Розвиток системи оподаткування фінансово кредитних установ

    Податкова база являється основним показником податкового обліку. Вона нараховується  для кожного податку на основі даних аналітичних податкових регістрів, де систематизовані вихідні обліково-податкові  показники.

    Якщо  нормами ПКУ не передбачений порядок  групування об’єктів і господарських  операцій, відмінний від правил ведення  бухгалтерського обліку то при розрахунку податкової бази можуть використовуватись  дані бухгалтерського (фінансового) обліку.

    Термін  формування податкової бази і кінцевого  визначення розміру податкових зобов’язань  прийнято називати податковим періодом. Податковий період не завжди співпадає  із звітним.

    Дані  податкового обліку повинні передбачати  порядок формування суми доходів  і витрат, визначення долі витрат, які  враховуються з метою оподаткування  в поточному податковому (звітному) періоді, суми збитків, які відносяться  на витрати в наступних податкових періодах, порядок формування резервів, заборгованості по розрахунках з  бюджетом і інших даних податкового  обліку.

    Особливе  місце відведено цьому питанню  в податковому обліку банків і  інших кредитних установ, а отже повинно передбачатися і в  їх обліковій політиці з метою  оподаткування.

    Введення  нової 25 глави Податкового Кодексу  України “Податок на прибуток організації” вимагає введення нового виду обліку банківських операцій – так званого  “податкового обліку”. Податковий облік  введений з 01 січня 2002 р. і передбачає особливості ведення доходів і витрат банку по методу нарахування.

    Позитивним  в податковому обліку являється, те що він більш точно, ніж бухгалтерський, визначає оподатковуючи базу для  нарахування податку на прибуток.[5]

    Доходи  і витрати, враховані по методу нарахування, дають реальну картину діяльності банку за звітний період.

    Але банки, як і всіх інших платників  податку, не влаштовує ведення одночасно  подвійного обліку – бухгалтерського  і податкового. Причому, по веденню  бухгалтерського обліку банки досягли  певних результатів далеко не одразу.

    Прозорості  обліку і звітності банки досягли  на протязі багатьох років, починаючи  з 90-х неодноразово Національний Банк України (далі НБУ) видавав, допрацьовував  і переробляв Правила ведення  бухгалтерського обліку, змінював, доповнював план рахунків. При цьому  в паралельному режимі працювали  фірми і компанії над питаннями  автоматизації і програмування, бухгалтерського обліку банківських  операцій. Пізніше банки в бухгалтерському  обліку досягли такого рівня, що баланс і звіт про прибуток і збитки можуть сформулювати в режимі реального  часу.

    НБУ за останні роки безпосередньо цілеспрямовано займається удосконаленням бухгалтерського  обліку кредитних організацій, переводу його на міжнародні стандарти.

    Крім  того систематичні зміни, які вносять  в податкове законодавство, також  негативно впливають на роботу банків по питаннях автоматизації податкового  обліку.

    Введені з 01 січня 2003 р. нові правила бухгалтерського  обліку в кредитних організаціях №205 від 05.12.2002 р. декілька приблизили бухгалтерський облік майна банків до вимог податкового  обліку, змінився порядок віднесення матеріальних цінностей до основних і матеріальних запасів; знос основних засобів стало можливим нарахувати на аналогії з податковим обліком; порядок  віднесення ПДВ на витрати банку  також відповідає податковому обліку, внесені і інші зміни в бухгалтерський облік.

    Але вирішити проблему ведення двійного обліку – бухгалтерського і податкового  – нові правила НБУ не змогли.

    Тому  банківські установи самостійно, кожен  по-своєму, вирішують проблеми, зв’язані з веденням податкового обліку.

    При цьому багато банків знайшли один можливий шлях полегшити роботу податкового  обліку – це удосконалення ведення  бухгалтерського обліку, а точніше  його деталізацію. У багатьох банків аналітичний облік операцій ведеться, таким чином, що кожна стаття одержаних  доходів і виробничих витрат поділяється  на підстатті “зменшуючі” або  “не зменшуючі” оподатковуючи базу, а також “обліковані” і “не  обліковані” у звітному періоді  з метою оподаткування.

    Як  вважають аналітики, ведення податкового  обліку привело до збільшення податку  на прибуток, сплачуваного банками. Але  нетреба також знімати з рахунків те, що витрати банків на ведення  податкового обліку набули стійку тенденцію  росту.

