Використання експресивної лексики в сучасних виданнях

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Функціонування експресивної лексики в публіцистиці

Одним з найважливіших  завдань публіцистичного тексту є сприяння формуванню громадської  думки, тому соціальна оцінність  публіцистичного стилю безпосередньо  пов’язана з ним. Аналізуючи складові змісту текстів публіцистики з точки  зору прагматичної теорії, слід розглядати співвідношення та функціонування мовних засобів, які використовуються для  передачі ставлення адресата до того, про що він повідомляє адресантові  в конкретній комунікативній ситуації. Адже для того, щоб сформувати певну  систему думок слухача, читача, глядача, публіцистичний твір має бути бездоганним  щодо логіки і мовного оформлення. Йому протипоказані штампи, сухість  викладу. Логіка викладу й емоційно-експресивне  забарвлення мають бути взаємно  врівноважені і гармонійно поєднані, публіцистика повинна одночасно  впливати, інформувати і бути емоційною. Це пов’язується з такою специфічною ознакою публіцистичного стилю, як відкрита оцінність мови[17,87].

А.Д. Гнатюк також наголошує на тому, що  «головною ознакою експресивно забарвленого слова в газеті є його соціальна оцінність, тому що експресія в газетно-публіцистичній мові має підкреслено соціальний характер. Перш за все  експресія цілеспрямована, вибіркова, оцінна» [7,62].

Як зазначає А. П. Коваль, «газета гостро потребує експресивних засобів, але ця експресія має  соціальний характер, вона цілеспрямована, оцінна: метафори, епітети, порівняння виконують ту особливу роль, що дозволяє говорити про газетно-публіцистичний тип їх» [18, 184]. Потрібно пам’ятати, що для публіцистичного стилю характерна одночасність у поєднанні експресії і стандарту, цим зумовлюється прояв двох функцій мови – експресивної і власне інформативної. Тому пріоритетним завданням автора публіцистичного тексту є поєднання цих засобів при викладі повідомлення. Це зумовлюється дотриманням таких важливих вимог до мови засобів масової інформації, як логічність, інформативність і стандартність. Вони досягаються на мовному рівні завдяки різноманіттю лінгвальних засобів[18,151].

 

Аналізуючи публіцистичний стиль, М. Пилинський передусім наголошував  на його антиномії, що є «найважливішим внутрішнім пробудником розвитку стилю» засобів масової інформації [28, 37]. Дослідники мови газет зазначають, що вада текстів проявляється не в  слабкій насиченості їх інформацією, а в «поганій» експресії, яка  повторюється, стає стандартною та внутрішньо непереконливою. Вони застерігають, що «коли конструктивний контраст складається  зі стандарту і такої самої  експресії стандартизованої, руйнується основа й сенс газетної мови» [20, 176].

Основний стилістичний принцип  публіцистики Костомаров визначає як єдність, пару експресії і стандарту, що становить специфіку газетної мови. Звичайно, у відомому сенсі  сполучення експресії і стандарту  в тих чи інших «дозах» властиве будь-якої мови взагалі. Однак важливо, що саме в газетній публіцистиці на відміну від інших мовних різновидів це єдність стає стилістичним принципом  організації висловлювання. У цьому  головний сенс і, безсумнівно, цінність концепції В. Г. Костомарова[14,48]. Між тим примат в цій єдності має все-таки перший компонент. Зазначені екстралінгвістичних основи публіцистичної сфери спілкування визначають не тільки базові, але і більш приватні стильові риси, стилістичні ознаки та лінгвістичні засоби їх реалізації в газетної мови.

В інформативних текстах  на перший план виступає логічний спосіб переконання, а, повертаючись до експресивних мовних засобів, автор одразу виділяється  ідіоматичністю, образністю, емоційним  забарвленням.

Серед лексичних експресивних засобів, що актуалізуються в мові сучасних друкованих ЗМІ, науковці виокремлюють такі групи:

1) експресивні засоби, породжені  суспільно-політичними чинниками

2) експресивні засоби  мови сучасної української преси,  які постали в результаті деривації  (демінутивна лексика, слова-оказіоналізми  тощо);

3) експресивні словосполучення  як інструмент образного мислення  журналіста (метафори, епітети, перифрази,  фразеологізми тощо) [8,40].

У порівнянні з іншими функціональними  стилями частка засобів і способів досягнення експресивності виявляється  в публіцистичної мови в цілому досить високою. Не випадково характеристику публіцистичного стилю зазвичай обмежують описом специфічно експресивних засобів.  

