Поетика жанру новели едгара алана по «Викрадений лист»

Дебюссі вбачає труднощі у відтворенні духовної драми, коли працює над новелами американського письменника Едгара Алана По "Падіння будинку Ашер" та "Чорт на дозорній башті".

У червні 1902 року Клод Дебюссі почав працювати над новелою Е. По за назвою "Чорт на дозорній башті", уявляючи, що з сплетіння реальності з фантазією можна щось мати: "Там, - пише Дебюссі до свого друга А. Мессаже, - можна знайти чорта іронічного і жорстокого, набагато більш справжнього чорта, аніж того пропахлого сірою клоуна червоного кольору, котрого нелогічно зберігають нам традиції. Мені хотілося б також розвіяти думку, що диявол – це дух зла! Простіше кажучи він дух протиріччя і, мабуть, саме він підказує думки тим, хто думає не так, як усі? Важко було б довести, що вони не стали людям необхідними" [20, c.87].

Для Е. По і для Дебюссі чорт – то уособлення протиріч, з якими зустрічається свідомість митця. Здається ніби, осучаснивши головну дійову особу духовної драми, композитор зразу ж пориває з inferno. Але він не міг відразу порвати з муками духовного шляху та борінь, з якими зустрілися його сучасники, від яких не можна було відразу відійти. Тому  не випадково Дебюссі знову звертається до Алана По, його "Падінню будинку Ашер", з яким асоціюється весь устрій життя не тільки Америки або Європи епохи розвиненого буржуазного суспільства нової доби, а й усієї цивілізації новітньої історії [20, c. 60].
          Співак "тривожних шерехів" Едгар По неповторний у всьому, чим славиться сучасний трилер. Граничні стани, жах душі перед безоднею, роздвоєння свідомості майстерно зображені у його новелах. Точність в деталях, авторська відстороненість, тонка пародія на кошмари готичного роману - ці та інші відмітні особливості прози Едгара По дозволили їй стати захоплюючим читанням для багатьох поколінь.

Творчість Едгара По укладається в контекст Романтизму. Для світобачення романтиків важливого значення набуває концепція «двоемирия», протиставлення «Очарованного Там» та реальності. Тому символ трактується часом містично, як сполучна ланка між цими світами і піддається розшифровці тільки обраним. Одним з основних праць у руслі романтичного мислення є багатотомна праця Ф. Крейцера «Символика и мифология древних народов» (1810 − 1812), де дається класифікація типів символу.

Варто підкреслити також і важливість для романтиків концепції І. В. Гете, який розумів всі форми природної і людської творчості як значущі і ті, що говорять символи живого і вічного становлення.

Символізм часто черпає ідеї з романтизму. Так, Меларме, Бодлер, Бальмонт, Брюсов і Блок підкреслювали значимість для символізму творів Едгара По.

Бальмонт у своїй статті «Гений открытия» так писав про Едгара Алана По: «Смотря  налицо Эдгара По и читая его произведения, получаешь представление о громадной умственной силе, о крайней осторожности в выборе художественных эффектов, об утонченной скупости в пользовании словами, указывающей на великую  любовь  к слову, о  ненасытимой  алчности  души, о мудром  хладнокровии  избранника, дерзающего на то, перед  чем  отступают  другие, о торжестве законченного художника, о безумной веселости безысходного ужаса, являющегося неизбежностью для такой души, о напряженном  и  бесконечном отчаянии» [5, c.32].

«Проза По, – совершенно точно формулирует А.М. Зверев, -  была прозой поэта, и требования к ней у него были во многом те же,  что  и  к  стихам:  лаконизм,  точность  и  то  "сочетание новизны и скромности", которое он находил идеалом истинно поэтического. А кроме того - присутствие  тайны» [19, c. 18].

