Управління потенціалом

     ВСТУП

     Під час формування ринкової економічної  системи набувають особливої  актуальності проблеми планування та оптимізації можливостей підприємств  довгострокового й поточного  характеру. Досвід свідчить про необхідність утворення гнучких виробничих систем, що уможливлювали б миттєве реагування на зміни в навколишньому середовищі. З огляду на це слід приділити увагу переосмисленню концептуальних підходів до створення та розвитку підприємств, а передовсім до процесів цілеспрямованого формування їхніх потенціалів.

     Ще  й до сьогодні процесам формування потенціалу підприємства не завжди приділяють належну увагу. Кризовий стан національної економіки та окремих підприємств, що супроводжується недовикористанням  виробничих потужностей, нагромадженням понаднормативних запасів матеріалів і готової продукції, скороченням  чисельності працівників, зниженням  їхнього кваліфікаційного рівня  і продуктивності праці та іншими негативними явищами, закономірно  призводить до втрати потенціалу. Розмір і структура потенціалу сучасних виробничих організацій формуються за рахунок нагромаджених за радянських часів основних фондів, земельних ділянок, технологій. Хаотичність процесів розвитку і не контрольованість кризових тенденцій на макрорівні спричинили руйнацію структури потенціалу, що виявилося в порушенні пропорцій між основними елементами соціально-економічних систем сучасних підприємств.

     Формування потенціалу підприємства - це процес ідентифікації та створення спектра підприємницьких можливостей, його структуризації та побудови певних організаційних форм задля стабільного розвитку та ефективного відтворення. Сутність процесу формування потенціалу підприємства з урахуванням того, що він є складною економічною системою з притаманними тільки їй певними властивостями.  
 

1. ПОТЕНЦІАЛ ПІДПРИЄМСТВА ТА ДІАГНОСТИКА КРИЗОВИХ СИТУАЦІЙ

     Сучасний  економічний розвиток свідчить про  необхідність використання нових теоретичних  підходів, прикладного інструментарію, які уможливлюють ефективне подолання  складними соціально-економічними системами господарювання різних рівнів невизначеності динамічного ринкового  середовища та дасть змогу своєчасно адаптуватися до нього. Для ефективного функціонування і забезпечення конкурентоспроможності підприємств та інших суб'єктів господарювання необхідно якісно розвивати матеріально-технічні, структурно-функціональні, соціально-трудові та інші елементи потенціалу. Це зумовлює виключну увагу керівників підприємницьких структур до ефективного управління технологічними й організаційними змінами, а особливо до алгоритмів визначення та використання їхніх потенційних соціально-економічних можливостей. У економічній літературі термін «потенціал» трактують як можливості, наявні сили, запаси, засоби, які можуть бути використані, або як рівень потужності у будь-якому відношенні, сукупність засобів, необхідних для чого-небудь. Таким чином термін «потенціал» означає наявність у кого-небудь прихованих можливостей, які ще не виявилися, або здатності діяти у відповідних сферах. У зв'язку з тим, що формування потенціалу підприємства є складним динамічним процесом, орієнтованим на максимальну взаємодію з зовнішнім середовищем і забезпечення високої якості реалізації, важливо визначити, які саме чинники обумовлюють розвиток його елементів і впливають на їхню збалансованість і ефективність використання.

     Очевидно, що у основі побудови системи цих чинників повинний лежати принцип сфери впливу на елементи потенціалу, відповідно до якого усі чинники можна класифікувати на зовнішні і внутрішні відносно формування та розвитку потенціалу .

     До  зовнішніх чинників відносяться економічні, соціальні, політичні, юридичні умови, вплив яких визначається обмежувальними або стимулюючими заходами з боку різних державних органів, банків, інвестиційних компаній, суспільних груп, політичних сил. Такими заходами, як правило, виступають податкові, процентні ставки, законодавчі, етичні, суспільні норми, тиск політичних сил.

     Крім  того, важливим зовнішнім чинником є також ринкові умови на вході (умови конкуренції на ринках ресурсів) і виході із системи (умови конкуренції безпосередньо у галузі). Перший чинник пов'язаний з вартістю забезпечення кожного елемента потенціалу ресурсами, яка є альтернативною вартістю цих ресурсів, тобто цінністю тих альтернативних можливостей, від яких довелося відмовитися через спрямування ресурсів у той, а не інший елемент потенціалу з метою максимального досягнення цілей.

     Другий  чинник означає, що для завоювання міцних ринкових позицій потенціал підприємства повинний відповідати необхідним конкурентним властивостям продукції (ціні, якості, технічним характеристикам, сервісу, гарантіям).

