Комерческие риски

Розробка стратегії управління ризиком передбачає таку послідов­ність дій.

На першому етапі розробки стратегії управління ризиком підпри­ємства    необхідно провести  ідентифікацію ризиків,  які притаманнідіяльності конкретного підприємства або його окремих господарських операцій, тобто визначити перелік систематичних та специфічних ри­зиків, з якими зустрічається підприємство. Ця робота повинна прово­дитися спеціалістами підприємства за допомогою виявлення можли­вих втрат та перешкод, які можуть мати місце у процесі проведення кожного виду господарських операцій підприємства або діяльності підприємства в цілому.

На другому етапі розробки стратегії управління ризиком прово­диться збір інформації про виявлені види ризику та характер їх про­яву на певному підприємстві або на аналогічних підприємствах. Якість інформаційного забезпечення процесу управління ризиком має дуже велике значення, оскільки дає змогу вірно оцінити рівень ризи­ку та його фінансові наслідки. Необхідна інформація отримується як з внутрішніх, так і з зовнішніх джерел.

Джерелами внутрішньої іі інформації про рівень ризику діяльності торговельного підприємства та проведення його певних господарських операцій є:

-   форми бухгалтерської та статистичної звітності;

- первинні документи, безпосередньо пов'язані з проведенням певних господарських операцій - акти прийомки товарно-мате­ріальних цінностей, договори та угоди, що укладалися, акти інвента­ризації, позови та претензії, що виставлялися, товаро-транспортні до­кументи тощо;

- документи первинного бухгалтерського обліку, журнали-ордери та оборотні відомості з окремих бухгалтерських рахунків.

Зовнішня інформація, необхідна для вивчення ризику торговель­ного підприємства, охоплює:

- документи законодавчого, інструктивного та нормативного ха­рактеру, які регламентують діяльність торговельного підприємства та його контрагентів;

- офіційну інформацію про рівень інфляції, розміри зміни цін на товари та послуги, рівень облікової ставки Національного банку України;

- результати моніторингу ринків, на яких працює підприємство, споживчого, фінансового, фондового, валютного ринку праці, засобів виробництва, тощо;

- інформацію про ефективність діяльності торговельної галузі в цілому та окремих підприємств-аналогів та підприємств-конкурентів,

-            інформацію про рівень збитковості та стабільності діяльності підприємств (кількість банкрутств);

-            інформацію про умови зовнішнього страхування ризиків та розвиток страхового ринку в цілому;

- інформацію про арбітражну практику з питань розв'язання го­сподарських спорів тощо.

Конкретний перелік відомостей, що мають бути зібрані, залежить
від виду ризику, який досліджується.             

На третьому етапі розробки стратегії управління ризиком під­приємства повинна бути проведена оцінка рівня окремих видів ризи­ку та ризикованості діяльності підприємства (чи господарської угоди) в цілому. Оцінка рівня ризику може бути проведена різними метода­ми: статистичним, експертним, розрахунково-аналітичним (методом чутливості або комп'ютерного моделювання) тощо. Вибір методу оцінки, який можливо та доцільно використовувати, залежить від характеру ризику, інформаційного забезпечення дослідження, важли­вості точної оцінки вірогідності виникнення ризикової події.

На четвертому етапі розробки стратегії управління ризиком повинна бути проведена оцінка можливих фінансових втрат підпри­ємства в разі ризикової події, яка є проявом конкретного виду ризи­ку. Фінансові втрати, які ймовірно очікуються, можуть бути оцінені в абсолютному вимірі (грошовому або натуральному) або відносно до якогось показника господарської діяльності підприємства (доходів, прибутку, витрат, активів чи капіталу). Оцінка фінансових витрат може бути проведена статистичним методом або експертно.

На п'ятому етапі розробки стратегії управління ризиком прово­диться експертиза доцільності ризику. Під час її проведення необхід­но порівняти між собою:

по-перше, рівень ризику та рівень доходності, який очікується, та порівняти його зі співвідношенням між ризиком та доходністю діяль­ності, яке фактично склалося або є середньоринковим показником;

по-друге, розмір фінансових втрат, можливих внаслідок ризикових подій, з наявними фінансовими можливостями підприємства.

