Звіт з практики в Сколівському районному суді Львівської області

      При одночасному  розгляді вимог про стягнення  аліментів додаткових витрат бути визначено у окремо.

      За рішенням суду  батьки можуть бути звільнені  обов’язку утримувати дитину, якщо  дохід набагато перевищує дохід  кожного з них повністю забезпечує  потреби (ст. 188 СК).

Батьки мають право з дозволу  органу опіки та піклування укласти собою договір про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо), який підлягає нотаріальному посвідченню й державній (ст. 190 СК). Укладення такого договору не звільняє того з батьків, хто проживає окремо дитини, обов’язку брати участь у додаткових витратах на неї, викликаних особливими обставинами (ст. 185 СК).

      Згідно з ч. 6 ст. 190 СК договір про припинення  права на аліменти суд визнає  недійсним на вимогу відчужувача майна в разі виключення відомостей про нього як батька з актового запису про народження дитини.

      Договір також  може бути розірвано за рішенням  суду на вимогу сторін у  разі його істотного порушення  другою стороною (ч. 2 ст. 651 ЦК).

  Обов’язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно форми навчання), виникає за обов’язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв’язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

      Відповідно до  ч. 3 ст. 199 СК право на звернення  до суду з позовом про стягнення  аліментів мають самі дочка, син, продовжують навчатися, а також той батьків, з яким вони проживають.

      У разі заявлення  позову одним батьків суд може  залучити до участі у справі (якщо залежно обставин визнає  необхідним) повнолітніх дочку, сина, продовжують навчатися на  користь яких у зв’язку з цим стягуються аліменти.

      Роз’яснити судам,  що обов’язок повнолітніх дочки,  сина утримувати своїх непрацездатних  батьків, потребують матеріальної  допомоги (ст. 202 СК), не абсолютним. У  зв’язку з цим суд на вимогу  дочки, сина, до яких пред’явлено позов про стягнення аліментів, зобов’язаний перевірити доводи про ухилення батьків виконання своїх обов’язків щодо них (ст. 204 СК).

      Згідно з ч. 2 ст. 205 СК при визначенні розміру  аліментів на непрацездатних  батьків необхідно враховувати можливість отримання ними матеріальної допомоги інших дітей, до яких не пред’явлено позову про стягнення аліментів, а також дружини, чоловіка та своїх батьків.

      Передбачена ст. 196 СК відповідальність платника  аліментів за прострочення сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних нього причин, зокрема, у зв’язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.

      Суд може зменшити  розмір неустойки з урахуванням  матеріального та сімейного стану  платника аліментів, а за передбачених ст. 197 СК умов - повністю або частково звільнити його сплати заборгованості.

      При розгляді справ  про стягнення аліментів суд  відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК повинен  роз’яснювати сторонам відповідальність  за прострочення сплати.

      Якщо аліменти  сплачуються не за рішенням суду, а згідно з укладеним батьками договором, передбачена ст. 196 СК санкція застосовується за наявності прямої вказівки про це в договорі.

      Відповідно до  ст. 192 СК розмір аліментів, визначений  судовим рішенням або за домовленістю батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв’язку зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров’я когось них.

      У разі пред’явлення  до особи, яка вже сплачує  аліменти, позову про стягнення на дитину (дітей) матері або утримання на інших осіб суд вчинити передбачені ч. 3 ст. 36 ЦПК щодо залучення одержувача аліментів до участі у справі.

Якщо дитина перебуває на утриманні  держави, територіальної громади або  юридичної особи, розмір аліментів може бути зменшено за заявою батьків, уповноваженого громади чи особи за згодою органу опіки та піклування.

У новому аліменти сплачуються з  дня набрання рішенням законної сили.

            Згідно   ст.51   Конституції   України  (  888-09  )  перебуває  захистом держави зміцнення одним  з  важливих завдань держави.  меті,  зокрема,  служить встановлений діючим закон нерідко в порушення ст.137  ЦПК  України  (  1502-06  )  суди

приймають  позовні  заяви,  в  яких  не викладено обставин,  якими позивач обгрунтовує свої вимоги про розірвання шлюбу, не зазначено докази,  що стверджують позов,  необхідні відомості про подружжя дітей.

