Поетика жанру новели едгара алана по «Викрадений лист»

Творцем перших детективних новел не випадково виявився Едгар По, письменник обдарований, але трагічно оцінений і визнаний лише після смерті. Це був письменник дивно різнобічний, що передбачив багато художньо-літературних відкриттів. Аналітичність його мислення безпосередньо виявилася в багатьох областях: у змістовних рецензіях літературних новинках, критичних статтях, у дослідженні почерків («криптографії»), розшифровці криптограм, тайнопису й нарешті в створенні так називаного «класичного», «інтелектуального детектива», у якому розумний, проникливий сищик-аматор розкриває злочин методом дедукції, тобто робить логічні висновки на основі аналізу наявної інформації, як би вбога вона не була.
Властиво, сам творець нового жанру, видимо, і не думав, що написавши кілька незвичайних новел («логічних оповідань»), створює цим особливий літературний жанр. Він і назвае свої новели («Убивство на вулиці "Морг», «Таємниця Марі Пиці», «Викрадений лист») не детективними, а «логічними оповіданнями». Тоді в літературі не було навіть такого визначення - «детективна». Воно з'явилося набагато пізніше. Та й «особа, що веде розслідування злочину», широко відоме тепер як «детектив», уперше зафіксований лише в 1856 році.

Енн Кетрін Грін-перша після Едгара По письменниця, що почала в США писати в новому жанрі детектива, і складати вже не короткі новели, а більші цікаві романи, назвавши їх «детективними історіями». Вона ну довгі піввіку визначила в Америці свій напрямок у молодому тоді жанрі, характеризуемо більшою майстерністю й вимогливістю. Крім того, Енн Кетрін Грін була першою жінкою, що спробувала прикласти свої чималі здатності й талант у детективному жанрі, що зароджувався, і досягла на цьому, скажемо прямо, нелегкому поприщі чималих і безсумнівних успіхів.

Отже, маловідомий тоді американець Едгар По своїми новелами створив детективний жанр, розробив основні особливості його структури.
          Слідом за талановитими письменникакми Едгаром По та Енн Кертін Грін внесли величезний вклад у розвиток нового жанру популярні англійці: Уільям Уілкі Колінз, Артур Конан Дойль і Гілберт Кіт Честертон, всесвітньо визнані класиками жанру ще при їхньому житті. Кожний з них по-своєму збагатив новий, що тільки що народився літературний жанр [26, c. 33].

Детектив - пригодницький роман, (повість, багато рідше - оповідання, що дає діяння через дослідження, через дізнавання, що приймає гостросюжетну форму й завершується оголенням схованих подійних пружин, у принципі необов'язково карних. Детективові властива «проникаюча» тенденція час від часу його елементи вторгаються в серйозну прозу, організувати згідно своїм сюжетним законом більш-менш великі структури від епізоду до твору. Елементи детектива присутні в багатьох творах літератури.
         Детектив - це жанр. Але ще й тема, точніше комбінація того й іншого. У самий жанр закладена настільки чітка подійна програма, що ми заздалегідь знаємо деякі основні епізоди ще не читаючи твору.
          У детективі - заздалегідь певний у своєї професійної, а почасти й людської конкретності головний герой. Він слідчий, незалежно від того, одержує він гонорар або чисто моральна винагорода. Як особистість він відрізняється спостережливістю й проникливим логічним розумом.
          Детектив - певна композиція.
         Аналітичне міркування - засноване на повнім знанні фактів - от шлях до пізнання істини, що обирає сищик.
          Аналітичне міркування - от сила, що організує в детективі сюжет.
         Художня установка жанру спричиняється діловито - напружений ритм зображуваного життя, її винятково функціональне наповнення. Саме тому другорядний персонаж тут найчастіше образ - засіб, образ - інструмент. А ще точніше - образ - диверсія.
          Повітря детектива пронизане, як у драмі, магнетизмом збігів, що стягають лініями виборчого споріднення й виборчого відштовхування.
         В остаточному підсумку функціональна напруженість всіх подійних зв'язків у детективі суворо регламентує життя його героїв. Трагічна подія вириває людей із природного контексту взаємин, перетворюючи їх у єдину команду, спаяну (і що роздирає) одним сумом - злочином, що відбувся.
         Створення детективної схеми - творчий процес.
         Сюжет і схема - 2 форми руху думки в 2 різних її «станах».
         Детектив - вторгнення науки в літературу. Детективний сюжет формується відповідно до принципів наукової схеми - у зіткненні тез, пропонує читачеві розвиток думки, а не характеру або вірніше такий розвиток характеру, яке необхідно для розвитку думки слідчого, для розвитку думки дослідницької.

