Звіт з практики в Сколівському районному суді Львівської області

     Якщо члени заперечують проти вселення відсутнього зверх встановлених термінів або застосовують перепони для його вселення, а саме — міняють замки, ключі тощо, відсутній може пред'явити до проживаючих у даному жилому приміщенні позов про визнання за ним права на жилу площу. При цьому посилатися на поважні причини, як от вимушений не проживати у зв'язку з тим, що неможливо вселитися, чи наявні перепони, що заважають проживати в цьому помешканні.

    Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, на­даних п. 10 Постанови "Про деякі питання, що виникли у практиці застосування судами Житлового кодексу України" 12 квітня 1985 р. № 2, у справах щодо визнання наймача або члена його  таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з'ясувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Якщо причини поважні, суд може продовжити пропущений строк. Якщо вселився в жиле приміщення всупереч волі членів та був відсутнім понад встановлені строки без поважних причин, суд вправі визнати його таким, що втратив право на жилу площу. Якщо в жилому приміщенні не залишилося членів особи, яка була відсутня, його повернення в це приміщення до часу розгляду справи в суді істотною обставиною, але вона не може бути безспірною підставою для відмови в позові, а оцінюватись у сукупності з іншими обставинами.

     Наявність рішення суду щодо права громадянина на користуван­ня жилим приміщенням не перешкодою до розгляду та задоволення позову про визнання його таким, який втратив це право з мотивів, що після набрання рішенням законної сили або після його виконання був відсутнім понад шість місяців, у тому числі в тих випадках, коли строк для виконання рішення не скінчився.

      Наймачеві або членові його який був відсутній понад вста­новлений законом строк без поважних причин, суд вправі відмовити з цих мотивів у позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ, приватизація жилого приміщення тощо).

      При розгляді вимог про приватизацію квартири в будинку дер­жавного житлового фонду, заявлених особою, яка була відсутня без поважних причин понад передбачені ст. 71 ЖК України строки, суд може з цих підстав відмовити в задоволенні (п. 6 Правових позицій щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ.  Судова практика узагальнюється таким чином, що наявність рішення про визнання громадянина таким, що втратив право користування жилим приміщенням у зв'язку з відсутністю без поважних причин понад передбачений ст. 71 ЖК строк не обов'язковим документом вирішення спору про право на приватизацію. Якщо громадянин втратив право на проживання у встановлено­му чинним законодавством порядку, а члени його що залишилися проживати у квартирі, приватизували відповідно до вимог Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", вони мають право відповідно до ст. 12 цього закону розпорядитися квартирою на свій розсуд, в тому числі продати згідно з положеннями цивільного законодавства.

      Стаття 41 Конституції України надає право кожному володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності як сукупність правових норм, що закріплюють право людини володіти, користуватися розпоряджатися належним майном та іншими матеріальними благами, набувається в порядку, визначеному Законом України "Про власність" та Цивільним кодексом України, непорушним. Ніхто не може бути протиправно по­збавлений права власності.

       З часу набрання вказаним законом чинності правило, що громадянин повинен повернутися на місце свого проживання протягом 6 після закінчення встановлених у законі строків у таких випадках:

1) призов на військову службу  — до 3 років, залежно строку  служби. Строк (повернення на місце  свого проживання) відраховується  з моменту закінчення служби, визначеного законом наказом про звільнення. Для інших категорій військовослужбовців (прапорщиків, військовослужбовців надстрокової служби) строк служби ви­значений до 5 років цей строк спливає автоматично;

2) навчання, лікування, виховання,  перебування у виховному за­кладі — строк визначається часом перебування у такому закладі відраховується з моменту отримання диплому, виписки або досягнення певного (15 чи 18-річного) віку;

3) взяття варту або засудження  до позбавлення волі. Строк спливає  з моменту звільнення засудженого з-під варти або до відбуття ним покарання.

 

7.Ознайомлення з практикою розглядом  судом заяв про забезпечення  доказів, про затвердження мирової  угоди.

 

1).  В заяві про забезпечення доказів повинні бути вказані докази, необхідно забезпечити, обставини, для підтвердження яких необхідні докази, обставини, свідчать про те, що подання потрібних доказів може згодом стати неможливим або ускладненим, а також справа, для якої потрібні докази, або з якою метою потрібно забезпечити.

