Використання експресивної лексики в сучасних виданнях

 

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова

Інститут української  філології

 

 

 

 

Кафедра стилістики української  мови

 

 

Використання  експресивної лексики в сучасних виданнях

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

Студентки 406-УР групи

Степанюк Дар’ї

 

Науковий керівник:

                                                                                  доц. Ткаченко Т.В.

 

 

Київ – 2012

План

Вступ

1.Загальна характеристика  понять «експресія», ««експресивність»,  «експресивні  засоби».

2.Функціонування експресивної  лексики в публіцистиці

3. Засоби творення експресії  в публіцистичному стилі. 

а)контраст;

б)контекст;

в)лексичні засоби еспресивізації (стилістично знижена лексика, сленґова лексика,іншомовна лексика, пасивна лексика,фразеологізми);

г)словотвірні засоби експресивізації (демінутивні й аугментативні суфікси, осново- і словоскладання);

ґ)морфологічні засоби експресивізації;

д)синтаксичні засоби експресивізації;

е)стилістичні засоби експресивізації.

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

ВСТУП

Цілком природно склалося так, що експресивно нейтральна (номінативна) лексика української мови (як загальновживана, так і термінологічна) вивчалася  значно активніше (праці Д.Х.Баранника, І.К.Білодіда, А.А.Бурячка, В.С.Ващенка, В.О.Винника, С.І.Головащука, Л.Л.Гумецької, С.Я.Єрмоленко, В.В.Жайворонка, М.А.Жовтобрюха, Л.А.Лисиченко, Л.І.Мацько, О.С.Мельничука, Л.С.Паламарчука, М.М.Пилинського, І.А.Самойлової, Л.Г.Скрипник, Н.М.Сологуб, О.А.Стишова, Л.В.Струганець, О.О.Тараненка та інших учених), ніж виявлення складу й аналіз експресивного лексичного фонду, який не був об'єктом спеціального монографічного висвітлення.

Нинішній стан вивчення української  експресивної лексики зумовлений закономірними  причинами: 1) нейтральній лексиці  традиційно відводять провідну роль у комунікативних актах; 2) експресивну  лексику послідовно зараховують  до периферійної, рідковживаної та додаткової в комунікативних процесах. Проте досить плідно цей шар лексики  досліджувався у зв'язку з комплексним  вивченням стилістичних засобів  української мови. Прикладом є праці В.А.Чабаненка, у яких основи мовної експресії проаналізовано на базі різнорівневого фактичного матеріалу та які є надійним підґрунтям для спеціального вивчення проблем лексичної експресивності. Крім того, сучасні спеціальні українські періодичні видання, зокрема «Культура слова», традиційно містять багато цікавих і ґрунтовних розвідок про різнорівневі експресивні одиниці, аналіз яких здійснюється в основному зі стилістичного погляду.

Аналізована лексика як особливе та специфічне явище української  літературної мови принагідно досліджувалася із соціолінгвістичного (В.М.Русанівський, Л.О.Ставицька, В.А.Чабаненко, О.Г.Тодор  та ін.), лексикологічного (М.А.Жовтобрюх, Л.П.Жаркова, Г.М.Сагач, О.О.Тараненко  та ін.), національно-культурологічного (С.Я.Єрмоленко, Н.М.Сологуб,  А.К.Мойсієно, І.В.Кононенко та ін.), стилістичного (В.С.Ільїн, В.С.Калашник, В.П.Ковальов, В.А.Чабаненко, Л.О.Пустовіт та ін.) поглядів. Наявні досягнення експресології – новітньої спеціальної галузі мовознавства, поки що не дають підстави вважати, що всі проблеми, пов'язані з експресивністю, уже розв'язані. Найменш дослідженою залишається семантика українського експресивного слова та його функціональні особливості.

Актуальність  теми пропонованого дослідження зумовлена об’єктивною потребою вивчити особливості функціонування експресивної лексики української літературної мови в сучасних періодичних виданнях, виявити її кількісний та якісний склад, специфічні ознаки та межі.

Об'єктом дослідження є експресивна лексика української літературної мови, репрезентована трьома основними лексико-граматичними класами (експресивними іменниками, прикметниками та дієсловами), що належать до лексичних або семантичних експресивів.

Предметом дослідження є особливості експресивної лексики української літературної мови в публіцистичному стилі мовлення, зокрема в сучасних періодичних виданнях( газети «День», «Літературна Україна», «Вечірній Київ»,«Україна молода», «Урядовий кур’єр», «Хрещатик» за 2001-2012 роки.).

 В ході роботи необхідно  вирішити ряд необхідних завдань:

1. визначити зміст понять «експресія», «експресивність», «експресивні засоби мови»;
2. проаналізувати особливості функціонування експресивної лексики в публіцистиці;
3. охарактеризувати основні засоби, які надають публіцистичному вислову експресивного забарвлення.

Методи дослідження. Специфіка досліджуваного об’єкта зумовила використання комплексу методів аналізу фактичного матеріалу: описового, компонентного, контекстуального, дефініційного аналізу; ідентифікації, а також елементів статистичного аналізу.