Детективові властива двуплановість. Зовнішня дія в його образній конкретності співіснує із прихованим, схованим від читацьких очей. Ми бачимо наслідку (і наслідок), але лише догадуємося про причини.

Зовнішній сюжет веде сищик, внутрішній - злочинець. Доказу - як би випадково пункти зустрічі сищика зі злочинцем. Викривальна розв'язка - як би обов'язкове побачення цих персонажів і одночасно цих оповідальних ліній, коли математичний ікс, знак питання, людина - невидимка (таємний зловмисник) знаходить життєву визначеність.

Детективові властив сюжетна умовність:

1. Людина не може вчинити злочин, якщо в нього є алібі;
          2. Навіть якщо в людини немає алібі, він не може вчинити злочин, якщо в нього немає мотиву;
          3. Навіть не маючи алібі й маючи мотив, людина не вчинить злочин, якщо він людина.[12, c.155-157]

У строго літературознавчому розумінні проблема алібі - проблема «речових», матеріальних умов, на які приречені персонажі детектива.

Проблема мотиву - проблема характеру. Це прочитання вчинків героя в контексті його індивідуальних і соціальних спонукань.

Особливу роль у побудові детективного сюжету грає деталь. Це не просто життєва подробиця, а деталь-прикмета, упредметнений слід дії.

Саме вивченням, осмисленням деталі зв'язаний насамперед характерний для детективного жанру пафос пошуку, відкриття істини. Більше того: з'ясовуючи взаємозумовленість різних сторін життя, звертаючи увагу на причинно-наслідкові зв'язки між явищами, фактами матеріального й духовного миру, детективний сюжет якоюсь мірою стосується й філософської сторони буття.

Справді, детективний сюжет може служити благодатним ґрунтом для вираження філософських поглядів автора, і історія літератури знає тому не один приклад. Так, новели Е.По несуть на собі помітну печатку філософії детермінізму, що обумовила віру письменника, а також його послідовника А. К. Дойла у всемогутність дедуктивного методу, законів логіки. Е.По в його детективних новелах цікавлять не людські долі, а причинно-наслідкові зв'язки між явищами, які проявляються в цих долях.

У детективі як у жанрі споконвічно закладені риси, які роблять його одним зі зразків масової літератури: це ставка на цікавість. на розвагу читача, опозиція герой/антигерой (обидві маски легко вбирають у себе будь-які ідеологічні кліше, підбудовуючись під "дух часу"), Будячи в читача смак до розумових операцій, детектив разом з тим апелює й до нижніх поверхів людської психіки. Адже азарт погоні, двобою й у той же час почуття страху, небезпеки, психічної напруги при зіткненні - на сторінках книги - з непізнаним, загрозливим - все це приносить читачеві своєрідне задоволення, дивна насолода. Відзначимо також і компенсаторну функцію напруженого сюжету, коли, подумки зливаючись з ловким, кмітливим, заповзятливим героєм, читач і сам починає відчувати себе таким, розділяє з літературним персонажем його перемогу, торжество над злом [24, c. 47].

Масова література — розважальна й дидактична белетристика, яка друкується великими накладами і є складовою «індустрії культури». Використовуючи стереотипи масової свідомості й популістьку стратегію завоювання публіки, а також примітизувати художні відкриття «високої» літератури, такі твори передбачають спрощене, комфортне читання. Їхні типові ознаки — пригодницький або звульгаризований романтичний сюжет, який має зовнішню напружену динаміку і часто щасливий фінал — «хеппіенд».