Результатом цієї роботи має бути відповідь про доцільність такого рівня ризику для підприємства.

Можливі три варіанти оцінки доцільності ризику.

1. При визнанні ризику абсолютно доцільним операція чи діяль­ність підприємства, якій він притаманний, проводиться за сценарієм, який фактично склався або проектувався. При цьому повинні прово­дитися звичайні (типові для цього підприємства) заходи щодо кон­тролю та фінансування ризику.

2. При визнанні ризику абсолютно недоцільним діяльність під­приємства, що пов'язана з цим ризиком, припиняється (проект про­ведення певної господарської операції відхиляється).

3. При неможливості остаточної оцінки доцільності ризику (сумнівна доцільність) переходять до наступного шостого етапу ро­боти щодо розробки стратегії управління ризиком - розробки заходів з контролю та фінансування ризику. Практика ризик-менеджменту охоплює різноманітні підходи до мінімізації наслідків ризику для діяльності підприємства. В загальному вигляді вони поділяються на дві великі групи:

-   організаційні або методи контролю   рівня ризику;

-   економічні або методи фінансування ризику.

Визначивши певний перелік заходів, проводять повторну оцінку до­цільності ризику, визначаючи своє кінцеве ставлення до виду діяльності або операції, експертизи якої проводиться.

       На сьомому етапі розробки стратегії приступають до практичної реалізації запланованих заходів з управління ризиком. У ході прове­дення цієї роботи необхідно також періодично повторювати окремі етапи процесу оцінки ризику для оперативного коректуван­ня попередньо розробленої стратегії.

2.2 Методичний інструментарій оцінки рівня комерційного ризику в торгівлі

Під оцінкою рівня ризику розуміють визначення ймовірності ви­никнення ризикової події, яка є проявом певного виду ризику.

Як відомо, ймовірність ризикової події характеризується часто­тою її виникнення, тобто питомою вагою ризикових подій, що тра­пилися, в загальній кількості операції, які могли призвести до її виникнення.

Оцінка рівня ризику, тобто ймовірності виникнення ризикової по­дії, може бути кількісною та якісною.

При кількісній оцінці рівня ризику визначається абсолютний або відносний розмір фінансових втрат, які загрожують підприємству в разі ризикових подій, та кількісно оцінюють ймовірність їх виник­нення.

Кількісно ймовірність виникнення певного розміру фінансових втрат можна розрахувати так:

              Vі=m/Кn,                      

де Vі - ймовірність виникнення   і-го обсягу втрат;

m - кількість випадків реальної наявності даного обсягу втрат;

n - загальна кількість подій (елементів), що досліджуються в су­купності.

Як видно з вище наведеної формули, проведення кількісної оцін­ки рівня ризику можливо лише за умови наявності інформації про наслідки ризикових подій в ретроспективному періоді або на підприємствах-аналогах.

Кількісне визначення рівня ризику носить об'єктивний характер, оскільки базується на певній статистичній основі.

При якісній оцінці рівня ризику дається визначення лише міри (або ступеня) ймовірності виникнення ризикової події та розміру втрат від неї.

Якісна оцінка базується на використанні суб'єктивних критеріїв, які базуються на різноманітних припущеннях. Визначення рівня ри­зику в цьому разі носить описовий характер, наприклад: великий, середній, низький рівень ризику абощо.

Іншою формою якісної оцінки є оцінка рівня ризику за допомо­гою балів. При цьому залежність між кількістю балів та рівнем ри­зику встановлюється суб'єктивно, перед проведенням роботи з оцінки ризику. Наприклад, 40-60 балів - високий ризик, 20 - 40 балів - серед­ній, нижче 20 балів - низький ризик.

Оцінка рівня ризику може проводитися за допомогою різноманіт­них методичних прийомів, а саме:

статистичним методом;

-   експертним методом та його різновидами;

-   аналітичним методом та його різновидами;

-   комбінованим методом.

Кожний метод оцінки рівня ризику має свої недоліки та переваги, що обумовлює умови та можливості його застосування в практиці діяльності торговельних підприємств. Порівняльна характеристика суті та умов застосування найбільш розповсюджених методів оцінки рівня ризику наведена у табл. 7.