1.Загальна характеристика понять «експресія», ««експресивність», «експресивні  засоби».

У сучасному мовознавстві існують різні підходи до витлумачення категорій експресії та експресивності.

На думку О.С. Ахманової, експресія – це виражально-зображальні  якості мовлення,що відрізняють його від звичайного (або стилістично  нейтрального) і надають йому образності і емоційного забарвлення [23,56].Приблизно так само експресію витлумачують Д.Е. Розенталь і М.О. Теленкова,Д. і. Ганич та І.С. Олійник. За В. П. Григор’євим, експресія – “виразність, те, що передбачає вираження нетривіального змісту” [9, 137]. З думкою дослідника перегукується й твердження Г. Колесникова: «Експресія – це те, що протиставляється стандарту, емоційно марковане, характерне...» [13, 93]. Інакше кажучи, «експресія з’являється там, де існує можливість зіставлення, посилення певних ознак на основі протиставлення експресивно нейтральних і емоційно виразних мовних засобів»  [24, 156].

Дещо уточнює поняття  експресивного у своїй монографії В. Чабаненко: «експресія – це не те, що надає мовленню емоційності, образності, характерності, а те, що само породжується емоційністю, образністю, характерністю і т. д. мовлення. По-друге, експресія – це не виразність, а інтенсифікація виразності, це збільшення впливаючої сили сказаного, надання йому особливої психологічно мотивованої піднесеності. По-третє, експресія пов’язується не тільки з емоціональним та образним (художнім), а й з іншими планами вислову – волюнтативним, естетичним, соціально-оцінним, нормативним, формально-структурним, семантичним, ситуативним і т. д.2» [26, 7]. Таким чином, мовна (мовленнєва) експресія – це складна стилістична категорія, що спирається на цілий комплекс психічних, соціальних та лінгвістичних чинників і виявляється як інтенсифікація виразності повідомлюваного, як збільшення впливаючої сили висловлювання [26, 7].

Поняття «експресія» іноді  ототожнюють із поняттям «експресивність». Але це не одне і те ж. Якщо експресія  – це інтенсифікація(підсилення, збільшення) виразності, то експресивність – це  вже сама інтенсифікована виразність, така психологічно і соціально вмотивована  властивість мовного знак, що деавтоматизує  його сприйняття,підтримує загострену увагу, активізує мислення людини,викликає напругу почуттів у реципієнта [26, 7].

Експресивність – категорія, яка поєднує статику (семантичну контрастність) і динаміку (функціонально-стилістичну  контрастність) Модель семантичної  структури лексичного значення експресивного  слова репрезентована експресивним значенням, експресивним співзначенням  і експресивним потенціалом. Лексична експресивність – це вияв людського  чинника в мові та мовленні, певний сумарний продукт експресивної функції  мови, це універсальна інтегральна  суперкатегорія, яка забезпечує можливість експресивного маркування будь-якого фрагменту картини світу [2,6].

Розрізняють експресивність інгерентну та адгерентну. Інгерентна експресивність – це експресивність внутрішньо притаманна мовній одиниці,така інтенсифікована виразність елемента мови,яка є його постійною і  невід’ємною ознакою за будь-яких ситуативно-контекстуальних умов.

Адгерентна експресивність – це така інтенсифікована виразність мовного знака,яка набувається  або проявляється лише в певній мовленнєвій  ситуації,лише в певному лінгвістичному контексті [26,8].

З функціонально-діахронічної точки зору експресивність буває  базова (первинна) і похідна (вторинна). Базова експресивність – це традиційно-усталена інтенсифікована виразність тих  загальнонародних та індивідуально-авторських утворень, які входять до основного  лінгвостилістичного фонду даної  мови. Похідна експресивність накладається на первинну,вона постає в результаті строгої функціонально-ситуативної обумовленості та певного структурно-семантичного оновлення мовного засобу.

Можна розрізняти також суб’єктивну  та об’єктивну експресивність. Суб’єктивною є та інтенсифікована виразність,яка  виникає внаслідок авторської (особливо оказіональної) мовотворчості та внаслідок  індивідуально-асоціативного сприйняття мовних одиниць. Експресивність же, що відкладається в самій системі  мови і пов’язується з природною  властивістю мовного засобу слід кваліфікувати як об’єктивну [26,9].

В поняття «експресивні засоби мови» вкладається двоякий зміст. Експресивними називають як ті мовні засоби, що є інтенсифіковано виразними самі по собі, так і ті, що є, власне, інтенсифікаторами виразності, чинниками, здатними збільшувати виразність лінгвального знака (морфеми, способи творення слів, стилістичні прийоми і т.п)

Експресивний словниковий  шар виокремлено на тлі нейтрального й кваліфіковано як дещо периферійний щодо центру лексичної системи –  складу нейтральних загальновживаних лексем. Експресивність слова виявляється  через протиставлення: нейтральна (номінативна) лексема – експресивна (емотивна, оцінна, образна). Наявність опозиційних  пар (бінарних протиставлень: чиста  номінативність – оцінність, нейтральність  – емотивність, поняттєвість – образність, нормативність – інтенсивність, питомість – чужорідність, узуальність  – оказіональність тощо) є підставою  для виділення експресивної лексики  в окрему підсистему.

