встановлені  наглядовим органом виходячи з щоквартального періоду розрахунку. В результаті величина резерву, відбита в балансі  страховика, істотно відрізняється  від тієї, яка мала бути.

Часто виникають  помилки при розрахунку резерву  по договорах змішаного страхування  життя, які включають, окрім інших, зобов'язання страхової компанії при  настанні нещасного випадку. Вказані  зобов'язання не відносяться до страхування  життя і, отже, внески, отримані по нетто-ставці страхування від нещасних випадків, повинні виключатися із загальної  суми нетто-премії. У багатьох випадках це не робиться і формування резерву  по даних договорах як по «чистому»  страхуванню життя приводить до завищення величини даного резерву.

Інколи  зустрічається ситуація, що у страховика вже закінчилися всі договори страхування життя, він не несе жодних зобов'язань, а резерв по такому страхуванню  сформований і з кожним кварталом  він збільшується на передбачену  норму прибутковості. У даній  випадку в страхової організації  немає підстав для утворення  резерву і відбиті в нім  суми мають бути списані в її доходи.

В ув'язненні  аудиторові необхідно перевірити достовірність  віддзеркалення в бухгалтерському  обліку вивільнення раніше нарахованих  і утворення знов створених страхових  резервів, правильність визначення зміни  резервів при формуванні фінансових результатів.

 

3.5.2 Контроль за витратами страхових компанії

До основних витрат страховиків відносяться: 

а)            страхові виплати по прямому страхуванню; 

б) відрахування в страхові резерви, у тому числі резерв попереджувальних заходів, і фонд пожежної безпеки; 

в)           страхові внески, передані в перестраховку; 

г) відшкодування  долі страхових виплат по договорах, прийнятих в перестраховку;

 д)  комісійні винагороди і тантьеми, сплачені по операціях перестраховки; 

е) витрати  на оренду основних фондів, включаючи х окремі частини, використовувані для здійснення страхової діяльності; 

ж) витрати  на ведення справи; 

з) інші витрати, пов'язані із страховою  діяльністю.

Правомірність і обгрунтованість кожного з  названих видів витрат вимагає ретельної  перевірки при здійсненні контролю за діяльністю страхової організації. Ми вже розглянули процедури перевірки  страхових виплат, відрахувань в  страхові резерви і витрат, пов'язаних з перестраховочнимі операціями. Зупинимося на інших не менш важливих видах витрат.

Багато  страхових організацій не мають  власних будівель і несуть великі витрати по оренді нежитлових приміщень. Ці витрати можуть бути віднесені  на собівартість страхових послуг лише за наявності відповідного договору з орендодавцем, що має право на надання майна в оренду. Крім того, договір оренди, ув'язнений на термін не менше одного року, підлягає державній  реєстрації і вважається поміщеним  лише з моменту такої реєстрації. Страховики незрідка використовують також  приміщення відносно яких страхова компанія є суборендарем. Передача приміщення в суборенду здійснюється після оформлення в майні свідоцтва, згідно з яким орендар і суборендар укладають і реєструють договір суборенди. За відсутності відмітки про відповідну реєстрацію договору витрати страхової компанії по оплаті оренди, комунальних послуг, електроенергії, послуг з охорони приміщення не можуть бути віднесені на собівартість і повинні покриватися за рахунок власних засобів.

До складу витрат на ведення справи страховиків  входять як загальні витрати, характерні для всіх галузей господарства (оплата праці і нарахування на неї, витрати  на рекламу, відрядження і так  далі), так і специфічні, обумовлені особливостями страхової діяльності.

Підстави  для здійснення і порядок віддзеркалення загальних витрат в страхових  компаніях такі ж як і в інших  підприємницьких структурах. В той  же час є і деяка специфіка, зокрема у визначенні граничної величини деяких витрат. Так, страховики для розрахунку граничних розмірів представницьких витрат і витрат на рекламу замість показника «об'єм виручки від реалізації продукції (робіт, послуг)» використовують показник виручки страховика і інших вступів від страхової діяльності. Проте в цілому контроль загальних витрат в страхових організаціях; їх перевірці у інших економічних суб'єктів.