      Заява про забезпечення доказів розглядається у п”ятиденний строк відповідно судом, який розглядає справу, а якщо позов ще не пред”явлено – судом, у районі діяльності якого належить провести процесуальні з повідомленням осіб, беруть участь у справі. При обгрунтованості заяви, а також коли не можна встановити, до кого позивач може згодом пред”явити позов, заява про забезпечення доказів розглядається тільки за участю заявника.

       Розглянувши заяву, суд (суддя) постановляє ухвалу про забезпечення доказів, в якій зазначає порядок спосіб виконання або відмовляє у забезпеченні доказу.

      Забезпечення доказів можливе тільки передбаченими у ч.2 ст.133 ЦПК України способами: допитом свідків, призначенням експертизи, витребуванням та оглядом письмових речових доказів.

     В ч.4 ст.135 ЦПК вказано, що оскарження ухвали про забезпечення доказів не зупиняє виконання, а також не прешкоджає розгляду справи. Проте в самому переліку ухвал, підлягають оскраженню в апеляційному порядку, вона відсутня.

     Протоколи документи, складені в процесі забезпечення доказів, використовуються при розгляді справи як письмові докази, замінюючи собою первинні, якщо самі первинні не можна отримати безпосередньо дослідити в суді.

     Здійснення процесуальних по забезпеченню доказів не питання про відносність: суд може при розгляді справи по суті при доказів визнати за що не відносяться до справи.

      Весь доказовий матеріал по справі ретельно, перевіряється судом за допомогою використання правил відносності допустимості доказів. Якщо відносність судових доказів визначається якістю змісту, то допустимість пов”язана з процесуальною формою, тобто з характером процесуальних засобів доказування незалежно того, яка інформація міститься в них.

     Отже, забезпечення доказів - особливий спосіб котрий застосовується до дослідження доказів в судовому засіданні, якщо підстави побоюватися, що представлення суду надалі стане неможливим.

 

   2).  Крім того, вирішуючи питання про закриття провадження у справі, суд не роз'яснив наслідки укладення мирової угоди, всупереч вимогам ст. 175 не встановив, чи суперечать закону чи порушують права позивача умови, та не звернув уваги на те, що діями представника позивача порушуються права останнього, оскільки суперечать його інтересам.

     Статтею 312 ЦПК України передбачені підстави скасування ухвали суду першої в разі постановлення з порушенням норм процесуального права.

    У разі задоволення заяви про комусь суддів або всьому складу суду, якщо справа розглядається колегією суддів, справа розглядається в тому самому суді тим самим кількісним складом суддів без участі відведеного судді або іншим складом суддів.

  Якщо після задоволення відводів (самовідводів) або за наявності підстав, зазначених у статті 21 Кодексу, неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи, суд постановляє ухвалу про визначення підсудності справи в порядку, встановленому цим Кодексом. Натомість наслідком задоволення заяви про судді за ГПК України відкладення справи до вирішення питання про призначення іншого судді .

 

    3).  Відповідно до ст. 175 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову.

    Сторони можуть укласти мирову угоду повідомити про це суд, зробивши спільну заяву.

    До ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз'яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити у повноваженнях на вчинення.

   Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди продовжує судовий розгляд. Суд не визнає мирової угоди у справі, в якій одну сторін представляє законний представник, якщо його суперечать інтересам особи, яку представляє.

    Крім того, вирішуючи питання про закриття провадження у справі, суд не роз'яснив наслідки укладення мирової угоди, всупереч вимогам ст. 175 не встановив, чи суперечать закону чи порушують права позивача умови, та не звернув уваги на те, що діями представника позивача порушуються права останнього, оскільки суперечать його інтересам.

    Статтею 312 ЦПК України передбачені підстави скасування ухвали суду першої інстанції в разі постановлення з порушенням норм процесуального права.

 

8.Зупинення провадження в справі

 

      При настанні певних  об'єктивних обставин, точно визначених  нормами цивільного процесуального  права, припиняється тимчасово,  на невизначений строк, здійснення  процесуальних по розгляду справи. Настання одних обставин породжує обов'язок суду зупинити провадження в справі, настання інших — право зупинити провадження.