    Одначе, видимо, ніхто не вираховував в  що обходиться банкам ведення ще одного обліку. І не дешевше було б для  них планувати податок на прибуток по ставці не 24, а 25-30 % і при цьому оподаткування на прибуток веде по старому “касовому” методу, по якому ведеться єдино-правильний банківський облік.

    І так при всіх особливостях функцій, цілей і завдань, податковий облік  повинен зберігати основні принципи створившого його бухгалтерського  обліку, сприяти виконанню його основних завдань, попереджувати спотворення  даних реального фінансового  стану організації для задоволення  потреб зовнішніх показників його результатів. Одним із основних інструментів визначення податкової бази являється бухгалтерський облік. Щоб визначити податкову  базу, ми повинні чітко бачити ті чи інші показники по даних бухгалтерського  обліку. Ситуація тут поки що досить важка. Нормативне регулювання ведення  бухгалтерського обліку зараз здійснюють три органи Міністерство Фінансів, НБУ, Федеральна комісія по ринку  цінних паперів. Проблема в тому, що напрямки розвитку бухгалтерського  обліку, які вони визначають, не співпадають  не тільки векторно, але й по часу. НБУ піднявся досить високо. Його “стандарти”  для кредитних організацій співпадають  з міжнародними стандартами бухгалтерського  обліку. [4]

    В результаті це приводить до ускладнення  життя бухгалтера. Їм важко освоїти  великі зведення інструктивних матеріалів, врахувати всі особливості коригування  даних бухгалтерського обліку з  метою оподаткування. З кожним роком  посилюється тенденція протилежно розвитку бухгалтерського і податкового  законодавства. Вони все більше віддаляються один від одного.

    Питання бухгалтерського обліку регулюються  підзаконними активами. У Міністерстві фінансів це положення по бухгалтерського  обліку, у НБУ – накази, у податкових органів місця для маневрів менше. Можна реалізувати правові норми  тільки внесеннями змін до закону. Наказ  можна змінювати дуже швидко, а  податкові закони змінюються дуже трудно і довго. А тому повинна бути налагоджена  ефективна взаємодія податкових органів з НБУ і Міністерством  фінансів. Необхідно своєчасно відстежувати зміни бухгалтерського обліку для  того, щоб пояснити платнику податків порядок формування податкової бази. 

1.5 Аналіз літературних джерел

При написанні  першого розділу я користувався наступними джерелами інформації:

Першим  і основним джерелом, що являє собою  нормативно-правову базу оподаткування, а саме податку на прибуток підприємств  виступає Податковий Кодекс України.

В Розділі  ІІІ Податок на прибуток підприємств  ПКУ, зазначенні одні з наступних статтей:

• ст. 133. Платники податку, що надає інформацію про тих, хто сплачує податок на прибуток;
• ст. 134 Об’єкт оподаткування, що відображає інформацію про те, що виступає об’єктом податку на прибуток, а саме прибуток та дохід(прибуток) нерезидента (згідно ст. 160 ПКУ) ;
• ст. 135 Порядок визначення доходів та їх склад, в якому розташовується підстатаття 135.4.2. дохід банківських установ;
• ст. 138 Склад витрат та порядок їх визнання;
• тощо… .

Далі аналітичними даними, що виступали джерелами  інформації у 1 розділі, були використані наступні підручники:

• Банківські операції: Підручник / За ред. проф. Мороза А. М. – К.: КНЕУ, 2000;
• Банківська справа : Навчальний посібник / за ред. проф. Р.І. Тиркала – Тернопіль : Карт-бланш, 2001;
• Азаренкова Г.М. Фінансові ресурси та фінансові потоки (теоретичний аналіз). – Х.: ПП Яковлєва, 2003;
• Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посіб. – 5–те вид. перероб. і доп. – К.: Знання, 2006;
• Податковий менеджмент: навч. посіб. / Л.О. Омелянович [та ін.]. - Донецьк: ДонНУЕТ, 2008;
• Оподаткування банків : навчальний посібник / Сало І.В., Д'яконова І.І. , Євченко Н.Г. - Суми: ВТД "Університетська книга", 2010.
• тощо… .

В даних  підручник була взята інформація для написання пунктів: 1.1; 1.2; 1.3; 1.4.

