Економічна природа та особливості розвитку трудового поненцалу

Соціальні партнери повинні  навчитися співробітничати в  змінних умовах: роботодавці (адміністрація  державних підприємств, керівники  акціонерних товариств, підприємці та власники приватних виробництв і  компаній) повинні добровільно "допустити" до монопольного володіння управлінськими функціями їх здійсненню другого  партнера від трудового колективу  – профспілку.

У сучасному світі соціальне  партнерство є одним з найважливіших  аспектів організації соціального  ринкового господарства і одним  із суттєвих аспектів партнерства між  людьми в процесі виробництва  і суспільного життя. Так, привертає  увагу партнерство між колегами в процесі виконання виробничих завдань, між керівниками та підлеглими, між поколіннями людей при  організації пенсійного забезпечення, між власниками засобів виробництва  і власниками робочої сили.

Останнє постає у вигляді  партнерства між двома соціальними  групами людей – роботодавцями  і найманими працівниками й тому називається соціальним, яке можна  визначити як ідеологію, форму та методи узгодження їхніх соціально-трудових інтересів.

Ідеологія соціального партнерства  полягає в тому, що соціальні конфлікти  між обома сторонами вирішуються  не через протистояння різнохарактерних соціальних груп, а встановленням  соціального миру, не через "конфліктне суперництва", а "конфліктним співробітництвом". Методом вирішення соціальних конфліктів у межах соціального партнерства  є компроміс, узгодження інтересів  роботодавців і найманих працівників, а не протистояння і ліквідація приватної  власності на засоби виробництва.

Іншими словами, соціальне  партнерство передбачає вирішення  соціальних конфліктів не революційним шляхом, а шляхом мирних переговорів  і взаємних поступок. У реальному  житті соціальне партнерство  є альтернативою будь-якій диктатурі  класі або особи і цивілізованим  методом вирішення соціальних конфліктів на різних рівнях, тобто за нормами, які захищають інтереси обох сторін.

Нерідко вживається слово "конфлікт", тому що навіть при найцивілізованішому  способі узгодження інтересів роботодавців і найманих працівників ці інтереси залишаться різними. Вони можуть бути зближені, але повністю злитись ніколи не зможуть. Деякою мірою такому зближенню  сприяє розвиток акціонерних компаній, колективних підприємств, становлення  яких суттєво змінює положення найманою праці:

По-перше, працівники стають власниками засобів виробництва  і мають право на частку прибутку і на участь в управлінні.

По-друге, акціонерні компанії навіть у найнесприятливішій кон'юнктурі  ринку прагнуть зберегти свої кадри, що дає певні гарантії кожному  працівникові на збереження його робочого місця.

Досвід зарубіжних країн  свідчить, що ступінь розвиненості соціального партнерства залежить від ряду факторів:

- ступінь демократизації  управління виробництвом. Так, найсприятливіші  умови для розвитку соціального  партнерства виникають завдяки  децентралізації управління, віднесення  до компетенції колективів підприємств  розв’язання більшості соціально-трудових  проблем, розширення прав областей, регіонів і міст. В умовах функціонування  підприємств різних форм власності  можливості й потреба в соціальному  партнерстві зростають ще більше;

- рівень життя більшості  населення і ступінь диференціації  доходів. 

Спостереження свідчать, що чим нижчий рівень життя і чим  більша різниця в доходах багатих  і бідних, тим популярнішим є заклик до повалення влади і перерозподілу  власності з відповідними практичними  діями. І навпаки, в країнах з  високим рівнем життя і помірною диференціацією доходів прагнення  соціальних партнерів до соціального  миру більше.

Психологічні передумови і культурні традиції в суспільстві  як фактор сприяють орієнтації населення  розвинених країн на пошук соціальних компромісів, на розв’язання суспільних проблем раціоналістично, без крайніх  заходів, на основі правил, визначених законами.

Крім того, що соціальне  партнерство є складовою побудови соціального ринкового господарства, елементом формування соціально  відповідальної політики представників  обох соціальних груп, організаційним принципом гармонізації відносин власності, воно ще й є економічним важелем  підвищення ефективності виробництва.

Основною метою соціального  партнерства на рівні суспільства  є досягнення загального блага, яке  виражається такими показниками:

- зростання продуктивності  праці має перевищувати зростання  середньої заробітної плати;

- збільшення валового  національного продукту;

- удосконалення техніки,  технології виробництва, науково-технічний  прогрес;

- підвищення рівня життя  населення;

- досягнення зазначеної  мети можливе за умови залучення  всіх суб’єктів суспільних відносин  до управління і подолання  на цій основі монополізму  в розподілі створеного продукту;

- посилення мотивації  до співробітництва у забезпеченні  високих результатів роботи як  необхідної умови підвищення  якості життя;

- усунення непорозумінь  і суперечностей щодо намірів,  які представляють законні інтереси  кожної із сторін;

- досягнення взаємного  прагнення до утвердження в  суспільстві соціального миру  і злагоди.

Найважливішими є умови:

-  загальний і міцний  мир може бути встановлений  лише на основі соціальної  справедливості. Якщо, наприклад, частка  прибутку, яка йде на споживання, буде визначена роботодавцем  несправедливо, це може викликати  незадоволення членів трудового  колективу, знизить стимули до  праці й рано чи пізно призведе  до трудового спору (конфлікту). З іншого боку, надмірні вимоги  працівників можуть примусити  роботодавця перепрофілювати підприємство  або шукати більш лояльних  працівників;

ненадання в якій-небудь країні працівникам людських умов праці  є перешкодою для інших країн, які бажають поліпшити становище  трудящих;

свобода слова і свобода  об’єднань є необхідними умовами  постійного прогресу. Для виконання  цього принципу потрібні три умови:

- відсутність будь-якої  відмінності в законі й на  практиці між тими, кому надано  право на об’єднання;

- відсутність попереднього  дозволу для заснування організації;

- свобода вибору членства  в таких організаціях.

Трудящі й службовці мають  право вільно об’єднуватись без  попереднього дозволу, беручи до уваги  зазначені умови.

Профспілкові організації  та організації роботодавців мають  право встановлювати свої правила, обирати своїх представників, організовувати свою адміністрацію і діяльність та формулювати свої програми;

організації мають право  засновувати федерації та конфедерації;

організації мають право  бути філіями міжнародних організацій  трудящих і роботодавців.

Бідність у будь-якому  місці є загрозою для загального благополуччя, всі люди, незалежно  від раси, віросповідання й статі, мають право на матеріальне благополуччя і духовний розвиток в умовах свободи  і демократії, сталості економіки  і рівних можливостей.

На практиці соціальне  партнерство здійснюється на засадах  трипартизму як системи тристороннього представництва з боку підприємців, профспілок і держави, які, будучи зацікавленими  учасниками регулювання соціально-трудових відносин на ринку праці, однаковою  мірою відповідальні за розробку взаємоприйнятних рішень і, зрештою, для  збереження соціального миру. Співробітництво  соціальних партнерів здійснюється у формі консультацій, контролю, вирішення колективних спорів, переговорів, які найчастіше закінчуються укладанням тарифних угод і колективних договорів.

У процесі колективних  переговорів потрібно дотримуватися  таких принципів:

- обов’язковість участі  в переговорному процесі представників  держави, профспілок і роботодавців;

- рівність сторін на  переговорах і недопустимість  утиску законних прав трудящих  і підприємців;

- довіра у відносинах;

- визнання і повага  до прав і обов’язків один  одного, недопущення конфронтації;

- відкритість і доступність  рівноправних переговорів;

уміння слухати і почути партнерів;

- строге дотримання культури  полеміки, дискусії, критики (критики  позиції, а не особи опонента);

- обов’язковість і надійність, дотримання правила: переговори  завершувати домовленістю.

Під час укладання колективних  договорів і угод доцільно дотримуватись  таких принципів:

- дотримання норм законодавства;

- повноваження представників  сторін;

- рівноправність сторін;

- свобода вибору і обговорення  питань, які становлять зміст  колективних договорів і угод;

- добровільність прийняття  зобов’язань;

- відповідальність за  прийняття взаємних зобов’язань;

- кожен наступний рівень  колективних угод (договорів) не  може погіршувати умов угод  вищого рівня і має відрізнятись  під попереднього більшою вигодою  для трудящих.

Взаємні консультації і контроль повинні здійснюватись на основі таких принципів:

- регулярність проведення  консультацій в процесі співробітництва;

систематичність контролю і  невідворотність відповідальності;

- відповідальність за  ненадання інформації;

- гласність у процесі  здійснення контролю за дотриманням  договорів, угод.

Під час вирішення колективних  спорів (конфліктів) партнери мають  дотримуватись таких принципів:

- пріоритетність примирливих  методів і процедур, які використовуються  примирливими комісіями та трудовим  арбітражем;

застосування страйку  лише як крайнього заходу вирішення  трудового конфлікту;

- прагнення сторін до  якнайшвидшого врегулювання колективного  трудового спору і укладання  угоди.

Важливим питанням у системі  соціального партнерства є розподіл ролей між соціальними партнерами. Держава, як правило, бере участь у соціальному  партнерстві на національному, регіональному  та галузевому рівнях, виконуючи функції  гаранта, контролера, уловлювача, арбітра  та ін.

Держава є гарантом основних громадянських прав, що дуже важливо  для вільної реалізації прав працівників  і підприємців, для ефективного  функціонування будь-якої системи соціально-трудових відносин. Як гарант держава організовує, координує і регулює соціально-трудові  відносини. У межах цієї функції  держава розробляє правові основи і організаційні форми соціального  партнерства, правила і механізми  взаємодії сторін, встановлює обґрунтовані розміри і порядок визначення мінімальних соціально-трудових стандартів (мінімальної заробітної плати, соціальних пільг і гарантій тощо).

У межах цієї функції держава  може виступати як незалежний регулятор  соціально-трудових відносин, встановлюючи юридичні рамки, що захищають права  профспілок і трудящих і закладають організаційні та процедурні основи колективних переговорів і вирішення  трудових конфліктів.

Держава, як сторона на переговорах  і в консультаціях, бере участь у  соціальному партнерстві з метою  розробки і впровадження в життя  соціальної, економічної та промислової  політики в країні.

В періоди економічних  труднощів з метою недопущення  інфляції держава може виконувати функції  уловлювач. У таких випадках держава  вмовляє роботодавців і профспілки не приймати такі рішення щодо заробітної плати, які вона вважає інфляційними і такими, що підривають конкурентоспроможність тих чи інших галузей економіки. Якщо вмовляння з боку провідних  посадових державних осіб виявляється  замало, уряд може покликати на допомогу громадську думку, щоб посилити тиск на суб’єктів соціального партнерства. Останнім часом у країнах Західної Європи почастішали випадки застосування з боку держави таких методів, як погроза прийняття законодавчих заходів у разі нездатності соціальних партнерів прийти до згоди.

Крім умовляння, держава  може застосувати також і контроль. Найжорсткіші форми контролю полягають  у законодавчому замороженні  заробітної плати, встановленні граничних  розмірів надбавок тощо.

Держава бере на себе функцію  арбітра в разі виникнення трудових конфліктів унаслідок проведення переговорів  і тлумачення положень угод і договорів. У багатьох країнах віддають перевагу розв’язанню трудових конфліктів через  примирливі та арбітражні процедури  під егідою третьої сторони –  держави. У деяких країнах функції  арбітра виконують урядові служби примирення, в інших – незалежні  від уряду органи примирення і  посередництва (служба консультацій, примирення і арбітражу у Великобританії, федеральні служби посередництва і  примирення в США, Комісія по трудових спорах у Японії тощо). Останні користуються більшою довірою з боку соціальних партнерів завдяки нейтральному характеру примирливого механізму.