Економічна природа та особливості розвитку трудового поненцалу

– ліквідовано (усунуто) – 130 (26,6 % від загальної кількості);

– у стадії ліквідації – 334 (68,3 %);

– призвели до виникнення колективних трудових спорів. 

Серед основних причин, які  перешкоджають ефективному функціонуванню системи соціального партнерства, слід назвати наступні:

             -домінування в свідомості населення України патерналістських настроїв. 57 % українців вважають, що саме держава повинна забезпечувати матеріальне благополуччя громадян, підтримувати соціальну справедливість в суспільстві. У поєднанні з іншими рисами українського характеру – конформізмом та низьким рівнем суспільної солідарності – патерналізм призводить до домінування в соціально-трудовій сфері клієнтельного типу відносин між керівниками (власниками) та працівниками. Такий тип відносин, базуючись на лояльності працівників по відношенню до керівництва в обмін на врахування останніми їхніх інтересів, виключає як рівноправне співробітництво сторін, так і їхню відкриту конфронтацію. Він є безпосередньою причиною, яка суттєво обмежує можливості ефективного соціального діалогу. 

Слабкість профспілок негативно  впливає на результативність процесу  ведення колективних переговорів, сприяє закріпленню на національному  рівні низьких соціальних стандартів. Держава має бути зацікавлена  в посиленні профспілок як сторони  соціального діалогу, адже саме вона в кінцевому рахунку несе відповідальність за рівень життя громадян та стан соціальної сфери, змушена приймати на себе виклики, які породжуються соціально-політичною нестабільністю в країні.

Причинами слабкості українських  профспілок є: 

- традиційна орієнтація  переважної більшості профспілок  не на відстоювання прав та  інтересів працівників, а на  конформістське співробітництво  з адміністраціями підприємств; 

- відсутність необхідної  підтримки з боку найманих  працівників. 

- внутрішня конкурентна  боротьба в профспілковому середовищі  між «офіційними» профспілками (ФПУ)  та незалежними профспілками 

У сучасних соціально-трудових відносинах та практиці українського соціального діалогу саме роботодавці  є найбільш сильною та впливовою  стороною. Наявні матеріальні та кадрові  ресурси дозволяють стороні роботодавців всупереч задекларованій у Статті 3 Закону України «Про соціальний діалог в Україні» рівноправності суб’єктів  соціального діалогу використовувати  передбачені українським законодавством механізми та інститути соціального  партнерства на свою користь. У процесі  соціального діалогу організації  роботодавців зосереджені насамперед на відстоюванні власних корпоративних  економічних інтересів.

Українське соціально-трудове  законодавство в частині регулювання  відносин соціального партнерства, має недемократичний, обмежувальний  характер. 

Нівелюється роль держави  як гаранта соціально-економічних  та трудових прав громадян унаслідок  використання трипартистської моделі соціального партнерства. 

В Україні має місце  бездіяльність держави у сфері  «вирівнювання» соціального діалогу  в бік захисту інтересів найманих працівників як більш слабкої  сторони. Таке невтручання значною  мірою обумовлене не тільки відсутністю  відповідної політичної волі, але  й використанням в Україні  трипартистської моделі соціального  партнерства. Остання зводить державу  на рівень однієї з рівноправних сторін соціального діалогу, сприяє перетворенню держави із захисника загальнонаціональних інтересів на захисника власних  корпоративних інтересів, не дає  їй можливості виконувати функції загальнонаціонального  арбітра соціального діалогу, що негативно позначається на ефективності його функціонування. 

Серед можливих кроків з  боку держави, які могли б сприяти  становленню в Україні ефективної системи соціального партнерства, слід назвати наступні. 

З метою вдосконалення  існуючої моделі соціального партнерства, зокрема, подолання негативного  впливу фактичної нерівності сторін соціального діалогу на функціонування системи соціального партнерства, в Закон України «Про соціальний діалог в Україні» слід внести зміни  у напрямку забезпечення обов’язковості прийняття органами соціального  діалогу спільних рішень на основі згоди сторін.