     Так, за умов посилення конкуренції підприємство повинне сфокусувати свої зусилля  на максимальній реалізації наявного потенціалу та створенні нового за рахунок своєчасного виявлення  слабких позицій конкурентів. Інновації  з боку конкурентів вимагають, як правило, адекватного реагування шляхом створення та реалізації нових можливостей.

     До  внутрішніх чинників відноситься, насамперед, стратегія підприємства, для реалізації якої формується потенціал, досвід і навички менеджерів, необхідні для реалізації намічених планів, принципи організації та ведення бізнесу, якими керуються на підприємстві, моральні цінності й амбіції керівників, а також загальноприйняті у рамках підприємства цінності та культура [11, с. 205].

     З використанням перерахованих властивостей, підходів, чинників і передумов багаторівнева структурна модель формування потенціалу підприємства має такий вигляд (Рис.1.1). 

     Рис.1.1. Структурна модель формування потенціалу підприємства

     [ 3, с. 150]

     Як  свідчать дані рис.1.1, структурна модель формування потенціалу підприємства складається з трьох рівнів: інституціального, господарського та виробничого. До інституціального рівня відносять : інституціальну та господарську діяльність; до господарського рівня - маркетингове середовище,ділову активність,виробничу діяльність; до виробничого рівня відность - техніку та технологію також персонал та його здібності. Матеріальною основою потенціалу підприємства є фінансові ресурси, відображені у його балансі, а величина сукупного потенціалу є результатом спільних зусиль з реалізації його елементів, який залежно від інтересів власників може бути виражений або потенційним прибутком, що залишається у розпорядженні підприємства, або його вартістю.   

     З огляду на зміст вище сформульованого  визначення потенціалу підприємства та відповідно до середовища функціонування модель потенціалу підприємства може мати такий графічний вигляд  (Рис.1.2).

Рис.1. 2. Модель потенціалу підприємства [ 5, с.187]

     Як  свідчать дані рис.1.2, що графічна модель демонструє, що внутрішній потенціал підприємства є системою можливостей та здатностей щодо ефективного перетворення  ресурсів підприємства; а зовнішній (ринковий) потенціал - це можливості та здатності  підприємства щодо використання ринкових шансів за певних, сприятливих для підприємства умов. Внутрішні можливості підприємства визначаються ресурсами (наявними та резервними), зумовлюються оцінкою об’єктних складових потенціалу (інноваційний, виробничий, фінансовий потенціали, потенціал відтворення ін.) ; а здатності - його соціальною складовою (управлінський, кадровий, підприємницький, інформаційний потенціали ін). Макрооточення створює загальні умови діяльності підприємства, обмежуючи або розширюючи сфери його впливу. Підприємства ж, навіть великі, практично не мають зворотного впливу на макросередовище. Іншою складовою зовнішнього середовища є безпосереднє оточення, яке включає ті елементи, з якими підприємство перебуває у прямому контакті. На фактори мезооточення підприємство може у деякій мірі впливати. Але цей вплив  обмежений, оскільки зовнішнє середовище досить динамічне і непередбачуване. В ринковому середовищі постійно відбуваються процеси, які відкривають нові сприятливі умови для підприємства, або, навпаки, створюють додаткові труднощі. Досліджуючи зовнішній потенціал підприємства досить важливим є визначення ринкових можливостей та загроз. Можливості трактуються як позитивні чинники зовнішнього середовища, які підприємство може використати для зміцнення своєї позиції. Цим самим потенціал підприємства може значно збільшитись (ситуація а). Загрози зовнішнього середовища можуть значно зменшувати потенціал підприємства. При досить несприятливих умовах ринкового середовища та при слабкій реакції керівництва (або ж відсутності її) може скластись така ситуація, коли загальний потенціал підприємства буде меншим ніж його внутрішній потенціал (ситуація б). Щоб уникнути впливу таких факторів та попередити зменшення потенціалу одним із першочергових завдань стратегічного управління має стати  постійний моніторинг ринкового середовища та аналіз його компонент; пошук «критичних точок» у функціонуванні підприємства і відповідно агрегування системи заходів швидкого реагування на динамічні зміни у ньому. Важливим моментом має стати оцінка ринкових загроз та зовнішніх  можливостей  стратегічними засобами «раннього виявлення та попередження». А наскільки ефективно підприємство зможе відреагувати на можливості та загрози зовнішнього середовища залежить саме від  його внутрішнього потенціалу. Оптимізація структури величини сукупного потенціалу припускає виділення проміжних рівнів узагальнення потенційних можливостей підприємства. Таким чином, структурна модель формування потенціалу підприємства показує, що потенціал будь-якого рівня виникає як результат взаємодії ресурсів, що його забезпечують, і компетенцій. Характерними рисами розвитку потенціалу підприємства як економічної системи є :