Як видно з поданої таблиці, кожен метод оцінки рівня ризику має свою сферу застосування, тобто певний перелік видів ризику для оцінки яких він може використовуватися. Це обумовлює необхідність розгляду та поглибленого вивчення практики застосування кожного методу оцінки ризику.

Таблиця 7

Сутність та умови застосування різних методів оцінки

рівня ризику Назва методу оцінки рівня ризи­ку

Умови застосування

1.Статистичні ме­тоди

Кількісне визначення ймовірності настання ризикової події та роз­мірів фінансових втрат від неї

Прояв ризику в діяльності конкретно­го підприємства або на підприємствах-аналогах, наявність достовірної інформації про кількість ризикових подій та їх фінансові наслідки

-і-

2.Експертні методи

3.Аналітичні мето- ди

Якісне визначення ймовірності настання ризикової події на осно­ві вивчення думки експертів з цього питання   та факторів, що обумовлюють  рівень ризику

Якісне визначення рівня ризику на основі кількісної оцінки фі­нансових наслідків ризикових подій при різноманітних припу­щеннях стосовно факторів, що обумовлюють ймовірність їх ви­никнення

Наявність досвідчених експертів з ризик-менеджменту або досвід роботи ризик-менеджера   підприємства, збір та обробка ними інформації про діяль-ність підприємства та фактори, що обумовлюють певний вид ризику (за спеціально - розробленим переліком)

Можливість розробки економіко-математичної моделі залежності фі­нансових результатів діяльності під­приємства (або окремої господарської операції) від окремих ризик-факторів

Таблиця 8 Характеристика можливих ризик-позицій підприємства

Як видно з наведеної характеристики, тип ризик-позиції підпри­ємства є визначальним під час аналізу та проведення операцій, які пов'язані з ризиком.

Аналіз рівня ризику, який притаманний діяльності підприємства в цілому або його окремій господарській операції, є необхідною пере­думовою для:

- обгрунтованого прийняття управлінських рішень стосовно до­цільності продовження господарської діяльності або проведення пев­ної господарської операції;

- обгрунтованого вибору прийомів ризик-менеджменту з управ­ління даним видом ризику для профілактики його прояву та мінімі­зації наслідків.

Розглянемо більш детально основні принципи управлінської пове­дінки в умовах ризику.

1. Не можна ризикувати більше, ніж це може дозволити власний капітал.

Реалізація цього принципу передбачає, що ризик-менеджер під­приємства повинен:

- оцінювати (прогнозувати) максимально можливий обсяг збитків
від ризикових подій, які ймовірно можуть очікуватися в цілому по
підприємству;             

- порівнювати його з обсягом власного капіталу підприємства та власними фінансовими ресурсами, що знаходяться в його розпо­рядженні.

Співвідношення максимально можливого збитку та власних фі­нансових ресурсів підприємства характеризує ступінь ризику втрати власного капіталу (або ризик банкрутства) підприємства. Кількісно він вимірюється за допомогою коефіцієнта ризику підприємства (Кр), який розраховується за такою формулою:

            ЗМ                           ЗМ

Кр = ———100 або Кр = ——   100,

           ВФР                              ВК

де ЗМ   - максимальний розмір збитків, що прогнозується;

ВФР - власні фінансові ресурси, що є в розпорядженні підпри­ємства;

ВК   - власний капітал підприємства.

Значення коефіцієнта ризику характеризує відносний розмір втрати власних фінансових ресурсів або власного капіталу підприєм­ства, який може мати місце в даному періоді.

Дослідження окремих спеціалістів з питань ризик-менеджменту свідчать, що оптимальне значення коефіцієнта ризику дорівнює 30%. Ситуація банкрутства, як правило, виникає при значенні коефіцієнта ризику понад 70 %. Такий рівень розвитку оцінюється як критичний.

На нашу думку, наведені значення коефіцієнта ризику можуть розглядатися лише як орієнтовні. Тільки безпосередньо підприємство, виходячи з особливостей формування свого капіталу та економічних інтересів і фінансових можливостей власників, може визначити оп­тимальне для себе значення коефіцієнта ризику.