У XX столітті на літературні жанри зробило особливо сильний вплив відособлення масової літератури від літератури, орієнтованої на художній пошук. Масова література наново відчула гостру потребу в чітких жанрових приписаннях, що значно підвищують для читача передбаченість тексту, дозволяють легко в ньому зорієнтуватися. Зрозуміло, колишні жанри для масової літератури не годилися, і вона досить швидко сформувала нову систему, в основу якої ліг вельми пластичний і такий, що накопичив немало різноманітного досвіду жанр роману. В кінці XIX, першій третині XX-го остаточно оформляються детектив і поліцейський роман, фантастика і дамський («рожевий») роман [23, c. 106-112].

Щоб дати характеристику різним типам чи різновидам детективу, спочатку слід виключити певні схожі варіанти оповідних форм, які не є власне детективами. Це можуть бути жанри, від яких бере початок детектив (готичний роман), а також ті утворення, які відійшли останнім часом від класичного детективу і набули власних канонічних ознак. Зосередимо нашу увагу на розгляді різноманітних видів детективної літератури та її особливостей.

Так, наприклад, жанр шпигунського роману знаходився на межі роману-загадки, чорного роману, роману-очікування та наукової фантастики. Він використовував усі можливі прийоми, щоб налякати і, таким чином, заінтригувати. Шпигунські романи можна було будувати як детективи (схожі таємниця і розслідування), проте вони були більш правдивими, оскільки грунтувалися на історичних фактах, а це означало, що природа цих жанрів різна.

Окремо розвивалися "серйозні" романи, у яких злочин відіграє певну, іноді важливу роль, але домінують соціальні чи психологічні проблеми (романи Ч. Діккенса, Ф.М. Достоєвського).

Близькими "родичами", точніше "нащадками" детективного жанру, виявилися у другій половині XX століття так звані "чорні" романи, де садистська жорстокість притаманна не лише злочинцям, а й розслідувачам.

Отже, як бачимо, детективна література дає багатий матеріал для дослідження. У контексті світової літератури цей жанр виборов своє місце серед інших і користується великим попитом у читацькому загалу. На основі англомовного детективу, на чолі якого стояв Е. По, з’явилися твори представників інших країн, зокрема набрала потужного розвитку і вітчизняна детективна література, досить розгалужена, своєрідна та оригінальна.

Розділ III. Поетика жанру новели Е. По «Викрадений лист»

3.1. Історія написання новели “Викрадений лист”

У середині 1820-х рр. По був одним з багатьох письменників на Східному узбережжі, який представляв свої роботи зростаючій видавничій справі ринку товарів масового виробництва. Краще транспортування та покращення в виробництві паперу і поліграфічних технологій призвело до створення декількох газет, журналів і книжкових видавництв, появи письменників і редакторів, що вимагали бути їх частиною.

У перші роки видання, американські автори були незахищеними від будь-якого суворого законодавства про авторське право, через що письменники, як По лобіювали у великій мірі. Оскільки письменники не могли захистити свої твори від плагіату або передруковування без їх дозволу, вони зрозуміли, що вартість їх роботи знизиться після першого друку. Як результат, багато авторів тримали при собі свої неопубліковані роботи, для того щоб вони могли домовитися про більш високу плату за початкову публікацію [33, c. 87].

По висміював цю тенденцію у своїй новелі "Викрадений лист", де оповідач відзначає, що "володіння, а не будь-яка робота в листі, дарує владу". Говорить Теренс Вален, у своєму есе "Американська Видавнича Справа ": " Незалежно від того, що це, можливо, означало для королеви, вкрадений лист зберігає свою владу тільки, поки його зміст залишається таємним ". Вален далі зазначає, що при такому поводженні з листом, По "розвиває тенденції капіталістичної видавничої справи до логічної і порочної протилежності".

Вибори президента Ендрю Джексона в 1828 році представили нові конкурентоспроможні методи у президентських виборах. Каже Дж. Джеральд Кенеді у своїй статті "Едгар Аллан По, 1809-1849: Коротка біографія": "Конкурс 1828 змінив президентські вибори назавжди шляхом введення національної політичної тактики" і "палкої прихильності". Ця прихильність переносилась на саме керування, Кеннеді зазначає: оскільки Джексон почав "винагороджувати союзників і карати ворогів" [32, c. 26].