• комплексність проблем і необхідність їхнього вивчення в єдності технічних, економічних, соціальних, психологічних, управлінських і інших аспектів;
• ускладнення розв'язуваних проблем і об'єктів;
• зростання кількості зв'язків між об'єктами;
• динамічність ситуацій, що змінюються; дефіцитність ресурсів;
• підвищення рівня стандартизації й автоматизації елементів виробничих і управлінських процесів;
• глобалізація конкуренції, виробництва, кооперації;
• посилення ролі управлінського чинника.

     Властивості потенціалу підприємства як інтегрованої економічної системи:

• цілісність потенціалу - це єдине ціле, яке має певні властивості;
• полі структурність потенціалу - потенціал складається з певних частин (підсистем);
• складність потенціалу - потенціал визначається неоднорідністю складових, ієрархічними зв’язками між ними;
• не стаціонарність потенціалу - потенціал має мінливі параметри, характеризується стохастичністю поведінки;
• унікальність потенціалу - потенціал має у будь-який час притаманні лише йому можливості і властивості;
• адаптивність потенціалу - потенціал має здатність до адаптації під впливом факторів зовнішнього середовища;
• синергічність потенціалу - для потенціалу характерний ефект посилення елементів при їх взаємодії;
• протиентропійність - це можливість протидіяти руйнівним тенденціям.

      Під структурою системи, якою є потенціал  підприємства, розуміють мережу найбільш суттєвих, стійких (інваріантних) зв’язків між елементами. Структуру потенціалу підприємства має такий вігляд (Рис. 1.3).

Рис.1.3. Структура потенціалу підприємства [ 9, с. 305]

     Як  свідчать дані рис.1.3, потенціал підприємства поділяється на об’єктні складові та суб’єктні складові. Об’єктні складові пов’язані з матеріально-речовинною та особовою формою потенціалу підприємства. Вони споживаються й відтворюються у тій чи іншій формі у процесі функціонування. До них належить: інноваційний потенціал, виробничий потенціал, фінансовий потенціал та потенціал відтворення.

     Антикризове управління являє собою цілеспрямовану систему управління, яка має комплексний, системний характер і має на меті виведення об’єкта управління з  кризи. При цьому здійснюється розробка і реалізація спеціальних заходів  на підприємстві, що мають стратегічний характер і дозволяють усунути тимчасові  перешкоди і покращити загальний  стан об’єкта управління.

     Система антикризового управління передбачає здійснення таких основних заходів, як:

• діагностика процесів і тенденцій, які призводять до кризових станів;
• прогнозування виникнення, розвитку і можливих наслідків кризових ситуацій;
• здійснення антикризового супроводження (виявлення процесів і тенденцій, які призводять до кризових ситуацій);
• проведення завчасної підготовки на випадок виникнення надзвичайних ситуацій (антикризова профілактика);
• організація і координація ефективних дій для подолання кризових ситуацій та їх наслідків.

     Практично система антикризового управління переслідує не одну, а декілька цілей. Поєднання декількох цілей створює  складну ціль. Складна ціль може досягатися одночасно, по черзі або  методом розміщення, коли порядок  досягнення цілей визначається не тільки прийнятим управлінським рішенням, але і залежить від об’єктивних  умов функціонування об’єкта управління.

     Актуальним  напрямом розвитку антикризового управління на сьогодні є антикризове управління підприємством. Останні роботи світових та вітчизняних вчених доводять, що дослідження питань антикризового  управління підприємством є проблемою  актуальною і недостатньо дослідженою, тому потребує подальшого вивчення. Система антикризового управління підприємством передбачає здійснення основної мети – виведення підприємства з кризового становища – за допомогою її розбиття на такі підцілі:

• діагностику поточного стану підприємства;
• аналіз виробничого потенціалу підприємства;
• аналіз можливостей покращання ефективності функціонування підприємства;
• розробку стратегічного плану антикризового управління підприємством;
• створення системи антикризового управління фінансовими ресурсами підприємства;
• створення ефективної системи маркетингового управління на підприємстві;
• вибір прибуткової продукції та її виробництво;
• створення ефективної автоматизованої інформаційної системи управління підприємством.