Зміст поняття експресивності не можна трактувати спрощено і прямолінійно. Експресія газетної мови може здійснюватися  в різних формах, звичайно, не тільки готовими позаконтекстуальна мовними  засобами. Необхідно підкреслити  інтелектуальність сучасної газети на противагу прямий її агітаційної, лозунговість в минулі роки, що особливо було властиво газеті доперебудовного  періоду. Слід пам'ятати, що й форма  стриманого, спокійного докази здатна бути виразною, тобто експресивної, опинятися втіленням тієї ж впливає  функції.

У наш час, коли масовий  читач має високий рівень освіти і культури, самі засоби і характер виразності виявляються іншими, ніж  кілька десятків років тому. У тому й полягає майстерність автора, щоб, виходячи з вимог конкретної комунікації, вибрати найкращі в даному контексті мовні засоби впливу на читача.

Отже, специфіка газетної мови полягає перш за все саме в  особливій і навмисній її виразності, експресивності висловлювання. Проте  ця риса виступає не ізольовано. Інший  основний стильової рисою публіцистичного  мовлення, пов'язаної з експресивністю, є наявність стандарту.

Мовна виразність, експресія  реалізуються в стильовому «ефект новизни», у прагненні до незвичайності, свіжості словосполучень, а значить, і семантики  слів і, крім того, в бажанні уникати  повторень одних і тих же слів, зворотів, конструкцій у межах  невеликого контексту, в широкому застосуванні засобів словесної образності, експресивного  синтаксису.

3. Засоби творення  експресії в публіцистичному  стилі.

3. а)Контраст. Механізми, що забезпечують реалізацію експресивних значень лексем, ґрунтуються на фонетичних, словотвірних та семантичних контрастах (нейтральне – експресивне). Для експресивів характерне порушення фонетикного закону врівноваження голосних і приголосних, їх повтори та специфічні сполучення, що забезпечують незвичайність звукового оформлення. Словотвірний контраст виявляється у випадках наявності/відсутності експресивного лексичного або структурного мотиватора: використання експресивних твірних основ, афіксів суб'єктивної оцінки, модифікація та трансформація фразеологічних одиниць і творення на їх базі експресивів-композитів, функціонування специфічного складу лексем – оказіоналізмів, які своєю формальною інновацією чітко виокремлюються на тлі узуально нейтральних. На семантичному рівні контраст експресивних і нейтральних значеннєвих планів з’ясовується на основі складників їхніх структур.

3.б) Контекст. Як вже було зазначено, розрізняють узуальну й оказіональну лексичну експресивність. Перша (узуальна, системна) експресивність ґрунтується на вироблених соціумом і закріплених у свідомості мовців поглядах на світ, морально-етичних, естетичних ідеалах та переконаннях. Лексичні одиниці з узуальним типом експресивності перебувають у взаємозв'язках з одиницями інших мовних рівнів і належать до пріоритетних чинників, що забезпечують мові можливість виконувати експресивну функцію. Словникові експресиви відтворюють результати усвідомлення й оцінювання людиною самої себе, наслідків своєї діяльності та об’єктів навколишнього світу. Друга (оказіональна) має тісні зв'язки з контекстом, репрезентує індивідуальні наміри автора висловлення, передає його світобачення. Творення оказіональних експресивів поряд з активною роллю автора передбачає врахування фонетичних, морфемних, дериваційних, семантичних можливостей мовної системи, а також відхилення від традицій, законів і норм словотворення та слововживання [2,18].

Мовленнєва ситуація та мовне  оточення з’ясовують експресивні смисли  лексичних одиниць, забезпечують умови  функціонування їх актуальних  значень. М.Кочерган виділяє п'ять найголовніших  функцій контексту стосовно значення слова це: 1) відбір та актуалізація потрібного значення; 2) трансформація  смислу в межах семеми, його уточнення,  конкретизація тощо; 3) нейтралізація  значень полісемічних слів; 4) моделювання  оказіональних значень; 5) десемантизація значення . Щодо  експресивного значеннєвого плану лексичної одиниці, то слід зазначити: винятково важливими є перша, друга та четверта функції контексту, а третя й п'ята належать до факультативних, оскільки вони суттєво не впливають на емотивно-аксіологічні смисли лексем     [ 12, 251-252].

Експресивна лексика найадекватніше виявляє себе в межах експресивного  висловлювання (контексту), яке має  відповідати певним критеріям, відповідним  вимогам, яким властиві такі ознаки: 1) безпосередній чи уявний контакт  з адресатом (аудиторією); 2) прагнення  автора та  здатність на висловлювання, що містить експресиви: а) прагнення  вплинути  на емоційний стан адресата, поглибити чи якісно змінити його, підпорядкувати бажаному, б) бажання  викликати у співрозмовника  адекватну  почуттєву реакцію на референт; 3) авторська настанова на змістову та стилістичну виразність, образність, індивідуальність  мовленого; 4) відсутність принципових обмежень чи заборон щодо  використання експресивної лексики, яка породжує та збуджує високу  почуттєву напругу та гаму образних зв'язків, асоціацій із  найрізноманітнішими денотативними сферами, виступає засобом увиразнення  тексту; 5) доцільність, доречність, умотивованість, виправданість та  максимальна ефективність вживання відповідних експресивних слів у межах  висловлювання; 6) здатність адресанта відчувати й відтворювати всі сфери  людської життєдіяльності та всі мовленнєві колорити (від високого до низького) та ін.