           Деякі  суди проявляють  невиправдану  поспішність  у  розгляді  справ  про  розірвання шлюбу,  інколи навіть порушуючи встановлені ст.91 ЦПК  (  1501-06 ) строки для вручення повістки про виклик до суду,  формально ставляться до вимог закону про підготовку  справи

до   судового  розгляду,  не  з'ясовують  на    процесу  взаємовідносини сторін,  мотиви,  з  яких  ставиться  питання  про розірвання  шлюбу,  думку другого дружини по суті пред'явленого до нього позову.

         Не завжди   враховується   значення   особистої   присутності подружжя в судовому засіданні для з'ясування причин,  що викликали розлад в  досягнення примирення сторонами. Часто справи про розірвання шлюбу без достатніх до того підстав розглядаються в першому ж судовому засіданні у відсутності відповідача, а інколи й обох  сторін.  Окремі  суди вирішують справи на підставі одержаної час підготовки справи до  судового  розгляду  письмової  згоди відповідача   на  розірвання  шлюбу  без  виклику  його  в  судове

засідання.

          У багатьох  випадках  обставини  справи   мотиви розлучення встановлюються лише на підставі пояснень подружжя  без  всебічного з'ясування   перевірки  доказами,  не  вживається  заходів до примирення.

         Суди недостатньо  практикують  такий  дійовий  засіб усунення розладу взаємин  подружжя,  як  відкладення  слухання  справи  для примирення.

      Мають місце випадки   задоволення  позовів,  виходячи  лише  з необгрунтованого  серйозними  доказами  небажання  одного або обох дружин  продовжувати  шлюбні  відносини.  Допускаються  помилки  в розгляді у шлюборозлучному процесі майнових спорів.

      Нерідко в порушення  ст.137  ЦПК  України  (  1502-06  )  суди приймають  позовні  заяви,  в  яких  не викладено обставин,  якими позивач обгрунтовує свої вимоги про розірвання шлюбу, не зазначено докази,  що стверджують позов,  необхідні відомості про подружжя дітей. Деякі суди проявляють  невиправдану  поспішність у розгляді справ про розірвання шлюбу,  інколи навіть порушуючи встановлені ст.91 ЦПК (  1501-06 ) строки для вручення повістки про виклик до суду,  формально ставляться до вимог закону про підготовку  справи до   судового розгляду,  не  з'ясовують  на    процесу взаємовідносини сторін,  мотиви,  з яких  ставиться питання про розірвання  шлюбу,  думку другого дружини по суті пред'явленого до нього позову.

       Не завжди   враховується   значення   особистої   присутності подружжя в судовому засіданні для з'ясування причин,  що викликали розлад в  досягнення примирення сторонами. Часто справи про розірвання шлюбу без достатніх до того підстав розглядаються в першому ж судовому засіданні у відсутності відповідача, а інколи й обох  сторін.  Окремі  суди вирішують справи на підставі одержаної час підготовки справи до  судового  розгляду  письмової  згоди відповідача   на  розірвання  шлюбу  без  виклику  його  в  судове засідання.

       У багатьох  випадках  обставини  справи   мотиви розлучення встановлюються лише на підставі пояснень подружжя  без  всебічного з'ясування   перевірки  доказами,  не  вживається  заходів до примирення. Суди недостатньо  практикують  такий  дійовий  засіб усунення розладу взаємин  подружжя,  як  відкладення слухання  справи  для примирення.

       Мають місце випадки  задоволення  позовів,  виходячи  лише  з необгрунтованого серйозними  доказами  небажання  одного або обох дружин  продовжувати  шлюбні  відносини.  Допускаються  помилки  в розгляді у шлюборозлучному процесі майнових спорів.