А також  були використані наступні вісники  та журнали:

• Сербина О.Г. Суть та структура податкового механізму регулювання банківської діяльності// Науковий вісник НЛТУ України. -2008, вип.18.3;
• Реверчук Н.Й. Зарубіжний досвід податкового регулювання банківської діяльності та його застосування в Україні//Науковий вісник НЛТУ України. -2008, вип.18.5.
• Соколовська А. Теоретичні засади визначення податкового навантаження та рівня оподаткування економіки / А. Соколовська - Фінанси України. - 2006. -№7;
• тощо… .

 
 
 

Розділ 2. Аналіз стану фінансово кредитної установи.

2.1 Стан фінансово кредитної установи за останні 2 роки.

Розлянувши  фінансову звітність банку ПАТ «МЕГАБАНК», а саме форму №1 та форму №2,  за останні 3 роки я зробив наступні висновки, що надають певну характеристику по досліджуваному об’єкту.

Спочатку  я проаналізував форму №1 «Баланс» і розглянув «ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ».

Власний капітал (кошти) банку являє собою  грошові кошти, внесені акціонерами (засновниками банку), а також кошти, утворені в процесі подальшої  діяльності банку. 
У порівнянні з підприємствами інших сфер діяльності власний капітал комерційного банку займає незначну питому вагу у сукупному капіталі, приблизно 8 - 10%, тоді як у промислових підприємствах 40 - 60%, до того ж він має інше призначення в банках, аніж в інших сферах підприємництва.

Розмір  власного капіталу є важливим фактором забезпечення надійності функціонування банку і має перебувати під  контролем органів, що регулюють  діяльність комерційнихбанків.   
Призначення банківського капіталу виражається в його функціях, до яких відносяться:

1. Захисна:  власний капітал слугує насамперед, як уже зазначалося, для страхування  інтересів вкладників і кредиторів  банку, а також для покриття  поточних збитків від банківської  діяльності.

2. Забезпечення  оперативної діяльності: є другорядною  для власного капіталу банку.  Ця функція відчутна на перших  кроках діяльності банку, коли  за рахунок власного капіталу  формується його інфраструктура  і розгортається діяльність (фінансується  придбання комп'ютерної та оргтехніки, будівництво (оренда) офісів тощо). 
3. Регулююча: через фіксацію розміру власного капіталу регулюючі органи впливають на діяльність банку в цілому.

Багатофункціональне призначення власного капіталу робить його неоднорідним за своїм складом. Джерелами формування капіталу банку можуть бути:

1. Статутний  капітал банку, який, у свою  чергу, формується з акціонерного  або приватного капіталу під  час організації нового банку  шляхом акумулювання внесків  засновників чи випуску і реалізації  акцій. Статутний фонд комерційного  банку формується лише за рахунок  власних коштів акціонерів. Забороняється  формування статутного капіталу  за рахунок бюджетних коштів, коштів, отриманих у кредит і  під заставу.

2. Резервний  фонд комерційного банку. Це  грошові ресурси, що резервуються  банком для забезпечення непередбачених  витрат, покриття збитків від  банківської діяльності, а також  виплати дивідендів по привілейованих акціях, якщо недостатньо прибутку. Наявність коштів в ньому забезпечує стійкість комерційного банку, зменшує вірогідність його банкрутства. Розмір резервного фонду та щорічних внесків до нього встановлюється зборами акціонерів і фіксується в установчих документах, але він не може бути меншим 25% статутного фонду, а розмір відрахувань - меншим 5% чистого прибутку.

3. Спеціальні  фонди (фонд основних коштів, фонд  переоцінки основних засобів  та інші), які призначені для  виробничого та соціального розвитку  банку. Порядок формування і  використання цих коштів визначається  статутними документами банку.  Формуються ці фонди за рахунок  прибутку.

4. Нерозподілений  прибуток - джерело внутрішнього  походження. За своїм змістом  він є резервом банку, який  залишається після розподілу  чистого прибутку на сплату  податку, формування резерву та  виплату дивідендів власникам  і призначається на капіталізацію,  тобто на розширення банківського  бізнесу.

Акціонерами ПАТ «МЕГАБАНК» є:

• ЗАТ "М-Інвест" - 49,9% статутного капіталу;
• Європейський Банк Реконструкції та Розвитку (EBRD) - 15,0% статутного капіталу;
• Кредитна Установа для Відбудови (KfW) - 15,0% статутного капіталу;
• Міжнародна Фінансова Корпорація (IFC) - 6,0% статутного капіталу.

Ще 14,1% статутного капіталу банку належить більш ніж 250 юридичним та фізичним особам - резидентам та нерезидентам.