Звіт з практики в Сколівському районному суді Львівської області

      Статтею 137 СК передбачено  можливість оспорювання батьківства  й після смерті особи, записаної  батьком дитини. Якщо така особа померла до народження дитини, оспорити батьківство мають право спадкоємці за умови подання нею за життя заяви нотаріусу про невизнання свого батьківства. У разі настання смерті особи після оспорення нею свого батьківства в суді спадкоємці можуть підтримати позовну заяву.Коли ж померла особа не знала про те, що записано батьком дитини, оспорити батьківство вправі спадкоємці першої черги за законом.

      У зазначених випадках  батьківство оспорюється шляхом  пред’явлення позову про виключення відомостей про померлу особу як батька з актового запису про народження дитини. Для цих вимог позовну давність не встановлено.

      Згідно ст. 139 СК  суд спори про материнство  або за позовом жінки, яка  в Книзі народжень записана  дитини, - про виключення відомостей про як матір з актового запису про народження дитини, або за позовом жінки, яка вважає себе дитини, - про визнання материнства внесення змін до актового запису про народження дитини, в якому записано іншу жінку. У разі народження дитини в результаті імплантації зародка, зачатого подружжям, в організм жінки або зародка, зачатого чоловіком, який перебуває у шлюбі, та іншою жінкою, - в організм його дружини (частини 2, 3 ст. 123 СК) материнство оспорено бути не може.

      Предметом доказування  у цих справах відповідно відсутність кровної спорідненості дитиною жінкою, записаною як матір в актовому записі про народження дитини, та наявність такої спорідненості дитиною й жінкою, яка вважає себе матір’ю.

      Звернути увагу  судів на те, що відповідно  до ст. 140 СК стягнення за рішенням суду з особи, записаної батьком або матір’ю, аліментів на дитину не перешкодою для звернення до суду з позовом про виключення відомостей про них як батька або матері з актового запису про народження дитини.

      Відповідно до ст. 180 СК батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а у випадках, передбачених статтями 198, 199 цього Кодексу, - своїх повнолітніх дочку, сина.

      При вирішенні  спору про стягнення аліментів  на неповнолітню дитину судам необхідно враховувати, що укладення нею шлюбу не припиняє передбаченого законом обов’язку утримувати до досягнення повноліття, а утримання дитини, на яку стягуються аліменти, у державному чи комунальному закладі охорони здоров’я, навчальному або іншому дитячому закладі - стягнення аліментів на користь того з батьків, з яким до цього проживала дитина, якщо витрачає за цільовим призначенням.

      Якщо дитина постійно  проживає в такому закладі,  а батьки не беруть участі  в утриманні, адміністрація цього  закладу право пред’явити до них позов в інтересах дитини, оскільки виконує опікуна та піклувальника згідно ст. 245 СК.

      Стягнення аліментів  на дочку, сина, досягли повноліття, з підстав, передбачених статтями 198, 199 СК, здійснюється у судовому  порядку за новою позовною заявою.

  Згідно з ч. 1 ст. 181 СК способи виконання батьками обов’язку утримувати дитину визначаються за домовленістю ними.

      Частиною 1 ст. 189 цього  Кодексу батькам надано право  укласти договір про сплату  аліментів на дитину, умови якого (про розмір аліментів, строки виплати тощо) не повинні порушувати права. При цьому розмір аліментів сторони визначають за домовленістю собою, але за жодних обставин не може бути меншим передбаченого у ч. 2 ст. 182 СК. Якщо розмір аліментів визначено у твердій грошовій сумі, до договору треба включати умови про індексацію, як вимагає ч. 2 ст. 184 того ж Кодексу.

      Договір бути укладений  письмово та підлягає нотаріальному  посвідченню. У разі невиконання  батьком (матір’ю) свого обов’язку  за договором стягнення аліментів здійснюється не за судовим рішенням, а на підставі виконавчого напису нотаріуса органом державної виконавчої служби.

      За відсутності  домовленості батьками про сплату  аліментів на дитину той них,  з ким вона проживає, вправі  звернутися до суду з відповідним позовом. Згідно з ч. 3 ст. 181 СК аліменти на дитину присуджуються в частці заробітку (доходу) матері, батька (ст. 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (ст. 184 СК ) виплачуються щомісячно.

      У разі виїзду  одного з батьків на постійне проживання в державу, з якою Україна не договору про правову допомогу, аліменти стягуються відповідно до вимог частин 5-7 ст. 181 СК.