Критеріями розрізнення  нейтральних та експресивних лексичних  одиниць (лексико-семантичних варіантів) на семантичному рівні є такі чинники: 1) домінантна функція слова (номінативна  чи експресивна); 2) специфіка семантичної  структури (відсутність/наявність конотативного  та образного макрокомпонентів); 3) відсутність/наявність  формальних показників експресивності; 4) відсутність/наявність впливу контекстуально суміжних слів на семантичний план лексеми; 5) специфіка словникових  тлумачень (відсутність/наявність метамовних лексем і висловів, що інформують про  домінування емотивно-оцінних елементів, а також власне експресивних та стилістичних ремарок чи їхніх поєднань) [2,8].

Експресивна лексика –  це якісно й функціонально своєрідний тип номінації, що репрезентує широкий  і різноманітний діапазон варіювання та імпровізації семантики мовних одиниць, їхніх емотивно-оцінних планів, напр.: військо, армія та воїнство, рать; боєць, воїн, вояк і витязь, звитяжець, войовник, ратник, ратоборець, вояка, воячисько, воячня; одяг й облачення; збори, зібрання та збіговисько, збіговище; товариство, компанія та братія тощо.

 Одночасно слід констатувати, що експресивам властиві (повністю  або частково) майже всі ті  риси та ознаки, якими традиційно  характеризується передусім нейтральна  лексика. Найважливішими серед  них є: 1) органічний зв'язок із  позамовними фрагментами національної  картини світу; 2) вплив науково-технічних,  суспільно-економічних та культурних  змін, які відбуваються в суспільстві; 3) першорядна роль людського чинника; 4) належність до однієї лексико-семантичної  системи; 5) максимальна відкритість; 6) постійне активне поповнення  новими словами та лексико-семантичними  варіантами (у тому числі й  лексемами неслов'янського походження, утвореними шляхом калькування; 7) належність до активного лексичного  шару; 8) сталість лексичних значень; 9) багатство парадигматичних, асоціативних  та синтагматичних відношень  і зв'язків. 

Однак експресивні слова  мають низку специфічних рис  та ознак, які лежать в основі критеріїв  їхнього виділення й виступають вагомими чинниками розмежування нейтральної  номінації й експресивної, з-поміж  них: 1) експресивна функція, з якою співвідноситься лексична одиниця; 2) полікомпонентність семантичної  структури; 3) наявність формальних ознак та неформальних показників експресивності слова; 4) особливості контекстуального оточення та ін. До елементів контексту, чинників, що посилюють та увиразнюють  емотивно-аксіологічні семантичні структури, актуалізують експресивний значеннєвий план, належать: 1) “присутність” у межах контексту суб'єкта мовлення, що виявляється у вживанні лексики, яка забезпечує емоційне оцінювання фрагментів картини світу; 2) уживання вигуків у поєднанні зі вказівними займенниками та частками; 3) лексичні повтори; 4) уведення експресивів до складу синонімічних рядів, антонімічних пар, градаційних та ампліфікаційних конструкцій, порівняльних зворотів, індивідуально-авторських метафор, трансформованих фразеологічних одиниць тощо; 5) типові синтаксичні позиції, у яких виступають передусім іменники-експресиви: звертання, означення, присудок; 6) стилістичне та семантичне контрастування експресивів у межах висловлення (контексту); 7) особливе інтонаційне оформлення, яке передбачає залучення паралінгвістичних засобів (жестів, міміки) у живому афективному мовленні.

Визначаючи критерії виділення  експресивів та їхні межі, важливо  враховувати, що лексична експресивність може бути не лише явищем мовним (системним, узуальним, інгерентним), а й мовленнєвим (ситуативним, тимчасовим, контекстуальним, адгерентним), і розрізняти експресивність двох видів: 1) експресивність мовлення та 2) експресивність мовних одиниць, а  у зв'язку із цим і відповідно зміст понять “експресія” та “експресивність”.

Говорячи про експресивно-стилістичне  забарвлення, маємо на увазі таку додаткову (до основного номінативного, предметно-логічного і граматичного значення) виражально-зображальну властивість  мовного елемента, яка обмежує  можливості використання цього елемента певними умовами комунікації. Розрізняють  емоційне та оцінне експресивно-стилістичне  забарвлення. Перше буває піднесеним( урочистим,пафосним), зниженим і фамільярним, друге – меліоративним (семантично позитивним) і пейоративним( семантично негативним). Експресивно-стилістичне забарвлення може мати різні відтінки(конотації)

Отже,ми коротко охарактеризували поняття «експресія», «експресивність», «експресивні мовні засоби» і  в  основу дослідження ми покладемо погляди В.А. Чабаненка щодо експресивної лексики української літературної мови. В наступному розділі ми спробуємо з’ясувати особливості функціонування експресивів в періодичних виданнях.