Розділ II. Едгар По - засновник детективної новели

1.1. Незвичайні новели Едгара Алана По

Едгар Алан По, на думку літературознавців, розробив першу в Америці теорію новели, за якою вона мала підпорядковуватись одному головному ефектові, що задуманий автором і впливає на побудову всієї розповіді. Новела, як і теорема, має бути точною.

Новела Е. По - метафорична згущеність таємничої суті капіталістичної Америки такої, яка вона є і якою обіцяє бути. Головний сенс її в тому, що живе життя, пригнічене бездуховними, механічними силами, головними в цьому суспільстві, нещадно спотворюється, деформується, і крізь залізні прути прагматичної решітки вибивається страшний хаос збоченого єства.

Взагалі, існує чимало висловлювань з приводу "національного американського жанру". Одне з них належить прозаїку,  американському письменнику Бернарду Маламуду: "Новела - це вміння показати на кількох сторінках складність життя. Наданий авторові час украй обмежений, і за цей час треба створити враження, що ти глибоко знаєш предмет, про який треба розповісти... Новела - це необхідність сказати багато за короткий час" [13, с.95].

Новела як найдинамічніший жанр найкраще передавала характер перенасиченої готовими сюжетами дійсності. Водночас американська новела була і найдемократичнішим жанром: вона зверталася до всіх, замінивши газету для людей, розділених сотнями кілометрів прерій. Від новели чекали розповіді про те, що трапилося насправді, про якусь дивну подію, що сталася десь і з кимось, подію настільки вірогідну, щоб читачі змогли її упізнати та порівняти з власним життям. Сконцентрованість змісту, як відомо, споріднює новелу з драмою, лірична і філософська насиченість - із віршем. Новела не може взяти на себе завдання епічної розповіді. Але по-своєму вона розповідає про дійсність не менше, ніж роман. Прагнення відобразити складність життя, скоротити відстань між життєвим матеріалом і його художнім втіленням, пильна увага до буденного, гостре відчуття динаміки життя, його різких суперечностей, особлива цікавість до яскравих характерів, непересічних людей - характерні риси американської літератури, які сформувалися і найвиразніше виявилися в американській новелі [9, c. 92].

Отже, новела — це невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вимальованою дією.

Персонажами новели є особистості, як правило, цілком сформовані, що потрапили в незвичайні життєві обставини. Автор у новелі концентрує увагу на змалюванні їх внутрішнього світу, переживань і настроїв. Сюжет новели простий, надзвичайно динамічний, містить у собі момент ситуаційної чи психологічної несподіванки.

Едгар По перший художник, який став законодавцем нового жанру, на власному творчому прикладі показав всі його переваги і довів цей жанр до досконалості.
          Розповідь повинна бути гранично строго організована, повинна мати єдність сюжетну і композиційну. Не тільки окремий інцидент але й кожне слово в оповіданні має нести певне навантаження. Едгар По вимагав від письменників-оповідачів бездоганної логіки, чіткості думки, що наближається до математичної. І тут американський письменник значно відходить від теорії і практики романтизму з їх огидою до схематизму.
Європейські романтики якщо і допускали участь розуму в творчому процесі, то відводили йому дуже скромне місце, ставлячи почуття, уяву набагато вище розуму.
          Для По не так важливий сюжет, його новизна і несподіванка, скільки "тон", атмосфера, загальний національний накал, що допомагає створити певний ефект і викликає в читача своєрідний психологічний стан. Своєрідність новелістичної майстерності Едгара По полягає в тому, що сама новела у нього перетворюється, підпорядкована головному прагненню письменника - зробити потрібний психологічний ефект. Вона відрізняється гострою і часом страшною напруженістю, що вимагає короткого і живого вираження. У ній з самого початку відчувається прагнення до кульмінації, вона вся майже перетворюється на кульмінацію і досягає незвичайного драматичного ефекту. У цьому сенсі новела Едгара По є класичною американської новелою XIX століття, де психологізм поєднується з чіткою сюжетною побудовою. Новела Едгара По чудова пишністю сюжетної логіки, уже в самій собі містить і готує "ефект враження".
Будь-який конструктивний початок стає органічною частиною оповідання, одночасно підпорядкованою основному задуму і тою, що підпорядковує його собі. Поєднання незвичайної фантазії, інтуїтивного психологічного дару зі здатністю чітко і точно його висловити є характерним для Е. По.