До характерних  для страховиків витрат відносяться  наступні: 

а)            комісійні винагороди, сплачені за надання послуг страхового агента і  страхового брокера; 

б)            відшкодування за наявності підтверджуючих документів страховим агентам витрат по проїзду від місця проживання до місцезнаходження страховика і назад  в дні, встановлені для явки, і  по виклику адміністрації і компенсації, страховим агентам витрат по проїзду  на ділянці роботи;

в)            оплата підприємствам, установам, організаціям або окремим фізичним особам за надані ними послуги, пов'язані із страховою  діяльністю, у тому числі оплата послуг підприємств, установ і організацій  за виконання ними письмових доручень працівників по перерахуванню страхових  внесків із заробітної плати шляхом безготівкових розрахунків; 

г) витрати  на виготовлення страхових свідоцтв, бланків строгої звітності, квитанцій  і т. п.; 

д) оплата консультаційних і інформаційних  послуг а також аудиторських послуг, наданих з метою підтвердження річного бухгалтерського звіту і відповідно до інших вимог законодавства;

 е)  витрати на публікацію річного  балансу і рахунку прибули  і збитків.

В ході перевірки  контролюються правильність визначення складу витрат на ведення справи і  обгрунтованість віднесення цих  витрат на собівартість страхових послуг. Для цього аудитор обов'язково повинен перевірити наявність виправдувальних  первинних документів, підтверджуючих всі вироблені витрати, правильність їх оформлення.

Наприклад, здійснюючи контроль розрахунків із страховими агентами і брокерами, встановлюється наявність юридичних підстав  для нарахування і оплати комісійної винагороди, тобто належним чином  оформленого договору або контракту, затвердженого страховиком положення  про виплату комісійної винагороди страховим агентам і так далі Тут же перевіряється правильність числення комісійної винагороди по увязнених  і сплачених договорах.

В цілях  дослідження страхового ринку компанії часто укладають договори на надання  маркетингових послуг і витрати, пов'язані з оплатою цих послуг, як правило, включаються в собівартість. Проте слід мати на увазі, що якщо вивчення ринку проводиться на тривалу  перспективу, то в цьому випадку  витрати слід розглядати як довгострокові  інвестиції і, відповідно, на собівартість вони не можуть бути віднесені.

 

3.5.3. Аудит формування фінансових результатів

 

Ключовим  питанням аудиту е визначення показників, що характеризують формування загальної  суми балансового прибутку. Аудитор  насамперед має оцінити вплив  прогресивних факторів формування прибутку - зниження собівартості продукції, підвищення якості і поліпшення асортименту  продукції. Виявляються також негативні  фактори - завищення цін, тарифів, порушення  встановлених стандартів тощо.

Аудитор користується нормативними документами, які стосуються оподаткування, а  також пільг, які надають суб'єктам  підприємницької діяльності при  обчисленні податків. Зокрема, це законодавство  з оподаткування прибутку, ПДВ  та інших обов'язкових податків і  платежів до республіканського і  місцевого бюджетів, а також нормативні документи з цих питань, видані Міністерством фінансів України.

           Узагальнюючу характеристику діяльності підприємства в Умовах ринкової економіки аудитор дає за величиною чистого прибутку і за фінансовим станом. Важливо не тільки отримати якомога більший прибуток, а й використати прибуток, що залишився у розпорядженні підприємства, у такий спосіб, щоб забезпечити оптимальне співвідношення темпів науково-технічного, виробничого й соціального розширеного відтворення. У динаміці темпів зростання власних коштів підприємства виявляються успіхи або недоліки розвитку підприємства.

 Оцінка  потенційного банкрутства. Одним  із завдань фінансового аналізу,  який проводиться під час аудиту, є своєчасне виявлення можливості  банкрутства підприємства. Процес  банкрутства, тобто визнання підприємства  неплатоспроможним, регулюється  законодавчими актами й урядовими  документами.

Незадовільний фінансовий стан підприємства - ознака банкрутства, тому менеджеру потрібно тримати під постійним контролем  роботу підприємства. Слід звертати особливу увагу на такі показники, які свідчать про незадовільний фінансовий стан підприємства: збитки від основної господарської діяльності, брак обігових коштів, неодержання кредитів, зменшення  надходження грошових коштів від  господарських операцій, падіння  ціни цінних паперів, випущених підприємством, невиконання своїх зобов'язань  та ін. Ці та інші питання передусім  вивчаються під час надання аудиторських послуг.

 Для  визначення кількісних параметрів  фінансового стану підприємства  і виявлення ознак банкрутства  потрібно після складання поточного  балансу розрахувати і проаналізувати  співвідношення показників: чистого  прибутку і суми усіх активів;

 

 - обігових активів і суми усіх активів; усіх пасивів і суми активів;

 - надходження грошових коштів від операцій по основній діяльності і всіх зобов'язань; величини вартості обігових коштів і вартості запасів.

 

              Під час аудиту важливо перевірити такі фінансові коефіцієнти та встановити їх достовірність:

- коефіцієнт поточної ліквідності;