       Розподіл нерухомості, придбаної до державної шлюбу (будинку та господарських споруд) у вашому випадку не здійснюється, відповідно до ст. 57 Сімейного кодексу України (надалі СК), майно, набуте одним з подружжя до шлюбу, особистою приватною власністю дружини чи чоловіка.

       Виключенням той випадок, якщо ви, проживаючи разом впродовж тривалого часу, суттєво поліпшили майно (будинок, автомобіль), тоді один подружжя право на частку у праві власності на таке майно. Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один подружжя своєю працею (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя1. Таким чином автомобіль належить дружині, проте, якщо чоловік своєю працею його суттєво поліпшив, йому може бути присуджено компенсацію.

      Варто пам'ятати, що проживання без шлюбу також створює майнові наслідки. Згідно з СК, якщо жінка та чоловік проживають але не перебувають собою у шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором ними2.

     Таким чином, якщо за час спільного проживання до шлюбу вами було придбане майно, на нього теж буде розповсюджуватись правовий режим спільної сумісної власності. Виключенням подароване або успадковане майно, що приватною власністю спадкоємця чи обдарованого3.

     У разі поділу майна, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка рівними, якщо інше не визначено домовленістю ними або шлюбним договором. У випадку виникнення спору суд може відступити засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один них не дбав про матеріальне забезпечення приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею або з ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування4.

    Майно, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться ними в натурі, якщо такої можливості немає, вони присуджуються одному з подружжя. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

    Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

     При розлученні варто пам'ятати, що коли майно не було розподілене при розлученні, звернутися до суду за таким розподілом можливо впродовж трьох років. Цей строк починає відраховуватись дня, коли один співвласників дізнався або дізнатися про порушення свого права власності6. Це можливо у тих випадках, якщо, наприклад, один з подружжя приховав при розлученні частину майна.

     Приступаючи до поділу майна, доцільно зробити його на добровільних засадах, виходячи приписів закону з урахуванням інтересів усіх причетних осіб.

 

15.Порядок  приймання, облік  зберігання речових доказів.

 

      Приймання, облік  зберігання речових доказів у  кримінальних, цивільних справах  та справах про адміністративні правопорушення провадиться відповідно до чинного законодавства.

          У разі надходження речових доказів у кримінальних справах наявність звіряється за довідкою про речові докази, складеною органами слідства.

Речові докази реєструються в журналі  обліку речових доказів (форма № 40). Зберігаються речові докази в спеціальному приміщенні (камері),сейфі, шафі тощо.

           За відсутності зазначених в речових доказів, складається акт, який підписує голова суду (заступник) секретар.

           Приміщення, шафи, сейфи, де зберігаються речові докази, мають бути замкнені та опечатані.

           Додані  до справи як речові докази: дорогоцінні метали, вироби з  дорогоцінних металів, лом, дорогоцінне  каміння, перли, монети з дорогоцінних  металів, іноземна валюта, платіжні документи в іноземній валюті, банківські платіжні документи в національній валюті, сертифікати — до набуття вироком (ухвалою) законної сили зберігаються у відповідних фінансових установах органів слідства або здаються ними на зберігання до установ Національного банку України.

            Приймаючи таку справу, секретар  перевіряє наявність документів  про передачу зазначених вище  речових доказів для зберігання  до відповідних установ.

            Наркотичні засоби, що речовими  доказами, зберігаються у камері схову речових доказів органів слідства судом на зберігання не приймаються.

             Копія вироку або його резолютивна  частина надсилається на виконання  в органи слідства, де зберігаються  речові докази. У супровідному  листі пропонується повідомити суд про виконання.

              Речові докази у цивільних  справах, що подані сторонами,  іншими учасниками процесу чи  витребувані судом, зберігаються  в справі або за окремим  описом здаються секретарем до  камери схову відповідно до  ст. 54 ЦПК України.

             Після набрання рішенням законної  сили речові докази повертаються  особам, яких були одержані, або  передаються особам, за якими  суд визнав право на речі  відповідно до ст. 56 ЦПК України.