Ця незвичайність повістування робить оповідання Едгара По новелами, в яких усі подробиці представленого образу чи події дійсно можливі і відбуваються в житті.

Усі новели По можна класифікувати за тематичним принципом: психологічні, науково-фантастичні і детективні.

Краса рятує все живе. Свої „страшні оповідання" Едгар По називав логічними. Головний герой досліджує таємницю шляхом міркування.

Детективні новели принесли письменнику світове визнання. Герой-сищик розмотує клубок загадок методом раціонального аналізу. Щоб читачу було легше стежити за процесом розслідування, автор уводить менш кмітливого напарника, який веде розповідь. Детектив пояснює йому в подробицях хід своїх думок (ця традиція укоріниться в детективній літературі: у парі будуть працювати Шерлок Холмс і доктор Ватсон, Еркюль Пуаро і полковник Гастінгс) [28, c.45-60].

Слід сказати про художню манеру американського письменника. Едгар По дуже простий і лаконічний у використанні художніх засобів. Ніщо не відволікає уваги читача, мобілізується його думка. У такий спосіб Едгар По прагне до єдності, до реалізації принципу гармонії.

Можна розглядати героїв і героїнь творів Едгара По всього лише як багатоликі іпостасі самого По й улюблених його жінок, двійників, чий вигадковий світ наповнював він стражданнями, намагаючись полегшити у такий спосіб тягар сумнівів і розчарувань, що обтяжували його власне життя. Палаци, сади і покої, населені цими примарами, вражають розкішним оздобленням, воно - ніби вигадлива карикатура на злиденність справжніх його мешканців і безвідрадну обстановку тих місць, куди доля закидала письменника.

За словами В. Брюсова, “герои Эдгара По ближе подходят к отвлеченным схемам, чем к образам живих людей”, але письменник “умеет придать им такие индивидуальные оттенки, что они приобретают своеобразную жизненность благодаря широте обобщения; они становятся и типичными, но это – типы не данной эпохи, а типы общечеловеческие, типы человека вообще” [10, c.113].

Героїні Е. По втілення світової Гармонії, “Высшей Мудрости”, вони наділені потужним інтелектом з яскраво вираженою філософської схильністю, володіють “колосально необьтными” знаннями і пристрасно захоплені своєю заглибленістю в “хаотический мир метафизики” трансцендентної філософії.
       Творчість письменника, хоч би як повно відбивалася в ньому його особистість, не обмежується "психологічною автобіографією". Як новеліст По всерйоз показав себе в розповіді "Рукопис, знайдений у пляшці" (1833). У традиції незвичайних морських подорожей написана розповідь "Падіння в Мальстрем" (1841) і єдина "Повість про пригоди Артура Гордона Піма" (1838). До "морських" творів належать розповіді про пригоди на суші й у повітрі: "Щоденник Джуліюса Родмена" - вигаданий опис першої подорожі через Скелясті гори Північної Америки, зробленої цивілізованими людьми (1840), "Незвичайні пригоди такого собі Ганса Пфааля" (1835), "Історія з повітряною кулею" (1844) про нібито здійснений переліт через Атлантику. Ці твори - не тільки історії про незвичайні пригоди, але й пригоди творчої фантазії, алегорії постійної драматичної подорожі в незвідане. Завдяки ретельно розробленій системі деталей досягалося враження вірогідності й матеріальності вимислу. У "Висновку" до "Ганса Пфааля" По сформулював принципи того виду літератури, що згодом назвуть науково-фантастичним.
        Художній зміст таких розповідей, як "Лі-гейя" (1838), "Падіння будинку Ашерів" (1839), "Маска Червоної смерті" (1842), "Колодязь і маятник" (1842), "Чорний кіт" (1843), "Барило амонтільядо" (1846), звичайно, аж ніяк не вичерпується картинами жахів, фізичних страждань. Зображуючи різні екстремальні становища й виявляючи реакції героїв на них, письменник доторкнувся до тих ділянок людської психіки, що їх нині вивчає наука.
        Перший свій виданий збірник розповідей Едгар По назвав "Розповідями гротесків і арабесок". Назва творів спрямовує читача й критика, орієнтує їх, дає їм ключ від входу у сферу, створену творчою фантазією. їх можна назвати "розповідями таємниць і жахів". Коли Едгар По писав свої розповіді, подібний жанр був а Америці дуже поширений, і він знав його особливості й кращі зразки, знав про його популярність і причину успіху в читача [17, c. 121-128].