      Вирішуючи питання  щодо розміру аліментів, суд  повинен ураховувати: стан здоров’я, матеріальне становище дитини платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; обставини, що мають істотне значення.

      Розмір аліментів  на одну дитину не може бути  меншим, зазначений у ч. 2 ст. 182 СК. При цьому необхідно мати на увазі, що зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про стягнення. Що ж до максимального розміру аліментів, стягуються з боржника, то відповідно до ч. 3 ст. 70 Закону України 21 квітня 1999 р. № 606-XIV “Про виконавче провадження” не повинен перевищувати 50 відсотків заробітної плати.

      Порядок стягнення  аліментів визначено у ст. 74 Закону  “Про виконавче провадження”, а також у статтях 194-197, 274 СК.

      Звернути увагу  судів на те, що до передбаченої  ст. 185 СК участі в додаткових  витратах на утримання дитини, викликаних особливими обставинами  (розвитком здібностей, хворобою, каліцтвом  тощо), можна притягати лише батьків. У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому необхідно визначати у твердій грошовій сумі.

      При одночасному  розгляді вимог про стягнення  аліментів додаткових витрат  бути визначено у окремо.

       За рішенням суду батьки можуть бути звільнені обов’язку утримувати дитину, якщо дохід набагато перевищує дохід кожного з них повністю забезпечує потреби (ст. 188 СК).

      Батьки мають право  з дозволу органу опіки та  піклування укласти собою договір  про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо), який підлягає нотаріальному посвідченню й державній (ст. 190 СК). Укладення такого договору не звільняє того з батьків, хто проживає окремо дитини, обов’язку брати участь у додаткових витратах на неї, викликаних особливими обставинами (ст. 185 СК).

      Згідно з ч. 6 ст. 190 СК договір про припинення  права на аліменти суд визнає  недійсним на вимогу відчужувача майна в разі виключення відомостей про нього як батька з актового запису про народження дитини.

      Договір також  може бути розірвано за рішенням  суду на вимогу сторін у  разі його істотного порушення  другою стороною (ч. 2 ст. 651 ЦК).

      Обов’язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно форми навчання), виникає за обов’язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв’язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Відповідно до ч. 3 ст. 199 СК право  на звернення до суду з позовом  про стягнення аліментів мають  самі дочка, син, продовжують навчатися, а також той батьків, з яким вони проживають.

      У разі заявлення  позову одним батьків суд може  залучити до участі у справі (якщо залежно обставин визнає  необхідним) повнолітніх дочку, сина, продовжують навчатися на користь  яких у зв’язку з цим  стягуються аліменти.

 Роз’яснити судам, що обов’язок  повнолітніх дочки, сина утримувати  своїх непрацездатних батьків,  потребують матеріальної допомоги (ст. 202 СК), не абсолютним. У зв’язку  з цим суд на вимогу дочки,  сина, до яких пред’явлено позов  про стягнення аліментів, зобов’язаний перевірити доводи про ухилення батьків виконання своїх обов’язків щодо них (ст. 204 СК).

Згідно з ч. 2 ст. 205 СК при визначенні розміру аліментів на непрацездатних батьків необхідно враховувати  можливість отримання ними матеріальної допомоги інших дітей, до яких не пред’явлено позову про стягнення аліментів, а також дружини, чоловіка та своїх батьків.

      Передбачена ст. 196 СК відповідальність платника  аліментів за прострочення сплати  у виді неустойки (пені) настає  лише за наявності вини особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних нього причин, зокрема, у зв’язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.

      Суд може зменшити  розмір неустойки з урахуванням  матеріального та сімейного стану  платника аліментів, а за передбачених  ст. 197 СК умов - повністю або частково звільнити його сплати заборгованості.

      При розгляді справ  про стягнення аліментів суд  відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК повинен  роз’яснювати сторонам відповідальність  за прострочення сплати.

      Якщо аліменти  сплачуються не за рішенням  суду, а згідно з укладеним батьками договором, передбачена ст. 196 СК санкція застосовується за наявності прямої вказівки про це в договорі.

       Відповідно до  ст. 192 СК розмір аліментів, визначений  судовим рішенням або за домовленістю  батьками, суд може змінити за  позовом платника або одержувача аліментів у зв’язку зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров’я когось них.