 Сприймання експресивного  висловлювання (контексту) – це  процес і  результат мовленнєвої  діяльності людини (читача, слухача), спрямованої  на розуміння думок та емоцій автора, з урахуванням того, що будь-яке  висловлювання становить собою вираження певної позиції мовця до інших комунікантів, тобто його вербальну егоцентричність. – До того ж, з точки зору екології, скляна пляшка не така вже й безневинна.( Україна молода, 12.12.2012,с. 9)

 Для реалізації експресивних  значень однаково важливими, значущими  є контексти обох типів –  мовні (мовленнєві) та позамовні.  Перші  забезпечують сприятливе  лексичне “середовище” для експлікації   експресивного значення на лексико-семантичному  рівні, а другі(ситуативні) виявляють  чинники, що впливають на формування  чи  модифікацію образних та  емотивно-аксіологічних смислів,  установлюють  тісні зв'язки між  денотативною та сигніфікативною  сутностями, мотивують  середовище, умови, де відбувається  комунікація.  Вони враховують  соціальний стан, вік, освіту, рівень культурного  розвитку учасників мовленнєвих  ситуацій; систему національних  цінностей (релігійних, моральних,  етичних тощо); етнічні традиції  та стереотипи; особливості  референтної  сфери; позиції, інтенції та  настанови автора та ін. Отже, у  межах контексту значеннєвий  план експресива перебуває під  впливом двох світів: вербального  (світу слів та їх значень)  й об'єктивної дійсності  репрезентованої  згаданими вище чинниками.

3. в) Лексичні  засоби експресивізації

Стилістично знижена  лексика. Спостереження над мовним матеріалом сучасної української преси переконливо свідчать про те, що на мову ЗМІ і на газетну публіцистику значний вплив має усна мова. Дослідження мовознавців попередніх років спрямовують на думку, що проникнення розмовної лексики до публіцистичного стилю викликане як внутрішньомовними, так і позамовними причинами [5,172]. Одиниці такого типу становлять доволі помітний шар у лексичній системі сучасної української літературної мови, вони значно активізували своє вживання в публіцистиці на початку ХХІ століття під впливом позамовних чинників. Серед них: зняття політичної цензури, продовження демократичних перетворень у суспільстві, необхідність номінації явищ, нехарактерних для попередніх часів, зміна мовних смаків у бік спрощення, лібералізації, активізація суспільно-політичних процесів, бажання висловити експресію будь-якими засобами тощо. Саме вони сприяють широкому залученню в мову преси розмовних одиниць.

Просторічна лексика надає  повідомленню виразності, образності, емоційного забарвлення. Хоч розмовні елементи контрастують із нормами публіцистичного  стилю, як і з іншими писемними  стилями, але водночас вони збагачують експресивні, а почасти й інформативні їхні засоби. Стильові норми мають  характер заборони тільки в разі несвідомого  їх порушення. Доцільне використання елементів  інших стилів, підпорядковане меті висловлення, сприймається як цілком природне урізноманітнення мови, залежне від  основного завдання: краще та переконливіше  розкрити певну думку.

Загалом елементи розмовного стилю української літературної мови в сучасній періодиці - доволі поширене явище. Але, як видно з мови газет, в останні роки контраст розмовної  лексики з нейтральним стилістичним тлом помітно зріс, що підсилило  експресивну функцію української  преси [7,45].

Як вважає О.Тараненко, для  мовного портрету сучасності характерні такі ознаки: а) масове насичення тексту зниженими й субстандартними  одиницями як вияв мовної розкутості й бравади; б) стилістика пародіювання, іронічного висміювання (із залученням стилістично знижених мовних одиниць) того, про що досі прийнято було говорити якщо не в шанобливому, то принаймні  в стилістично нейтральному тоні [12,37].

Стилістично знижені елементи є одним із найефективніших засобів  досягнення експресії в публіцистиці, і саме тому газетна мова завжди їх використовувала: “…будь-яке розмовне слово в газетній мові експресивне, має певний потенціал виразності. Інша причина широкого використання розмовних елементів полягає  в тому, що вони є регулярним засобом  подолання газетних штампів”. Сьогодні в будь-якому газетному жанрі можемо натрапити на таку лексику: