Економічна природа та особливості розвитку трудового поненцалу

 

 

 

1. 2. Роль соціального партнерства

 

Роль соціального партнерства  у функціонуванні громадянського суспільства  і ринкової економіки багатогранна. У країнах з соціально орієнтованою ринковою економікою соціальне партнерство  є:

- організаційно-економічним  важелем підвищення ефективності  виробництва, що, в свою чергу,  стає потужним чинником підвищення  соціальних гарантій і прискорення  нагромадження капіталу, у забезпеченні  яких і полягає важливе завдання  соціального партнерства — реалізація  інтересів сторін;

- елементом механізму  розбудови соціально орієнтованої  ринкової економіки, що на основі  узгоджених дій з реалізації  інтересів кожного суб'єкта встановлює  оптимальні параметри процесів  соціального розвитку і нагромадження  капіталу;

- організаційно-економічно-правовою  основою захисту інтересів усіх  суб'єктів соціального партнерства;

- чинником формування  соціально-відповідальної політики, що передбачає різні форми  відповідальності: висловлення недовіри  уповноваженій особі, звільнення  з посади, відшкодування завданих  збитків та ін. за невиконання  умов домовленості;

- організаційним принципом  гармонізації відносин власності,  що за погодженістю партнерів  визначає рівнозначні умови створення  додаткової вартості на ринках  праці, природних ресурсів і  капіталу через узгодження політики  оплати праці, цін, податків  тощо.

В Україні у зв'язку зі специфікою завдань перехідного  періоду соціальне партнерство  виконує не лише названі вище традиційні функції, а й специфічні завдання. Серед них як найактуальніші слід виділити такі:

· залучення всіх суб'єктів  соціального партнерства до управління і подолання на цій основі монополізму  в розподілі новоствореного продукту;

- посилення мотивації  до праці, включаючи підприємницьку  діяльність, до досягнення високих  результатів роботи, ефективності  виробництва як необхідної умови  підвищення якості життя і  економічного розвитку підприємства;

- усунення непорозумінь  і суперечностей щодо намірів,  які відображають законні інтереси  кожної зі сторін;

- досягнення взаємного  прагнення до виконання намічених  програм, сприяння утвердженню  в суспільстві соціальної злагоди.

В процесі реалізації цих  завдань в Україні мають бути вирішені такі нагальні проблеми: формування нової трудової і підприємницької  мотивації суб'єктів соціального  партнерства, яка відповідає вимогам  ринкової конкуренції; утвердження  соціально-трудових відносин, що визнають рівноправність усіх видів власності  і всіх економічних факторів (людського  капіталу, фізичного капіталу, природних  ресурсів) і встановлюють недискримінаційні  умови формування їх вартості й ціни; усунення чинників економічної напруженості в суспільстві і, в результаті, зменшення негативних соціально-економічних  наслідків; створення умов для поступового  формування ефективного власника всіх економічних факторів.

 

1. 3. Соціально-трудові відносини як чинник розвитку трудового потенціалу

 

Поняття соціально-трудових відносин торкається різних аспектів взаємодії працівника, роботодавця  і держави. Крім безпосереднього  процесу праці, воно охоплює різноманітні сторони трудової діяльності людини: профорієнтацію і професійне навчання, прийом та звільнення працівників, нормування й оплату праці, її умови та якість, трудову мотивацію, вирішення конфліктів, пов’язаних з трудовою діяльністю, питання соціального забезпечення тощо.

Ситуація у сфері соціально  – трудових відносин в Україні  залишається нестабільною, що зумовлено  зниженням попиту на працю, істотним погіршенням параметрів її розвитку. Суттєвим недоліком соціально-трудових відносин, який перешкоджає розвитку трудового потенціалу, є значний  відрив законодавче прийнятих трудових прав, гарантій, вимог від рівня  їх фактичної реалізації.

Провідну роль у реалізації трудових прав і гарантій відіграє держава, яка виконує законотворчу функцію, виступає гарантом реалізації прийнятих актів. Однак вплив  держави на розвиток соціально –  трудових відносин є недостатнім. Переміщення  функцій, які раніше виконувала держава, на рівень підприємств потребує посилення  регулюючої ролі сторін трудових взаємовідносин.

Забезпечення задекларованих трудових прав і гарантій, тобто  захист суб’єктивних прав працівника значною мірою залежить від ефективності виконання функцій профспілками. Зволікання з боку профспілок щодо активних дій із захисту законних прав і інтересів працівників  призвело до зниження їх ролі при регулюванні  якості трудового життя українців.

Основними недоліками сучасної діяльності профспілок є те, що: знижується частка працівників, які об’єднані  у профспілки та приймають реальну  участь у їх діяльності, досить часто  профспілки знаходяться у залежності від адміністрації підприємства.

Вагомою проблемою на шляху  розвитку соціально – трудових відносин є незабезпечення раціонального  сполучення їх державного і договірного  регулювання.

В Україні існує ряд  проблем, які знижують ефективність колективно-договірного регулювання  соціально-трудових відносин: до процесу  колективних переговорів залучається  незначна частка найманих працівників; досить часто зміст колективних  договорів та угод не охоплює всіх аспектів соціально-трудових відносин і не забезпечують достатнього соціального  захисту працівників, тому необхідно конкретизувати та вдосконалити зміст угод.

Для вдосконалення соціально  – трудових відносин треба створити умови для розвитку комплексу  заходів соціального партнерства, партнерських відносин.

Соціальне партнерство запроваджено в практику регулювання трудових відносин в середині 90-х рр. XX століття. Соціальне партнерство - демократичний  тип узгодження та захисту інтересів  сторін соціально-трудових відносин через  досягнення компромісних рішень щодо економічного і людського розвитку, правовою основою якого є договори та угоди.

Основні принципи соціального  партнерства: гуманізації; соціальної відповідальності та солідарності сторін, їхньої рівноправності, паритету і  повноважності; конструктивності діалогу, взаємного інформування; демократичності; добровільності; свободи вибору в  обговоренні питань змісту угод та договорів, обов’язковості їхнього  виконання, тощо.

Серед напрямів удосконалення  соціально-трудових відносин досить важливими  є: забезпечення оптимального поєднання  державного та договірного їх регулювання, що потребує чіткого розмежування функцій  держави, регіону і підприємства у соціально-трудових відносинах; розвиток виробничої демократії, що полягає  у ширшому залученні працівників  до прямої участі в управлінні виробництвом, залученні працівників до різних форм колективної організації праці  з елементами самоуправління, розширенні участі персоналу в розподілі  результатів діяльності підприємства;. забезпечення органічної вбудованості соціально-трудових відносин в загальну структуру державної соціальної політики.

Прогресивний розвиток соціально-трудових відносин неможливий без суттєвого  зниження «тонізації», бо поширення «тіньових» економічних відносин у соціально – трудовій сфері є причиною руйнування економічних відносин.. Для цього необхідно створити умови для «детінізації» економіки України, шляхом: запровадження системи повного та чіткого обліку за здійснення усіх економічних операцій; створення системи економічної мотивації для всіх суб’єктів господарювання стосовно здійснення підприємницької діяльності виключно в межах діючого правового поля; посилення економічної, адміністративної, кримінальної відповідальності за здійснення тіньової економічної діяльності;підвищення правосвідомості і правової культури українців.

Оскільки соціально-трудові  відносини охоплюють найважливіші сфери життєдіяльності людини, то подальше їх комплексне дослідження  є актуальним завданням. Існує нагальна потреба дослідження проблем  демократизації соціально-трудових відносин, підвищення рівня правосвідомості  основних суб’єктів, зміни моделі поведінки  найманих працівників і роботодавців в умовах становлення соціально-орієнтованої ринкової політики та правової держави.

Провідну роль у реалізації трудових прав і гарантій відіграє держава, яка виконує законотворчу функцію, виступає гарантом реалізації прийнятих актів. Однак вплив  держави на розвиток соціально –  трудових відносин є недостатнім. Переміщення  функцій, які раніше виконувала держава, на рівень підприємств потребує посилення  регулюючої ролі сторін трудових взаємовідносин.

Забезпечення задекларованих трудових прав і гарантій, тобто  захист суб’єктивних прав працівника значною мірою залежить від ефективності виконання функцій профспілками. Зволікання з боку профспілок щодо активних дій із захисту законних прав і інтересів працівників  призвело до зниження їх ролі при регулюванні  якості трудового життя українців.

Основними недоліками сучасної діяльності профспілок є те, що: знижується частка працівників, які об’єднані  у профспілки та приймають реальну  участь у їх діяльності, досить часто  профспілки знаходяться у залежності від адміністрації підприємства.

Вагомою проблемою на шляху  розвитку соціально – трудових відносин є незабезпечення раціонального  сполучення їх державного і договірного  регулювання.

В Україні існує ряд  проблем, які знижують ефективність колективно-договірного регулювання  соціально-трудових відносин: до процесу  колективних переговорів залучається  незначна частка найманих працівників; досить часто зміст колективних  договорів та угод не охоплює всіх аспектів соціально-трудових відносин і не забезпечують достатнього соціального  захисту працівників, тому необхідно  конкретизувати та вдосконалити зміст  угод.

Для вдосконалення соціально  – трудових відносин треба створити умови для розвитку комплексу  заходів соціального партнерства, партнерських відносин.

 

 

 

 

 

 

\

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО:  УКРАЇНСЬКИЙ ТА ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД

 

2.1. Соціальне партнерство  на ринку праці України

 

Ідеї соціального партнерства  і її розвитку  в Україні звертають  все більше уваги представників  найрізноманітніших  суспільних прошарків. Про це все частіше говорять державні діячі, підприємці, профспілкові лідери, лідери політичних об’єднань. Річ в  тім, що в основі соціального партнерства  лежить не лише ідея розподілу відповідальності між представниками трудящих, роботодавців і урядом за результати рішень, але  й механізм послаблення монополії  державних органів влади на управління економікою, їх піклування над усіма  верствами населення.

Тому соціальне партнерство  для країн перехідного періоду  являється надзвичайно важливим і необхідним компонентом становлення  ринкової економіки. В практику регулювання  соціально-трудових відносин в Україні  з кінця 1991 року ввійшов термін "соціальне  партнерство". Вітчизняна та світова  практика показує, що є два способи  формування соціально-трудових відносин і вирішення трудових конфліктів – насильницький і мирний.

Соціальне партнерство представляє  собою такий тип і систему  відношень між роботодавцями  і робітниками, при яких в рамках соціального світу забезпечується погодження їх важливіших соціально-трудових інтересів. В реальному житті  соціальне партнерство виступає в якості альтернативи всілякій диктатурі  класу чи особистості і являється  цивілізованим методом вирішення  соціальних конфліктів на різних рівнях.

Сенсові значення словосполучення "соціальне партнерство" більше відносяться і використовуються в сфері регулювання соціально-трудових відносин в загальному плані. Це спільна  діяльність влади, підприємців і  профспілок, направлена на урегулювання інтересів і вирішення проблем, перш за все, в соціальній і виробничій діяльності людей.

Звісно ж, дослівний переклад слова "партнери" як "товариші по спільній меті" не зовсім точно  характеризує істинні відносини  між всіма членами трудового "гуртожитку", так як їх інтереси не завжди однакові. Але в даному випадку їх інтереси сходяться на вирішенні соціально-трудових проблем. Суть цих проблем в тому, що існує ринок праці. На цьому  ринку є і продавець, і покупець. Вони самі повинні домовлятись про  ціну та умови купівлі-продажу робочої  сили, точніше, здібностей до праці  і можливості індивідуума. Але проводитися  цей торг повинен в певних рамках, цивілізовано, за правилами і нормами, які захищають інтереси обох сторін, тобто на основі партнерських взаємовідносин.

По мірі розвитку децентралізації  в управлінні, відношення до компетенції  колективів підприємств рішення  більшості питань, які регулюють  соціально-трудові відносини, по мірі розширення прав областей і міст, об’єктивно виникали умови і передумови для  розвитку і по формі, і по сутності всього механізму соціального партнерства  на всіх рівнях виробітку та прийняття  рішень. В умовах роздержавлення і  нових форм власності необхідність в управлінні зростає ще більше, так як з’являються особисті і  колективні економічні інтереси сторін, кожна з яких хоче примножити свої доходи та прибуток.

Роботодавець хоче подешевше  купити повноцінну робочу силу і підтримувати її діяльність на рівні і в інтересах  свого виробництва, а робітник хоче отримати за свою працю стільки, скільки  потрібно для нормального життя  і праці йому самому та його сім’ї.