      Обов'язкове зупинення  провадження в справі настає  з підстав, передбачених ст. 201 ЦПК, у випадках:

      1) смерті або оголошення  фізичної особи померлою, яка  була стороною у справі, якщо  спірні правовідносини допускають  правонаступництво;

      2) злиття, приєднання, поділу, перетворення юридичної  особи, яка була стороною у  справі;

      3) перебування позивача або відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан;

      4) неможливості розгляду  цієї справи до вирішення іншої  справи, що розглядається в порядку  конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства;

      5) призначення або  заміни законного представника  у випадках, передбачених частинами  першою - третьою статті 43 цього Кодексу.

      Факультативне (не  обов'язкове) зупинення провадження в справі можливе з підстав, передбачених ст. 202 ЦПК. Суд може на заяву сторін та інших осіб, беруть участь у справі, а також з власної ініціативи зупинити провадження в справі у випадках:

      1) перебування сторони  на строковій військовій службі або альтернативній (невійськовій) службі не за місцем проживання;

      2) захворювання сторони,  підтвердженого медичною довідкою, що виключає можливість явки  до суду протягом тривалого  часу;

      3) перебування сторони  у тривалому службовому відрядженні;

      4) розшуку відповідача  в разі неможливості розгляду  справи за його відсутності;

      5) призначення судом  експертизи.

      Факультативне зупинення  провадження в справі може  мати й інше факультативне  вирішення питань розвитку процесу  зазначених підстав — справа може бути розглянута по суті або розгляд відкладений. Так, за наявності в справі достатніх матеріалів про права взаємовідносини сторін якщо немає потреби заслухати особисті пояснення відповідача, розшук якого оголошено, суд може розглянути справу без його участі. За наявності цих умов суд може розглянути справу у випадках перебування сторони у тривалому службовому відрядженні чи виконанні нею державного обов'язку. А якщо у суду достовірна інформація про те, що такі особи незабаром повертаються на постійне місце проживання, — відкласти розгляд справи. Суд може розглянути справу без участі відповідача за наявності зазначених підстав, а потім оголосити його розшук.

     Питання про зупинення провадження в справі розглядається в судовому засіданні з участю осіб, беруть участь у справі, про що суд постановляє ухвалу. В зазначаються: мотиви зупинення, закон, яким керувався суд, подія або дія, з настанням якої закінчується строк зупинення провадження у справі, дані, визначають зміст. Ухвала про зупинення провадження у справі може бути в апеляційному порядку оскаржена. Після усунення обставин, які були підставою для зупинення провадження, суд на заяву осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи відновлює провадження в справі, постановляючи про це ухвалу. Така ухвала оскарженню не підлягає. Після відновлення провадження справа призначається до розгляду вирішується за загальними правилами цивільного судочинства.

 

9. Закриття провадження в справі.

 

     Підстави для закриття провадження в справі визначені ст. 205 ЦПК. Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо:

1) справа не підлягає розгляду  в порядку цивільного судочинства;

2) набрали законної сили рішення  суду або ухвала суду про  закриття провадження у справі  у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

3) позивач відмовився від позову  і відмова прийнята судом;

4) сторони уклали мирову угоду і вона визнана судом;

5) є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції,  з приводу спору між тими  самими сторонами, про той самий  предмет і з тих самих підстав,  за винятком випадків, коли суд  відмовив у видачі виконавчого  листа на примусове виконання рішення третейського суду або повернув справу на новий розгляд до третейського суду, який ухвалив рішення, але розгляд справи у тому самому третейському суді виявився неможливим;

6) померла фізична особа, яка  була однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва;

7) ліквідовано юридичну особу,  яка була однією із сторін  у справі.

      Наслідки закриття  провадження у справі передбачені  ст..206 ЦПК України:

1. Про закриття провадження у  справі суд постановляє ухвалу.

2. Якщо провадження у справі  закривається з підстав, визначених  пунктом 1 частини першої статті 205 цього Кодексу, суд повинен  повідомити заявникові, до юрисдикції  якого суду віднесено розгляд  таких справ.

3. У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.