      У разі пред’явлення  до особи, яка вже сплачує  аліменти, позову про стягнення  на дитину (дітей) матері або  утримання на інших осіб суд вчинити передбачені ч. 3 ст. 36 ЦПК щодо залучення одержувача аліментів до участі у справі.

Якщо дитина перебуває на утриманні  держави, територіальної громади або  юридичної особи, розмір аліментів  може бути зменшено за заявою батьків, уповноваженого громади чи особи за згодою органу опіки та піклування.

      Судам слід ураховувати,  що відповідно до ст. 136 СК оспорювання  батьківства можливе тільки після  народження дитини до досягнення  нею повноліття, а в разі смерті  не допускається.

      Оспорити батьківство мають право особа, яка записана батьком дитини в Книзі народжень (ст. 136 СК), - шляхом пред’явлення позову про виключення відомостей про як батька з актового запису про народження дитини, а також жінка, котра народила дитину в шлюбі (ст. 138 СК), - звернувшись позовом про виключення цього запису відомостей про чоловіка як батька дитини.

      Предметом доказування  в таких справах відсутність  кровного споріднення особою, записаною  батьком, дитиною. У разі доведеності  обставини суд постановляє рішення про виключення оспорених відомостей з актового запису про народження дитини.

При цьому вимоги жінки суд може задовольнити лише за умови подання  іншою особою заяви про своє батьківство. Особа, яка в момент батьком дитини знала, що не таким, а також особа, котра дала згоду на штучне запліднення дружини, не мають права оспорювати батьківство.

      Для вимог чоловіка  про виключення відомостей про  нього як батька з актового  запису про народження дитини  позовної давності не встановлено,  а для вимог жінки про виключення з цього запису відомостей про чоловіка як батька позовна давність становить один перебіг починається з дня дитини.

       Статтею 137 СК  передбачено можливість оспорювання  батьківства й після смерті  особи, записаної батьком дитини. Якщо така особа померла до народження дитини, оспорити батьківство мають право спадкоємці особи за умови подання нею за життя заяви нотаріусу про невизнання свого батьківства. У разі настання смерті особи після оспорення нею свого батьківства в суді спадкоємці можуть підтримати позовну заяву відповідно до положень ст. 37 ЦПК про процесуальне правонаступництво в цивільних справах. Коли ж померла особа не знала про те, що записано батьком дитини, оспорити батьківство вправі спадкоємці першої черги за законом, названі у ст. 1261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК): дружина, батьки й діти.

      У зазначених випадках  батьківство оспорюється шляхом  пред’явлення позову про виключення  відомостей про померлу особу  як батька з актового запису  про народження дитини. Для цих вимог позовну давність не встановлено.

      Згідно ст. 139 СК  суд спори про материнство  або за позовом жінки, яка  в Книзі народжень записана  дитини, - про виключення відомостей  про як матір з актового  запису про народження дитини, або за позовом жінки, яка вважає себе дитини, - про визнання материнства внесення змін до актового запису про народження дитини, в якому записано іншу жінку. У разі народження дитини в результаті імплантації зародка, зачатого подружжям, в організм жінки або зародка, зачатого чоловіком, який перебуває у шлюбі, та іншою жінкою, - в організм його дружини (частини 2, 3 ст. 123 СК) материнство оспорено бути не може.

      Предметом доказування  у цих справах відповідно відсутність  кровної спорідненості дитиною  жінкою, записаною як матір в актовому записі про народження дитини, та наявність такої спорідненості дитиною й жінкою, яка вважає себе матір’ю.

Для вимог про оспорювання материнства  жінкою, котра записана як матір  дитини, позовної давності не встановлено, а для вимог жінки про визнання материнства позовна давність становить один перебіг починається дня, коли жінка дізналася або могла дізнатися, що дитини.

      Звернути увагу  судів на те, що відповідно  до ст. 140 СК стягнення за рішенням  суду з особи, записаної батьком  або матір’ю, аліментів на дитину не перешкодою для звернення до суду з позовом про виключення відомостей про них як батька або матері з актового запису про народження дитини.

      Задоволення судом  зазначених вимог може бути  підставою для перегляду рішення про стягнення аліментів у зв’язку з нововиявленими обставинами (п. 1 ч. 2 ст. 361 ЦПК).

      Звернути увагу  судів на те, що до передбаченої  ст. 185 СК участі в додаткових  витратах на утримання дитини, викликаних особливими обставинами  (розвитком здібностей, хворобою, каліцтвом тощо), можна притягати лише батьків. У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому необхідно визначати у твердій грошовій сумі.