– з метою посилення  ролі держави як захисника загальнонаціональних інтересів у процесі соціального  діалогу ввести в Закон України  «Про соціальний діалог в Україні» норми, які надали б державі право  вето, а також переважне право  у разі прийняття органами соціального  діалогу стратегічних соціально-економічних  рішень;

– ввести норму щодо обов’язковості виконання відповідними органами державної  влади спільних рішень, прийнятих  органами соціального діалогу.  

Розглянути доцільність  переходу від трипартійної (роботодавці-держава-профспілки) до біпартійної (роботодавці-профспілки) моделі соціального діалогу, надавши  державі функції арбітра процесу  соціального діалогу та захисника  загальнонаціональних інтересів. У  разі позитивного вирішення цього  питання прийняти нову редакцію Закону України «Про соціальний діалог в  Україні». 

Надати профспілкам додаткові  права та повноваження у сфері  захисту інтересів найманих працівників  та ведення соціального діалогу, зокрема:

- внести в чинне трудове  законодавство, зокрема в Закон  України «Про профспілки, їх права  та гарантії діяльності», Кодекс  законів про працю України,  норми щодо обов’язкового узгодження  із профспілками рішень, які стосуються  найважливіших для працівників  питань – зміни умов праці,  звільнення або скорочення працівників  тощо;

- розглянути питання про  доцільність перегляду передбачених  Законом України «Про соціальний  діалог» критеріїв репрезентативності  профспілок, а саме: знизити мінімальну  загальну чисельність їх членів, а також показники галузевої  й територіальної розгалуженості, необхідні для участі у колективних  переговорах з укладання колективних  договорів і угод, органах соціального  діалогу, міжнародних заходах.

З метою подолання формального  характеру колективно-договірного  процесу ввести в Закон України  «Про колективні договори і угоди» норму про обов’язковість поширення  норм Тарифної угоди на всі підприємства відповідної галузі, якщо тарифна  угода підписана сторонами соціального  діалогу. 

З метою посилення відповідальності соціальних партнерів за невиконання  прийнятих ними колективних угод та договорів внести зміну до статті 18 Закону України «Про колективні договори і угоди», якою передбачити суттєве  збільшення суми штрафу. 

Розробити та прийняти Закон  України «Про соціальну відповідальність бізнесу», передбачивши в ньому демократичні механізми залучення бізнесу  до розв’язання ключових соціальних питань персоналу підприємства, регіону  тощо. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Соціальне партнерство як механізм регулювання соціально-трудових відносин, тобто ключових суспільних відносин, включає державу, підприємців  і профспілки. Воно спрямоване на укладення  багатосторонніх угод, колективних  договорів.

Соціальне партнерство здійснюється на 3 рівнях:

- національний;

- галузевий (регіональний);

- підприємства.

Їх суб’єкти:

- на національному рівні  — уряд, підприємства, профспілки;

- на галузевому - підприємці, галузеві профспілки;

- на рівні підприємства  — адміністрація або власник  підприємства, комітет профспілок.

Предмети переговорів:

- на національному рівні  — загальні умови заробітної  плати, робочий час, соціальні  гарантії мінімальної заробітної  плати;

- на галузевому рівні  — тарифні умови оплати праці,  норми праці, питання умов та  оплати праці;

- на рівні підприємства  — тарифні умови, форми системи  оплати праці, робочий час, норми праці, її охорона.

Соціальне партнерство передбачає виконання таких функцій:

- захисна — захист  кожної зі сторін партнерства,  вирівнювання переваг економічного  положення підприємців при визначенні  умов найму;

- організуюча — створення  можливостей для типізації трудових  відносин;

- примирна — досягнення  миру та згоди на час дії  тарифної угоди.

Сьогодні в Україні  узагальнення поглядів роботодавців і  робітників проявляється у розумінні  необхідності зниження соціальних реформ, логічної побудови соціальної політики в політику економічних перетворень, у створенні умов, які б сприяли розвиткові виробництва як головного джерела вирішення соціальних проблем, у підтримку соціального світу, попередженні масового злидарства і безробіття.

З цього приводу у роботодавців і робітників існують і не співпадаючі  інтереси, до яких можна віднести, перш за все, пропорції в розподілі  доходів на споживання і розвиток виробництва, визначення джерел створення  фондів соціального захисту, ступень  їх достатності.

Профспілки як сторона  в системі соціального партнерства  покликані виражати і захищати інтереси робітників на виробництві та поза ним. Крім цієї важливої ролі профспілки також грають роль індикатора суспільної думки, суб’єкта управління на ринку  праці, одного з учасників управління виробництвом.

Держава в системі соціального  партнерства покликана виконувати функції гаранта основоположних прав і свобод, незалежно від функцій  регулятора системи соціально-трудових відносин, організатора і координатора переговорів, арбітра при вирішення  трудових конфліктів.

Для повноцінної реалізації даних функцій держава формує законодавчо-правову базу, складаючи  тим самим основу для цивілізованої  системи соціального партнерства.

Ситуація у сфері соціально  – трудових відносин в Україні  залишається нестабільною, що зумовлено  зниженням попиту на працю, істотним погіршенням параметрів її розвитку. Суттєвим недоліком соціально-трудових відносин, який перешкоджає розвитку трудового потенціалу, є значний  відрив законодавче прийнятих трудових прав, гарантій, вимог від рівня  їх фактичної реалізації.

Вагомою проблемою на шляху  розвитку соціально – трудових відносин є незабезпечення раціонального  сполучення їх державного і договірного  регулювання.

В Україні існує ряд  проблем, які знижують ефективність колективно-договірного регулювання  соціально-трудових відносин: до процесу  колективних переговорів залучається незначна частка найманих працівників; досить часто зміст колективних договорів та угод не охоплює всіх аспектів соціально-трудових відносин і не забезпечують достатнього соціального захисту працівників, тому необхідно конкретизувати та вдосконалити зміст угод.

Для вдосконалення соціально  – трудових відносин треба створити умови для розвитку комплексу  заходів соціального партнерства, партнерських відносин.

Основні принципи соціального  партнерства: гуманізації; соціальної відповідальності та солідарності сторін, їхньої рівноправності, паритету і  повноважності; конструктивності діалогу, взаємного інформування; демократичності; добровільності; свободи вибору в  обговоренні питань змісту угод та договорів, обов’язковості їхнього  виконання, тощо.

Серед напрямів удосконалення  соціально-трудових відносин досить важливими  є: забезпечення оптимального поєднання  державного та договірного їх регулювання, що потребує чіткого розмежування функцій  держави, регіону і підприємства у соціально-трудових відносинах; розвиток виробничої демократії, що полягає  у ширшому залученні працівників  до прямої участі в управлінні виробництвом, залученні працівників до різних форм колективної організації праці  з елементами самоуправління, розширенні участі персоналу в розподілі  результатів діяльності підприємства;. забезпечення органічної вбудованості соціально-трудових відносин в загальну структуру державної соціальної політики.

Світовий досвід переконливо  засвідчує, що проблеми економіки і  суспільного життя, у тому числі  у сфері застосування найманої праці, вирішуються оптимально, якщо реалізується орієнтація не на конфронтацію, а на досягнення соціальної злагоди, узгодження інтересів різних суспільних груп. Стрижнем соціального партнерства  є принцип співробітництва між  роботодавцями і найманими працівниками, який реалізується у формах проведення переговорів, укладення колективних  договорів та колективних угод, узгодження проектів нормативно-правових актів, консультацій при прийнятті рішень соціальними партнерами на всіх рівнях.

Примітно, що в Угорщині, як і в інших країнах, не існує  окремого закону, який регулює тристороннє  співробітництво. Воно базується на рішеннях уряду і домовленості сторін. Обов'язки уряду щодо узгодження інтересів  визначені трудовим кодексом Угорщини, а Закон «Про зайнятість» передбачає значні юридичні права ради по узгодженню інтересів. Механізм соціального партнерства  в Угорщині, як і в країнах Західної Європи та Азії, є ефективним засобом  регулювання трудових відносин, попередження страйків та інших форм відкритого протистояння.