В новелі Дюпен також політичний маніпулятор, який використовує відновлення листа в якості політичного руху. "Ви знаєте мою політичну упередженність", - говорить Дюпен оповідачеві. "У цьому питанні я виступаю як прихильник, що має відношення до пані". Крім виправлення листа так, щоб міністр був змушений припинити шантажувати королеву, Дюпен також наполягає на тому щоб міністр "погодився відразу на його політичне знищення".

Пo починає свою розповідь з того, що це відбувається "восени 18 -." Однак, оскільки ця історія була опублікована в 1844 році, цілком імовірно, що це загальний час, який призначений для врегулювання, особливо з урахуванням особливостей історії, що показує тип раціонального мислення, який був поширений в той час.

Протягом 1830-тих років, коли Пo почав видавати багато своїх оповідань, відбувалися деякі події. В Англії в 1833 році англійський винахідник Чарльз Беббедж виявив принцип "аналітичного двигуна" - теоретичний пристрій для виконання розрахунків. Пристрій, який закликав до використання системи побитих карт, давав машинні інструкції, в кінцевому рахунку це призвело до виникнення сучасного комп'ютера.

Два роки по тому, у 1838 р., Нью-Йоркский вчений, A. Чарльз Спенсер, представив перший мікроскоп Америці. Хоча мікроскопи були навколо в деякій формі в різних частинах світу, так як перший  мікроскоп був побудований в Нідерландах у 1590, його введення в Америку призвело до багатьох заяв.

У 1839 році у Франції Луї Дагер представив дагеротип, примітивній формі фотографії, яка дала людям можливість робити точні репродукції життя в перший раз. До цього моменту, репродукції підлягали інтерпритації окремого художника [30, c.409-32].

3.2. Аналіз новели «Викрадений лист»

Необмежені здібності аналітичного розуму По втілилися в його так званих "логічних оповіданнях", які стали прообразом класичного детективу, В таких творах, як "Вбивство на вулиці Морг", "Золотий жук", "Викрадений лист", "Таємниця Марі Роже", "Це ти", легко помітити всі основні елементи цього жанру: тут є і геніальний слідчий Дюпен, озброєний дедуктивним методом, - літературний батько Шерлока Холмса, Еркюля Пуаро, міс Марпл, Ніро Вольфа та багатьох інших великих розгадників кримінальних загадок; і наївний помічник геніального слідчого (оповідач у "Вбивстві на вулиці Морг" або "Викраденому листі", безумовно, нагадує доктора Ватсона); і використання під час слідства усіх досягнень науки і виняткової логіки у поєднанні з досвідом та інтуїцією.

Новели з детективною основою, такі, як «Вбивство на вулиці Морг», «Таємниця Марі Роже», «Викрадений лист», «Золотий жук», «Ти єси чоловік, сотворівий це» в найменшій мірі володіють такою властивістю, як символізація образів.

Однак тут ми можемо говорити про псевдосімволізацію, коли, наприклад, золотий жук нібито допомагає знайти скарб. Потім, в розв'язці, ми бачимо, що знайдений скарб - результат точних обчислень, розумової праці. Але все ж таки якась таємничість залишається. Залишається вона і в тому, що можливе існування такого жука, і в тому, що пошуки скарбу неможливі були б без нього.

Персонажі ніби самі дотримуються до кінця правил спілкування з цим магічним жуком. Слуга Легранга Юпітер думає, що дивні речі з його господарем почалися після укусу комахи, а сам Легран, як ніби для жарту, бере жука в пошуках скарбу і змушує Юпітера протягнути через очну ямку черепа не кулю, а саме жука. Тут виникає ситуація якогось дворушництва, коли людина і вірить, і не вірить одночасно. Хоча в новелі «Ти єси чоловік, сотворівий це» дворушництва немає. Тут розповідь з детективно-містичною основою в кінці перетворюється в розумне, реальне пояснення. Оповідач говорить про те, що з самого початку запідозрив Чарлі, знайшов труп убитого ним друга і влаштував його «воскресіння». Однак ми можемо говорити про те, що для Чарлі Челноук ожив і став символом його злочину (як у випадку з чорним котом), звідси - можливість покаяння Чарлі і його подальша смерть.