1.2. Особливості детективного жанру. Різновиди детективу

       Едгар По був фактично засновником детективного жанру, дав низку класичних його зразків. "Золотий жук" за жанровими його властивостями звичайно приєднують до знаменитих детективних розповідей Едгара По - "Убивство на вулиці Морг", "Таємниця Марі Роже" і "Викрадений лист", героєм яких є наскрізна фігура, детектив-аматор Ш. Огюст Дюпен, котрий допомагає розкриттю злочину, У цих розповідях з особливим ефектом виявляє себе сила логіки й аналітичного розуміння. Звичайно ці оповідання починаються з викладення факту злочину, а потім відбуваються екскурси в минуле, де й розкриваються всі обставини його здійснення, з'являються речові докази. Взагалі По широко використовує в новелах мотив недомовленості окремих деталей і епізодів, апелюючи до уяви та фантазії читача. Валерій Брюсов назвав автора цих оповідань "родоначальником усіх Габоріо і Конан-Дойлів" - усіх письменників детективного жанру [24, c. 27].

Детективний жанр від часів Е.А. По пройшов довгий шлях розвитку. Історики підкреслюють, що це унікальна літературна форма, яка відрізняється від готичного та кримінального роману, не має нічого спільного з поліційним романом. Для більшості критиків детектив представляв собою провідну тему, навколо якої інші кримінальні історії та тріллери грають роль лише варіацій.
Детектив — це літературний твір чи кінофільм, присвячений розкриттю заплутаної таємниці, як правило, пов'язаної зі злочином [21, c.123].
Важливою ознакою, яка об'єднує його з готичним романом, с те, що ці літературні жанри своїми сюжетами тримають читача у напрузі аж до того моменту, поки таємниця не буде повністю розкрита.

Слово «детектив»-англійське, означає воно «шукати, розкривати, виявляти». Для детектива, як літературного твору, це застосовно, тому що в його основі завжди лежить яка-небудь таємниця, яку необхідно розслідувати. Така таємниця визначає конфлікт, вона служить стрижнем сюжету. Таємниця ж «рухає» всю дію. Саме в цьому сутність детектива, його основа і його стрижень.

Відома точна дата народження детективного жанру, що, власне кажучи, відбрунькувався від своїх прабатьк-пригодницького й авантюрного, роману. Установити час свого народження може далеко не кожний жанр. Для детектива ця дата-квітень 1841 року, коли в одному з американських журналів уперше з'явилася новела талановитого американця Едгара Алана По. «Убивство на вулиці Морг». За нею пішли ще дві: «Таємниці Марі Пиці» і «Викрадений лист» (1842—1844). Цими цікавими новелами («логічними оповіданнями», як назвав їх сам автор) геніальний американський письменник не тільки відкрив новий жанр у літературі, але й заклав основи його основних прийомів, чуйно «уловивши» його особливості, дивну специфіку й величезні можливості впливу на читачі. І з'явився цей новий літературний жанр саме в США. у самої динамічної, молодий і ще не обтяженої багатовіковими традиціями країні.